Василь Коваленко – про реалії та плани розвитку ДПЗКУ

Я прийшов в ДПЗКУ в 2018 р. радником, потім був заступником, у травні 2020 року року був призначений на посаду виконувача обов'язків голови. Тому знаю корпорацію і ситуацію в ній більш ніж детально.

В команді є люди, які працювали і до мене, і зі мною. Були призначені два нових заступники, поспілкувався з кожним із керівників департаментів, повернув тих, хто був звільнений попереднім керівництвом. З нинішнім складом співробітників мені комфортно працювати.

Повернули ключових співробітників, основну ланку. Тих, хто має цінність для компанії.

Я на посаді 4 місяці. Якісь процеси були розпочаті до мене, зокрема, міністерський аудит. Потім прийшло КРУ, яке перевірятиме корпорацію, напевно, ще 2 місяці. Також за Саймона Чернявського почалася перевірка аудиторської компанії Baker Tilly. Звіт про цю перевірку підписував вже я.

Зараз аналізуємо, яке нам дісталося непросте господарство. Є завдання скоротити персонал на елеваторах. Але це дуже складно, бо на підприємствах відсутня автоматизація. Скорочувати людей — значить збільшувати навантаження на тих, хто залишається. Працівники вимагають збільшення зарплати. Загалом, замкнуте коло, яке доведеться розірвати. Крім того, доведеться розірвати й коло накопичених боргів ДПЗКУ.

Основний борг ДПЗКУ – це китайський кредит. Відповідно, його фінансове навантаження, а в ньому вже неповернення валютної виручки за експортними контрактами, незакриті спотові та форвардні контракти, передоплати за зернові і вся супутня проблематика з 2013 року. Із ситуації складно виходити, оскільки змінюється законодавство, зокрема податкове, під яке потрібно міняти бізнес-процеси всередині компанії тощо.

Щоб реально оцінити ситуацію, ми провели інвентаризацію залишків зерна, також робимо ревізію всіх договорів і контрагентів. Ми по-новому прописали положення про акредитацію контрагентів ДПЗКУ. Боремося з корупцією, із закупівлями за готівку. Якщо в ланцюжку немає товаровиробника – ми не купуємо товар.

Документи легко перевірити, скрутки податкова бачить миттєво. Обов'язково перевіряється наявність землі, тому що не може виробник вирощувати 50 тис. т зерна на 10 га. Також податкова вивчає, скільки агрохімії і насіння закуповує сільгоспвиробник. Дивляться на врожайність: якщо 3,5-8 т з 1 га (в залежності від культури), отже, скруток немає, якщо вище – це підозріло.

Кажуть, що «на ринку» ціна підроблених документів становить 11-13% від вартості 1 т зерна. Якщо знизити ПДВ до 14%, то ніхто вже не буде ризикувати, шахраювати за 1% від вартості 1 т. Будуть намагатися повернути свій ПДВ зустрічним експортом або іншими законними шляхами. Наприклад, чому імпортери товарів йдуть в аграрний бізнес? Вони багато імпортують, ПДВ важко відшкодовується, але вони вирішили, що будуть повертати за рахунок експорту сільгосппродукції.

Щодо цього питання спілкуємося з профільними комітетами. Багато хто вважає, якщо зменшити ПДВ для сільгоспвиробників з 20% до 14%, то ніхто не буде купувати документи.

Обов'язкова наявність с/г земель у власності або оренді контрагентів. Щонайменше три людини персоналу і сезонні робітники. Компанія повинна працювати на ринку не менше 1 року. Ми позбулися компаній, у яких 1 співробітник і 10 тис. грн — статутний фонд. Якщо раніше у нас було близько 5 тис. контрагентів, то сьогодні – близько 2 тис. 

Найсуворіше перевіряються контрагенти за форвардними контрактами. Хоча намагаємося йти назустріч виробнику. Припустимо, господарство виконало форвардний контракт, але із запізненням і поставило не ту культуру. Такі ситуації можна вирішити. Але якщо компанія була зареєстрована 3 місяці тому, взяла в оренду 2 тис. га, не маючи ані агронома, ані власної техніки, з такими контрагентами ми не працюємо.

