Земля в ілюмінаторі: хто виграє і програє від реформи 
Віталій Саблук, експерт Незалежного експертного партнерства

У кожній третій-четвертій статті на всіх аграрних сайтах українцям намагаються довести вигоди від відкриття ринку землі. Однак робиться це якось однобоко, висмикуючи по одному окремому аргументу «за», наче по одній ниточці певного кольору з цільного різнобарвного рушника.


Чому так? Тому що замовчують відповідь на головне питання – хто повинен одержувати головну вигоду від української землі після відкриття ринку.

Власники агропідприємств, зокрема великих агрохолдингів, серед яких, напряму чи через офшорні прокладки, ви можете зустріти людей з американськими, прибалтійськими чи навіть російськими паспортами?

Заможні жителі українських міст, вітчизняні олігархи, особисто чи через свої інвестиційні й інші фінансові структури, банки, після того, як скуплять паї і будуть їх здавати в оренду консолідованими масивами за високими ставками?

Українські чиновники, які в разі наявності купи адміністративних обмежень щодо купівлі-продажу будуть ловити «свою рибку в каламутній воді»?

Так,у НАС під ногами мільярди активу, який можна оформити в заставу. Так, відкриття ринку дасть НАМ швидке зростання цін на землю. Так, земля є національним багатством і рента з неї не може присвоюватись тільки її власниками, але повинна через податки НАМИ перерозподілятись між всіма, і МИ повинні спершу віддати її малим фермерам. Однак, опонуючи колегам, які опублікували свої погляди щодо зазначених переваг в Агрополіті, спитаю:

МИ – це ХТО?

Кожен бачить ринок, виходячи зі своїх вузьких інтересів, тому подає лише йому вигідні переваги й замовчує інші аспекти.

Ось тільки інтересів самих селян, котрі господарюють на своїй землі, не бачить ніхто.

Ринкова економіка не може працювати без ринку землі. Окремо для прибічників «української особливості»: в нашій країні у цьому питанні є всього одна особливість – право господарювати на своїй землі для українців було чи не найголовнішим у боротьбі за незалежність і свою державність. У нашій країні будь-яке згадування про переваги від земельного ринку без пояснень, що це дасть більшості простого люду, у відриві від довгострокової соціально-економічної політики держави, буде одразу піднято «на вила». Більшість підтримає ринок тільки тоді, коли у цьому «ми» пріоритетне місце посідатимуть інтереси працюючих на землі селян, а вже потім –  інших класів і верств.

Завершити реформи в земельних відносинах, одержати масову підтримку, а не супротив, можна за умовами:

а) підтвердивши принципи, на яких стоятиме вся система соціально-економічних, зокрема земельних, відносин на селі;

б) зробивши необхідні кроки в «суміжних» до земельного питання сферах. Інше – балаканина для затягування часу.

Тобто, визнавши, що ринок не може бути стало збалансованим, якщо із боку пропозиції виступатимуть сім мільйонів продавців-громадян, а з боку попиту – лише тисячі структур та невеликий відсоток громадян із метою подальшого здавання землі в оренду, без більшості громадян (селян) для їхньої індивідуальної трудової діяльності, на яку немає правових рамок.

Лише визнавши, як це зроблено у розвинених країнах, що інтерес у докладанні своєї праці до землі й інтерес у примноженні уречевленого в землі капіталу є різними за природою економічними інтересами, які формують відмінні за своєю природою форми господарювання, при цьому господарювання індивідуально, сім’єю чи громадою є формами, які виникли ще до конституцій та зареєстрованих у відповідності до законів акціонерних, з обмеженою відповідальністю та інших правових форм. Та лише визнавши, що доходи від оренди й дивіденди від засновництва є різновидами доходів від капіталу і в усьому світі оподатковуються без винятків, а доходи від індивідуальної трудової участі ніде не оподатковуються в межах мінімуму.

Відновивши «загублені» під час колективізації наприкінці 20-х років минулого століття правові рамки для індивідуальної трудової діяльності, «перекинувши» у ці рамки з інших податкових груп чи відновивши в них, після 90 років забуття, права нульових ставок у певних межах, єдиного податку й обрахування у прив’язці до відсотку нормативної грошової оцінки землі, сплати ПДВ за зниженими компенсаційними ставками від обороту. І тільки законодавчо виокремивши з усіх юридичних осіб (в першу чергу, з фермерських господарств і фізичних осіб-підприємців) ті, які не використовують  найману (несезонну) працю, а лише свою працю і працю членів сімей, і надавши їм схожі опції. Й одразу ж почавши оподатковувати всі доходи від здавання в оренду гектарів чи доходи від засновництва у відриві від своєї трудової участі.

