Африканське лавірування: про перспективи торгівлі України з країнами африканського континенту

Країни Африки згадуються з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну досить часто, не лише в контексті їх голосування в рамках Генеральної Асамблеї ООН з тих чи інших питань, але й з точки зору глобальної продовольчої безпеки. Варто відразу зазначити, що, коли ми говоримо про Африку як континент, то маємо  враховувати той факт, що немає гомогенної і єдиної Африки. Є континент з 54 державами і територіями на мапі, з різною історією і різним економічним і політичним сьогоденням і інтересами.

Структура агроторгівлі між Україною та країнами Африки

Провідні економісти світу активно обговорюють перспективи африканського континенту з точки зору його важливості для глобальної економіки: беручи до уваги існуючі цифри народжуваності та темпи зростання ВВП як мінімум в деяких країнах (наприклад, Субсахарської Африки), чітко демонструють здатність Африки стати двигуном економічного зростання, зважаючи на демографічні виклики і вже не такі потужні темпи зростання в Китаї. Без перебільшення, в багатьох аспектах протягом наступних років чи десятиліть всі погляди будуть спрямовані на Африку: що, як швидко, наскільки стало вони зможуть виробляти і наскільки ефективно будуть інтегруватись в світові економічні ланцюги.

Співпраця України з країнами африканського континенту з моменту проголошення нашої незалежності в 1991 році займала скоріш другорядне місце в системі геополітичних пріоритетів (якщо такі взагалі були). До країн Африки було не дуже багато уваги з боку українських урядових інституцій: делегації високого рангу з України не були там частими гостями, якщо говорити дипломатично, але відносини все ж поступово розвивались, в основному, завдяки розумінню українського бізнесу необхідності експансії на ринки цього регіону в довгостроковій перспективі. Першими успішними прикладами активізації відносин з африканськими партнерами, без зайвої скромності, можна назвати торгові місії за участі представників Уряду України та зацікавлених бізнесів в 2016-2017 році, коли ми разом з Наталією Микольською, на той час заступницею Міністра економічного розвитку та торгівлі України, робили перші кроки в таких країнах як Кенія, Танзанія, Нігерія чи Ангола.

Якщо подивитись на динаміку і структуру двосторонньої торгівлі між Україною та Африкою, то ми побачимо, з одного боку, значне домінування серед ринків збуту таких країн як Єгипет, Лівія чи Марокко (все – Північна Африка, традиційні покупці наших зернових), а з іншого – значний торговий дисбаланс. В 2021 році, наприклад, Україна експортувала продукції АПК до 52 країн Африки на суму майже $3,8 млрд (а це 13.5% загального агропродовольчого експорту), імпорт при цьому був в десять разів меншим – $380 млн. При цьому варто зазначити, що в структурі імпорту до України домінують такі групи товарів як риба, алкоголь, какао (боби, паста, порошок), тютюн, банани та цитрусові.

Спроби українського агробізнесу активізувати економічну співпрацю з країнами Африки здійснювались постійно: від ініціатив щодо відкриття Українського бізнес-хабу на континенті до торгових домів в окремих країнах. І точкові успіхи були, хоча загальну картину вони, на жаль, мало змінювали.

 З початком повномасштабної агресії росії проти України, а особливо в 2023 році на Африку почали звертати уваги все більше не лише в самій Україні чи росії, але й в США, країнах ЄС та в КНР. Тема налагодження політичних і економічних відносин з континентом раптово, через призму продовольчої безпеки Глобального Півдня, формування сталих регіональних партнерських мереж як для досягнення політичних, так і для економічних цілей, та глобального економічного розвитку, набула надзвичайного значення як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. При цьому варто зазначити, що як Китай, так і росія, останні роки приділяли досить велику увагу розширенню своєї присутності і посиленню впливу на африканському континенті, кожен по-різному. Якщо КНР діяв в основному через економічні інструменти, то росія не нехтувала і відверто силовими механізмами розбудови впливу – в тому числі, через присутність групи «Вагнер», сліди якої можна знайти в багатьох заколотах чи інших дестабілізаційних процесах і «бізнесах на крові» на континенті.

В 2022 році здавалось, що боротись з деструктивним впливом росії в багатьох країнах Африки практично неможливо: наративи російської пропаганди, культивація пам’яті про «радянські заслуги», 40 діючих російських дипломатичних представництв на континенті в купі з активною інформаційною політикою не давали шансів Україні серйозно вплинути чи переламати настрої політичних еліт континенту. Тим не менш, наразі ми спостерігаємо досить помітну зміну у риториці і у поведінці якщо не багатьох, то деякої частини керівників африканських країн.

Читати до теми: Південна Корея ― інструкція до дії для експортерів 

Наслідки африканського турне Дмитра Кулеби та саміту росія-Африка

Про що саме йде мова?

Останні тижні український і міжнародний інформаційний простір були насичені новинами і оцінками експертів щодо теми припинення участі росії в так званій Чорноморській ініціативі або ж зерновій угоді та впливу цього рішення на продовольчу безпеку в різних регіонах світу, в першу чергу, звичайно, в країнах Африки. А ще цікавіше було спостерігати за двома подіями, які відбувались майже одночасно і теж безпосередньо мали відношення до цієї великої теми.

