Експортна стратегія України 2030 року: як не втратити аграрні ринки?

Генрі Кіссінджер
Хто контролює нафту, той контролює держави; хто контролює продовольство, той контролює людей!

Уряд готує нову «Експортну стратегію України до 2030 року». Проект документу розробило МЕРТ. Основні цілі стратегії: наростити щорічний експорт до $77 млрд, довести обсяг експорту товарів і послуг до 33% ВВП, зменшити частку сировинної продукції в експорті до 59%. AgoPolit.com пропонує вам текст оновленої експортної стратегії для ознайомлення і паралельно найцікавіші думки учасників агроринку про те, як агробізнес бачить оновлену експортну стратегію України. Адже саме АПК формує сьогодні 17,5% ВВП країни.

Експортна стратегія України 2030 – завдання

Ключовий пріоритет — розвиток виробництва з високою доданою вартістю та розширення можливостей українських експортерів.

Стратегія охоплює три напрями:

• зміцнення державних спроможностей, розвиток інституцій, інструментів та аналітики у сфері експорту.
• створення сприятливого середовища для експортерів, покращення умов ведення бізнесу, цифровізація, логістика, доступ до знань.
• зростання обсягів та якості експорту, модернізація структури експорту, збільшення середньої ціни продукції.

В рамках Експортної стратегії України до 2030 планується:

• запуск нових фінансових інструментів підтримки експорту;
• розбудова спроможності ЕКА, Офісу з розвитку підприємництва та експорту;
• створення Фонду розвитку експорту;
• підвищення якості торгово-економічного представництва за кордоном;
• розширення доступу бізнесу до консультацій, освіти, аналітики.

Читати до теми: Як виростити в Україні свій Давос: план із залучення інвестицій і бізнесу

Наслідки втрати для агросектору торговельного безвізу з ЄС

Розробці стратегії передувала втрата Україною «торговельного безвізу» для агросектору з ЄС. Зараз Євросоюз та Україна домовляються про нову угоду з квотами на імпорт агропродукції з України на рівні «між» довоєнними обмеженнями та тимчасовими пільгами. До того частина агропродукції буде продовжувати їхати без мит, поки не вичерпають квоти, як швидко це станеться — залежить від ринку. Україна розраховує, що такої кількості продукції має вистачити до кінця вересня всім виробникам.

Зрозуміти масштаби експортних втрат від закриття ринку ЄС можна зі статистики від аграрного міністра Віталія Коваля.

Потенційні втрати валютної виручки України можуть сягнути приблизно від $0,8 млрд до $3,5 млрд, що призведе до падіння ВВП України на 2,5% (нівелюючи прогнозоване зростання на 3,6% у 2025 р.). Скорочення сільськогосподарського виробництва на 7,7%, зниження харчової промисловості на 4,0%, зменшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів на 4,2%, скорочення доходів працівників на 1,7%... Найсильніше постраждають ті, хто найбільше везе: йдеться про м'ясо птиці, яйця, цукор, мед, пшениця», — заявив він у інтерв’ю dsnews.ua. 

За даними Коваля, у 2024 році АПК забезпечив 17,5% ВВП країни і приніс в Україну $24,7 млрд (59,3%) всіх експортних валютних надходжень.

«Аграрний сектор заплатив у бюджет 49,4 млрд грн (11% від загальних податкових надходжень) до місцевих бюджетів та 129 млрд грн (7,5%) — до держбюджету у 2024 р. Після початку війни аграрний експорт до ЄС виріс із 27,7% ($7,7 млрд) у 2021 році до 51,8% ($12,77 млрд) у 2024 році», — розповів міністр.

Читати до теми: Державна підтримка агросектору в Європі – суми, аналіз державних програм і бюджету

Найбільшими імпортерами української агропродукції є:

• Іспанія — $2,7 млрд
• Нідерланди — $1,6 млрд
• Італія — $1,3 млрд
• Німеччина — $1,2 млрд

Частка експорту серед інших країн розподіляється так:

• Близький Схід — із загальним обсягом експорту в $3,5 млрд
• країни Африки — $2,6 млрд
• Південно-Східна Азія — $2,2
• Азія — $1,8 млрд

Основні експортні задачі Мінагро бачить так:

• сприяти збільшенню експорту контейнерними перевезеннями з Одеських портів, що дозволить використовувати контейнери з рефрежираторами і таким чином дасть змогу експортувати певні групи товарів, як-то курячі яйця, на ринки Східної Азїї
• відкриття додаткових ринків для української агропродукції
• поглибити співпрацю в агросекторі з країнами центральної та південної Африки
• перехід України від аграрної до агроіндустріальної країни, глибинна переробка, виробництво продукції з доданою вартістю, відкриття нових ринків

