Айварас Абромавічус: 42 млн га земель по  $1,5 тис. – це $63 млрд кредитного ресурсу для всієї економіки України
Айварас Абромавічус, український політик литовського походження, підприємець, співвласник та один із керівників шведської інвестиційної компанії «EastCapital», екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України

Український політик литовського походження, підприємець, співвласник та один із керівників шведської інвестиційної компанії «EastCapital», екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України Айварас Абромавічус уже понад 11 років бере участь у розвитку аграрного бізнесу в Україні.

В ексклюзивному інтерв’ю для AroPоlit.com Айварас Абромавічус розповів про причини походу фінансиста в агросектор та перспективи українського АПК очима людини, яка бачить сьогодення і з боку держслужбовця, і з боку приватного підприємця.

AgroPolit.com: Як так сталося, що ви – людина з фінансового сектору, банкір та економіст – раптом зацікавилися сільським господарством?

Айварас Абромавічус: Історія нашої компанії «Агро-Регион» розпочалася досить давно – понад 11 років тому. Зважаючи на той факт, що інвестиційна компанія «EastCapital» завжди активно інвестувала в різні проекти, зокрема в Україні, ми на якомусь етапі звернули увагу на аграрний сектор.

Читайте до теми: Реформа держгеокадастру – половина с/г земель залишилася без нормативної грошової оцінки

Один із позаштатних радників нашого фонду, засновник компанії «Чумак» Карл Стурен поцікавився, чи не бажаємо ми придбати сільськогосподарське підприємство в Україні? У попереднього власника виникли проблеми зі здоров’ям, а його діти не захотіли продовжувати батьківську справу.

Ми вже у 2007 році бачили перспективи й потенціал України в сільському господарстві

Ми подивилися, нам сподобалося. Хоча це не був профільний актив для нас, але, зваживши всі «за» та «проти», вирішили його купити. Тим більше, що нам запропонували землю, яка розташована поблизу аеропорту «Бориспіль», тож моїм шведським партнерам здалося, що у перспективі там можна буде збудувати гольфові поля чи логістичні центри. На той час ціна нас влаштовувала, тому ми придбали об’єкт.

AgroPolit.com: Тобто ви розглядали нову власність виключно як інфраструктурний об’єкт?

Айварас Абромавічус: Ні, ми вже у 2007 році бачили перспективи й потенціал України у сільському господарстві. Вірили, що ринок землі невдовзі відкриється, тож це буде актив, який можна буде використати у майбутньому. Ми бачили, що цей сектор недооцінений, а в перспективі можна буде навіть на тих землях, які ми придбали, підняти врожайність, використавши нові підходи до обробки землі.

Читайте до теми: ТОП-3 земельних успіхів та провалів парламенту за 5 років

Наприклад, у Західній Європі, та й навіть у Литві, де землі набагато бідніші, ніж українські, врожай збирали більший. Якщо там з одного га збирали 7-8 т пшениці, то в Україні – 2-3 т. І ніби тут земля краща, а нічого не виходило. Це вже потім дізналися, що правильна обробка земель, правильною технікою, з правильним посівним матеріалом і без зайвого роздутого штату працівників може суттєво змінити результати в бік якості й кількості.

AgroPolit.com: Як розвивався ваш бізнес?

Айварас Абромавічус: За рік після придбання землі ми суттєво розширилися й дуже від цього постраждали, адже у 2008 році впали ціни на продукцію АПК, та узяли ми не найкращу землю – врожайності нормальної не було.

Але нам вдалося перегрупуватися. Позбувшись тваринницької частини нашого підприємства, адже вона виявилася непродуктивною; нам потрібно було або осучаснювати виробництво, або не займатися цим узагалі. Там були старі корівники, старі свинарники й відсутність спеціалістів. Ми вирішили не займатися тваринництвом і зосередити увагу на іншому.

Найбільший плюс від навчання на чужому прикладі – це можливість уникнути власного негативного досвіду

В результаті, через багато років ми досягли бажаного результату. Зараз у соцмережах популярні різні акції-челенджі. Наприклад, «10 років тому». Я запитав у своєї дружини Катерини Рибаченко, а вона обіймає посаду генерального директора в нашій компанії, яких результатів ми досягли щодо врожайності кукурудзи у порівнянні з 2008 роком (у 2007 році ми придбали компанію)? Вона відповіла, що 2008-го ми збирали 3,6 т кукурудзи з одного га. У 2018 році ми зібрали 11 т з гектара.

