Артем Гудков: До серпня 2025 року хочемо запустити перший пілотний український агровиробничий кластер в Танзанії

Ринок Африки – стратегічна перспектива для українського агросектору та агрокомпаній, які хочуть масштабувати свій бізнес та посилитися глобально. Боротьба за доступ до 1,5 мільярдного ринку споживачів розпочалася. Щоб застовпити своє місце, Україна має теж включитися в цей процес. Для цього існують різні варіанти. Як це зробити правильно та як стимулює процес заходу на африканський ринок ЄС? Про це в ексклюзивному інтерв’ю AgroPolit.com розповів керівник Українсько-Африканської торговельної місії Артем Гудков:

AgroPolit.com: Чи втратила Україна якусь частину експорту до країн Африки через війну?

Артем Гудков: До повномасштабного вторгнення загальний обсяг українського експорту до країн Африки становив орієнтовно $5 млрд. Проте у 2023 році експорт до держав Субсахарської Африки (49 країн) скоротився до лише $180 млн. Це еквівалентно приблизно 0,03% від сукупного обсягу імпорту цих країн.

Традиційно український експорт до Африки був переважно зосереджений у північній частині континенту, на яку припадало 80-90% усіх поставок, незважаючи на те, що там проживає лише 15–17% населення континенту. Це свідчить про обмежену диверсифікацію присутності України на африканських ринках.

Експортні стратегії не спрацьовують, оскільки низка країн континенту обрала політику загороджувальних мит на імпорт, водночас стимулюючи розвиток внутрішньої переробної галузі та запуск власного виробництва.

Той же початок російської експансії оголив дуже крихкий фундамент архітектури глобальної продовольчої безпеки світу: росія активно використовує продовольство як інструмент впливу на африканські держави. Зруйнована не тільки архітектура продовольчої безпеки Африки, а й всього світу — яскравим прикладом цього є дефіцит яєць у США, що, вочевидь, є лише початком масштабніших збоїв.

Читати до теми: Володимир Зеленський заявив, що Україна відкриватиме в Африці зернові доми
 

Проект Global Gateway — це можливість для українських аграрних компаній масштабувати свій бізнес в Африці за рахунок європейських грантів та інвестицій

AgroPolit.com: Що змушує африканців впроваджувати такі підходи? Хіба вони не роблять гірше самим собі?

Артем Гудков: Африканські країни серйозно постраждали від порушення ланцюгів постачання продовольства через війну в Україні — зокрема, перебоїв у постачанні пшениці, кукурудзи та соняшникової олії. Якщо раніше розвиток власного агровиробництва та переробки сприймався як стратегічна мета, то нині це питання виживання, а не просто забаганка.

Блокада українських портів дозволила росії зайняти значну частку в імпорті африканських країн як постачальнику продовольства та сировини. Єдиний шлях для України у виборюванні своєї суб’єктності в цій геополітичній грі — це інтеграція агрокомпаній у вирощування та переробку безпосередньо в Африці.

Цей курс підтримують самі африканські країни, а також ЄС, який запустив програму Global Gateway з бюджетом 150 млрд євро для фінансування проєктів у логістиці, медицині, агросекторі та харчовій переробці в Африці. Продовольча безпека — один із ключових пріоритетів, адже для ЄС це інструмент стабілізації регіону, стримування міграції та протидії каскаду підтримуваних росією державних переворотів на континенті. Проект Global Gateway — це можливість для українських аграрних компаній масштабувати свій бізнес в Африці за рахунок європейських грантів та інвестицій.

AgroPolit.com: Розкажіть більше про цю програму?

Артем Гудков: Його деталі наразі викристалізовуються. Але суть у тому, що агрокомпанії можуть подавати проєкти з вирощування, переробки та створення агровиробництва в Африці. Залежно від масштабу та етапу реалізації, можливе повне або часткове фінансування, а також підтримка окремих фаз з боку Єврокомісії. Все залежить від масштабу проекту та швидкості його реалізації. Це чудова можливість для українських компаній, які втратили активи через війну або мають амбітні плани, що наразі неможливо реалізувати в Україні.

Читати до теми: Трампівські тарифи на імпорт з Канади, Мексики та ЄС: що робити Україні?

Перший український агрокластер в Танзанії 

AgroPolit.com: Є ще якісь проекти, якими ви сьогодні займаєтесь в напрямку освоєння африканського континенту?

Артем Гудков: До серпня 2025 року хочемо запустити перший пілотний український агровиробничий кластер в Танзанії, який охоплюватиме вирощування та переробку сільськогосподарських культур. Навколо ініціативи вже об’єдналося 4 українських компаній, готових вийти на ринки країн Африки з власними технологіями. Після реалізації пілотного проєкту в Танзанії, ми підготуємо дорожню карту для українських компаній та підприємців, які захочуть долучитись до проектів агрокластерів.

