Боротьба з рейдерством – працювати над законодавством, а не скаржитися на проблему

Минулого тижня аграрний комітет парламенту на своєму засіданні відхилив два проекти постанов, пов’язаних з проблемою рейдерства — «Про проведення парламентських слухань на тему: «Захист землевласників (землекористувачів) від рейдерського захоплення та позбавлення їх землі сільськогосподарського призначення та про заходи протидії рейдерству» (реєстр. № 5288 від 19.10.2016) та «Про захист землевласників (землекористувачів) від рейдерського захоплення та позбавлення їх землі сільськогосподарського призначення та про заходи протидії рейдерству» (реєстр. № 5286 від 20.10.2016). Перша – технічна, а друга, по суті, – звернення до уряду. Хотів би прояснити ситуацію навколо цих документів.

Думаю, всі згодяться, що саме по собі проведення парламентських слухань на тему рейдерства мало чим допоможе вирішити проблему. Це дуже гарний привід для піару, голосних виступів, до цієї теми завжди прикута увага преси – все це зрозуміло. Але ефективності з цього всього – нуль. І якщо проведення парламентських слухань, наприклад, на тему ринку землі, справді потрібно, бо тема неоднозначна і тут дійсно потрібно почути всі думки, особливо – самих власників земельних паїв, яка чомусь традиційно не береться до уваги, то тема рейдерства не має ніяких неоднозначних трактувань. Всі згодні з тим, що це явище вкрай шкідливе для української економіки, але потрібно не клеймити рейдерів, а шукати в законодавстві причини, чому це явище виникає. І поступово, методично, крок за кроком, ці причини знешкоджувати.

Як не прикро, але ряд потенційних можливостей для рейдерства створила лібералізація українського законодавства. З одного боку, велика кількість дозвільних процедур – це поле для чиновницької корупції і непотрібні витрати часу і коштів для підприємців, з іншого боку ж – відсутність певних процедур, це, відповідно, і відсутність відповідних документів, які могли б підтвердити ті чи інші права і бути доказами в суді. Тому необхідний баланс і увага до кожної деталі з боку законодавців. Лібералізація і дерегуляція дуже потрібні, але слід враховувати наслідки кожного кроку.

Коли Рада проголосувала за нову редакцію законів «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», це сприймалося як лібералізація законодавства і дерегуляція підприємницької діяльності. Хоча на практиці це, на жаль, призвело до збільшення випадків рейдерства, адже з’явилася можливість масово підробляти підписи на установчих документах.

Саме тому Верховна Рада мусила доволі оперативно відреагувати на цю ситуацію і був проголосований законопроект №5067 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», одним з авторів якого є і я. На щастя, цей законопроект пройшов в Раді доволі швидко, був підписаний Президентом і 2 листопада вже набрав чинності. Тепер дуже важливо, як він запрацює на практиці: якщо все буде гаразд, то значна кількість рейдерських схем буде перекрита.

Головна проблема рейдерства як явища – це те, що рейдери почасти використовують цілком законні методи. Тобто вони так користуються прогалинами в законодавстві і обходять його, що, в результаті, з точки зору Кримінального кодексу їм нічого пред’явити. Хоча це не зовсім так. Зазвичай випадки рейдерства пов’язані з тиском на службових осіб або їх підкупом, погрозами, підробкою документів, видачею завідомо неправосудних рішень судів. А все це окремі склади злочинів, які знайшли своє відображення в Кримінальному кодексі. Тому, на мою думку, правоохоронні органи повинні, по-перше, реагувати саме на ці злочини в межах своїх повноважень, а, по-друге, моніторити та систематизувати випадки рейдерства, і, як наслідок, пропонувати Верховній Раді такі зміни до законодавства, прийняття яких могло б унеможливити ці випадки.

Постанова Верховної Ради з приводу рейдерства не повинна бути чисто декларативною. Цей документ має активізувати роботу правоохоронних органів із виявлення не тільки фактів порушень, а саме тих положень закону, які сприяють рейдерству. В такій постанові обов’язково повинно бути положення, яке б зобов’язувало Уряд проаналізувати причини рейдерства в агропромисловому комплексі і внести до Верховної Ради відповідні пропозиції щодо змін законодавства, або ж надати всю необхідну інформацію Аграрному комітету, який відпрацює це на рівні змін до законодавства.

Ми не можемо обмежитись просто фіксацією проблеми. Потрібно знати, з чого вона виникла, її корені. Необхідно виправляти недоліки законодавства, а не боротись із їх наслідками. Якщо ж проводити парламентські слухання на цю тему, то вони повинні проводитися спільно з Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, і вже за результатами певної роботи в цьому напрямі. Що ж до конкретних випадків рейдерства, то в компетенції народних депутатів є такий інструмент, як депутатське звернення до правоохоронних органів, і про нього теж не варто забувати.