Читайте до теми: Рейдерство в законі, або бізнес – захисти себе сам

Тож ці результати свідчать не тільки про успіхи нашої компанії, а й, певною мірою, про перспективи та успіхи усього українського АПК, який «грає на випередження» порівняно з іншими галузями в країні, хіба що за винятком армії. Ми раніше вчилися в інших. Наприклад, наші працівники щороку їздили опановувати досвід у різних аспектах землегосподарства до США, Бразилії, Франції, Аргентини та інших країн, а тепер вже вони їдуть до нас вчитися.

AgroPolit.com: А як закордонний досвід взагалі підходив до українських реалій, і що змінилося, якщо вони вже приїздять вчитися до нас?

Айварас Абромавічус: По-перше, на мою думку, найбільший плюс від навчання на чужому прикладі – це можливість уникнути власного негативного досвіду. Це стосується як державницької політики, так і бізнесу. Якщо стара система не працює, треба все змінити. Але варто, щоб фокус був спрямований на результат, а не на процес, а це вже залежить від чесної і професійної команди. Адже, наприклад, у сільському господарстві, якщо хтось краде під час посівної, то це вже не просто мінус тонна посівного матеріалу, а мінус 50% від врожаю. Саме тому в минулому, на попередньому етапі розвитку, 7-10 років назад, перевага була на боці керівників підприємств, які не мали досвіду роботи у вітчизняних підприємствах АПК і приходили до галузі зовні, з новим баченням картини.

Я вважаю, що земельний мораторій – це фактор, який обмежує розвиток усього сектору АПК»

На той час в Україні не було в кого навчатися, за досвідом потрібно було звертатися до західних країн. А що стосується старого керівництва, то вони й мови іноземної не знали, і не були готові змінювати підходи до роботи. Якщо взяти сучасних успішних менеджерів аграрних компаній, більшість, за деяким винятком, не з сільського господарства. Вони досягли значних результатів, але жоден із них не був, наприклад, якимось агрономом радянського зразка.

AgroPolit.com: Яке ваше ставлення до ситуації, яка склалася навколо мораторію на продаж с/г земель?

Айварас Абромавічус: Я вважаю, що земельний мораторій – це фактор, який обмежує розвиток усього сектору АПК. До речі, під час моєї роботи у владних органах, нам, разом із тодішнім керівником Мінагро Олексієм Павленком, вдалося збільшити термін оренди землі до 7 років. Це дійсно допомогло усім. Наприклад, аграрні компанії отримали змогу планувати середньо- та довготермінові проекти: почали закуповувати нову техніку, інвестувати в землю, піднімати врожайність, покращувати умови праці для робітників і т.д.

Читайте до теми: Портрет земельного власника й очікувані ціни на землю

Відкритий ринок землі дасть виробникам впевненість у майбутньому. Навіть на прикладі нашої компанії, яка на ринку 11 років, ми відчуваємо на собі, як від зміни умов залежать наслідки.

Наприклад, зміна клімату в наших широтах вимагає нових підходів до обробки землі й потребує нових інвестицій у галузь. Якщо 10 років назад центр і південь України відносно нормально працювали в умовах природнього зрошення, то сьогодні все більше земель потребує штучних систем поливу. А як ти встановлюватимеш зрошувальні системи на полях, ризикуючи власними коштами, коли існує ризик, що тебе зженуть із цієї землі?

Відміна мораторію – це не лише зменшення ризиків для бізнесу, а й підвищення врожайності та якості виробництва, це по-перше. По-друге, уявіть, що ви займаєтеся цукром. Потрібно побудувати завод, а це виготовлення продукції з високою доданою вартістю. Якщо ж не контролюєш того, що сіють навколо, то в один «прекрасний» день можеш залишитися без сировини, яку доведеться транспортувати з інших регіонів, а це вдарить по рентабельності підприємства. Та ж сама проблема зі складськими приміщеннями та логістичними інвестиціями.

Читайте до теми: Рік боролися з рейдерством — покарали (не)винних…

До того ж, право власності на землю дасть можливість фермерам використовувати власність для застави в банках, для отримання кредитів, для подальших інвестицій у свою справу. Це також дасть змогу покращити власні активи аграрним компаніям. Це й будуть їхні найкращі активи.

