Панкевич Богдан Романович

Український політик, громадський діяч, публіцист, дипломат. Почесний консул Королівства Нідерланди у Львові (1996-2016 рр.), депутат Львівської міської ради (2010-2014 рр.), член Несторівської групи, член ради «Української Галицької Асамблеї» (у 2014-2016 рр. її голова), співзасновник (2012 р.), керівник Секретаріату (2012-2016 рр.), голова Політради Української Галицької партії (2016-2018 рр.).

Освіта:

1974 р. — закінчив Львівську СШ №70 (золота медаль).

1979 р. — закінчив навчання на факультеті прикладної математики і механіки Львівського національного університету ім. І.Франка.

1986 р. — закінчив заочне навчання у Львівському технікумі громадського харчування (диплом з відзнакою).

Кар'єра: 

1979-1982 рр. — інженер Інституту прикладних проблем механіки і математики АН УРСР.

1982-1990 рр. — працював на різних посадах у системі громадського харчування м. Львова.

1990-1991 рр. — завідувач відділу ЗНВІО «Конза».

1991-1992 рр. — працював у виконавчому комітеті Львівської обласної ради.

1992-1995 рр. — директор Львівського відділення Фонду соціальної адаптації молоді при КМ України.

1995-2005 рр. — директор Львівського регіонального агентства економічного розвитку.

2005-2007 рр. — радник з економічних питань Інституту розвитку міста (Львів).

Серпень 2007-2012 рр. — радник Львівського міського голови й апарату виконкому Львівської міської ради.

Громадська та політична діяльність:

1989-1992 рр. — член НРУ.

У момент початку дипломатичної діяльності Богдан Панкевич був першим почесним консулом у Львові та другим в Україні.

2007-2012 рр. — член Республіканської християнської партії.

2010-2014 рр. — депутат Львівської міської ради.

Протягом двох років (2012-2014) домагався від міської ради позбавлення себе депутатського мандату (відповідно до змін до наказу МЗС України №111 «Про затвердження Положення про почесних (нештатних) консульських посадових осіб іноземних держав в Україні та консульські установи, що очолюються такими посадовими особами», почесним консулом може бути громадянин України, який не є обраним до парламенту та до органів місцевого самоврядування). 

2012 р. — був у ґроні засновників Української Галицької Партії.

Січень 2014 — травень 2016 рр. — голова Ради ГО «Українська Галицька Асамблея».

Як почесний консул Нідерландів сприяв виданню в Голландії фотоальбому «Львів, місто парадоксів» (текст чотирма мовами), представленого на Львівському форумі видавців 2014 р.

У 2013 р. в видавництві «Фоліо» вийшла книжка Богдана Панкевича «Подорож на Афон. Подорожні нотатки та роздуми паломника».

Погляди: 

Про політику: 

«У політику я пішов з дуже простої причини. Це був 2012 рік. Ми почали створювати Українську Галицьку Партію, бо розуміли, що гряде реальна загроза.  Ще трошки  – і будемо в руском мірє. Подумали, що треба відроджувати європейський досвід. Бо єдина Західна Україна, умовно кажучи, може вчепитися в Європу і не дати затягнути всю країну в рускій мір. Тому створили партію, центр якої – у Львові. У місті, що є символом опору. Це партія нового типу. Для Європи такий стиль – звичний, а от для України це щось нове. Бо єдина Західна Україна, умовно кажучи, може вчепитися в Європу і не дати затягнути всю країну в рускій мір. УГП не з’явилась раптово. Цьому передував майже рік дискусій. Не про те, якою має бути партія, а про те – що робити? Рішення, що це має бути політична сила, прийшло набагато пізніше. Проект мав бути чисто відродженням громадянського суспільства».

Про державу: 

«Поки люди самі не почнуть робити державу доброю, вона такою не буде. Кілька експертних середовищ всередині чи хтось зовні не зможуть цього зробити. Мусить бути консенсус більшості або хоча би дуже активної меншості. А це тільки-тільки зараз починає викристалізовуватися. В українців є генетичний страх, який зумовлює пасивність, зумовлює патерналізм. І цей страх зупиняє людей від активної позиції. Робити треба, але страшно. І оцей страшний патерналізм – держава має дати. Як не держава, то, принаймні, сільрада чи міська рада».

«Виїжджати за кордон я не хотів би. Так, я мав таку можливість на початку 90-х, голландці запрошували. Напевно, тоді моє життя було б іншим – заможнішим. Але не було б так цікаво, мабуть».

«В Україні хотілось би зараз такого європейського сонного спокою. Коли людей не цікавить, хто прем’єр і тд».