Тільки за впровадження таких принципів та правил мільйони самостійно працюючих українських селянських господарств будуть у змозі платити багатократно вищу оренду, з якої, після податків, «бабусям» залишиться набагато більше, ніж вони зараз мають. Та й викупити їх такі господарства будуть набагато спроможніші, ринкова вартість землі буде впевнено зростати.

Захист інтересів сільської більшості лежить у площині обов’язкового податкового декларування та оподаткування доходів від капіталу за вищими ставками, ніж оподаткування доходів від праці – тут, як не крути, політекономія. Маркса й Енгельса в розвиненому світі розуміють і поважають, не поспішаючи ставати комуністами. Ми ж – псевдокомуністи з вірою у рівність від народження, а от що світ визнає диференціацію в їхній теорії і впроваджує її у себе – навіть не хочемо чути.  

Звучить жорстко, але іншого шляху немає. Інший – або економічний колапс, коли зникнуть масові доходи і, на їхній базі, масовий попит та завмре економіка, або економічний феодалізм. І те й інше вбиває середній клас як мінімум, українство – як максимум.

Саме прикре, що поки нам «їздять по вухах», з ринком землі чи без нього, ми в цю прірву вже давно сповзаємо. У країні залишилось дещо менше 1 млн 200 тисяч господарств, які мають виражену високу товарність. Ці сім’ї на одну особу більші (3,3 особи проти 2,4 у всіх 4,5 млн сільських господарств), на сім років у середньому молодші. Тому ще далеко не всіх працьовитих із села «викурили», а споглядаючи тенденції Польщі, Румунії, Туреччини, слід зауважити, що не такий вже це й незворотній процес. У Польщі декілька років триває зворотна урбанізація – відтік містян до сільської місцевості. Були б умови дохідного господарювання, а працьовиті руки знайдуться. Чи київська Троєщина або харківська Салтовка не з вихідців із Полісся, Поділля чи Слобожанщини у значному відсотку сформовані? І чи не у цих недавніх селян сконцентровано основний пакет паїв від їхніх померлих батьків? І чи мовчатимуть вони за відкриття ринку в умовах, коли для їхньої праці на батьківській землі немає законодавчих рамок і підтримки, а багатії з усього світу, зокрема з Росії, мають?

Давайте будемо відвертими: по-перше, не оподаткування доходів від оренди лише прикривається соціальним піклуванням за пристарілими власниками, насправді ж це робиться для того, щоб на аграрні структури (із постійно зростаючою питомою вагою іноземців серед своїх засновників) лягало менше фінансове навантаження та, відповідно, була більша прибутковість. І по-друге, невключення цього 1 млн 200 тис. українських родин (майже 4 мільйони наших сільських українців ще далеко не пенсійного віку) до податкової групи з нульовими ставками податків, із єдиним податком понад мінімум, обрахованим у прив’язці до оцінки землі, лише прикривається тим, що вони продають надлишки зі свого столу і не є товаровиробниками. Насправді ж це робиться для того, щоб ті ж самі згадані аграрні структури довше посиділи в цій пільговій групі замість українських селянських господарств, у протилежність до практики усіх розвинених країн, а українці не створювали засновникам-іноземцям конкуренції за землю. В цьому суть боротьби за місцем під сонцем. А чи можна купувати це місце, чи тільки довгостроково орендувати – вже не настільки важливо.

Тому, як на мене, не так важливо, який аргумент «за» окремо озвучується, як те, хто і з якою задумкою це говорить та що тим часом він робить чи не робить у законодавчій площині для відновлення прав українців.

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter та підписуйтесь на канал в Telegram. Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!

Выполнено с помощью Disqus

До теми

21 березня 2017
Експерт назвав вісім «бімб» земельного закону Мушака
Запропонований народним депутатом Олексієм Мушаком законопроект №5535 «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» заплутає...
22 березня 2017
Як побороти «шахматку» на українських полях
Відома ситуація: на одному полі є декілька орендарів. Деякі з них здають свої паї в оренду, інші — обробляють самостійно. Паї і тих, і тих...
21 березня 2017
«Олійну пляму» децентралізації запущено по Україні, або Про шанс для слабких сіл вижити
Законопроект №4742 прийнято парламентом і підписано Президентом. Його чекали давно, щоби надати нового імпульсу адміністративно-територіальній...