Також покращиться ситуація з літніми людьми-власниками паїв, значна частина яких уже померла. Я вважаю несправедливою ситуацію, яка склалася станом на сьогодні – із забороною продажу. Наприклад, власники квартир можуть продати своє житло, а от власники паїв цього права позбавлені. Тим більше, що ця заборона суперечить конституційним правам громадян.

Якщо зробити повну лібералізацію земельного ринку, очевидно, що відразу знайдеться багато іноземців, які захочуть купити землю. Але я хочу, щоб, в першу чергу, на цьому заробили українці

Ще один важливий аспект: у нас багато проблем в економіці, які в подальшому впливають і на соціальну сферу (міграцію тощо) – це недорозвинений банківський сектор. Банківський сектор неспроможний надавати кредити за доступними кредитними ставками, тим самим стимулюючи економіку. А все чому? Тому що у потенційних позичальників відсутня хороша застава.

Читайте до теми: Оренда сільськогосподарських земель (державних і приватних) за 2018-й – аналіз по областях

42 млн га земель по  $1,5 тис. – це $63 млрд кредитного ресурсу для АПК та інших галузей. Ці кошти могли б в один момент вирішити проблему стабілізації української банківської системи. Люди, які займаються ресторанним бізнесом, купівлею житла чи інвестиціями в інші види бізнесу, могли б отримати більш високі шанси на банківський кредит за нормальною ставкою.

AgroPolit.com: Як ви вважаєте, наскільки відкритим має бути ринок землі: повністю ліберальним чи з певними обмеженнями?

Айварас Абромавічус: Якщо зробити повну лібералізацію, очевидно, що відразу знайдеться багато іноземців, які захочуть купити землю. Але я хочу, щоб на цьому заробили передусім українці – на підвищенні ціни на землю. Тому має бути перехідний період. Спочатку право купівлі/продажу повинно бути доступним виключно для резидентів України, а вже потім, років через п’ять, таке право можуть отримати всі інші. Я би надав виключне право на купівлю/продаж землі українським фізичним і юридичним особам (з українськими бенефіціарами) протягом п’яти років. Також увів би мінімальну вартість земельної ділянки, щоб якісь перекупники не мали змоги обдурити неосвічених у цій справі людей, а також запровадив би низку обмежень щодо купівлі земельних ділянок в одні руки. Але не такі, які пропонує керівництво країни.

Перший рік після відміни мораторію близько 20% земельних паїв можуть продати (адже накопичилася чимала кількість охочих), а потім щороку – по 10%

Обмеження в 200 га – це дорога в нікуди й профанація, адже таке рішення – шлях до чергових корупційних схем, коли для обходу такої заборони працівникам великого підприємства роздаватимуть готівку, потім вони через якісь нотаріальні документи будуть знову передавати землю зацікавленій компанії. Великі холдинги почнуть створювати власні банки, з подальшою видачею працівникам кредитів. Це буде чергове поле, на якому вільно почуватимуться різноманітні держслужбовці, судді, рейдери різного штибу тощо.Тому краще так не робити, а натомість ввести обмеження по району чи області.

До того ж, можна ввести податок 3-5% на купівлю землі. На кшталт того, як у Великі Британії діє податок на придбання нерухомості (12,5 %).

Читайте до теми: П'ятирічка децентралізації: Володимир Гройсман показав результати й озвучив плани

Я вважаю, що це цілком логічно – бажати придбати землю, яку ти тривалий час обробляв: вкладав кошти в інфраструктуру, в обладнання для обробки землі, в зарплати людей та соціальну інфраструктуру, в саму землю (адже не просто так вона давала 3,6 т з одного га, а потім стало 11 т з одного га). Водночас, зважаючи на ситуацію у кожного окремого пайовика, думаю, що швидкої зміни власників не відбудеться.