AgroPolit.com: В чому їх інтерес інвестувати кудись в далеку Африку у рамках цього агросиндикату, а не вдома?

Артем Гудков: Потрібно чесно визнати: весь світ не буде інвестувати виключно в Україну. Інвестори — раціональні й жорсткі гравці, які шукають ефективність, масштаб і прогнозованість. Поки український бізнес сприймає Африку як щось далеке й небезпечне, для європейських, арабських і американських інвесторів це — ринок мрії. Йдеться про 1,5 мільярда людей, майже повністю залежних від імпорту продовольства. Торік населення Африки зросло на 38 мільйонів — це, на хвилинку, як уся Польща. І нарешті: де сьогодні в Україні системному інвестору знайти й консолідувати 300–400 тисяч гектарів? Ніша агрохолдингів сформована, і потрапити туди — вкрай складно.

AgroPolit.com: Це при тому, що нас називають житницею Європи і у нас є резерви агросировини, яка недоекспортовується через військову агресію росії?

Артем Гудков: В України немає достатньо обсягів пшениці, кукурудзи та олії, якими ми могли б задовольнити продовольчі потреби Африки. По окремих продовольчих групах ми навіть не можемо на 100% закрити потреби окремо взятих африканських країн, не те що, всієї Африки.

Читати до теми: Африканське лавірування: про перспективи торгівлі України з країнами африканського континенту
 

Ринок Африки для АПК – це масштабування бізнесу та диверсифікація

AgroPolit.com: То в чому тоді зацікавленість цих агрокомпаній з кластеру іти в Африку?

Артем Гудков: Це питання комплексне. Йдеться не лише про обмеження масштабування в Україні через дефіцит землі, а й про відповіді на зростаючу зацікавленість іноземних інвесторів, необхідність диверсифікації бізнесу та посилення продовольчої безпеки України. Ми продовжуємо жити поруч з психічно неврівноваженим сусідом. Одна техногенна катастрофа вже сталася — невідомо, що може бути далі.

Учасники пілотного проєкту стратегічно усвідомлюють: Африка — це ринок для масштабування. Країни континенту захищають свій ринок митами та стимулюють локальну переробку. Заборона імпорту агропродукції — лише питання часу, як це вже сталося, наприклад, із курятиною в низці африканських країн.

Ті, хто вже сьогодні інтегруються у вирощування та переробку в Африці, діють на випередження.

Нинішньої української стратегії в Африці чітко видно в цифрах експорту — і вони, на жаль, красномовно свідчать про провал

AgroPolit.com: Ви фактично кажете по створення  доданої вартості в Африці «українськими руками», але ж Україна потребує створення цієї доданої вартості в середині вдома. Де тоді логіка робити добро комусь «за океаном», якщо вдома є ще чим займатися?

Артем Гудков:  Світ змінився — і вже ніколи не буде таким, як раніше. Ми надто довго заплющували очі на те, як інші країни захищають свої інтереси. Блокування кордонів польськими аграріями — лише вершина айсберга.

Коли ми говоримо про розвиток бізнесу в Україні, варто спочатку чесно запитати: а чи зможемо ми взагалі це продати? Подивіться, скільки коштує МХП боротьба за європейський ринок. Всі вільні гроші світу не підуть виключно в Україну — це ілюзія. ЄС заклав 150 млрд євро на Африку, і ніхто не питає, чому не в Європу. Бо там бачать перспективу. А ми — ні. Глобальні трансформації потребують чітких рішень. Європа діє за планом. Україна ж далі ігнорує Африку — і це стратегічна сліпота.

Внутрішньокорпоративна торгівля це один з найефективніших драйверів міжнародної торгівлі. Локалізація виробництва в Африці — це не екзотика, а нормальна практика глобальної торгівлі. Це трансфер технологій, експорт насіння, добрив, обладнання, супутніх товарів. Китай не чекає — він заходить, запускає виробництво, і слідом як гриби після дощу виростають магазини з китайськими товарами та інша споживча інфраструктура. Саме так працює сучасна економіка.

У той час результати нинішньої української стратегії в Африці чітко видно в цифрах експорту — і вони, на жаль, красномовно свідчать про провал.

Читати до теми: Агросектор – як Україні в час війни зберегти економічну геополітичну зброю?

AgroPolit.com: То ваша парадигма завоювання африканського ринку українськими агробізнесом — масштабування структури саме великих агрохолдингів? Поява їхних африканських «доньок», «рук», «ніг»?

