Аграрні погляди Ігора Петрашка – нового міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства

Верховна Рада України призначила міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря Петрашка. Подання від Володимира Зеленського депутати отримали на позачерговому ранковому засіданні.

Прем'єр-міністр Денис Шмигаль, представляючи нового міністра, розповів, що  Ігор Петрашко має «потужний менеджерський досвід», оскільки останні сім років керував великою компанією з 30 тисячами співробітників. «Вважаю його одним із найкращих економістів України, який допоможе нам рухатися вперед, особливо напередодні економічної кризи», – сказав Шмигаль.

Петрашко під час виступу погодився з прем'єр-міністром, що Україна і весь світ стоїть на порозі економічної кризи через пандемію коронавірусу.

Ми очікуємо, що і Євросоюз, і США, і Україна постраждають передусім у виробництві. Тому, з огляду на це, я бачу пріоритетними два напрями. Перший – підтримати і збалансувати українського виробника, коли ринки будуть закриватися, ринки Євросоюзу будуть вводити протекціоністські заходи. Важливо допомогти бізнесам зберегти виробництво, зберегти робочі місця, зберегти зарплату. Друге – створити фундаментальні умови, щоб український бізнес в Україні почувався добре», – сказав він.

Міністр пообіцяв продовжити політику дерегуляції та зниження адміністративного тиску на бізнес.

Редакція AgroPolit.com зібрала висловлювання Петрашка в ЗМІ про українське АПК та на дотичні теми.

Пріоритети

Пріоритетні завдання в економіці зараз — це два напрямки. Перше — підтримати і збалансувати українського виробника в ситуації, коли ринки будуть закриватися. Ринки Євросоюзу будуть вводити протекціоністські та інші заборони. Важливо зараз допомогти українському бізнесу зберегти виробництво, робочі місця, заробітну плату. Друге — створити фундаментальні умови для того, щоб український бізнес в Україні відчував себе добре. Якщо український бізнес в Україні буде відчувати себе добре, то буде і приплив іноземних інвестицій, і фінансування з-за кордону. Як він впорається з цим завданням, побачимо найближчим часом. 

Про пайовиків

Робота з пайовиками дуже важлива. Зараз ціна за оренду землі висока, і в регіонах з родючими землями є велика конкуренція. Тому не тільки орендна плата є вирішальним фактором, а й умови роботи, соціальний стан сіл. Зараз це грає важливу роль в ухваленні рішення пайовиком про підписання договорів.

Про АПК

В світі немає дефіциту зерна. Є попит на протеїн. Пряме споживання кукурудзи і інших зернових обмежене, проте основна частина спрямовується на виробництво комбікормів.

Так, в 1991 році в Україні було біля 27 млн поголів’я худоби. А зараз – близько 3,5 млн. А це – робочі місця, це – додана вартість. Краще, щоб Україна експортувала не зернові, а м’ясо-молочну продукцію. Важливо враховувати, що аграрно-промисловий комплекс – це не тільки рослинництво і тваринництво, але і машинобудування для сільськогосподарської та харчової промисловості, агрохімії та ін.

Зараз стало розвивається тільки один сектор АПК – рослинництво, через те, що є чорноземи, хороша продуктивність і стабільний попит. Але всі інші суміжні галузі у нас стагнують. Зменшення поголів’я худоби продовжується. Виробництво свинини скорочується. Курятина і яйце – переважно внутрішні ринки. Потрібна активне лобіювання уряду, щоб ми виходили на зовнішні ринки. Україна відкрила свій ринок повністю, а нам не відкрили європейський ринок з різних причин.

Про торгівельні ринки

Україна на 70% — сировинна країна. На жаль, це насправді так. Посприяло цьому те, що Україна традиційно поставляла багато сировини, в першу чергу, продукцію чорної металургії, частково, зернові, навіть машинобудування було направлено на експорт в Росію, Китай, країни Близького Сходу тощо.

За останні декілька років структура змінилася в інший бік. Експорт товарів і послуг України в 2013 р. складав $85 млрд разом, а в минулому році – $45 млрд. Зараз говорять, що зернові і олія займають 40% від експорту, це не тому, що ця продукція краща і більше продається, просто ми втратили майже половину іншого експорту в абсолютних показниках: технологічний експорт, машинобудування, військову продукцію та ін. Структура змінилася не нам на користь. Це погано, тому що сировинна направленість економіки – це показник країн третього світу, які повністю залежать від кон’юнктури на зовнішніх ринках.

Зрозуміло, що потрібно рухатися до створення товарів з доданою вартістю у всіх сферах, в тому числі, й аграрному. Це може стати локомотивом, але все одно не дасть можливості розвитку високопродуктивних сил, особливо молоді, і тому потрібно шукати інші шляхи і спеціалізації для України на додаток до аграрного сектора. Від нього не потрібно відмовлятися, його потрібно максимально стимулювати і підтримувати – це вплив на світ. Україна не виробляє в абсолютних показниках багато, але ми є одні з ключових експортерів. Тому, що на нашу територію з урахуванням кількості населення, ми вже зараз виробляємо у 2 рази більше продукції, ніж потрібно, а в перспективі 5-7 років експорт в натуральних об’ємах може подвоїтися.