Ми працюємо над виходом на нові ринки. У планах на 2025 рік вийти на 31 новий ринок, зокрема в країнах Африки, Близького Сходу та Китаю… Перед нами стоїть завдання перейти від сировинної моделі економіки до моделі з доданою вартістю. Сьогодні український агроекспорт — це $24,5 млрд в рік. А агроекспорт Італії, наприклад, це $69 млрд, Польщі — $56 млрд. Чому так? Тому що середня ціна тонни, яку ми експортуємо, — $309. А в Італії — $2670 за тонну, в Польщі — $1560. Тому що вони переробляють продукцію і експортують її з доданою вартістю, а ми продаємо за кордон зерно, майже не переробляючи його», — каже Коваль.

  Читати до теми: Державна підтримка АПК України за 2019-2021 роки 

Як агробізнес бачить основні експортні агроринки в оновленій стратегії?

AgroPolit.com разом з Latifundist.com та Kurkul.com провели три експрес-опитування своїх аудиторій в телеграмі щодо аграрного експорту і нової стратегії.

Тож ми запитали наших читачів наступне.

1.Чи позначиться на вашій роботі чи на вашій компанії скасування «торговельного безвізу» з ЄС?

• Так відповіло 59% респондентів.

2. Уряд готує оновлену експортну стратегію України до 2030 року. Вкажіть країни, як на вашу думку, потрібно записати у експортний фокус цієї стратегії для розвитку агросектору? (проголосувати можна було за кілька запропонованих для голосування країн)

• Країни близького Сходу — 63%
• Країни Африки — 48%
• ЄС — 43%
• Китай — 40 %
• Індія — 30%
• Корея — 16 %
• Японія —15%
• Британія — 14%
• Канада — 13%
• Росія — 1%

3. Чи відчуваєте ви підтримку уряду (і якщо так, якого конкретно відомства), у просуванні інтересів вашого агробізнесу і у освоєнні нових ринків?

• Яка допомога. Навпаки ускладнюють процес — 57%
• Немає ніякої підтримки, все робимо самі — 29%
• Два варіанти («50 на 50%» і «так допомагає Мінагрополітики») набрали по 6%, тобто сумарно 12%
• МЕРТу дістався 1%
• Уряду — теж 1%

експорт опитування

експорт опитування

експорт опитування

Основні виклики для агросектору у новій експортній стратегії

Як сказав у довірчій розмові з AgroPolit.com один зі співрозмовників, «оновлена стратегія МЕРТу – це спроба зібрати «помилки агробізнесменів, які вижили в цих екстремальних воєнних умовах».

А керівник однієї з потужних агрокомпаній порадив уряд починати реформу з іншого боку.

Найперше — потрібна загальна економічна стратегія розвитку країни. Не можна будувати «сферичного коня в вакуумі». Не «злетить» окрема експортна стратегія чи окрема аграрна експортна стратегія», — каже він.

Далі, за словами нашого співрозмовника, уряду слід подумати, а кого ж підтримувати?

Якщо «Кернел» і йому подібних, та під них відкривати нові експортні зернові ринки, то хіба це допомога сектору? Великі потребують підтримки в процесингу, в глибинній переробці. А експортне плече потрібно підставити малим та середнім аграріям. Для цього мають бути створені експортні компанії «провайдери», які в рамках загальної економічної стратегії України везтимуть агропродукцію на нові ринки та закуповуватимуть її у середніх і малих аграріїв. Великі агрокомпанії зможуть прокласти шлях на експорт самостійно, а от малі потребують такого «провайдера». Хто може ним стати? В ідеалі ДПЗКУ, але ми бачимо, що компанія фактично у заставі китайців. Тому можна будувати такого «провайдера» експортного на базі українських агротрейдерів, надати їм ексклюзивне право експорту і при цьому зобов’язати купувати 50-70% всієї продукції на експорт у дрібних і середніх виробників. Паралельно має запрацювати ОПЗ, виробництво добрив для аграріїв. Слід дати послам КPI з просування інтересів українського бізнесу у країнах, де вони знаходяться. Подумати над окремими стратегіями розвитку у прифронтових регіонів. Але все це можливо у державі, де будуть свої Бісмарки. В Україні має спочатку пройти «криза смислів», а великі чиновники перестануть мислити категоріями, що «це їм бізнес винен». Це влада винна бізнесу, бо він її годує. Українці мають зрозуміти, що «вони (представники такого шаблонного мислення у владі) — не ми, а ми — не вони», — ділиться своїм бачення підготовки стратегії один з досвідчених аграріїв.

