Чому невеликі українські агровиробники побоюються інвесторів? — експерт

Про те що необхідно зробити, щоб потеплішали відносини між невеликими українськими сільгосптоваровиробниками та інвесторами, розповіла начальник управління продажів у агробізнесі Банку Кредит Дніпро Тетяна Поплавська.

Фінансування вітчизняного агропромислового комплексу набирає обертів. В Україну потяглися зовнішні інвестори, почали активізуватися і внутрішні. Цього року, за словами міністра аграрної політики, наша країна планує залучити близько 2 млрд доларів США інвестицій, що вдвічі більше, ніж роком раніше.

Здавалося б, основна галузь економіки продовжує бути її локомотивом. Проте парадокс ситуації полягає в тому, що коли йдеться не про гігантів вітчизняного АПК, то далеко не всі фермери сьогодні хочуть залучати додаткові кошти на поліпшення якості виробництва, підвищення його ефективності. Щоб уникнути необхідності вдаватися до кредитних коштів, вони купують менш дорогі матеріали, недовикористовують потенціал українського чорнозему.

Настрої, які ми спостерігаємо сьогодні серед малих і середніх агровиробників, зводяться до того, що краще максимально заощадити, наприклад, на добривах, засобі захисту рослин, ніж узяти банківський кредит на розвиток виробництва. Як результат — наша врожайність при набагато вищій якості українських земель продовжує лишатися в 2-3 рази нижчою за показники в розвинених країнах. Звичайно, цьому є низка пояснень: нестабільність загальної ситуації в країні, девальваційні побоювання, зниження світових цін на зерно, недовіра до банків, висока вартість позикових ресурсів.

І зовсім не останню роль у настроях сільгоспвиробників відіграє саме позиція фінустанов — потенційних інвесторів. Найчастіше фермер і банкір спілкуються один з одним різними мовами, пропоновані продукти банківським співтовариством уже не вирішують тих нагальних проблем, які існують у агровиробників.

Історично банки з метою досягнення швидкого ефекту здебільшого працювали з великими агрохолдингами, пропонуючи ті самі підходи і продукти за залишковим принципом сегментові малих і середніх фермерів. І очевидно, що так само, як і в неаграрній сфері, підходи до роботи з великими корпоративними клієнтами і з підприємствами малого та середнього бізнесу повинні бути різними.

Що лякає українських фермерів у роботі з банками: тривалі терміни вирішення всіх питань, це особливо актуально в сезонному бізнесі, де кожен додатковий день має вирішальне значення; складна і непрозора система оцінки бізнесу. Найчастіше фермеру простіше взяти «приватну позику» під 40-50% річних, ніж відповісти на всі питання фінансової установи; високі кредитні ставки; вимоги до твердого забезпечення, яким банки намагаються компенсувати неможливість розуміння бізнес-ризиків.

Усе це призвело до того, що банки з цього ринку стали витіснятися постачальниками засобів захисту рослин і насіння, з якими фермерам працювати зрозуміліше і простіше ментально. Вже зараз частка фінансування аграрного сектора нефінансовими установами в сегменті невеликих аграрних підприємств за сумою дорівнює банківськими кредитами, і вона продовжує активно зростати. Подібна ситуація нагадує ринок обслуговування роздрібних клієнтів, де банки у всьому світі вже не є ексклюзивними сервісними організаціями.