Іван Фурсенко: 53% населення України на місцевих виборах голосуватиме за професіоналів і місцеві обличчя, а не партії

Місцеві вибори 25 жовтня, партизація місцевого самоврядування, скорочення кількості громад, нарізання ОТГ під замовлення окремих політиків у регіонах, шиворіт-навиворіт у реформі адміністративно-територіального устрою, зміни до Конституції України в частині децентралізації – про це AgroPolit.com говорив із першим заступником керівника Всеукраїнської асоціації громад Іваном Фурсенком.

Близько 5% (70-80 громад по Україні) були утворені виключно під окремих політичних діячів

AgroPolit.com: Парламент ухвалив два важливі документи: постанову № 3650 про скорочення кількості районів в Україні з 490 до 136, а також закон про партизацію місцевих виборів №3485. Можете оцінити, як ці два документи позначаться на осінніх місцевих виборах?

Іван Фурсенко: Ми з вами рік тому обговорювали цю тему, коли ширилися небезпідставні чутки, що паралельно з розпуском Верховної Ради Президент хоче оновити, в тому числі, й  місцеве самоврядування, перезапустивши його у листопаді 2019 року. Тоді у правлячій партії «Слуга народу» говорили, що взагалі немає жодної складності в тому, щоб завершити цю реформу протягом 2-х місяців, проголосувати відповідні законопроєкти. Але сталося не так, як гадалося, і фактично через затягування з ухваленням закону  №552-IX «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» парламент пішов на 4 місяці в обговорення, були мітинги і так далі. Після його ухвалення, на жаль, до  децентралізаційних законів підійшли лише наприкінці весни і майже на старті виборчої кампанії.

Закону №3485 про партизацію та постанові №3650 «Про ліквідацію створення районів», передувало затвердження урядом 1470 громад, що знову ж таки дещо струснуло регіони України, бо відбувалася до того моменту консультація на рівні обласних адміністрацій, після області на рівні Києва. Мінрегіон фактично провів по 3 кола консультацій по кожній області. Водночас ми бачимо, що близько 5% (70-80 громад по Україні) було утворено виключно за політичним рішенням поза рамками методики формування спроможних громад, поза здоровим глуздом, а виключно – під окремих політичних діячів.

Після того – постанова 3650 «Про ліквідацію та створення районів». Відповідно до методики районів мало бути близько 100 в Україні, але, як ми бачимо, на 36% ця цифра збільшилась, і деякі райони України створилися виключно під політиків місцевого або загальнонаціонального масштабів. Тож тепер найменший в Україні налічує 30 тис. жителів (у Верховинську Івано-Франківської області). Так, 30 тисяч – це фактично навіть не населення для середньостатистичної громади, тому для чого такі райони створювати? Незрозуміло.

Перше – партизація місцевих виборів взагалі надзвичайно вибила з колії всю реформу місцевого самоврядування адміністративно-територіального устрою, яку заведено було називати централізація. Адже ми фактично відійшли від Конституції, де прописано, що районні і обласні ради є представницьким органом спільних інтересів громади. І прийшли до інтересів політичних партій, бо «нарізка» виборчих округів буде доволі таки складна за новою системою. Багатомандатні виборчі круги будуть наповнюватися кандидатами з обласного рівня, яких на районний рівень будуть спускати згори, бо так побудовані виборчі штаби більшості партій  (в тому числі і «Слуги народу»). А коли кандидати будуть йти від області, то навряд чи вони відстоюватимуть інтереси власне місцевого самоврядування базового рівня сіл, селищ і міст.

Друге –  запровадження у виборчому законодавстві імперативного мандату. Імперативний мандат вказує на те, що умовно, коли сільський і селищний міський голова вносить на розгляд бюджет, то більшість, сформована з депутатів, які представляють політичну партію, можуть отримати вказівку з Києва – не голосувати за цей бюджет. І в разі, якщо вони голосують і підтримують голову, якого обрали люди, то вони втрачають мандат. Тому що партія може зібратися і своїм рішенням піти на такий крок. Це означає керівництво парламентськими партіями, в тому числі, і місцевим самоврядуванням. Нагадаю, що Виборчий кодекс в частині партизації місцевих рад з кількістю виборців від 10 тис. населення (імперативний мандат) підтримали абсолютно всі парламентські партії, окрім «Голосу». Це і «Батьківщина», і ОПЗЖ, і «Довіра», і «За майбутнє», і, звісно, «Слуга народу». Голосували, щоправда, не всі від «Слуги народу». Але голоси під Виборчий кодекс назбирались, і очевидно, що партизація суспільства і керівництва Верховної Ради парламентськими силами в громадах відобразила свою суть.