Іншими словами, у перший рік після відміни мораторію близько 20% земельних паїв можуть продати (адже накопичилася чимала кількість охочих), а потім щороку – по 10%. Тобто, знадобиться приблизно 10 років, щоб усі придбали землю, яку виставлятимуть на продаж. За нашими розрахунками, на рік продаватиметься приблизно 4 млн га земельних ділянок. Якщо вартість 1 га буде навіть на рівні $1,5 тис., то лише за рік до державної скарбниці надійде $300 млн податків (за ставки податку на купівлю/продаж на рівні 5%). До того ж, оренду також ніхто не відміняв. Просто людям потрібно пояснити, куди підуть ці гроші. Якщо, наприклад, сказати що $300 млн (або 8 млрд грн) щороку можна додатково спрямовувати до Пенсійного фонду, щоб додати до пенсій. Що тут поганого? Просто людям слід нормально подавати цю реформу.

В Україні великої концентрації землі в одних руках немає – це такий міф

AgroPolit.com: Якими можуть бути наслідки, якщо все залишиться без змін?

Айварас Абромавічус: Ми вже пішли шляхом індустріального землеробства. У нас вже є великі компанії, відомі у всьому світі. Україна завоювала провідні позиції в різних категоріях. А тепер, якщо піти шляхом запропонованих обмежень і, грубо кажучи, взяти й викинути всі досягнення останніх 10-20 років у сміття – це, як мінімум, було б дивно.

Я сам рахував. На сайті Латифундіст дивився статистику про ТОП-100 найбільших аграрних компаній, там виходить 6 млн га. Відняти від 42 млн га – це менш ніж 15%. Покажіть мені ще бодай якусь індустрію, де 100 найбільших гравців контролють всього 15% галузі? Немає такої, можна не шукати. А зважаючи на здорову конкуренцію в аграрній галузі, антимонопольному комітетові варто зосередитися на інших проблемах.

Навіть за кордоном, наприклад, в Австралії, є компанії, які контролюють 6 млн га земель. В Україні таких монополістів немає.

AgroPolit.com: Але в Україні є проблема з необлікованими землями та цілою низкою питань до Держгеокадстру?

Айварас Абромавічус: Це все через відсутність бажання розбиратися з проблемою. Якщо поставити туди правильних людей (наприклад, команду з ProZorro), вони за півроку вирішать цю проблему.

AgroPolit.com: Беручи до уваги ваш досвід роботи у МЕРТ, чи вважаєте, що «десант» одинаків-професіоналів на керівні посади у ключових відомствах може змінити неефективну систему керівництва держструктурами?

Айварас Абромавічус: Звісно, може! Але за умови підтримки керівника. Уявіть, що у мене в підпорядкуванні державні закупівлі. Ставиш нормального керівника держзакупівель і підтримуєш його ініціативи. А головне – не заважаєш. Те ж саме із Держгеокадастром.

У нашій країні досить слабко розвинені державні інститути, тому від особистості призначеного керівника також багато що залежить. Тому, покажіть мені людину, і якщо це хтось на зразок Максима Нефьодова, я скажу – так, він зможе, а якщо такий собі умовний антиНефьодов – ні. Це має бути чесний, вмотивований професіонал.

AgroPolit.com: Нещодавно з посади в.о. міністра аграрної політики та продовольства України звільнився Максим Мартинюк, а на його позицію прийшла Ольга Трофімцева. Як ви охарактеризуєте цю рокіровку?

Айварас Абромавічус: Я не знаю причин цих кадрових змін. Чесно кажучи, я не цікавився цим питанням, адже вважаю, що така структура, як Мінагро – не обов’язкова. Наприклад, за 11 років роботи нашої компанії, ми ніколи й нічого у них не просили. Головне, аби вони не заважали працювати. Свого часу Рональд Рейган озвучив найстрашнішу фразу для бізнесу: «Я з уряду країни, чим я можу вам допомогти?». Цей вислів найліпше характеризує ставлення українського бізнесу до переважної більшості ініціатив з боку державних органів: нам не треба допомагати, головне – не заважайте.

Свого часу я намагався ініціювати навіть скорочення МЕРТу, сказавши, що готовий бути останнім міністром цього відомства. Я вважаю, що не тільки Мінагрополітики, а й МЕРТ – не дуже потрібні країні. Є функції, які спокійно можна передати іншим відомствам, і це піде лише на користь Україні. Наприклад, торгівельні питання – Міністерству іноземних справ України, інші – Мінфіну.

Я вам щиро скажу, навіть занурившись у роботу державних структур, я досі не розумію, кому в цій країні потрібне Мінагрополітики?

