Ігор Петрашко: Якщо не почнемо відновлювати чи з нуля інвестувати, то три-чотири роки — і все…

Аграрний сектор України лишився чи не єдиною галуззю нашої економіки, яка працює. Яких кроків потрібно вжити, щоб він утримав свої позиції? Що сьогодні потребує ринок і його гравці? В рамках «ІнтерАгроДебати», організованих AgroPolit.com, Latifundist.com та КМКЯ, ми детальніше розпитали про основні очікувані бізнесу від галузевого міністерства у заступника генерального директора компанії «УкрЛендФармінг» Ігоря Петрашка:

AgroPolit.com: Як Ви оцінюєте роботу команди Міністерства аграрної політики і продовольства?

Ігор Петрашко: Вони почали серйозно замислюватися та намагатися стимулювати певні процеси на аграрному ринку. Я позитивно ставлюся до думок міністерської команди і розумію, що буде нелегко, оскільки змінити регулювання аграрної галузі дуже складно. Було багато речей, які вже зроблено. Зараз же виникають дискусії щодо того, щоб це регулювання направити на вирішення конкретних питань у галузі. Наприклад, йдеться про правильне функціонування Аграрного фонду, ДПЗКУ. Це держоргани, які регулюють доходи, виробництво, попит і пропозицію.

Зміни повинні бути істотними і, в першу чергу, в роботі Аграрного фонду та ДПЗКУ.

Зараз є бажання сконцентруватися на правильних речах, як-от приватизація у галузі. Є бажання вирішувати питання, які зможуть справді змінити роботу АПК. Я маю на увазі як фінансову підтримку, так і вирішення інфраструктурних проблем сектору. Хоча останнє залежить не тільки від аграрного міністра, а й від Міністерства інфраструктури. Вважаю, що це правильні кроки. Наскільки це вдасться зробити — питання. Але зміни повинні бути істотними і, в першу чергу, в роботі Аграрного фонду та ДПЗКУ.

AgroPolit.com: Перерахуйте ці кроки щодо Аграрного фонду та ДПЗКУ?

Ігор Петрашко: Аграрний фонд повинен бути певним регулятором попиту й пропозиції і таким великим інфраструктурним об’єктом, який за відсутності фінансування від банківської сфери дає можливість фермерським господарствам, аграрним виробництвам правильно проводити посівну кампанію, гарантуючи продовольчу безпеку і баланс попиту-пропозиції. Що я маю на увазі? Ми розуміємо, що до завдання Аграрного фонду входить підписання форвардних контрактів, ф’ючерсів, створення передумов, щоб був збалансований попит-пропозиція, попереднє фінансування аграрних виробників із тим, щоб потім отримати продукти аграрного виробництва. Іншими словами, перший етап — сформувати хороші партії сільгосппродукції, а далі — експортувати. Для експорту також є можливості. Наприклад, усе той самий контракт із Китаєм, який необхідно виконувати. Виконувати, незважаючи навіть на труднощі, які зараз виникають із тим, що Китай не хоче імпортувати кукурудзу. Завжди так не триватиме.

Я читав, що Кутовий пропонує запустити спільну ДПЗКУ та з дрібними агровиробниками програму щодо розбудови елеваторів. Це правильний крок, і він стимулюватиме конкуренцію на ринку

AgroPolit.com: Чому Ви в цьому впевнені?

Ігор Петрашко: Українська сільгосппродукція дуже потрібна у Піднебесній. Під час офіційного візиту аграріїв, урядовців і депутатів до  Китаю, ми отримали підтвердження, що він зацікавлений у довгостроковому співробітництві та в продовженні роботи через ДПЗКУ.

Я впевнений, що Аграрний фонд, як і ДПЗКУ, має працювати із зовнішніми клієнтами, такими, як Китай та Японія. У держкомпаній є велика перевага — можливість гарантувати великі обсяги поставок. Це не можуть зробити комерційні компанії, принаймні таких, які в змозі це зробити, дуже мало.

Більше того, держкомпанія, яка має доступ до інфраструктурних ресурсів, здатна дати поштовх для розвитку ринку.

Щоб розвивалися фермерські господарства, через ДПЗКУ та Аграрний фонд можна починати інвестиції в елеватори, транспортування, у ті речі, які потрібні як невеликим, так і середнім компаніям. Я читав, що Кутовий пропонує запустити спільну ДПЗКУ та з дрібними агровиробниками програму щодо розбудови елеваторів. Це правильний крок, і він стимулюватиме конкуренцію на ринку. Наразі агросектор чекає доступу до недорогих насіння, техніки, транспортування.

Аграрний фонд може допомогти саме аграрному сектору через механізм форвардних закупівель за компенсації або за доступу до дешевих кредитних ресурсів

AgroPolit.com: Про ці потреби ринку говорять уже не перший рік. На Ваш погляд, що зможе зробити ця команда міністерства для того, щоб дані механізми все ж таки запрацювали і невеликі фермери отримали підтримку?

Ігор Петрашко: Я б почав із того, що врегулював форвардні контракти. Для того, щоб дати доступ до нормального кредитного ресурсу, а не до фінансів під 23—25%. І це потрібно зробити, оскільки ресурс, який наразі є в Аграрного  фонду, — дорогий. Його  вартість — близько 30%. Зараз потрібно пролобіювати, щоб були компенсації відсоткових ставок, щоб фермер міг прийти, взяти на посівну фінансування під 5%, виробити продукцію, частково здати в Аграрний фонд, частково закрити свої комерційні потреби, і це можна зробити. Це завдання можна вирішити протягом цієї каденції міністерства. Як  я розумію,  Тарас Кутовий визначив це за один із напрямків роботи.  

Комерційні банки не можуть сьогодні ефективно фінансувати. За нинішньої політики Нацбанку — це утопія. Нацбанк просто вимиває гроші з реального сектору своїми депозитними сертифікатами. Аграрний фонд може допомогти саме аграрному сектору через механізм форвардних закупівель за компенсації або за доступу до дешевих кредитних ресурсів.

Зараз усі переходять на загальний режим оподаткування. Рослинництво вже перейшло. Що це означає? Ми будемо в неконкурентних умовах із тими ж європейцями, американцями, які отримують величезне фінансування. Якось необхідно рухатися вперед.

AgroPolit.com: На скільки ще вистачить «запасу міцності» для галузі?

Ігор Петрашко: Якщо не почнемо відновлювати чи з нуля інвестувати, то ще три-чотири роки — і все. Так було із Радянським Союзом, який мав потужну інфраструктуру, а ми її після його розвалу просто проїдали. Енергетика, АЕС, наприклад. Те ж саме ми зараз робимо в аграрному секторі. Це неправильно. Необхідно конструктивно підходити. Аграрний сектор — це ж не тільки прибуток. Це й соціальна відповідальність. Оренда землі зараз $80–90 — це непогана вартість і вона щороку зростає. Паралельно з цим фермери й агрохолдинги беруть на себе відповідальність за допомогу сільським школам тощо. Роль держави в цій ситуації зводиться до того, що вона хоче забрати й розподілити ці кошти або на непродуктивний фінансовий сектор через великі відсотки, або через податки на держмашину, яка використовує їх також абсолютно непродуктивно.

Ольга Воздвиженська, для AgroPolit.com