Закон про партизацію зроблено для того, щоб місцева влада була підконтрольна партіям завжди

AgroPolit.com: Це означає, що, по суті, нинішній склад парламенту, за винятком «Голосу», дав добро на закріпачення місцевої влади?

Іван Фурсенко: Абсолютно правильно! Закон про партизацію зроблено для того, щоб місцева влада була підконтрольна партіям завжди. Тому що навіть голова громади не матиме  повноти повноважень, якщо не сформована його більшість у місцевій раді.

AgroPolit.com: До такого сценарію попередні влади хотіли прийти, але спроби були неуспішними.

Іван Фурсенко: Спочатку потрібно було б визначитися, що таке районні ради і для чого вони нам потрібні, а потім вже думати про їх фінансування… Складається таке враження, що держава цілеспрямовано веде з місцевими органами влади ігри в фінансування, аби наділити чи не наділити районні ради фінансовим ресурсом виключно після виборів, коли зрозуміє, скільки ж голосів «Слуга народу» та сателітні  до них політпроєкти змогли набрати в базовому рівні і скільки міст обласного значення вони перекривають.

Так. Але ми знаємо за законами фізики, що чим сильніше стискати пружину, тим  сильніше вона розтиснеться.  

AgroPolit.com: Якого ефекту розтиснення варто чекати від місцевої влади, і коли він буде?

Іван Фурсенко: Тут питання в доступі до фінансів. Зміни до Бюджетного кодексу під новостворені райони ухвалено в першому читанні. Вони фактично позбавляють районні ради фінансових ресурсів і покладають на районні ради мінімум повноважень. Але, як мені відомо, наразі вже в Міністерстві охорони здоров’я ширяться дискусії про те, що потрібно віддати на новий субрегіональний рівень первинну ланку медичної допомоги, фактично, сімейних лікарів. Тобто відібрати у громад і відібрати в тому числі у міст обласного значення, які зараз перебувають вже в районах. Розмова йде про те, щоб наділити нові райони повноваженнями з позашкільної освіти. Знову ж таки, ця історія неправильна, бо  навіть багато сільських рад, які були необ’єднаними, опікувався позашкільною освітою, тому що це дозвілля дітей. Навряд чи з району, кількість населення в якому становитиме умовно 2 млн жителів (Харківський район), зможе дотягнутися той голова районної ради з тим головою районної держадміністрації до села і думати, чим же ж дітки там будуть займатися після школи для того, щоб запровадити там позашкільну освіту. Чи їм музикою займатися, чи боксом, чи боротьбою, чи чимось іншим. Це абсолютно неправильно і, власне, після розподілу фінансів планується і розподіл повноважень між гілками влади. Тому тут  основне застереження з боку Всеукраїнської асоціації громад полягає в тому, що спочатку потрібно було б визначитися, що таке районні ради і для чого вони нам потрібні, а потім вже думати про їх фінансування. Складається таке враження, що держава цілеспрямовано веде з місцевими органами влади ігри в фінансування, аби наділити чи не наділити районні ради фінансовим ресурсом виключно після виборів, коли зрозуміє, скільки ж голосів «Слуга народу» та сателітні  до них політпроєкти змогли набрати в базовому рівні і скільки міст обласного значення вони перекривають. Якщо виграють вибори в переважній більшості, то звичайно, тоді райони будуть знекровлені і їх не буде. Якщо «Слуга» і її сателіти місцеві вибори програють, то ці повноваження ресурсів віддаються на районні ради. Районні ради, звичайно, теж будуть програні, але ж виконавчим комітетом, фактично, районної ради є районна державна адміністрація, голова якої призначається Президентом України за поданням прем’єр-міністра. Оскільки прем’єр-міністр у нас – кандидатура Президента, як і парламент, тому вся вертикаль влади в Україні при парламентсько-президентській республіці, можемо сказати, перебуває в одних руках – у Володимира Олександровича Зеленського і ні в кого іншого. І будь-які провали в регіональній політиці – це виключно його кадрові рішення. Відтак і величезні застереження, власне, з приводу розподілу повноважень між районами громади і областями, з одного боку. А з іншого боку – це власне намагання мати свої голоси і свої руки, і свої більшості в радах місцевих.

