Милованов Тимофій Сергійович

Освіта:

Закінчив фізико-математичну школу № 145. Навчався в КПІ і Києво-Могилянській Академії, закінчивши які отримав два магістерські дипломи.

У 1999 році Отримав ступінь магістра економіки в Київській школі економіки. В 2004 році отримав ступінь PhD з економіки в Університеті Вісконсин-Медісон.

Кар'єра:

Викладав в Пенсильванському університеті Університеті Бонна, Університеті штату Пенсильванія та Університеті Піттсбурга.

Є співзасновником VoxUkraine.

З 2015 зам.редактора академічного журналу «Review of Economic Design».

7 липня 2016 року призначений Членом Ради Національного банку України.

З жовтня 2016 року — заступник Голови Ради Національного банку України.

Погляди:

Про ринок землі

Чим земля відрізняється від стовпів? Це товар. Земля має оброблятися тими, хто найбільш ефективно її використовує. Поки існують сурогатні механізми оренди — це дає можливість великим компаніям залишатися монополістами. Тому що в них є юридичні відділи і певні можливості проводити це все легально. А простий малий фермер не може собі цього дозволити. Тому у нас і є агрохолдинги, які лобіюють свої інтереси. Я переконаний, що ринок землі має бути. Можливо, українці вважають по-іншому. Тоді ок, я згоден. 

Агросектор представлений багатьма гравцями і не всі вони прагнуть, наприклад, прозорого ринку землі. Хоча вільний ринок частково вже діє. Землю обробляють, вирощують на ній щось, через когось продають продукцію, хтось з цього має зиск, але бюджет не отримує податків.

Зрозуміло, що якщо ми відкриємо ринок землі — вона буде використовуватися більш ефективно. Але також очевидно, що поки там немає зрозумілого права на власність, завжди знайдеться той, хто незаконно використовуватиме землю, нікому нічого не платитиме або розраховуватиметься за корупційними схемами.

Якби в Україні була політична партія, яка дійсно відстоювала ринкові відносини, то вона провела б в уряд та управлінські органи людей-реформаторів, здатних зробити земельну реформу. І має бути політична воля. Зараз її немає. Тому, схоже, що земельна реформа не відбудеться ще довго. Ні в кого з політиків і міністерства сьогодні немає бажання бути героєм земельної реформи, бо її результати відчують мінімум за 5 років. Не факт, що «герой» доживе на політичній арені до того часу. Щоб будувати політичну кар’єру не обов’язково проводити фундаментальну земельну реформу. Політики сьогодні це розуміють. Тому на кластерному рівні (міністру, голові департаменту чи депутату) краще будувати реформу, яка медійно виглядає дуже добре. Хоча по суті й не зачіпатиме корінь проблеми. Це й роблять сььгодні.

Про український агробізнес нацбренд:

Його можна робити  національним брендом. Головне, щоб від цього зростав ВВП, сплата податків і зайнятість у секторі.

Про дрібний агробізнес та фермерів:

Дрібний бізнес потрібен – це факт. Його слід вирощувати. З іншого боку, підтримка когось окремого – це спотворення ринку. Хіба людина винна, що збудувала більшу та ефективнішу компанію? Ні. Можливо, їй допомогли особисті зв’язки, але не виключено, що – й ефективність. А може – обоє факторів. Виникає й питання навіщо давати підтримку держави АПК, а не, скажімо, дрібним виробникам квасу, ІТ-сфери чи комусь іншому? Державна підтримка дрібним аграріям – це спірне питання. Як на мене, краще витратити додаткові кошти з бюджету на захист прав власності всього бізнесу і створення рівних умов гри. Коли міністерство прописуватиме хто і як отримуватиме ці гроші, то лишається місце політичній грі «за» когось з виробників і «проти»… Міністерство аграрної політики, парламентські комітети автоматично в такому разі потраплять під політичний тиск, бо ніхто в Україні до кінця не розуміє, що таке дрібний і середній бізнес, де він починається і закінчується. Уявіть, які ставки будуть, щоб потрапити в цю категорію дотацій! Такими діями можна засунути себе в політичний «мордор», далі хтось не втримається і почне вирішувати питання на пряму, заносячи гроші в чиновницькі кабінети і так далі.