Зараз Україна виглядає як великий танкер, який не може розвернутися у бік сучасних експортних викликів. Світ пішов праворуч, а ми рухаємося ліворуч. Як змінити курс?

«Перше — зробити глибокий експортний зріз основних наших ринків. Що ми бачимо на перший погляд? Зараз США, Китай, Індія, ЄС та Африка ідуть шляхом локалізації виробництв та переробки – загалом сповідують принцип протекціонізму. На жаль, ця тенденція ставатиме все жорсткішою — це дуже складний виклик для України. Подивимося на ринок Африки: червоним ембарго підсвічуються тарифи на імпорт курятини та борошна, макаронні вироби. З дорогою логістикою і енергоресурсами у нас немає можливості конкурувати на внутрішніх ринках континенту за таких умов. Потрібно повністю трансформувати нашу економіку. Маємо вписати наші бізнеси та агропродукцію у стратегії формування доданої вартості у кожному окремо взятому регіоні. Потрібно будувати там агропереробку, або ж і далі бідкатися, що ніхто не хоче купувати українську продукцію», — дає своє бачення у коментарі AgroPolit.com керівник Українсько-Африканської торговельної місії Артем Гудков.

По-друге, уточнює керівник Українсько-Африканської торговельної місії, перш ніж виходити на зовнішні ринки, необхідно задовольнити попит внутрішнього споживача на найнеобхідніші агропродукти.

Щороку Україна імпортує на $7-9 млрд продовольства з інших країн (морква, картопля, часник). У нас сьогодні навіть немає достатньої кількості експортного зерна на той же ринок Африки: надходить багато запитів на закупівлю пшениці 2 класу з протеїном 12,5%, але це все вже продано на рік наперед. В таких умовах говорити про зовнішню експансію не доводиться. У В’єтнамі за один долар можна з’їсти м’ясо, яйце й інші продукти, а в Україні за ці гроші навіть хот-дога не купиш. Тому спочатку треба трансформувати внутрішнє виробництво, розвивати холодні логістичні ланцюги, побудувати овочесховища та фруктові склади, а вже після цього переходити до зовнішньої експортної експансії», — розповідає Артем Гудков.

На його думку, що нова експортна стратегія України має складатися із двох етапів: «Спершу — забезпечення внутрішньої продовольчої безпеки, а вже потім — інтеграція українського бізнесу в глобальні ланцюги створення доданої вартості. При цьому варто орієнтуватися на кращі міжнародні практики. Наприклад, США не просто експортували продукцію, а створювали виробництва в Україні — зокрема сільськогосподарської техніки — і водночас завозили на наш ринок товари з високою доданою вартістю, адаптовані до місцевого попиту, та налагоджували виробництво продукції, актуальної для українських споживачів».

Читати до теми: Агроінтеграція: чи проковтне український АПК європейських виробників після вступу в ЄС?
 

Європейські ворота закрилися — бояться нашого агробізнесу

Чому не склалося з ЄС пояснює у розмові з AgroPolit.com президент Української аграрної конфедерації (УАК) Леонід Козаченко.

ЄС ставить нам гірші експортні умови, аніж були до війни. Він боїться конкуренції з нашими аграріями, бо економічно ми успішніші, собівартість продукції менша. Це головна причина того, що ЄС гальмує вихід українського агробізнесу на свій ринок. Попри це європейський ринок найліквідніший: великий попит і фактично відсутні ризики. Якщо зрівняти ринок Африки (найбільший попитом у світі), там кожен другий постачальник не може отримати оплату. Тільки постачання агропродукції за договорами ФАО (донорська допомога людям від голоду) має гарантія оплати», — пояснює він.

Опитані виданням учасники ринку вважають, що уряду треба наполягати на поступках ЄС для українського АПК у частині фермерів – пролобіювати їм фінансову підтримку при входженні в лави ЄС. Паралельно – пролобіювати квоти на євроринок саме для готової продукції на розмір закритих сировинних квот.