Війна за райони: регіональні проєкти, які створено в третині областей України, мають великі шанси на успіх

AgroPolit.com: Я так розумую, «війна» медійна за повернення районів  породжена законопроєктом 3485. Одні політики кричали, що потрібно повернути райони, інші казали – не можна в жодному разі цього допускати.

Іван Фурсенко: Ці питання були філософські. Чому? З одного боку, спочатку слід було визначити повноваження, під які ці райони. З іншого, якби місцевому самоврядуванню залишили можливість обрання кандидатів в депутати місцевих рад, районних рад і обласних рад за мажоритарною системою, то фактично ніхто  б не боявся ні районних рад, ні обласних. Чому? Тому що тут на прикладі можна пояснити. Умовно є у нас громада Х з кількістю виборців 20 тис. осіб. І так вона має 26 депутатів місцевої ради. Є місцевий голова. Якби район обирався за мажоритарною системою, голова громади додатково мав би ще 5 депутатів районної ради і 2 депутатів обласної ради, які обрані від цієї території, закріплені за цією територією і працюють на розвиток громади. Тому могла би скластися практика, коли збиралася б сесія місцевої ради, запрошувалися б туди представники цієї ж території і районної, і обласної ради, і вони думали б над спільним розвитком громади в рамках конфігурації регіонального розвитку чи субрегіонального розвитку – і проблем би не було. Якісь повноваження навіть можна було б віддавати на рівень району, але і жителі, і місцева рада, і голова громади розуміли би, як і до кого звертатися.

Але відбулася партизація місцевого самоврядування в рамках досить складного закону, у якому навіть є такі норми: ти не обов’язково можеш виграти вибори до районної чи обласної ради, навіть коли посядеш перше місце у своєму окрузі. Бо: а) партія може не набрати 5 %, щоб подолати прохідний бар’єр; б) ти можеш набрати трохи менше голосів, ніж твій колега по партії з іншого округу, і таким чином віддається мандат йому, а не тобі. Тобто система підрахунку доволі складна, і не можна говорити про те, що районні ради і обласні ради будуть відображати інтереси власне місцевого самоврядування, а  місцеве самоврядування, нагадаю, — це делегування людьми прав надавати їм більш якісні умови для життя. То люди не можуть самостійно займатися благоустроєм територій, для того вони й делегують свої повноваження і частину податків для спільного, фактично, використання. А тут заходять політичні партії, і зрозуміло, що на рівні громад історія з місцевими політичними проєктами може бути абсолютно успішна, коли є потужний голова громади, в якого сформований актив, в якого сформований депутатський корпус, і вони обирають будь яку політичну силу або створюють свою і йдуть на вибори і виграють. А те, що стосується вже районної ради і обласної ради, то тут потрібно набрати 5% прохідний бар’єр, а на рівні області, а  тим більше на рівні великої області – це зробити надзвичайно складно. Тобто повинно бути як мінімум з десяток громад, куди будуть делегуватися представники, а це все фінансові ресурси і так далі. Але як показує остання статистика, 53% населення України на місцевих виборах голосуватиме за професіоналів і місцеві обличчя, а не партії. Тому регіональні проєкти, які створено в третині областей України, мають великі шанси на успіх.

Партизація місцевої влади – це погано і спосіб розхитування політичної єдності країни.

AgroPolit.com: То буде чи ні протидія з боку місцевої влади у відповідь на спробу закріпачити їх?

Іван Фурсенко: Після місцевих виборів це буде видно. Стане зрозуміло, хто стане головами громад в Україні, якого кольору переважна більшість у регіонах.