В Америці кожний фермер — це wild west, який має свою маленьку ферму. Вони всі здають молоко заводам і теж кричать, що агрохолдинги за їхню продукцію платять мало. Але це нормальна ситуація: завжди фермери будуть нарікати на великий бізнес і виступати за малий і середній. В Україні також відбувається монополізація АПК, є його лобі. Але, можливо, так ефективніше. 

Про правила гри на ринку:

Українці мають зрозуміти, що вирішувати має не «кум», «сват», «брат», а всім слід жити за єдиними правилами. Тарас Кутовий має забезпечити такі правила, що навіть дрібний фермер міг вирости до масштабу Олега Бахматюка. Досягнути цього можна як при будівництві будинку: спочатку міцний фундамент, далі – стіна і «начиння».

Про аграрного міністра:

Якби я взяв на себе відповідальність за міністерство і не побачив, що замість мене прийде хтось кращий, то хай кар’єра моя «згорить», але я б спробував щось зробити.

Це повинна бути некорумпована і компетентна людина, яка вміє працювати. Отак просто вставати зранку, йти на роботу, виконувати свої зобов’язання, дотримуватися обіцянок, не «кидати», не передомовлятися, вміти брати на себе відповідальність. Якщо в АПК буде така людина, то, повірте мені, це набагато важливіше, аніж політична приналежність чи умовна «технократичність». Ще ця людина повинна вміти вибудовувати команду, бо без хороших замів і керівників департаментів нічого не вийде. Хоч би яким чудовим чи прекрасним був міністр. 

Має робити і «вигризати зубами». По-перше — галузі потрібні нормальні умови для роботи. Друге — допомога для виходу на зовнішній ринки. Третє — міністр має витримувати той шалений тиск, який на нього розпочнеться зараз у зв’язку з: а) відкриттям ринку землі; б) переглядом оподаткування для сектору. 

Про кандидата на запуск ринку землі:

Мені як економісту, наприклад, важко зрозуміти позицію багатьох українців щодо того, що землею не можна торгувати. В усьому світі ринок землі приносить державі немалі доходи, а в Україні — ним не торгують. Як АПК може бути головним драйвером без цього? Я не можу зрозуміти.

Про двовладдя у Конституції:

Дивіться, у нас є системна проблема всередині Конституції: деякі міністри призначаються Президентом, деякі — прем’єром. Але як можна працювати в організації, де ви — голова структури, але половина співробітників підпорядковується вам, а половина — комусь іншому. Це, як в «Майстрі і Маргариті», потрібно лавірувати між двома. У нашому випадку — між прем’єром і Президентом... Люди починають відриватися від реальності, перестають розуміти, коли по-справжньому перегинають палицю. В Україні така тенденція є. Та й не тільки в Україні, а й у всіх державах, де є змішана система. У нас вона дуже специфічна, особлива. В інших країнах такого немає, що, наприклад, місцеві уряди призначаються президентом, а національні — більше під прем’єром. І правоохоронні органи більше також під президентом, але він теж призначає голів облдержадміністрацій. Ситуація: якщо президент призначив губернатора, то він що, скаже своїй прокуратурі, посадіть губернатора, якого я призначив, за якого взяв відповідальність? Ну як це виглядатиме?  Можливо, ще політичний тиск має бути. Але посадки мають відбуватися не через нього. А просто через таку сумну, нецікаву, boring роботу детективів, які щось там собі накопали. І це має бути процес, коли ти розумієш: тебе судять не через політичне протистояння і нічого не можна буде «порєшати». Але для цього має існувати незалежний орган, який вирішуватиме ці питання. А сьогодні всі залежні. Ще й бігають між двома керівниками країни. То зрозуміло, що буде весь час цей політичний infighting. Вони будуть братися — той за один, той за інший. І ми вже 24 роки спостерігаємо таку ситуацію. І це не питання в людях — Порошенко, Яценюк, Ющенко чи Тимошенко, проблема в системі, у якій вони змушені працювати. Нормальна людина заходить у владу і перетворюється в такого гравця через умови, в які вона поставлена. 

Нагороди:

У 2014 український Forbes включив Тимофія Милованова до рейтингу Top Economic Thinkers

Декларації:

2018 р.

2019 р.