На порозі земельної реформи: три застороги
На порозі земельної реформи: три застороги

Аби відповісти на питання про продаж державних земель спершу доцільно звернути увагу на декілька дотичних до цього питань.

По-перше, - більшість із державних підприємств підпорядкування Мінагропроду за часів планової економіки не були «простими лінійними» виробничими одиницями, на яких вироблялась звичайна продукція, і, які відрізнялись тільки формою власності. Їх спеціалізацією здебільшого були питання насіннєвої, племінної справи, апробація технологій для подальшого масового впровадження. Не пішли під паювання всередині 90-х і ті господарства, які забезпечували «вузькі» елементи технологічних ланцюгів. Залишити їх за державою тоді вирішили з огляду на те, що в разі роздержавлення можуть виникнути монопольні точки впливу на всі ланцюги, або навпаки, відхід від такої спеціалізації «розвалював» сам ланцюжок. Звичайно, перестраховувалися і надмірно перебільшували роль багатьох із них. Не готовий сказати, таких більшість чи меншість.

По-друге, - ми плутаємо ефективного управлінця і ефективного власника. Це багато в чому взаємообумовлюючі характеристики, але світ показує багато прикладів, як державна власність ефективно використовується за рахунок різних моделей державно-приватного партнерства. Та ж концесія. І навпаки, є приклади роботи держпідприємств на приватних активах, в тому числі, на приватних землях. Якщо більшість підприємств підпорядкування міністерства збиткові, то таку діяльність, якщо вона не має якоїсь цінності чи ключового впливу на галузь, треба припиняти. Але питання доцільності продажу активу, на яких вони господарювали, – це зовсім інше питання. І перше його аж ніяк напряму не зумовлює.

По-третє, - слід подивитися, як такі активи використовуються чи могли би бути використані в розвинених країнах. Почну трішки здалеку: нам постійно говорили, в тому числі європейські експерти, що без коштів на масове впровадження нової техніки наша армія буде небоєздатною, а технологічні винаходи військової науки без широких і масових апробацій «в полі» - експлуатаційно-малопридатними. Ми не слухали, але не чули, поки не переконались.

Теж вони говорять і про винаходи аграрної науки: малоефективно вкладати в них бюджетні кошти без витрат на їх широке практичне впровадження. Якщо в Європі середнє за європейськими мірками 200-300 гектарне господарство по продуктивності худоби чи врожайності зернових знаходиться на рівні 95% від лідерів, то наші середняки розміром 2-3 тисячі гектарів – на рівні 60-70%. Дехто каже, така національна особливість. Та не гірші ми від європейців. Причиною, як на мене, є те, що держава не хоче підтримувати виробників, особливо малих і середніх, впроваджувати технології і поширювати знання. Туди треба спрямовувати коштів і ресурсів значно  більше, ніж на науку саму по собі. Членські внески в сільськогосподарські палати в більшості країн Європи фермери сплачують в залежності від поголів’я чи гектарів в обробітку, малий фермер менше, великий – більше. Але практично потижнево палати збирають їх разом на курси для оновлення знань і навичок, і сидять вони пліч-о-пліч, мають однаковий доступ до всього передового. Така діяльність палат і інших організацій в Європі підтримуються державами – їм компенсують 80-90% витрат.

Тому щодо фінансування ще раз підкреслю те, про намагався сказати в попередньому з вами інтерв’ю: частина прибутків, яку мають високорентабельні великі підприємства, повинна осуспільнюватись через податки і переспрямовуватись на доступ до знань і технології всіх виробників у секторі. А не залишатись повністю, що у кінці кінців і призводить до такої різниці у конкурентній спроможності.

Щодо земель, то їх відсоток у Європі, який задіяний зазначеними організаціями, союзами, палатами для адаптацій, демонстрацій, навчань, тренінгів, контрольних висівів, виставок і т.д. у партнерстві або під методичним супроводом законтрактованих науковців, у загальній площі сільгоспземель приблизно такий же, як і відсоток державних земель у всьому масиві у нас. В усякому разі, якщо говорити про землі підприємств підпорядкування Мінагрополітики та НААН. У розвинених країнах оренда таких земель, частіше від приватних власників, покривається, як і вся діяльність, частково за рахунок членських внесків, частково – урядами.

Європейці були б раді, якби на зазначені цілі вони мали достатню кількість земель у «суспільних руках» і за які організаціям виробників для своєї діяльності не треба було б платити оренду, а урядам її компенсовувати. Ми ж намагаємось все розпаювати, наперед розуміючи, що вона одразу ж буде під орендними угодами агрохолдингів.

Тому, мабуть, було б більш логічно говорити про використання земельних активів, які вивільняться після закриття держпідприємств, спершу саме в такому напрямку. А вже потім про їх приватизацію.

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter та підписуйтесь на канал в Telegram. Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!

Выполнено с помощью Disqus

До теми

25 березня 2016
Українські аграрії зможуть постачати охолоджене м'ясо на ізраїльський ринок — Павленко
Українські аграрні виробники зможуть постачати охолоджене м'ясо на ринок Ізраїлю. Про це під час наради з питань стратегічного розвитку АПК повідомив...
22 березня 2016
Парламент готовий зробити швидкі кроки, аби запустити ринок землі — Кутовий
Верховна Рада (ВР) найближчим часом розгляне законодавчі ініціативи, щодо запуску ринку землі. Про це під час 7-мої щорічної конференції Інститут...
4 березня 2016
Віталій Саблук: Податкові пільги можливо перенаправити від великих малим виробникам за прикладом Європи. Потрібна лише політична воля
Податкове питання – одне з найболючіших проблем для українських аграріїв. Його затягування лише викликає обурення суспільства і невизначеність...