Є ще один момент і біда. Непотрібно забувати про так званий «съезд юго-востока Украины», який проводила окрема політична сила. Партизація місцевого самоврядування відкриває всі можливості для таких поворотів окремим областям, де переважають проросійські погляди. За умовами ж імперативного мандату депутатами місцевих рад можна «жонглювати» і змусити їх ухвалювати ті чи інші рішення в тому числі, можливо, і антиконституційні. Так, знову ж таки створюється історія в західній Україні, де так само є партії, які не представлені в центрі України, в  Києві, але мають якісь свої інші погляди, в тому числі і на європейський вектор розвитку України – більш правий і більш кардинальний чи радикальний навіть. Тому партизація місцевої влади – це погано і спосіб розхитування політичної єдності країни. І найголовніше (на цьому наголошують і європейські експерти, і Європейська комісія, і Європейський Союз) – не можна змінювати правила гри, як мінімум, за рік до проведення виборів. А ми маєм цілковиту зміну виборчого закону за три місяці до проведення виборів в Україні. Це підніжка всій вертикалі місцевого самоврядування, яка потім закладе основу для розхитування і центральної влади.

AgroPolit.com: Чи повністю підготовленою підходе Україна до місцевих виборів в плані законодавчих змін?

Іван Фурсенко: На папері і в концепції у нас все непогано. За словами народних депутатів, які працюють в комітеті Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування, все відбувається рівно і гладко. Вони говорять правильні речі, але на практиці країна абсолютно непідготовлена.

Секторальні реформи не відповідають реформі адміністративно-територіального устрою. Повноваження голови районної державної адміністрації полягає в тому, що він координує діяльність центральних органів виконавчої влади на території свого району, а якщо на території його району умовно не буде прокуратури або вона буде в сусідньому районі  – кого їм координувати? Тобто система координат повністю розбалансована, і до її зведення до спільного знаменника підійшли запізно.

AgroPolit.com: В чому проблеми?

Іван Фурсенко: Проблема в тому, що секторальні реформи не відповідають реформі адміністративно-територіального устрою. Тобто створюються нові райони. В рамках районів повинні функціонувати суди. Є відповідь Ради суддів України про те, що вони зможуть сформуватися, але, як показує практика, під час попередніх судових реформ, які відбудувалися в Україні протягом 5 років – у нас були окремі райони, де були закриті суди. В тому числі і в Київській області. Просто не було суду, бо немає суддів. І відтак всі правопорушення, які відбуваються на території цього району, не можуть бути передані до суду, бо, згідно із законом, в суди інших районів такі справи не передаються. Тому можна очікувати, що в нас буде колапс судової системи.

Можливий і колапс правоохоронної системи взагалі, бо Міністерство внутрішніх справ аналогічно повинно підлаштовуватися під новий адміністративно-територіальний устрій. Державна служба з питань надзвичайних ситуацій (ДСНС) теж. Ми бачили паводки на Закарпатті – Івано-Франківська область, практично вся західна Україна, де позмивали дороги. От зараз ДСНС чи буде реформуватися, чи не буде реформуватися під новий адмінтерустрій? Військові комісаріати, Служба безпеки України, Держпродспоживслужба з регіональними своїми підрозділами, Міністерство юстиції і так далі. Всі ці органи повинні працювати в рамках однієї системи адміністративно-територіального устрою.

Я переконаний, що найближчим часом цього єдинства не відбудеться. Кожне міністерство буде тягнути на себе, ми матимемо новий район. Повноваження голови районної державної адміністрації полягає в тому, що він координує діяльність центральних органів виконавчої влади на території свого району, а якщо на території його району умовно не буде прокуратури або вона буде в сусідньому районі – кого їм координувати? Нікого. Або дві частини внутрішніх справ залишаться, два управління, чи чотири колишні районні відділи. Тобто система координат повністю розбалансована, і до її зведення до спільного знаменника підійшли запізно. Це потрібно було робити рік тому, і вже за новими правилами іти на місцеві вибори 25 жовтня 2020 року. Рік гарантований Конституцією, щоб всі встигли підготуватися. На жаль, реально в Україні відбувся провал серед кадрової політики на рівні обласних державних адміністрацій. Фахових людей, які  могли б витягнути цю реформу на собі, майже немає. Тому треба призначати нових  голів районних адміністрацій. Старі голови повинні очолювати хід комісії, передати майно на баланс, і це виключно така скрупульозна бюрократична процедура з переоформлення прав на власність і так далі. Я боюся, що під час цього всього процесу загублять дуже багато майна, яке могло би бути передано громадам для управління, для того, щоб люди могли ним користуватися і розвиватися. Щось навіть піде не через аукціони, а просто десь так розущільниться у зв’язку з тим, що немає документів десь на земельну ділянку, десь неоформлений об’єкт будівництва, але він є.

