Про небезпеку перетворення агробаронів у «закінчених олігархів»?

Про приватизацію державних земель
Приватизація сама по собі не може бути ціллю. Її форми можуть бути різними, як і власники державних підприємств. Наприклад, у Китаї для того, щоб займатись фермерством, не обов’язково мати приватну власність. Країна почала виходити з кризи у 80-х рр., коли держава роздавала селянам невеликі наділи і видавали кредити. Це дало їм змогу збільшити річні обсяги продукції у 2—3 рази. Фермери почали об’єднуватись у кооперативи, колективні підприємства й започатковувати переробні об’єкти. Цей досвід говорить про багато що та може бути корисним.

Про розміри фермерських господарств
На початку 90-х рр. фермерські господарства України мали розміри по 50—80 га землі. На той час господарства мали кредити й розвиток. Зараз ситуація інша — малі фермерства обкладають великими податками, що не дає змогу виробляти більше продукції і показувати високу урожайність.

У виробничому процесі дуже важливо, щоб розміри підприємства відповідали тривалості технологічного циклу. Для того, щоб займатись нішевою продукцією, потрібні не десятки сотень гектарів, а необхідне технічне обладнання. Для різних видів аграрного виробництва мають бути різні обсяги готової продукції.

Отже, концентрація капіталу і земель в одних руках має бути органічною й об’єктивною. І цей процес повинен йти «знизу догори». Держава має дбати про розвиток малих присадибних господарств, яким потрібно надати право господарюючого суб’єкта.

Про пріоритетні напрямки сільського господарства
Сільське господарство має починатись саме із тваринництва, тому що цей сегмент беззбитковий і безвідходний. Якщо займатись тільки рослинництвом, через декілька років якість ґрунтів значно впаде, тим більше, невеликі площі під зернові несуть більше витрат, аніж прибутку.

Про ринок землі
Земля — це дуже специфічний товар, і ринок землі повинен розглядатись окремо. Потрібно забезпечити інтереси держави та народу на багато років уперед. Земля має бути доглянутою, а процеси сівозмін — дотримані. Ми не повинні віддавати її у користування «абикого».

Можна запровадити ту чи іншу форму власності, проте цього не потрібно робити без участі держави у процесі продажу земель. Обов’язковим є обмеження кількості землі в одних руках.

Про небезпеку монополій
Україна перебуває у перехідному стані, коли латифундисти ще не стали «закінченими олігархами» — тими, хто працює у 5 галузях, у кожній має по 10 підприємств, підпорядковані ЗМІ, депутатів, зв’язки в уряді та кілька футбольних клубів. Все це створює імідж. Латифундисти ще не стали такими, але їм залишився до цього один крок. Це тільки для того, щоб впливати на уряд. Дуже важливо, щоб значні господарники залишалися підприємцями.

Олігархи будуть намагатись знищувати фермерів, оскільки їм потрібно виходити на більші ринки. Великі підприємства вже почали формувати монополію на переробні заводи, олійне виробництво і будуть диктувати правила виробникам соняшнику. Таким чином захоплюють і економіку сіл.

Про найбільшу помилку аграрної політики
Найбільша помилка — це відсутність кредитної системи. Банки створені в Україні не для того, щоб фінансувати господарства. У нас мають бути не тільки ті банки, які працюють із сільським господарством, а й з економікою загалом.