Європейські рецепти успішного фермерства

Міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Кутовий в своїй програмі 3+5 повернув питання малих та середніх виробників в коло першого пріоритету Мінагрополітики. Як на мене, це сама принципова зміна в оновленій галузевій політиці.

Нагадаю, що у 2012-13 роках головна боротьба всередині Міністерства точилася саме навколо ідеї законодавчо відокремити за сукупністю ознак самозайняті (малі) та  сільські (середні) господарства від інших та застосувати до них, в першу чергу, відмінну податкову модель та, в другу, відмінну і суттєвішу пряму підтримку. Ці форми господарювання утворюють основу для історично притаманних для України укладів, в той час як вузькоспеціалізоване агрохолдингство є новим і доволі дискусійним для нас явищем. Та невелика когорта однодумців була впевнена тоді і залишається переконаною до сьогодні в тому, що саме імплементація принципу диференціації є єдиним шляхом до  приведення нашої аграрної політики до європейського зразку, першим кроком у переході до політики сталого розвитку сільських територій та єдиною гарантією відкриття ринку землі без соціальних потрясінь. Цікаво, що на сайті Мінагрополітики і досі з початку грудня 2013 року висить проект структури Програми розвитку аграрного сектору економіки до 2020 року.

Та з осені 2014 року в стратегічних документах з’явилась „податкова зрівнялівка”.Євроінтеграція вихолостилась до виштовхування продукції самих великих підприємств через кордон. Для вітчизняних самозайнятих форм господарювання, чиї колеги у світі дають понад 81% валового виробництва трудомісткої продукції тваринництва і які не домінують лише там, де селянам створенні умови для гідного альтернативного працевлаштування в інших галузях, вона не була відчутною, хіба що видумали якусь теорію про їх „нішову роль” на „нішових ринках” і почали годувати обіцянками.

Зараз можна було б трохи заспокоїтись, схоже, що наче все може повернутися на «круги своя». Однак, тільки-но зроблена лише заява про наміри змінити політику, а вже по-новій почали лунати заяви ряду політиків і експертів, що треба зберегти все як є, що однакові податки є європейською практикою і що відстоювання податкової зрівнялівки не є опосередкованим лобіюванням інтересів великих агрокомпаній. Поновилися погрози так званих аграрних страйків на підтримку податкової зрівнялівки. І саме небезпечне – заяви, що ринок землі можливо і варто відкривати за таких умов.

Тому ще раз змушений показувати, які спрацьовують головні підходи в податковій політиці та політиці прямої підтримки в Європі щодо різних сільськогосподарських виробників і як через них забезпечується функціонування ринку землі в інтересах широких верств населення.

Насправді, і податкове навантаження, і пряма підтримка в Європі суттєво різняться в залежності від розміру ферми та від ступеню задіяності її власника на ній. В попередніх постах вже показував це на прикладі Німеччини. В цьому матеріалі нехай трохи прийдеться залазити в дрібниці, але приведу це в іншій викладці – на прикладах.

Для порівняння візьмемо три приклади молочної ферми: ферму на 20 голів ВРХ і 20 га землі, де чоловік із дружиною спільно працюють не створюючи юридичної особи, ферму на 50 голів і 50 га (це приблизно середньостатистичний розмір для молочних ферм Німеччини та Франції) із одним додатково найнятим працівником, та ферму на 100 голів і 100 га, на якій працюють троє чи четверо найманих працівників, а сім’я засновників мешкає в місті та має інші доходи.

У більшості країн ЄС у першому випадку сім’я гарантовано не буде сплачувати сільськогосподарський податок, так як її дохід буде нижче встановленого мінімуму оподаткування ним, не буде і 25% податку на виплату дивідендів. Скоріш за все їх дохід буде нижчий, ніж нижня межа по подохідному  податку, вони не сплачуватимуть і його. Сплачений земельний податок буде приблизно співставний компенсаційним виплатам (прямій підтримці) від держави за пенсійні та страхові відрахування. Ці господарі скоріш за все скористаються правом не вести бухгалтерський облік та сплачувати ПДВ відсотком від ціни, який кратно нижчий, ніж відсоток від доданої частини в загальній вартості і який потрібно обраховувати, ведучи облік (паушальним методом або через компенсаційні ставки). Базу оподаткування вони будуть обраховувати аналоговим методом згідно норм свого уряду за допомогою податкового консультанта. Податок на нерухомість теж не сплачуватиметься – будинок, де вони мешкають, у більшості країн буде класифіковано як необхідна для діяльності ферми її частина. Вони сплачуватимуть добровільно членські внески до сільгосппалати на рівні 10-15 євро в рік за кожну голову та кожен гектар і за ці 400-600 євро 20-30 раз на рік проходитимуть курси підвищення кваліфікації у найближчому центрі від декількох годин до повного дня щоразу. Отже – податкове навантаження якщо і буде, то не перевищуватиме 10 відсотків від новоствореної ними на фермі вартості. Люди здійснюватимуть пенсійні накопичення на старість, матимуть соціальний захист та фаховий супровід, врожайність на їх паях та продуктивність їх худоби, не дивлячись на малий розмір ферми, буде близька до середньої по галузі.

