Кутовий Тарас Вікторович

Освіта:

1997 р. — здобув повну вищу освіту (диплом з відзнакою) в Національній академії СБУ.

1998 р. — здобув другу вищу освіту в Київському національному економічному університеті.

2002 р. — здобув третю повну вищу освіту в Міжнародному інституті менеджменту.

Має ступінь магістра бізнес-адміністрування, кандидат економічних наук.

Кар'єра:

1998-1999 рр. — заступник головного аудитора проектів і програм регіональних відділень у Міжнародному фонді «Відродження».

1999-2004 рр. — фінансовий директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком».

2004 р. — член правління Всеукраїнського фонду «Крок за кроком».

2004-2009 рр. — фінансовий директор ЗАТ Інвестиційна компанія «XXI століття».

2008-2012 рр. — член громадської організації Всеукраїнське громадське об'єднання «Спілка Спасіння Села».

2012 р. — голова наглядової ради.

2010-2011 рр. — президент ПАТ Компанія «Райз».

2011 р. — керуючий директор Представництва «А1 Глобал Холдінгс Лімітед».

2012-2014 рр. — народний депутат України 7-го скликання. Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації.

2014-2016 рр. — народний депутат України 8-го скликання. Голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин. Заступник керівника фракції «Блок Петра Порошенка» в Верховній Раді України.

24 квітня 2016 р. — Міністр аграрної політики та продовольства України.

 23 травня 2017 р. — Кутовий написав заяву про відставку з посади міністра. 

22 листопада 2018 р. — парламент схвалив відставку (257 голосів за). 

Погляди:

Про задачі на посаді міністра:

Я вважаю себе міністром, котрий прийшов змінити галузь... Я вам щиро кажу, що це риторика, коли говорять «уряд політичний». Так, він політичний, бо його формує коаліційна більшість. Але на етапі формування позицій щодо міністра АПК якоїсь розмови — УДАР, не УДАР, БПП — чесно, її не було. В моїй присутності — точно. Було розуміння того, що ми, як коаліція, повинні запропонувати міністра, котрий, на думку коаліції, може дати результат, яким буде задоволена держава, коаліція й узагалі люди. Я себе такою людиною вважаю і бачу у собі потенціал зробити ці зміни.

Для мене головна задача — ніяких пауз чи пробуксовок. Все хороше, що було зроблено — не має пробуксовувати. Друге — входження у переговорний процес разом з Мінфіном, МВФ щодо перегляду умов та меж роботи АПК, перш за все, у контекст державної підтримки і податкового регулювання. Оце те ключове, що вимагає швидких рішень. На цьому ми зосередимося.

Йтимемо шляхом реформ «3+5». Ця проста арифметика передбачає 3 стратегічно важливі напрямки: державна підтримка фермерів, розвиток села та завершення земельної реформи — і 5 пріоритетів, які витікають із них. Це розвиток ринків збуту, органічне виробництво і нішеві культури, державних підприємств, зрошення і безпека харчової продукції.  Ми чітко розуміємо вектор руху. По-перше, завершення земельної реформи… Врегулювати ринок зможемо, ухваливши законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». По-друге, написання і ухвалення законопроекту про розвиток галузі. Якою буде його фінальна назва — зрозуміємо на кінцевому етапі. По-третє, підтримка малих та середніх підприємців в аграрній галузі та паралельний розвиток сільських територій. Це три базові речі. Також важливо визначити перелік підзаконних актів, пов’язаних із роботою Держпродспоживслужби. Щодо неї — діє закон і до нього можливі незначні зміни.

Про АПК:

Подивіться структуру власності українських великих агрохолдингів. Акції цих компаній котируються на біржах: там половина фінансових та стратегічних інвесторів тощо. Сьогодні це не власність фізосіб, яких ми бачимо на обкладинках «Форбс»… По великому рахунку, ті міжнародні компанії, про які ви говорите, вже тут, в Україні – серед інвесторів наших агрохолдингів. 

Процес приватизації, очевидно, має продовжуватися. Але це не має бути «сліпа» приватизація. Ті державні підприємства, які можуть ефективно працювати, повинні свій прибуток віддавати, у тому числі для галузі. І взагалі підхід для галузі наступний: підприємства, які мають прибутки у сфері підпорядкування АПК, вони можуть генерувати фінансовий ресурс для підтримки малих фермерів і підприємств.

