«Купуй українське» — звідки шквал емоцій довкола законопроекту №7206?

Парламентська ініціатива «Купуй українське, наймай українців» викликала справжній шквал емоцій як від прихильників, так і від опонентів своїм законопроектом №7206. Як на мене, українська делегація в рамках переговорного процесу щодо приєднання до Угоди СОТ про державні закупівлі відстояла чудові умови. Зокрема, йдеться про можливість використання багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій. І саме в такій редакції у парламент внесли урядовий законопроект.

Проте, безпосередньо під час голосування, окремими депутатами було внесено корективу, згідно з якою в сучасній моделі оцінки тендерних пропозицій виключним фактором є ціна. В результаті ми маємо безкінечно довгий перелік кейсів, у яких держава за кошт платників податків підтримує промисловість інших країн. Об’єктивним це можна було б вважати у випадках відсутності аналогічних товарів вітчизняного виробництва. Але випадки ігнорування вітчизняних виробників вагонів, трамваїв, кораблів, гелікоптерів, програмного забезпечення викликають безліч запитань навіть у закордонних партнерів: «Чому Україна сама не споживає власний продукт, який пропонує купувати іншим країнам?».

У цьому контексті надихає досвід США та ЄС, де питанням публічних закупівель приділяється особлива увага. Так, у західних країнах публічні закупівлі починаються із довгострокового планування потреб держави (аж до 10 років!), враховуючи необхідність підтримки через інструмент публічних закупівель зайнятості в депресивних регіонах і розвитку пріоритетних  галузей економіки, зокрема, формування попиту на інноваційні товари та послуги, вирішення екологічних проблем тощо. Також серед законодавчих актів можна побачити пріоритетизацію окремих секторів економіки (наприклад, ЄС окремою директивою визначає особливості участі іноземних компаній в державних закупівлях у сфері комунального господарства та транспорту), вимоги щодо обов’язкової участі МСП, охорони навколишнього середовища, застосування енергозберігальних технологій та інше.

Кожен контракт у рамках публічних закупівель є ґрунтовно розробленим економіко-правовим та адміністративно-управлінським документом, який, окрім конкретних цілей і параметрів замовлення (ціна, якість, строк поставки, техніко-економічні умови), містить також вимоги, які відображають основні засади державної економічної, соціальної, наукової, промислової, оборонної, екологічної та зовнішньої політики країни.

Таким чином, уряди провідних країн світу через інструмент публічних закупівель реалізують відповідні державні політики, про що свідчать динамічні зміни критеріїв оцінки тендерних пропозицій та умови реалізації державних контрактів.

Шалене протистояння запровадженню багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій загалом було б  істотним з точки зори теорії опору змінам, якби не прогресуюча стадія розвитку комплексу меншовартості у більшості українських діячів, що підігрівається оцінками та рекомендаціями експертів проектів міжнародної технічної допомоги, які відверто прагнуть задовольнити господарів цієї допомоги.

Так чи інакше більшість гасел спрямовано на дестабілізацію ситуації та відведення уваги від суті питання класичними маніпуляціями, зокрема, звинуваченнями в популізмі, порушенні міжнародних зобов’язань, корупційних схемах тощо. Дивно, що про олігархічні клани ще не згадали!

На мою думку, питання законопроекту «Купуй українське, плати українцям» є актуальним та затребуваним передусім наявним виробничим потенціалом країни та реальними вадами у формуванні та реалізації відповідних державних політик. Жодним чином не применшуючи значущості законопроекту та рівня його підготовки, дійсно актуальною можна вважати дискусію щодо питань запровадження практики планування публічних закупівель на середньо- та довгострокову перспективу й відповідну пріоритезацію конкретних секторів економіки, наприклад, машинобудування, щодо яких держава формує особливі умови закупівель.

Наявність таких доповнень у законопроекті значною мірою підвищить ефективність його реалізації та адвокації у міжнародних відносинах. Адже насправді міжнародне торгове право на сьогодні не забороняє використання багатофакторних моделей оцінки тендерних пропозицій, серед іншого — й застосування так званих критеріїв локалізації. Більш коректно говорити про наявні обмеження щодо запровадження цих заходів.  Але це питання переговорного процесу, а аргументів та механізмів — більш ніж достатньо.