Перше – це чергове, третє, починаючи з жовтня 2022 року, турне Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до Африки. І це вже само по собі є непересічною новиною, тому що такої щільності дипломатичних візитів високого рангу ці країни точно не бачили за всі тридцять років з моменту встановлення дипломатичних відносин. Така активізація є однозначним сигналом з боку України в нашій зацікавленості інтенсифікувати і наповнити відносини з країнами Африки новим змістом як в політичній, так і в економічній площині. Наступним кроком має стати відкриття нових дипломатичних представництв на континенті, тому що, як показує практика, сильні посольства і активні посли і команди на місцях є запорукою більш успішного розвитку двосторонніх відносин і більш активної співпраці в усіх сферах і секторах. Все це є частиною так званої Африканської стратегії України (яку я, нажаль, не мала змоги вивчити).

А друге: так званий саміт росія-Африка, який відбувся наприкінці минулого тижня в Санкт-Петербурзі, і на який були запрошені лідери всіх країн континенту. Щоправда, відгукнулись на це запрошення далеко не всі. І це стало першою ознакою зміни настроїв: якщо в 2019 році на запрошення путіна до росії пробули 45 президентів країн Африки, то цього року їх було лише 17. Інші країни були представлені офіційними особами нижчого рівня, або ж взагалі своїми послами. Якщо проаналізувати основні меседжи російських так званих ЗМІ за результатами саміту, то стає зрозумілим, що для росії важливо було продемонструвати, що у неї є партнери, і міжнародної ізоляції попри повномасштабну війну в Україні не існує. Ну а по-друге, країні-агресору, яка останні півтора року активно шантажує весь світ голодом і використовує це як інструмент тиску не лише на Україну, але на всю міжнародну спільноту для досягнення своїх військових цілей, було необхідно показати себе годувальницею нужденних. Саме тому були зроблені гучні заяви про безоплатне постачання від 25 до 50 тис.тонн зерна до деяких з країн. Нажаль для путіна ці заяви були сприйняті досить скептично як самими африканськими лідерами (Президент ПАР, наприклад, заявив, що країнам не потрібні подачки, а потрібне нормальне функціонування зернового коридору), так і фахівцями, які відмітили, що декілька десятків тисяч тонн зерна при об’ємах імпорту до Африки в понад 90 млн.тонн на рік є просто краплею в морі і не більш як красивим, але порожнім жестом. Країни Африки мають з нашою допомогою чітко розуміти: причиною загострення продовольчих проблем є виключно росія і її війна проти України, росія є фактично недоімперією, яка намагається посилити залежність імпортозалежних країн від неї і фактично колонізувати їх в тій чи іншій формі.

Читати до теми: Україна – Туреччина: перспективи партнерства в аграрному секторі

Підводячи підсумок останніх подій на агропродовольчому африканському напрямку, мені хотілось би звернути увагу на декілька важливих моментів:

1. Візит очільника МЗС Кулеби за змістом був, впевнена, не менш насиченим і результативним, ніж так званий саміт росія-Африка. Але, якщо подивитись на інформаційний ефект, навіть в україномовному просторі, то саміту чомусь було приділено набагато більше уваги. І ми маємо це однозначно змінювати, посилюючи інформаційну роботу і доносячи наші важливі меседжи щодо готовності співпраці і успішності політичних кроків;
2. Багато країн Африки прагнуть вийти з ролі нужденних, пост-колоніальних країн, залежних від гуманітарних програм і постачань продовольства розвинутих країн світу. Ці країни хочуть, щоб в них бачили рівноправних партнерів і співпрацювали з ними на саме таких засадах;
3. Саме тому Африканська стратегія України має базуватись на підходах рівноправного партнерства та пропозиціях не стільки і не тільки збільшення експорту зернових чи олійних до країн регіону, скільки на розвитку двостороннього і регіонального співробітництва в АПК і інших перспективних галузях, де Україна має конкурентні переваги;
4.  Ми не можемо конкурувати з КНР чи США в обсягах фінансових ресурсів, які вкладаються на державному рівні в країни Африки, але ми можемо системно і комплексно підійти до розбудови відносин з цим регіоном для того, щоб забезпечити свої інтереси там в довгостроковій перспективі і з огляду на важливість Африки для глобального економічного зростання;
5. Серед очевидних практичних кроків розвитку торгово-економічного і інвестиційного співробітництва з Африкою є поступова активізація бізнесових зв’язків: африканський бізнес мало знає Україну, як і навпаки, тому бізнесові і торгові місії, спільні проекти і старт-апи за підтримки держави мають стати невід’ємною частиною нашої активності в регіоні;
6. Важливо мати чіткий план розвитку відносин з континентом: виділити пріоритетні сектори і країни, сфокусуватись на них і створити перші успішні кейси.

Читати до теми: Країни Перської затоки – інструкція до дії для експортерів

Багато країн Африки (маємо бути реалістами, точно не всі) можуть стати нашими потужними партнерами в регіоні і створити додатковий імпульс для економічного відновлення та зростання після перемоги над росією. І наші наступні кроки в рамках імплементації Африканської стратегії можуть бути чудовим прикладом лавірування, яке призведе до подальшого розхитування і послаблення позицій росії в Африці і надасть стимули для нашого власного закріплення на цьому континенті.

Лавірування в шахах — шаховий стратегічний прийом, маневрування фігур з метою створення та використанняя слабкостей у позиції суперника.