Один з учасників рейтингу ТОП-100 латифундистів розповів, як далі виглядатиме бій за вихід на євроринок:

Потрібно «вибити» преференції для малих і середніх. Для агрохолдингів нічого відвойовувати не треба, вони самі будуть виходити на ринок і вже це роблять. Наприклад, Юрій Косюк викупив частину птахівничої компанії в Іспанії, бо у нього висока частка експорту курятини. Будувати нові фабрики – довго і проблематично. Інші агрохолдинги з переробкою будуть аналогічно заходити туди: купувати частки європейських компаній, або кооперуватися з місцевими виробникам. Так буде робити «Астрата», яка виробляє білки та протеїни. Якщо хтось продає 30 % меду в ЄС, то він шукатиме теж таку кооперацію. Теж так робитиму. Входження компаній у кооперацію з європейськими виробниками буде продиктовано їх конкретними бізнес-інтересами», — деталізує він.

Дайджест про ЄС та Україну: Зона вільної торгівлі між Україною та ЄС – досягнення, провали та новий торговельний план з Європою

Африка — двері відкриті для створення доданої вартості

Як розповів у ексклюзивному інтерв’ю AgroPolit.com керівник Українсько-Африканської торговельної місії Артем Гудков, українські агрокомпанії мають змогу маштабувати свої бізнеси в країнах Африки. Для цього ідеально підходить програма від Євросоюзу Global Gateway із бюджетом 150 млрд євро для фінансування проєктів у логістиці, медицині, агросекторі та харчовій переробці в Африці. Проект Global Gateway — це можливість для українських аграрних компаній масштабувати свій бізнес в Африці за рахунок європейських грантів та інвестицій. Він також розповів, що у 2025 році планується запуск першого пілотного українського агровиробничого кластеру в Танзанії, який охоплюватиме вирощування та переробку сільськогосподарських культур. Навколо ініціативи вже об’єдналося 4 українських компаній, готових вийти на ринки країн Африки з власними технологіями. Більше деталей про вихід на ринок Африки читайте за посиланням.

Африка

Африка

Африка

Близький Схід: експансія SALIC на внутрішньому ринку та спільні підприємства — на зовні

Більшість наших читачів у проведеному опитуванні висловилися за те, що саме ринок Близького Сходу має бути фокусом №1 у оновленій аграрній стратегії.

На думку Леоніда Козаченка, Близький Схід (Саудівська Аравія, Оман, ОАЕ, Катар, Кувейт) має необмежені фінанси.

Саудівській Аравії цікаві наші зернові. Вони купують багато ячменю та інші зернові культури, олію. В перспективі вони зацікавлені розвивати тваринництво. Їх інвестиції уже присутні у компанії «Контінентал Фармерз Груп». Нещодавно вони купили частку МХП на біржі. Вони і далі використовуватимуть державну саудівську агрокомпанію SALIC для аграрної інтеграції в Україні. Колись я робив перший крок для цього – привозив на зустріч з Віктором Ющенком шейха Сулеймана (родина саудівського монарха) і він висловлювався, що саудити зацікавлені виробляти в Україні агропродукцію та експортувати її. Після закінчення війни вони інвестуватимуть у тваринництво (яловичина, молоко), тобто нарощуватимуть земельний банк, купуватимуть нові фермерські господарства. Їх цікавлять ферми мінімум від 2 тис. поголів’я, із земельним банком не менше 10 тис. га землі з частковою чи повною переробкою продукцією», — розповідає про інтерес однієї з близько-східних країн президент Української аграрної конфедерації.

Подальша стратегія Саудівської Аравії в Україні буде направлена на розвиток придбаних SALIC активів в Україні:

1) «Контінентал Фармерз Груп», яку створив на базі українського агрохолдингу «Мрія» та та Continental Farmers Group.

2) подальша кооперація з МХП, 12,6% акцій якого18 вересня придбав SALIC.

Це архінеординарно, щоб SALIC заходить, як міноритарій, і до того ж в ГДРи. Значить, 100% далі викуповуватимуть, для проведення MTO, а потім спробувати take it private?)… Для SALIC $60 млн — дуже мізерна сума. Це плата за вхід в МХП», — так прокоментував AgroPolit.com одразу після придбання акцій один з інвестиційних аналітиків, які працюють на Близькому Сході (формує інвест-пакет для потенційних інвесторів).

Такі стратегічні плани саудитів підтвердив анонімно один з учасників українського ринку, обізнаний у цій темі.

«Так, вони дуже хочуть купити МХП, але Юрій Косюк хоче працювати сам ще мінімум 10 років. Продаватися арабам він не хоче. Натомість він купує активи у Словенії, Сербії, Іспанії і його стратегія — європейське виробництво має генерувати 50% кешфлоу МХП, бо 10 млн українців виїхало за кордон і цей потік зростає, народ біднішає, споживання падає», — розповідає наше джерело.