Форвардні контракти – серйозний інструмент. Попередня команда практично провалила виконання контрактів за форвардом. Зараз ми відновили мережу регіональних закупівельників і йдемо на виконання плану на 70%.

У плані на 2020/21 рр. — 310 тис. т. З них: 120 тис. т пшениці і 150 тис. т кукурудзи, також ячмінь і жито. До слова, ми максимально спростили умови і полегшили процедуру оформлення таких контрактів. Виробник подає документи регіональному менеджеру, той вивчає їх і передає в центральний офіс, в разі позитивного рішення нотаріус оформляє угоду. Тобто, процедура максимально проста. Тільки перевірка документів займає час. Тому що під форвардну програму ми видаємо китайські гроші й повинні бути впевнені, що фермер посіє і привезе урожай.

Нинішній рік складний. На 7 вересня ми закупили 400 тис. т пшениці. Могли б закупити і мільйон, але з іншою маржинальністю.

Могли б намалювати план. А потім розбиратися, що ж ми купили: там скрутки, там роздутий ПДВ, кримінальні справи і т. д.

Тому вирішили пожертвувати планом заради якості. Якщо йдеться про повернення ПДВ, важливо, щоб він був. Тому що невідшкодований ПДВ – це наші гроші, а ціна цих грошей – репутація компанії. Зараз тривають переговори з китайською стороною про реструктуризацію боргу. Якщо ми покажемо, що за рахунок контролю ПДВ у нас не буде відмиватися понад 3 млрд грн або $100 млн, до нас буде більше довіри.

Ми можемо судити про неповернення ПДВ в розмірі 3,6 млрд грн за минулі роки роботи компанії. Думаю, мова про 70-80% (1,6 млрд грн) купленого «дутого» ПДВ. Без податкової служби зрозуміти масштаб втрат не є можливим. Якщо говорити про елеватори ДПЗКУ, то вони ніколи не могли розраховуватися готівкою. У всякому разі, в легальному полі.

Але була інформація, що в 2018 р. працювала ця схема. Під елеваторами ДПЗКУ стояли люди з машинами, які викуповували зерно за готівку. Були це люди корпорації чи сторонні – невідомо.

Інвентаризація елеваторів показала збитки, відсутність близько 7 тис. т зерна. Директорам елеваторів заборонено змішувати зерно врожаю 2019 р. і 2020 р., щоб провести інвентаризацію. 

Тотальних звільнень не передбачено, хоча точкові звільнення керівників відбудуться.

Всього на балансі компанії 55 елеваторів, з них 4 — на окупованих територіях. Як я говорив, елеватори передавали в три етапи від ДАК «Хліб України». Це майно увійшло до статутного фонду ДПЗКУ, а на його оцінну вартість були випущені акції, власник яких держава, після чого ДПЗКУ оформила на себе право приватної власності на це майно. І тут виникло питання: як це компанія державна, а елеватори в приватній власності? Тому з 2015 року з'явилася низка позовів про оскарження права власності на елеватори. На сьогодні у нас держава володіє і акціями, й майном. Всі вдають, що проблеми немає, але насправді вона існує.

Кредитна угода між ДПЗКУ и Ексім банком Китаю на суму 1,5 млрд дол. укладена у 2012 році і діє до 2027 року. Ставка, згідно Угоди, становить Libor USD 6m + 4,5%, і передбачає виплату процентів кожні 6 місяців, а з 2018 року - і основного тіла кредиту.

З 2018 року ДПЗКУ зобов'язалася погашати тіло кредиту щорічними платежами в $150 млн і свої зобов'язання виконує. Зараз ГЗПКУ повинна $1,2 млрд. У звіті компанії за 9 місяців 2019 роки взагалі фігурує показник в $1,05 млрд, тобто враховані три 150-мільйонних платежів.