Просуванням квот та української продукції на зовнішніх ринках чи відкриттям нових ринків – цим займається Міністерство торгівлі, посольства, торгові місії тощо. Створено окремі інститути із сертифікації продукції – вони цілком можуть працювати окремо від міністерств. Погляньте! Мінагро вже історично скотилося до того, що навіть їхні працівники найнменше заробляють, у порівнянні з працівниками інших відомств, а звідси й найнижча кваліфікація кадрів. І я не впевнений, що керівництво Мінагро зможе щось змінити у кращий бік.

Що ж до нинішньої очільниці Мінагро Ольги Трофімцевої, у гравців на ринку склалося позитивне ставлення до її професійних якостей, та й людина вона позитивна. Але, знову ж таки, краще б Міністерство аграрної політики та продовольства України розібралося з поточними питаннями (особливо з проблемами державних підприємств) і спокійно завершило свою роботу назавжди.

AgroPolit.com: А як же регулювання цін та інші функції?

Айварас Абромавічус: Справа в тім, що приватні підприємства в Україні тримають колосальні запаси зерна, тож у нас ніколи не буде продовольчої кризи. І ці байки про державне регулювання цін… Щойно держава починає бодай щось регулювати, ситуація в галузі лише погіршується і з’являється дефіцит. До того ж державні підприємства – це завжди корупція і «сірі» схеми. Я вважаю, що в сільському господарстві відсутні стратегічні підприємства, які мають належати державі.

Я бачу стратегічну роль «Укрзалізниці», аеропортів чи«Нафтогазу». Але жодне з державних підприємств агросектору не є стратегічно важливим. Знову ж таки, українські приватні сільгосппідприємства досягли високого рівня розвитку як у технологічному, так і в технічному плані. Це одні з найпрогресивніших виробництв. За останніми дослідженнями Ernst&Young, саме представники топ-менеджменту аграрних підприємств України отримують найвищу платню на своїх посадах. У приватному секторі АПК сконцентровані найпрогресивніші фахівці. Тоді як вони можуть бути гіршими за представників керівних органів держпідприємств у цій галузі, де менеджери досі отримують мізерні зарплати, порівняно з приватними?

Наявна система держпідтримки дискредитує імідж с/г підприємств… Найкращою підтримкою від держави стало б вирішення логістичних проблем і захист бізнесу від рейдерства.

AgroPolit.com: Як ви оцінюєте систему державної підтримки АПК, чи є вона ефективною?

Айварас Абромавічус: Я вважаю, що потрібно допомагати дрібним підприємствам, а не великим. Наявна система держпідтримки дискредитує імідж с/г підприємств, адже переважна кількість коштів йде на підтримку декількох великих холдингів, а це викликає обурення й відразу в суспільства. Найкращою підтримкою від держави стало б вирішення логістичних проблем і захист бізнесу від рейдерства.

AgroPolit.com: Щодо аграрного лобі у Верховній Раді, наскільки воно потужне?

Айварас Абромавічус: Переважно аграрне лобі у ВР сконцентроване на відстоюванні інтересів великих холдингів. Вони не завжди діють разом, але коли мова заходить про спільні інтереси, можуть діяти дружно. І ці інтереси частіше збігаються, аніж розводять їх по різних кутках рингу. Щоправда, інколи вони діють виключно у відстоюванні власних інтересів, а також шкодять малим і середнім представникам аграрної сфери – ті ж соєві правки. Але, якщо брати до уваги загальну ситуацію, аграрне лобі у ВР досить потужне.

AgroPolit.com: Як вважаєте, Україна має концентруватися на розвитку великого бізнесу, чи варто робити ставку на середній та малий?

Айварас Абромавічус: Моє глибоке переконання – великий аграрний бізнс не потребує підтримки. Як я вже казав, великий бізнес потребує одного, щоб йому не заважали, а ще – не змінювали в гірший бік умови ведення бізнесу. Як приклад: соєві правки, маніпуляції з поверненням експортного ПДВ тощо.

Єдине, що сьогодні заважає чесним аграрним компаніям – це велика кількість готівки, яка крутиться в секторі.

AgroPolit.com: Нинішня модель податкової системи влаштовує вашу компанію?

