Саакашвілі Міхеїл Ніколозович

Народився у місті Тбілісі. Оскільки в Грузії не традиційно називати імена по-батькові, Міхеіл Саакашвілі не представляється та не пропонує вживати Міхеіл Ніколозович у зверненні до себе. 

Його батько Ніколоз був лікарем, залишив родину коли Міхеіл був дитиною, тому ріс він з вітчимом Зурабо Кометіані. Кометіані був професором-психологом, головою наукової ради Інституту фізіології ім. Беріташвілі. Мати – Гіулі Аласанія, професор-історик. 

Освіта:

У 1992 р. з відзнакою закінчив факультет міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ. Навчався разом з Петром Порошенком. У 1994 р. закінчив магістратуру юридичного факультету Колумбійського університету Нью-Йорка. У 1995 р. здобув докторський ступінь в Університеті Джорджа Вашингтона у Флорентійській академії права. У 1995 р. закінчив Гаазьку академію міжнародного права. 

Кар'єра:

З 1992 р. – працював у Державному комітеті Грузії із захисту прав людини.

Політична діяльність:

1995-1999 рр., 1999-2000 рр. – депутат парламенту Грузії, голова комітету з конституційних, юридичних питань і законност, голова парламентської фракції «Союзу громадян».

2000 р. – віце-президент ПАРЄ. Член Головної ради Союзу громадян Грузії.

2000-2001 рр. – міністр юстиції Грузії.

2001 р. – обраний депутатом парламенту Грузії за мажоритарною системою. Створив політичну організацію «Єдиний Національний Рух», обраний головою Тбіліського сакребуло (представницькі збори). Один із ініціаторів масових демонстрацій протесту проти Шеварднадзе з вимогами відставки уряду та проведення нових виборів. Акція протесту завершилася так званою «революцією троянд» (20-23 листопада 2003).

Після зміщення Шеварднадзе висунув свою кандидатуру на дострокових президентських виборах. Вибори відбулися 4 січня 2004 року й завершилися перемогою Саакашвілі, за якого проголосували 96,27% виборців. На посаді президента заявляв про наміри повернути під контроль Грузії Південну Осетію та Абхазію, Після його зустрічі в Брюсселі з президентом Єврокомісії Романо Проді Грузія була включена в число держав-претендентів на членство в ЄС. Саакашвілі заявив, що Грузія має вступити в Євросоюз не пізніше 2009 року.

2 листопада 2007 р. – перед будинком грузинського парламенту почався безстроковий мітинг опозиції, однією з вимог якої був перехід до парламентської республіки. 7 листопада грузинський спецназ, використовуючи водомети та сльозогінний газ, розігнав мітинг, опозиція висунула умову негайної відставки Саакашвілі. При розгоні мітингу опозиції постраждали близько 500 людей. Влада заборонила телеканали «Кавкасія» та «Імеді», а також опозиційну телекомпанію «Руставі-2».

25 листопада 2007 р. – пішов у відставку з посту Президента. 

20 січня 2008 р. – 17 листопада 2013 р. – президент Грузії. 

Кримінальні справи:

23 березня 2014 р. – Саакашвілі викликають для свідчення в головну прокуратуру Грузії, плануючи допитати його з приводу помилування ним 2008 р. чотирьох високопоставлених співробітників департаменту конституційної безпеки МВС Грузії – Ґії Аланія, Автанділа Апциаурі, Александра Гачави та Міхеїла Бібілурідзе, засуджених як фігурантів справи про вбивство 28 січня 2006 р. банківського службовця Сандро Ґірґвліані, а також за протиправні дії на адресу його знайомого Левана Бухаідзе.

28 липня 2014 р. – екс-президента звинувачено у перевищенні повноважень при розгоні опозиційної акції у листопаді 2007 року, розгромі телекомпанії «Імеді» та вилученні власності в засновника цієї телекомпанії Бадрі Патаркацишвілі. 

1 серпня 2014 р. – Тбіліський міський суд задовольнив вимогу головної прокуратури Грузії та заочно обрав попереднє ув'язнення для Саакашвілі як запобіжний захід; Саакашвілі назвав свій заочний арешт необґрунтованим.

13 серпня 2014 р. – Саакашвілі було висунуто звинувачення в розтраті бюджетних коштів. За даними грузинської прокуратури Саакашвілі витрачав державні кошти на кухарів, масажистів, готелі та оренди яхт. Зокрема, його звинувачують, що в період з 2009 по 2012 роки лише на косметичні процедури для себе та сім'ї він витратив близько 450 тисяч доларів. 14 серпня Головна прокуратура Грузії оголосила Саакашвілі у внутрішньодержавний розшук. Сам він назвав звинувачення проти себе цинічними та безпідставними.

У вересні 2014 року Головна прокуратура Грузії наклала арешт на майно екс-президента, його дружини та матері. Прокуратура Грузії висунула Саакашвілі звинувачування у справі побиття 14 липня 2005 року члена парламенту країни Валерія Гелашвілі.

На батьківщині проти Саакашвілі ведеться розслідування по чотирьох епізодах і якщо його вина буде доведена у суді, колишньому президенту Грузії загрожує 11 років позбавлення волі.

Саакашвілі та Україна:

2005 р. – під час Помаранчевої революції в Україні підтримав лідера «Нашої України» Ющенка. 1 січня 2005 року виступив зі сцени Майдану в Києві.

7 грудня 2013 р. – приїхав до Києва, де зустрівся з лідером партії «УДАР» Кличком та виступив зі сцени «Євромайдану». 

Грудень 2014 р. – отримав пропозицію отримати посаду першого віце-прем'єра України, але він відмовився через небажання змінювати громадянство Грузії.

13 лютого 2015 р. – Президент Порошенко створив Дорадчу міжнародну раду реформ та призначив її головою Саакашвілі, який обіцяв координувати питання постачання Україні західної зброї. Після чого 25 лютого був на переговорах у Конгресі США про надання Україні оборонної зброї.

У травні 2015 р. – Саакашвілі було прийнято до українського громадянства як особу, прийняття якої до громадянства становить державний інтерес України та призначено губернатором Одеської області. 

7 листопада 2016 р. – повідомив про відставку з посади голови Одеської обласної державної адміністрації після конфлікту з Петром Порошенком. 

28 лютого 2017 р. – Міністерство юстиції України офіційно зареєструвало партію Саакашвілі «Рух нових сил», яка стала 353-ю в Україні. Партія претендувала на місце у парламенті. однак не пройшла. 

8 травня 2020 р. – після тривалих перемовин з депутатами про обрання Саакашвілі на посаду віце-прем'єра з реформ, Володимир Зеленський обрав для нього інші посаду (через брак голосів за його призначення) – призначив Саакашвілі головою Виконавчого комітету Національної ради з питань реформ.