Про ринок землі

Фермер володіє та користується землею, але, на жаль, не може нею розпоряджатися. Якщо фермер сьогодні власник, він повинен бути власником і в дійсності. Тому що це актив, над яким він сьогодні працює і хоче залишити у спадок своїм нащадкам. Наразі ми маємо дві чіткі тези: можливість купувати пайову землю має бути тільки для українських громадян і тільки для фізичних осіб. Обсяг володіння повинен бути обмежений, а ціна – не нижчою за нормативно-правову оцінку... Ми шукаємо компроміс, формулу, яка повинна працювати на благо аграріїв. Потрібно почати процес, коли ми можемо працювати з правами на оренду...

Якщо у фермера немає 500—1000 доларів робочого капіталу на 1 га (в різних формах), то працювати йому буде складно. Сума може бути більшою або меншою, залежно від того, чим займається фермер. Де брати ці гроші? Через лізингову чи кредитну схеми. Тому потрібно дати поштовх для використання базового активу фермерів – землі. Наприклад, щоб вони могли отримувати потрібні кошти в банках, використовуючи права оренди на сільськогосподарську землю під заставу. Нехай це буде застава на право довгострокової оренди. Це зменшить вартість залучення ресурсів для аграріїв і, насамперед, для фермерів та дозволить залучити додаткові кошти в сектор. В умовах, коли фермер ризикує, держава повинна дати йому можливість максимально зменшити виробничі ризики й убезпечити себе від поразки.

Про держпідтримку:

Малий виробник ніколи не конкуруватиме з великим у галузі рослинництва. У них різні технології виробництва, принципово інші можливості. Ніколи підприємство з 500 га не стане в один ряд за прибутковістю бізнесу з тим, у якого землі розбито на виробничі кластери по 5—10 тис. га. Не буде малий фермер купувати агрегат для внесення безводного аміаку, створювати відповідну виробничу інфраструктуру і тим паче грати на сезонних цінових коливаннях! Держава повинна йому створити додаткову підтримку, але не у тому розумінні, щоб «штани тримати», або щоб не вмерли. Рівень, форма та місія цієї підтримки має робити дрібного товаровиробника конкурентоспроможним. Як це зробити? Запитайте будь-якого малого виробника, у чому полягає його економічна філософія? Прогодувати сім’ю та вижити. Тобто категорією накопичення і приросту капіталу ніхто не мислить. А якщо немає такої філософії, то ця галузь вмиратиме. 

Про спецрежим ПДВ:

Якщо ми законсервуємо цю ситуацію зі спецрежимом ПДВ, то що зміниться? Нічого. А для цих змін потрібно було затвердити альтернативну форму підтримки аграріїв (саме дрібних і середніх), чого не сталося. Тому я вважаю вкрай необхідним внесення змін до бюджету в контексті появи цієї підтримки, а за її відсутності — повернення спецрежиму для малих та середніх підприємств. Більше того, я вважаю, що розподілом цієї підтримки мусить займатися не Мінагропрод, а профільні фермерські асоціації. Їхні учасники достеменно знають один одного і, сподіваюся, мають більше шансів справедливо розподілити ці кошти.отрібно як мінімум половину із забраної до бюджету суми надходжень від ПДВ повернути малим та середнім виробникам. Тобто не менше 10 млрд грн слід віддати сектору у випадку зміни спецрежиму. 

У випадку здійснення інвестицій за відсутності спецрежиму накопичена сума податкового кредиту з ПДВ дасть можливість не сплачувати цей податок протягом кількох наступних років. Звичайно, це робить підприємства, які інвестують, більш конкурентоспроможними у порівнянні з тими, хто оперує існуючими активами без здійснення інвестицій. Інвестуєш – маєш привілеї. Є ще один момент зі спецрежимом, про який всі чомусь воліють мовчати: поруч із чесними платниками податків є багато махінаторів, які використовують спецрежим із ПДВ як засіб оптимізації, особливо в контексті конвертаційних операцій. 

Коли мені кажуть, що великі холдинги стоять «на колінах» і ці «коліна кров’ю стікають», я прошу бути чесним і не фантазувати.

Про ГМО

Як громадянин і споживач продукції я це не підтримую. В науковому сенсі до кінця не зрозумілий вплив ГМО на людей. Так історично склалося, що в Україні для органічного землеробства придатно більше 6 млн га земель. Це надзвичайно великий потенціал для галузі та країни. Я думаю, що його треба використовувати. Тему ГМО часто пов’язують зі зміною погодних умов. На мій погляд, Україна спокійно може рухатись вперед і без ГМО. Сьогодні ми піднімаємо питання зі Світовим банком зі зрошення на півдні України. Потрібно повертати його у загальне аграрне виробництво, бо сьогодні він випадає. За умови розвитку зрошення там можна збирати два урожаї на рік! На зрошенні без різних ГМО можна отримувати 12 тонн кукурудзи з гектара.