Відсутність спецлабораторій не сприяє виходу українських гібридів на зовнішні ринки

В Україні відсутня база для сертифікації насіння за вимогами ІСТА та ОЕСР, через відсутність спеціальних лабораторій, що практично не дозволяє вийти з нашими гібридами на зарубіжні ринки.

Про це повідомив завідувач відділу селекції і на­сінництва зернових культур Інституту сільського господарства степо­вої зони НААН Борис Дзюбецький.

За словами академіка, український ринок насіння є одним із найбільших в Європі і споживає біля 110-140 тис т насіння гібридів першого покоління та надзвичайно економічно привабливий. Ціна необхідного насіння при площі посіву 4,5 млн га складає біля 3 млрд грн. за вітчизняними цінами (при середній ціні 700 грн за посівну одиницю), а за цінами провідних зарубіжних компаній біля 20 млрд грн.

Крім того вартість насіння батьківських форм навіть при площі ділянок гібридизації 40 тис. га складає біля 110 млн грн. за вітчизняними цінами і біля 1 млрд грн. за цінами зарубіжних компаній.

"Виходячи з реалій сьогоднішнього дня, є декілька шляхів впливу на впровадження нових гібридів, враховуючи відсутність кукурудзообробних заводів. Це, в першу чергу, реалізація насіння батьківських форм за ліцензійними договорами сертифікованим насіннєвим господарствам. Інститутом таким чином доведена площа посівів ділянок гібридизації наших гібридів до понад 14 тис. га (приблизно 30-35 %від їх загальної площі. В останні роки вирощуванням їх займаються від 80 до 100 господарств у різних зонах України від яких отримано понад 5 млн грн. платежів у 2016 р", - говорить науковець.

Дзюбецький додає, що такі насіннєві господарства зацікавлені в інтенсивному впровадженні нових гібридів. "Зокрема, тільки в 2016 р. ми змогли розпочати насінництво 8 нових гібридів, занесених до Державного реєстру на 2014-2016 рр. на площі 2178 га, що дасть можливість уже в 2017 р. висівати їх на площі біля 100 тис га", - зазначив він. 

Другий напрямок цієї роботи – це продаж ліцензій на гібриди або окремі лінії, що особливо ефективно при заключенні договорів з іноземними компаніями. Проте найкращим, на думку академіка, є створення селекційно-насінницьких компаній з повним циклом виробництва від селекції для реалізації насіння, оскільки дві перші схеми не дозволяють у повній мірі контролювати якість і кількість виробленого насіння.