Цікавимося чи є у фокусі саудитів ще компанії, які їм впали в око в Україні?

Так. SALIK також цікавиться «Епіцентр К» Олександра Гереги, але зараз він не продається. Герега хоче півмільярда доларів за компанію, а саудити не готові платити таку ціну в нинішніх умовах. Загалом SALIK цікавлять прозорі публічні компанії. Україна з Близьким Сходом має робити спільні підприємства. А близькому Сходу потрібна українська земля: їх «волога мрія» — це історія про 200 тис. га в одні руки», — говорить співрозмовник.

Раніше у розмові з Latifundist.com керівник SALIC Халед Аль-Абуд запевняв, що інвестори Саудівської Аравії зацікавлені у покупці агропідприємств в Україні і в той де час хочуть бути рівноцінними гравцями на ринку землі.

Щодо спільних підприємств з Саудівською Аравією. Нагадаємо, поступки у цьому питанні вже є: МХП працює над створенням спільного підприємства (будівництво птахофабрики, інкубатора і комбікормового заводу) у місті Ер-Ріяд спільно з компанією Desert Hills Veterinary Services Company Limited.

Інший фокус — це розвиток «Контінентал Фармерз Груп». Він має уже 200 тис. га землі, вони налагодили трейдин, закупляють зерно. Більше землі не беруть. Їх основна ідея — будувати ланцюги поставок. Працювати через трейдинг (частково закривати експорт з 200 тис. га, інше скуповувати на ринку) і забезпечувати продбезпеку на Близькому Сході і також в перспективі торгувати на Індією, Бангладешем, Пакистаном.

На фото український президент Володимир Зеленський зустрічається з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухамедом бін Салманом

Навіщо ми саудитам? За задумом фактичного правителя, прем’єр-міністра Саудівської Аравії Мухамеда бін Салмана (Vision 2030) Саудівська Аравія повинна мати 5-річний запас зерна, муки та інших агропродуктів на випадок іранського чи єменського конфлікту, посухи чи інших форс-мажорі. Саме тому вони активно купують агроактиви через держкомпанію SALIC у світі: компанія вже має землю у США, Україні, Бразилії, Австралії, Румунії. Завдяки «Контінентал Фармерз Груп» вони закрили Східну Європу з точки зору закупівлі продовольства. Плюс саудити дали З «Контінентал Фармерз Груп» право на трейдинг на Румунію, Молдавію через порт Константа та Одесу. Укріплюють елеваторну мережу. Вони рухаються у вертикальну інтеграції: поле, вагони, елеватори, кораблі.

Читати до теми: Недописана експортна стратегія: як Україні використати аграрний потенціал і не втратити ринки Китаю, ЄС, США, Канади та Ізраїлю
 

Не тільки Близьким Сходом єдиним: Індонезія, Філіппіни, Китай, Корея

Втім, не всі опитані експерти рекомендують фокусуватися на Близькому Сході. «Ці три країни дуже багаті, але там дуже мало населення з попиту. Ці ринки преміальні (курятину, яйце, цукор), але з точки зору масовості продукції — їм не потрібно скільки продуктів, як ми можемо дати. Для нас треба воювати за ринки Індонезія, Філіппіни, Китай, Північна Африка, Єгипет, Алжир, Марокко, Судан, Ефіопія. Там немає супер-великих цін, але наш продукт конкурентний з точки зору ціни», — пояснює один з експортних бізнес-амбасадорів України у світі.

Треба дивитися також на ринок Японію та Кореї — туди можна експортувати зернові.

На думку Леоніда Козаченко, дуже цікавий на Китай, Індія та Південна Корея, але зараз це складно зробити через логістику. «Туди постачаємо виключно кораблями. А корабельні фрахти подорожчав в кілька разів», — каже він.

А от Індонезія, Філіппіни, Китай, Пакистан — це ніші для експорту молока, козеїну, комбікормів, інноваційних продуктів (амінокислоти, лізин).

Фото uga.ua

Читати до теми: Китай – потужний бізнес-партнер чи загроза для України
 

Україна – потенційний торговельний міст Китаю між Заходом та Сходом

Китай — це ринок покупця, не продавця. Україна багато втратила, коли відмовилася від Китаю. Попри війну ми залишаємося цікаві Китаю, бо можемо зв’язати Євразію із суходолом і стати мостом між Сходом і Заходом… В ідеалі Україна та Туреччина можуть стати «товарними кузнями» Китаю: постачати продукцію на Європу та США. Але через війну ця можливість Україною втрачається, а от турки активно займають цю нішу.