У другому прикладі зберігатиметься податковий мінімум на працюючих членів сім’ї, але вже приблизно половина доходу юридичної особи попаде під сільськогосподарський податок (в Німеччині – 15%), потрібно буде спрямовувати 30-35% від зарплати найманого працівника на його соціальне забезпечення, що навряд чи буде компенсовуватись державою, окремою статтею витрат буде ведення обліку (або це на декілька годин щоденно відволікатиме від фермської роботи одного із членів сім’ї і його результативність буде нижчою). Після справляння цих податей скоріш за все кожному із них прийдеться сплатити наступний, подохідний, ставка буде орієнтовно 15-25%. Членські внески в сільгосппалату складатимуть 1-1,5 тис. євро на рік, але вони матимуть такі ж можливості оновлювати свої знання в центрі, як і працюючі на своїй малій фермі. Отже – податками усуспільнюватиметься від 20 до 35% новоствореної на фермі вартості.

У третьому прикладі юридична особа не зможе скористатись мінімумом по сільськогосподарському податку, його треба сплатити з усього „брудного доходу”. Компанія заплатить суттєві відсотки при виплаті дивідендів засновникам (Німеччина – 25%). Доступу до компенсаційних пенсійних і соціально-страхових програм таке фермерство не буде мати, житловий будинок, якщо такий буде при фермі і на ньому тимчасово житимуть наймані працівники, буде обкладатись податком на нерухомість. Якщо  дохід засновників від іншої діяльності буде таким же, як від засновництва у фермському бізнесі, ставки їх подоходного податку будуть на рівні 35-45%. Таким чином до двох третин новоствореної вартості на такій фермі буде усуспільнюватись.

Змодельовані вище ситуації можуть різнитись в залежності від країни ЄС, я можу помилятись на декілька відсотків „вверх-вниз”, але навряд чи обрахунки податкового навантаження у кожному із трьох прикладів будуть далекі від реалій.

Така комбінація особливостей оподаткування та прямих виплат в розвинених країнах є  основою соціально-орієнтованої політики. Пільги і прогресивні шкали в галузевому оподаткуванні накладаються і посилюються такими ж величинами у персональних податях. Це зрозуміло – робиться все для економічної самодостатності сільських сімей, сільських громад, заради широкої диверсифікації доходів і підтримки масового попиту на продукцію інших галузей, мультиплікативного прискорення обміну і зростання всієї економіки.

 Важливо інше – як це впливає на обіг земель. Зовні, відірвано від аспектів оподаткування та підтримки ринок земель в Європі виглядає досить ліберальним. Тому і довелось розписувати досить детально приклади вище, аби показати взаємозв’язок: по моїм обрахункам, придбаний 21-ий гектар для сім’ї у першому прикладі навряд чи суттєво підніме їх загальне податкове навантаження і він зможе окупитися за період від 6-7 років в одних і за 11-12 років в інших країнах. На окупність 51-го гектару в другому прикладі вже знадобиться 15-25, а 101-го у третьому – понад 40, а в деяких країнах – понад 70 років!

Іншими словами, через різне податкове навантаження в розвинених країнах створюється ситуація, коли гектари, що вивільняються, перетікають на розширення в першу чергу малих, а вже потім середніх ферм. Вони більш спроможні його придбати і окупити. Саме так! Чим менше твоє господарство, тим ти маєш більше нульових або низько відсоткових ставок податків, тим більшу частину доходу ти можеш спрямувати на повернення кредиту за куплену землю. А якщо ти відірваний від діяльності на фермі, то окупність у 40-70 років, або на рівні 1,5-2,5% дохідності на інвестовані в землю гроші, вбиває в тебе інтерес розглядати її як засіб нагромадження капіталу. Так формується, конкурує за землю і, не розшаровуючись на багатих і бідних, живе і працює заможній сільський середній клас в співдружності країн Європи.

Саме тому я категорично відношусь до відкриття ринку землі в Україні без введення диференційованих підходів до оподаткування та підтримки різних форм господарювання на селі. Вища спроможність малих форм купувати землю є єдиним шляхом до її вільного обігу. Ці пункти, спроможність малих і ринок землі, можна виносити в пріоритети паралельно, але без успіху в першому із них неможливо щось робити в другому. Більше того, навіть частковий прогрес не задовольнить – зважаючи на обмежений бюджет Мінагро стає особливо очевидним, що лише відмінної прямої підтримки буде недостатньо. Потрібен і перехід до суттєво відмінного податкового навантаження. У повній відповідності до європейської практики, яку я спробував показати на прикладах.

…А переходити потрібно якомога швидше. Інакше залишаємось в стані «сировинного експортера з перехідною економікою» ще дуже надовго...