З точки зору впливу на зовнішні ринки, це дуже важливо. Це можна конвертувати у інфраструктуру та інвестиції – ті самі контракти, які колись були підписані з Китаєм, правда, за старого режиму, передбачали суттєві інвестиції в аграрну інфраструктуру, натомість Україна зобов’язувалася гарантувати поставки агропродукції. Аналогічні домовленості можна досягнути і з іншими країнами, для яких важлива продовольча безпека. Тези Дональда Трампа, що необхідно переглянути торгівлю США та Китаю, теж можна використати як переговорний момент на свою користь.

Про ВВП та виробництво

Для того, щоб покращувати і ростити ВВП, для початку можна подивитися, що Україна мала у 1991р., і почати оновлювати ті виробництва, де ми традиційно мали експертизу. Однозначно потрібна кооперація з іншими країнами, в першу чергу, з Євросоюзом, Китаєм, США та Ізраїлем, оскільки замкненого циклу в сьогоднішньому глобальному світі практично не існує.

Виробляти для експортного ринку – складніше, тому що немає вільного ринку в світі. До прикладу, Світова організація торгівлі дуже повільно і поверхнево реагує на торговельні конфлікти, що ми бачимо на прикладі обмеження транзиту з боку Росії. Це більше клуб для спілкування. Натомість, помітна тенденція до лобіювання власних виробників та зростання протекціонізму. Україна має поводитись так само. Якщо ми хочемо мати доступи на ключові ринки, – Євросоюз, США, Китай, з ними треба окремо домовлятися. Треба їм теж щось пропонувати, а це можливо тільки через кооперацію та виробництво спільних речей, де зацікавлені обидві сторони.

Треба оновлювати інфраструктуру. Наприклад, «Укрзалізниця» вщент зношена. Востаннє парк та супутня інфраструктура систематично оновлювались ще в радянські часи. Тому треба все міняти, і це не відбудеться за 2 чи за 3 роки. Потрібна 10-річна програма оновлення, яка може дати 1,5-2,5% річного росту тільки в цьому сегменті. Оновлення портів, доріг, комунального сектору – це все можна трансформувати в ріст ВВП і вийти на 10-12% річного росту.

Про МВФ та фінанси

Є декілька проектів, як досягти стійкого зростання економіки. Але потрібно не лише дивитися на МВФ, експерти МВФ ніколи не переживали тих речей, що українці. Вони не мають практичної експертизи, як стимулювати економічні процеси. Роль МВФ була частково позитивною, в першу чергу, з точки зору тиску на створення антикорупційного законодавства та переходу на ринкове ціноутворення щодо енергоносіїв (хоча реформа не завершена). В той же час, за участю МВФ було доведено до катастрофічного стану фінансово-банківську систему та валютне регулювання, фактично відкинувши Україну на 20 років назад. На даний момент, роль МВФ фактично звелася до рефінансування кредитів, щоб ми їх виплачували іншим кредиторам за кордоном. Протягом 2014 року ми поміняли приватних закордонних кредиторів на МВФ. Завданням уряду є використати досвід успішних проектів, таких як США 30-х років, поствоєнної Європи та Сінгапуру.

Ми багато чуємо зараз про інфляцію. Для того, щоб стимулювати ВВП, інфляція важлива, але це – похідна стану економіки, а не причина росту. Якщо не проводити стимуляцію економічної активності та підтримку підприємництва, то період стагнації, який визначається як період повільного економічного росту, продовжуватиметься.

Тобто, ми будемо відставати від інших країн. Ми не маємо себе тішити тим, що у нас курс гривні стабілізувався. Він не стабілізувався, він просто чекає наступного падіння.

Шлях подолання стагнації є через впровадження так званої політики кількісного пом’якшення (quantitative easing – англ.) та постановки задач росту номінального ВВП, а не інфляції, інвестицій в широкий спектр проектів, зниження базових ставок кредитування. В умовах України доцільним видається зниження вартості фінансових ресурсів в національній валюті до 5-10%. Доступність термінів кредитування – 20-30 років. До прикладу, Японія проводила політику довгострокової доступності кредитів до 40 років з відсотковою ставкою 0.1%. Експерти та інвестори чітко розуміють, що кредитування під 20-25% не працює. Віддати такі кредити можуть тільки ті, хто торгує наркотиками, зброєю або зав’язаний на корупцію в державному секторі через монопольне ціноутворення. Для решти це – неможливо. Держави мають механізми монетарного, фінансового регулювання системи. Зрозуміло, що не можна безконтрольно друкувати гроші. Але, коли викликом є прискорення, а не гальмування економіки, потрібна тісна співпраця між НБУ та фіскальними органами плюс цілеспрямована зовнішня торговельна політика. Однозначно, не можна допускати ситуацію, коли на падаючий ВВП катастрофічно йде скорочення кредитування доступу до фінансування.

Інші структурні кроки, які сприятимуть росту ВВП та споживання, є прискорення інвестицій в технології відновлюваної енергії, які можуть замістити імпортну сировину, та підняття мінімальної зарплати. Джон Кейнс, в умовах 1930-х років, саме рекомендував урядам проводити політику підтримки ділової активності та підняття компенсації працівників.