Фермери на межі: як казку про заможне село перетворити на реальність
Вадим Івченко, народний депутат, заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин

Традиційно Україна мала прекрасні чорноземи, і 90% доходів селяни брали з аграрного виробництва. Є навіть такий термін – «монозалежні». Але сьогодні, зазвичай, засновники наших великих сільськогосподарських підприємств — жителі міст. Вони мають кошти, можуть купити землю, техніку, засоби захисту. А селяни відсторонені. Політика країни в аграрному секторі розділила неподільні до цього життя людей і виробництво сільськогосподарської продукції. Однією рукою рятуємо африканські країни від голоду, наповнюємо міські бюджети податками за рахунок виробництва сільськогосподарської продукції, другою — вбиваємо власне село.

Європейські країни не займають перших позицій, після американців чи бразильців, у багатьох продовольчих питаннях. У таких, де ми можемо про себе пафосно казати, що годуємо декілька африканських країн. Але в кожному селі у них є найпотужніший інтернет, асфальт, кінотеатри, магазини, боулінги, спортивні майданчики. Вся інфраструктура є. Чепурні ферми й веселі люди. І взагалі – сучасно і людно...

В таку сільську місцевість повертаються. У багатьох країнах йде так звана зворотна урбанізація. Міста утримують свої показники населення усе більшою мірою за рахунок імміграції. Половина людей, наприклад, в Австрії, живе в сільській місцевості й каже, що там жити набагато краще. 

В чому ж основна відмінність між нашою та європейською політикою щодо позаміських територій?

Сьогодні  в Україні у конкуренції на покупку землі більшість шансів виграти має міський житель із товстим гаманцем, аніж селянин з руками. На землю дивляться, як на засіб спекуляції — сьогодні куплю, а завтра здам в оренду або дорожче продам. В Європі, якщо землю купують не для докладання власної праці, а для вкладення коштів, доходи від діяльності на ній оподатковуються на загальних підставах, а якщо для перепродажу — то ще й сплачують додатковий податок. У деяких країнах він так і називається  «на спекуляцію».

Якщо ж землю купив фермер і на ній господарює сам, то він точно це вкладення окупить вдвічі швидше, оскільки податки для нього — мінімальні.

Ось і виходить, що головний попит на землю в Європі формують не ті, хто розглядає її як засіб для вкладення грошей. За неї конкурують між собою мільйони фермерів, тому й конкуренція, як і ціна на неї, — високі. А в нас інтерес мають лише декілька тисяч містян та декілька десятків олігархів...

Європейці, які працюють на землі, також мають набагато більше податкових послаблень, більше прямої підтримки, більше адміністративного захисту, ніж у нас. Але там ти повинен щороку підтверджувати це в податковій, доводити, що сільське господарство було основною зайнятістю та основними доходами. Те, що ти засновник підприємства, де хтось працює, ще не дає тобі повного права називатися фермером! А всі податкові опції і пряма підтримка надаються саме фермерам.

Фермери мають нульову ставку прибуткового податку з трудових доходів фізосіб у межах так званого «соціального самозабезпечення», яке складає 5—10 тисяч євро. Наприклад, у Німеччині — 8,3 тис. євро на одну особу в рік. Тільки після того, як ти перевищив цю межу, ти повинен сплачувати  податок.  А куди ж ідуть ці кошти? В місцевий бюджет. Тобто, всі місцеві бюджети в основному залежать від прибуткового податку громадян-мешканців, тому громади й спрямовують підтримку на виведення бізнесу своїх громадян понад межі самозабезпечення. А центральна влада їх до цього стимулює та допомагає.   

На доходи ж від здачі землі в оренду, що вважається «пасивним доходом», суттєві пільги не поширюються. Тільки якщо сам працюєш, якщо ти — «економічно активний». До того ж, якщо маєш землю, то повинен показати або «активні», або «пасивні» доходи. В іншому випадку — потрапиш під підозру приховування доходів та ще й сплатиш штраф. Тобто, ці «податкові нулі» спонукають тебе не сидіти склавши руки, чекаючи чогось від суспільства та влади, а діяти.

І ці норми нам дуже було б потрібно ввести у себе. Найперше, що потрібно формалізувати — індивідуально-трудову діяльність у податковому та соціально-пенсійному полі. Надати економічну свободу, рівність громадянам, які займаються  індивідуальною трудовою діяльністю — в нашому випадку, фермерством. Щоб людина, яка вирішила займатись виробництвом, не лякалася високих податків, перевірок, підозр і не йшла «в тінь», на базар, на неорганізований та не відповідальний перед споживачами ринок. А якщо людина перейшла з «тіні» у «світло», то для неї потрібно зробити мінімальні податки, преференції, надати підтримку й атмосферу довіри доти, доки вона веде себе перед громадою, споживачами і контролюючими органами прозоро й відповідально. Так, вимоги повинні бути. Але адекватні!

У законопроектах про сімейне фермерство (№6490) ми вже чотири роки намагаємось ідентифікувати у податковій площині громадян-членів сім'ї. Нехай не буква в букву по-європейськи, але із відповідними преференціями. Пропонуємо робити це через голову сімейного господарства, сказавши йому — хай один із вас буде ФОП, та ви всі будете відображені у податковому полі з порівняно нижчими ставками, але зі статусом легального виробника, з перспективою мати пенсію, соціальний захист, пряму підтримку. Такі пільги та статус сільгосптоваровиробника дає тільки четверта група.

Ці кроки вже ініційовано, чекаємо на розгляд законопроектів.

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!

Выполнено с помощью Disqus