Влада ж пішла робити всі процеси перед місцевими виборами навиворіт, з «хвоста»

AgroPolit.com: А от повноваження голів районних рад тепер яким документом будуть визначатись?

Іван Фурсенко: Невизначено поки що. Зараз повинна бути нова редакція законів «Про місцеве самоврядування», де буде розділено повноваження між базовим рівнем, субрегіональним і регіональним, тобто громада-район-область. Де повинно бути розділення повноважень між місцевими державними адміністраціями, місцевим самоврядуванням. Тобто це все закони, які є частиною реформи, і вони повинні були ухвалюватися до, а не після. Знову ж таки перед ухваленням постанови «Про ліквідацію і створення нових районів», потрібно було ухвалити і закон «Про засади  адміністративно-територіального устрою України». Адже закон про засади, власне, і визначає, яким чином формуються райони та громади, як вони створюються, ліквідуються. У ньому буде прописана європейська модель створення регіонального, субрегіонального рівнів (НАЦ1, НАЦ2, НАЦ3). Влада ж пішла робити всі процеси перед місцевими виборами навиворіт, з «хвоста». Спочатку створили нові райони, ухвалили постанову Верховної Ради (навіть не закон «Про адміністративно-територіальний устрій») за рекомендацією  Міністерства регіонального розвитку громад і територій. Тобто Верховна Рада, відповідно до рекомендацій Міністерства, голосує Постанову про створення і ліквідацію нових районів. А за логікою процесу повинен бути закон «Про засади адмінтерустрою», який прописує, яким чином створюються і ліквідовуються райони, повторюся, і громади, які об’єднуються і виходять з об’єднання. А далі Міністерство повинно було б напрацювати і потім у парламенті проголосувати закон «Про адміністративно-територіальний устрій України». Зараз воно відтягується. Депутати проголосували Постанову, але ніхто не відкидає того, що після проведення виборів буде проголосований закон «Про засади адмінтерустрою» і перед наступними виборами вже 2025 року буде проголосований закон «Про адміністративно-територіальний устрій України», який знову ж таки може змінювати межі як районів, так і громади.

AgroPolit.com: Саме тому і з’явилося подання в Конституційний суд, яке пропонує скасувати Постанову 3650 про створення районів?

Іван Фурсенко: Так. Я впевнений, що будуть і звичайні позови до 6-го апеляційного суду Києва, аби скасувати цю Постанову як неконституційну або як  таку, яка порушує процедуру ухвалення рішень, тому що це незаконно.

В такому разі отримаємо хаос. Адже кожен з чинних голів районних рад і голів районних адміністрацій будуть вважатися легітимними, тому ухвалюватимуть рішення, видаватимуть якісь дозволи, видані РДА, на тих, де немає районів. Це і транспорт, і перевезення пасажирів, тобто в них є повноваження, з яких можна заробляти гроші як в державний бюджет, так і собі в кишеню. Тому це приведе до управлінського хаосу на території всієї України. Знову ж таки, ми це побачимо після проведення місцевих виборів, за результатом яких буде політична палітра, яка складеться на території регіонів України. Швидше за все, не буде звичайно прямого протистояння регіонів Києву, але просто буде навіть не саботування, а можливо ухвалення окремими районними обласними радами політичних рішень про висловлення недовіри голові районної чи обласної державної адміністрації, несприйняття взагалі політики центрального Києва по відношенню до того чи іншого регіону. Тому що, повторюся, це імперативний мандат і «кукловодити» в окремо взятих регіонах зможуть парламентські політичні сили, які отримують більшість в тому чи іншому регіоні, тій чи іншій області України.