Артем Гудков:  Нам необхідно остаточно позбутися риторики про «завоювання». Ніхто нікого не планує завойовувати. Йдеться про принципово нову модель зовнішньої політики й економічної співпраці — де Україна не декларує, а реально виступає гарантом продовольчої безпеки в регіоні.

Якщо завдяки нам африканські діти перестануть помирати від голоду, повірте, багато поколінь африканців будуть посміхатися при згадці про Україну.

І це абсолютно реально, хоча для однієї компанії це надскладне завдання. Саме тому ми говоримо про створення агрокластерів — формат кооперації, де кожен займається тим, що вміє найкраще: вирощуванням пшениці, кукурудзи, сої, виробництвом кормів чи м’яса птиці. Це не про гучні заяви — це про ефективну синергію дій.

AgroPolit.com: Чи зможуть вони завозити безмитно українську сировину для агропереробки туди?

Артем Гудков: Так, зможуть — але це буде короткострокова історія, і фокусуватися на ній я б не став. Це тактика, а нам потрібна стратегія й системне рішення з довгостроковим ефектом.

AgroPolit.com: Ще раз – чому ці бізнесмени все ж ідуть на африканський ринок? Надто багаті?

Артем Гудков: Як я і казав, у кожного своя мотивація. Масштабуйся або помри. Світ жорсткий і виживання не є обов’язком. Український бізнес має ставати міжнародним, упізнаваним і настільки сильним, щоб жоден конкурент не міг його посунути чи проковтнути.

Список українських бізнесів, які впевнено заходять на європейські та глобальні ринки, зростає щороку — і це найкращий тренд, який у нас є. Пора виходити з власної пісочниці, припинити мислити категоріями виживання. Світ великий, і в ньому немає місця для тих, хто боїться вирости.

Про бізнес-ризики роботи на ринку Африки

AgroPolit.com: Ви кажете про диверсифікацію, але ж в Африці навіть без війни там немає нормальних гарантій для ведення бізнесу. Квітне буйним квітом корупція, клановість влади, відсутність технічного прогресу. Наприклад ту ж кукурудзу і досі там фермери саджають під лопатку руками! А дозвіл на вхід на ринок дають «старійшини» агарних асоціацій, які цього не роблять, щоб тримати  все під свої контролем і не випускати владу зі своїх рук. Ми все це бачили на власні очі, бо наша команда вивчала цей ринок. Ось така реальність там.

Артем Гудков: Це все стереотипи. Так, в Африці є виклики, як і будь-де. Але давайте без ілюзій: вийти на ринок ЄС чи США не набагато легше: жорстке регулювання, безкінечні бар’єри, агресивна конкуренція й політичні ризики. Ідеальних умов не існує ніде.

Бізнес — завжди про ризик. Питання не в тому, чи він є, а в тому, чи ти готовий з ним працювати, прораховувати, хеджувати. Хто хоче «гарантованої стабільності» відкриває депозит, а не компанію.

Особисто я з нуля запускав бізнес в Африці. За чотири роки роботи в Танзанії — жодного натяку на хабар: ні від митниці, ні від податкової. Де та «всюдисуща корупція», про яку ви кажете? Більшість гучних історій про корупцію в Африці йдуть від тих, хто сам її створює: іноземні корпорації, які фактично крадуть африканські корисні копалини, не сплачуючи ні ліцензію, ні податки. Чому? Бо заплативши хабарі чиновникам, публічно ідуть і розповідають про корупцію.

З іншої сторони, чому ж тоді в Африці працюють Кока-Кола, Пепсі, Нестле та десятки інших глобальних брендів із нульовою толерантністю до корупції? Можливо, час уже дивитися на Африку як на партнерів, а не як на екзотику?

Африканський ринок — це історія про масштабування, європейський — про експорт готової продукції

AgroPolit.com: А наскільки економічно вигідний цей ринок? Зараз українські компанії хочуть потрапити на найдорожчий ринок світу – європейський.

AgroPolit.com: Якщо перенести українські технології, техніку, насіння та ЗЗР, урожайність в Африці буде не гіршою, а подекуди й вищою, бо врожай можна збирати двічі на рік. Ключова умова — розвиток систем іригації. Собівартість вирощування дуже близька до собівартості в Україні, але ціна реалізації в три рази вища.

Африканський ринок — це історія про масштабування для українського агробізнесу, а європейський — про експорт готової продукції. І це дві абсолютно різні концепції розвитку бізнесу, які існують паралельно. Мова не про вибір одного чи іншого, а про розширення наших амбіцій ще й на Африку.

AgroPolit.com: Дякуємо Вам за розмову.