Айварас Абромавічус: Цілком. Єдине, що сьогодні заважає чесним аграрним компаніям – це велика кількість готівки, яка крутиться в секторі. Через цей фактор держава недоотримує велику кількість коштів, бо це «чорний» ринок, який ставить «білі» компанії в нерівні умови. Переважно невеликі компанії, які ховаються у «тіні». Для того, щоб зробити умови гри рівними, адже ми рухаємося в бік Європи, у Верховній Раді готується проект щодо так званого податку з одного гектара. Я не проти цього. Адже не може такого бути, що один заплатив податок $200, зарплати, ПДВ, податок на землю та інше, а другий – нуль. Я вважаю, що мінімальний податок з гектара вирівняє ці позиції.

AgroPolit.com: Ваш прогноз на 2019 рік для АПК?

Айварас Абромавічус: Україна у 2018 році поставила рекорд в усіх категоріях пізніх зернових. Наша компанія не стала винятком: соняшник, соя, кукурудза. Повторити – це була б фантастика. Але ми вважаємо, що у нас не так багато засобів для підвищення врожайності. Ми досягли певного рівня (плато) і перевищити його дуже складно. Наприклад, за розмірами наша компанія посідає 42-ге місце, але за врожайнісю входимо до ТОП-5 компаній. Тому будемо працювати над тим, аби зберегти таку врожайність, але зростання навряд чи продемонструємо. Відповідно, для того, щоб покращити показники, ставку слід робити не на кількість врожаю, а на інші фактори, які не пов’язані напряму з рослинництвом.

Хоча підвищити показники врожайності можна й за рахунок інвестицій в південні регіони нашої країни. Якщо вкласти в зрошувальні системи Херсонської та Миколаївської області приблизно $1 млрд, результат буде очевидним. До речі, Світовий банк вже готовий виділити під цю програму кошти, але українські керівники не можуть домовитися між собою.

AgroPolit.com: Чи вірите ви в те, що Україна в недалекому майбутньому зосередиться на виготовленні продукції з високою доданою вартістю, чи, можливо, нам варто залишити все як є?

Айварас Абромавічус: Найголовніше, щоб у питанні розбудови підприємств, які займатимуться виготовленням продукції з високою доданою вартістю, не було примусового порядку через обмежувальні мита та інше…

Найпростіший варіант стимулювання таких підприємств – відкриття ринку землі. Якщо ти будеш контролювати землю, то ти на ній будуватимеш своє майбутнє: підприємства, склади, логістичні структури. Приватний підприємець завжди розумніший за держпосадовця. Бізнесу не потрібні підказки, що робити та куди інвестувати. Ми самі це знаємо. Вони не вміють нормально керувати країною, а збираються підказувати нам, як керувати підприємством? До речі, я завжди був за те, щоб люди з приватного сектору йшли керувати державними органами, адже приватні підприємства завжди були ефективнішими від державних.

Хворостяний Віталій, журналіст AgriPolit.com

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!

Выполнено с помощью Disqus

До теми

19 квітня 2019
Пайовики, хто вони: підопічні, вибухонебезпечна бомба чи ласий шматок?
Світлій пам'яті Георгія Данелія, геніальному грузинському кінорежисеру присвячується Говорили вони дуже доладно, гарно і незрозуміло. (Георгій...
27 лютого 2019
Вільний ринок землі та 6 основних міфів
Мораторій. Я не голосував за його продовження у грудні минулого року, і позаминулого. Але знімати його не можна, не готові законодавчі умови його...
19 лютого 2019
Я за вільний ринок землі, але не за базар, – Анатолій Гриценко
У понеділок, 18 лютого поточного року, Європейська Бізнес Асоціація (ЕВА) організовала чергову зустріч з кандидатом у президенти України. Цього разу...

Вибір редакції

6 червня 2019
Хто вбиває українські землі, або як зупинити деградацію грунтів
Уряд і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) запустили Українське ґрунтове партнерство, яке опікуватиметься питанням якості...
12 червня 2019
Стратегія АТ «Укрзалізниця» на 2019-2023 роки
Кабінет Міністрів України затвердив «Стратегію АТ «Укрзалізниця» на 2019-2023 роки». Наразі офіційний текст документа...
12 червня 2019
Вино й уряд: виробники просять Мінагро та Мінфін вирішити 6 основних проблем галузі
Винороби та експерти галузі звернулися до керівництва Мінагрополітики та Мінфіну з проханням вирішити шість основних проблем галузі. Їх презентували...