Громади судяться за перспективний план, а перспективного плану вже немає, бо вони утворені згідно з постановою уряду.

AgroPolit.com: Ви сказали про 5% громад, утворених за політичною доцільністю, а не методикою КМУ. Чого тут чекати?

Іван Фурсенко: Вони зараз судяться. Переважна більшість з них судяться, але знову ж таки там відбулася красива гра на рівні Кабінету Міністрів. Перший перспективний план затверджувався відповідно до закону України «Про добровільне об’єднання громад». Далі Кабінет Міністрів затвердив адміністративний план, об’єднавши, фактично, громади. За результатом цього рішення вони звернулися до суду, але потім Верховна рада внесла зміни до закону «Про місцеве самоврядування», згідно з яким визначила прикінцеве положення, що Кабінет Міністрів може одноособово визначати центр і межі громади. Тому громади судяться за перспективний план, а перспективного плану вже немає, бо вони утворені згідно з постановою уряду.

AgroPolit.com: Тобто вони програють.

Іван Фурсенко: Так. Хіба що можна судитися за процедуру ухвалення Постанови уряду про центр і межі громад, бо її не дотрималися за усіма регламентними нормами, зокрема, не була опублікована за 10 днів як проєкт, який потребує загально-суспільного обговорення. Це ті речі, через які, власне, і багато рішень було скасовано в органах місцевого самоврядування. В нас є декілька областей, де активісти просто подавали до суду на місцеву раду, на місцеве самоврядування за те, що вони не оприлюднюють заздалегідь свої проєкти нормативних рішень. І суд скасовував уже власне рішення. Ну цю історію можна повторити і схиляти міністрів, але це власне зруйнує всі ті напрацювання.

Формування громад завершено

AgroPolit.com: То крапку в питанні утворення громад на сьогоднішній день, на вашу думку, вже поставлено чи ні? Фінальну крапку формування громад.

Іван Фурсенко: Думаю, на цьому етапі – так. Формування громад завершено. А ще вони будуть переформатовуватися, але вже при іншій Верховній Раді.

Жодна громада за рік роботи «зеленого» уряду, парламенту та Президента так і не отримала ані гектару державної землі у свою власність… Держгеокадастру потрібно дотискати парламент і ухвалювати закон 2194 про повноцінну передачу землі органам місцевого самоврядування, щоб не було двояких трактувань – хто кому куди і як і для чого.

AgroPolit.com: Чи отримала за перший рік роботи парламенту хоч одна громада земельну ділянку з державної власності у комунальну власність?

Іван Фурсенко:  Ні, жодна громада за рік роботи «зеленого» уряду, парламенту та Президента так і не отримала ані гектару державної землі у свою власність. Законопроєкти  2194 та 2195, які запускають передачу землі і повноважень органів місцевого самоврядування до органів Верховної Ради, на жаль, не проголосовані. Передача державних земель в комунальну власність громад закінчилася 2018 року ще за Володимира Борисовича Гройсмана. Тоді це був не найкращий варіант, тому що передавали не всю землю. Був класний піар-ефект, але частина земель була передана, а частина – ні. І це розбалансувало як  депутатський корпус, так і населення всередині багатьох громад. Тому що люди бачать, що землі кимсь використовуються, всі запитання вже ставлять місцевій владі, а вона, на жаль, не може дати відповідь, бо цієї землі немає. Зараз говорять про те, що, можливо, і Держгеокадастр передасть відповідно до нових постанов без ухвалення закону землі громадам. Ну, насправді, як на мене, це неправильне рішення. Держгеокадастру потрібно дотискати парламент і ухвалювати закон 2194 про повноцінну передачу землі органам місцевого самоврядування, щоб не було двояких трактувань – хто кому куди і як і для чого. Ним вся земля передається місцевому самоврядуванню, і вони самостійно вже визначають ділянки, розбивають їх і закінчують інвентаризацію, яка проводиться за кошти міжнародно-технічної допомоги.