Умови китайського контракту самі по собі дуже спірні. Один приклад: можливості перевалки ДПЗКУ на своїх портах — 3,6 млн т. Тоді як за умовами контракту прописано відвантаження в 5,17 млн ​​т. Виходить, взяли кредит, а потім почали підганяти під нього технічні можливості.

Також ніхто не взяв до уваги зміна законодавства, податкових правил. Наприклад, вартість перевалки сьогодні в 3 рази дешевша, ніж у 2012 р., на момент укладення контракту. Крім того, китайська сторона жодного разу за час кредиту не виконала свої зобов'язання, тобто жодного разу не викупила зерно в задекларованих обсягах.

Максимальний обсяг, який вони в один рік викупили, – 1,8 млн т. В інший рік – 300 тис. т, в третій – 700 тис. т. Плюс ці скандальні $5 із кожної тонни зерна. Також умови використання кредиту під монокультуру – кукурудзу (на момент укладення контракту ціна на кукурудзу – $276, в 2019-му – $180). Тобто ДПЗКУ поставили в дуже жорсткі рамки. Більш того, корпорація випадала з поля зору уряду. Зараз ситуація взагалі унікальна: є заступник міністра, який нас курирує, але немає профільного міністерства...

Щоб просто ініціювати переговори з Китаєм, потрібно пройти певний бюрократичний шлях. Ми вже доклали максимум зусиль: звернулися в Офіс президента, до прем'єр-міністра і профільних міністрів. Щоб тільки ініціювати переговори, потрібно отримати погодження від Мінфіну як власника держгарантій, який є одержувачем кредиту. При Мінекономіки було проведено низку нарад, де були присутні представники Мінфіну, МЗС, «Укрексімбанку» і народні депутати з профільних комітетів. Всі розуміють, що сьогодні відкрити в Україні держгарантії більш ніж на $ 1 млрд – це колапс.

Ми пройшли вже всі етапи, щоб отримати дозвіл на переговори з китайцями. Поки що нам заважає карантин. Але на листопад вже запланований візит урядової делегації до Китаю, під час якого це питання буде обговорюватися. Зокрема, наш віцепрем'єр буде піднімати питання про зерновий проект під час зустрічі зі своїм колегою – віцепрем'єром Державної ради КНР паном Лю Хе, який є співголовою комісії з китайської сторони. Якби ми не втратили 4 місяці з початку року, вже пройшли б цей етап.

Чомусь багато хто вважає, що китайці заберуть компанію за борги. Але вона їм не цікава. Їх міг би зацікавити порт, але він не коштує стільки грошей... І ДПЗКУ не в заставі у китайців.

Якщо їм це цікаво, і вони захочуть, наприклад, держгарантії поміняти на частку в компанії... Все одно у держави повинен бути контрольний пакет.

У Саймона Чернявського було завдання виставити корпорацію на продаж, але на той момент це реалізувалося б із максимальними втратами для держави. 

Операційна діяльність компанії була практично зупинена. Ніхто не починав переговорний процес з торговим партнером ССЕС і про реструктуризацію кредиту. Та водночас, хотіли знайти фінансового радника з оплатою 75 тис. фунтів на місяць на 6 місяців до 1 липня 2020 р. і пообіцяли йому 0,7% від суми реструктуризації, незалежно від досягнутого результату. Сума реструктуризації $ 1,2 млрд, тобто, майже $ 9 млн корпорація повинна була заплатити раднику до 1 липня 2020 року навіть за відсутності результату.

Ще він призначив величезні зарплати своїй команді. Перед Чернявським стояло завдання максимально швидко знецінити компанію, скоротити штат, показати європейські зарплати.

Помилка Саймона була в тому, що він переніс роботу звичайного ТОВ на держпідприємство. Якщо над генеральним директором у ТОВ є тільки власник, то в держпідприємстві – профільний міністр, Кабмін та інші державні регулятори. Тобто власник ДПЗКУ – держава, і якщо в компанії виникнуть складності, пояснювати їх нікому. Фізичного власника немає.