Потрібно передавати землю і надавати громадам можливість контролювати використання цих земель. А «контроль» – це не тільки виписати штраф, а ще повинен бути механізм реалізації і стягнення цих штрафів

AgroPolit.com: Ну, насправді, з землею у нас трохи така крамольна ситуація. З одного боку, держава начебто намагається навести там лад, шукаючи, хто ж незаконно обробляє ці землі і скільки на них  заробляє. З іншого боку, на місцях все ж видно. Хороший господар бачить, як і ким обробляється ця земля. Як от можна на рівні місцевої влади зробити так, або землі, які є, наприклад, в тих же громадах або і є на місцях, щоб вони почали входити в законне русло? Тому що гра в кота-мишки – вона ж триває 29 років.

Іван Фурсенко: Має бути один відповідальний державний орган за землю.  На жаль, орган місцевого самоврядування, навіть той, який отримав державну землю в комунальну власність, не відповідає за решту територій громад. Землі ці можуть бути в комунальній власності, в державній (Міністерства оборони, Держгеокадастру, Національної академії аграрних наук, державних підприємств Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства інфраструктури, Державного управління справами Президента України). Тобто кожне з цих відомств має величезні наділи на території України, і вони використовуються на свій розсуд, на свій манер. Звичайно, не всі полігони Міноборони їздять, в них їздять танки переважної більшості, вирощується пшениця, і вона знову ж таки кимось кудись продається. Оце і є той тіньовий обробіток, на тлі якого відбуваються в тому числі і от такі рейдерські захоплення врожаю.

Тому потрібно дві речі.  Перша — запустити через рік закон 2280 про планування. Він дозволяє місцевому самоврядуванню планувати розвиток своєї громади. Це величезний плюс. Друге – потрібно передавати землю і надавати громадам можливість контролювати використання цих земель. А «контроль» – це не тільки виписати штраф, а ще повинен бути механізм реалізації стягнення цих штрафів. Тому повертаємось до поняття децентралізації, до створення муніципальної політики, про яку говорим з 2014 року. Потрібно повертатися до тих повноважень, які були на початку незалежної України, коли місцеве самоврядування мало повноцінний орган міліції, який був їй підпорядкований, і тут власне і контроль за використанням земель, і незаконні сміттєзвалища, і фури, які постійно розбивають дороги, зерновози і так далі. Аналогічна ситуація і з полями, з врожаями. Тобто мають бути повноваження контролю у місцевої власності, фінансове забезпечення під це і власне сам контроль.

Зміни до Конституції в частині децентралізації

AgroPolit.com: Щодо змін до Конституції у результаті перемовин двох президентів – що несуть нам всім?

Іван Фурсенко: Питання Конституції – це життя всієї країні і місцевої влади? Президент вже двічі подавав зміни до Конституції в частині децентралізації, протягом кінця 2019-го — початку 2020-го років, і обидва рази відкликав через грубі помилки в тексті. І після другого відкликання почалися, начебто почалися, консультації  з місцевим самоврядуванням, з асоціацією, з експертами для спільного напрацювання, щоб вже наступний – третій текст був правильним, гармонічним і хоча б влаштовував приблизно всі сторони і відображав настрої як в суспільстві, так  і в місцевому самоврядуванні, і в державній владі. Але разом з тим Президент вже обговорює з президентом Росії вже внесені зміни до Конституції України в частині децентралізації – так ніби текст готовий, написаний і презентований. Тому виникає логічне запитання: для чого ці асоціації місцевого самоврядування працюють над змінами, якщо їх уже написали і ні з ким не порадилися? В частині закону про особливий статус місцевого самоврядування на окремих територіях Донецької, Луганської областей, а також зміни до Конституції України в частині децентралізації. Якщо президенти це обговорювали, то очевидно, що вони не тільки обговорювали, а він вже презентується цей закон, проєкт закону, про внесення змін до Конституції на політичній частині трьохсторонніх контактних груп «Україна-Росія», яка працює в Мінську. Тому для чого місцеве самоврядування і експерти, і вся країна ламає собі голову і думає над цими змінами, якщо вони є? Власне, тому потрібно, напевне, офісу Президента презентувати всій країні ті напрацювання, які в них є, для того щоб вони показали жителям України, як вони будуть жити в Україні, а не тільки в політичній частині ТГК.

Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com