Була розмова: якщо й виставляти ДПЗКУ на приватизацію, то не за копійки. Так, компанію треба очистити від всяких виразок і продати за ринковою ціною, причому на піку ціни. Однак зараз це питання не актуальне, поки не вирішено питання з китайським кредитом.

Я вважаю, що у аграрної країни повинна бути така державна аграрна корпорація, як ДПЗКУ. Її можна використовувати для залучення інвестицій. Адже навіть якщо взяти чинний китайський кредит, він складається з двох частин. Друга частина в $1,5 млрд — на закупівлю китайських ЗЗР і техніки. Ми цю частину не використовуємо. Хоча платимо за неї щороку $90 тис. За обслуговування рахунку. Тобто за 10 років ми вже сплатили $700 тис. Фактично, викинули на вітер. А якщо залучити ці $1,5 млрд, на частину цих грошей провести модернізацію ОЗТ, Миколаївського порту, зробити поглиблення дна й за рахунок цього знизити собівартість відвантажень і збільшити пропускну здатність терміналів із 3,6 млн т зерна на рік до 5-5,8 млн т. Ці гроші можна використовувати для нарощування земельного банку до 50-60 тис. га. Тоді й вартість компанії зросте. Зараз у ДПЗКУ 6 тис. га. Технічно це все можливо зробити... Якщо вирішити питання китайського кредиту. 

Сподіваюся, що ми зустрінемося найближчим часом з китайською стороною, будемо пропонувати пролонгувати повернення коштів на 10 років, зменшити процентну ставку з 6% до 3% і прибрати ці $5 з 1 т. На гачку нас ніхто не тримає. Можливо використати кредит як елемент тиску на нас. Але я думаю, що для Китаю важливо бути присутнім на території України, особливо за відкриття ринку землі тощо. Насправді з моменту оформлення кредиту досі ніхто в корпорації нормально не сідав за стіл переговорів з китайцями.

Ми презентували стратегію розвитку компанії і міністерство її схвалило. Вважаю, що єдиний варіант правильного виходу з кризи – це докапіталізація компанії, розширення земельного банку. Якщо стоїть завдання дорого продати корпорацію, тоді треба ще щось в неї вкласти. 

Компанії необхідні інвестиції. Для цього потрібна відповідна законодавча база. Необхідно дати можливість корпорації, в кінці кінців, зареєструвати елеватори. Просто елеватори передавалися ДПЗКУ трьома траншами. І виходить, що частина елеваторів зараз за Кабміном, частина – за міністерством, частина – за нами.

На піку карантину уряд поклав на держкомпанії відповідальність за поповнення засіків борошном. Зараз складається цікава ситуація, коли вартість борошна всього на $10 вища, ніж пшениці. Пшениця в порту коштує $204 за 1 т, а борошно — $215 за 1 т. Тобто, виробляючи борошно, ми свідомо йдемо не просто в нуль, а в мінус.

По-перше, в Україні експортно-орієнтоване зерновиробництво, тому ціни на внутрішньому ринку диктують експортери, які через дефіцит пшениці в червні-липні за раніше укладеними контрактами підняли ціни на умовах CPT. Що в результаті привело до такого різкого диспаритету на внутрішньому ринку борошна.

По-друге, Туреччина – найбільший виробник борошна – має майже 500 працюючих млинів, більшість з яких введені в експлуатацію або пройшли серйозну модернізацію в останнє десятиліття. Таким чином, турецьке борошномельне виробництво істотно менш енергозатратне, плюс працює «в довгу» (за довгостроковими контрактами). І найважливіше – воно має дуже серйозну державну підтримку (низькі кредитні ставки, пільгове оподаткування та ін.). Плюс турецькі мірошники мають преференції на безмитний імпорт пшениці з подальшим експортом борошна. Тому їм вигідніше купити пшеницю і зробити у себе борошно.

Крім того, в Україні надлишкові потужності з виробництва борошна при тому, що в країні зменшується споживання борошняних виробів, зокрема, хліба.

До слова, зараз вигідніше продавати борошно на внутрішньому ринку, тому що у нас ціни вищі, ніж на зовнішньому ринку.