Ефективне агрофінансування – проблеми та їх вирішення

 Розвиток агрофінансування впродовж вже двох років є одним із стратегічних напрямків діяльності НБУ. Фактори привабливості сільського господарства для банків: фінансова стійкість (окрім холдингів, які раніше зловживали залученням «дешевого» валютного фінансування); експортний потенціал (на відміну від багатьох інших галузей, українська агропродукція користується попитом за кордоном); можливості підвищення ефективності (за ефективністю сільського господарства, Україна помітно відстає від розвинених держав). Проте доступне банківське фінансування – це необхідна умова для інтенсивного розвитку аграрної галузі. На сьогодні в банківській системі є достатня ліквідність – кошти, які б можна було спрямувати на кредитування аграріїв.

 Чи є потенціал зростання кредитування агросектору сьогодні?

Два роки тому послуги з агрокредитування надавали лише кілька банків. Сьогодні практично всі працюючі банки проявляють живий інтерес до аграрного сектору, що говорить про наявний потенціал у цієї галузі. Але який саме?

Великі агрохолдинги, зазвичай, вже активно працюють з банками і не витягнуть збільшення кредитного навантаження. Крім того, за останні 2 роки ми були свідками кількох гучних конфліктів між фінансово неблагополучними холдингами і кредиторами.

Середні агрокомпанії теж часто працюють з банками і користуються кредитами, але у цьому сегменті все ж ще є запас збільшення об’ємів кредитування.

У той же час малі фермерства практично не користуються банківським фінансуванням. І саме вони мають найбільший потенціал збільшення ефективності виробництва. То ж найбільш перспективним сегментом для зростання кредитної активності банків є малий і середній бізнес.

Що стримує розвиток агрокредитування?

Якщо говорити про кредитування реального сектору економіки, можна виділити загальні стримуючі фактори, актуальні для всіх напрямів кредитування, і специфічні - для агрокредитування.

Загальні чинники:

• Слабкість системи захисту прав кредиторів та інвесторів, що зумовлює високий базовий рівень ризику при кредитуванні.

• Висока вартість кредитів. У вартість кредитів банки закладають вартість ресурсів, а також базовий рівень ризику. Як відомо, ставки за депозитами в Україні одні з найвищих у Європі, відтак це доволі дорогий ресурс для банків. Недосконалість законодавства в частині захисту прав кредиторів, нажаль, призводить до високого кредитного ризику, що також негативно відображається на розмірі ставки за кредитом.

• Відсоткові  ставки дійсно високі, хоч і знижуються поступово. У той же час, рентабельність с/г дозволяє аграріям витримувати їх при «зворотному» кредитуванні. В основному це перешкода для фінансування інвестицій, які вимагають кількох років окупності. 

• Окремої уваги заслуговує облікова ставка НБУ. Оскільки, в першу чергу вона визначає прибутковість інструментів управління ліквідністю, наприклад, депозитних сертифікатів НБУ. При високій обліковій ставці банки більш схильні вкладати вільні гроші в безризикові сертифікати НБУ, ніж в високоризикові кредити. То ж її поступово зниження стимулює банки повертатися до активного відновлення кредитування реального сектору. Починаючи з березня по серпень 2014 року облікова ставка НБУ була 30%. За менше, ніж два роки вона впала більш, ніж у двічі і сьогодні становить 14%.

Специфічні чинники: 

• Низька якість фінансового планування, обліку і звітності (проблеми взаєморозуміння). Раніше це було непереборною перешкодою для більшості банків при оцінці позичальників агро-МСБ (малого і середнього бізнесу). Сьогодні при оцінці кредитного ризику в агросекторі банки приділяють більше уваги виробничим і натуральним показникам, ніж офіційній фінансовій звітності. Проте, слабке фінансове планування заважає фермерам приймати зважені рішення про доцільність залучення банківського кредиту. Крім того, фінансова звітність безпосередньо впливає на формальну оцінку кредитного ризику. Погана звітність позичальника веде до завищення ризику і зменшення капіталу банку.

• Відсутність достовірної статистики землекористування. Мова йде про брак достовірних даних, а не офіційну статистику про сівозміну, врожайність і таке інше, яка не завжди відображає дійсний стан речей. Це значно ускладнює процес оцінки потенційного позичальника, що призводить до здорожчання цього процесу.  При кредитуванні великих підприємств витрати на повноцінний агроаудит легко покриваються стандартними відсотками по кредиту. Для малих фермерських господарств такі витрати економічно недоцільні.

• Відсутність ліквідної «твердої» застави. Земля як і раніше не може використовуватися як забезпечення по кредиту, а іншого «зайвого» майна у малих господарств просто немає. Відповідно до нового положення про оцінку кредитного ризику, застава майбутнього врожаю більше не буде враховуватися при визначенні розміру кредитного ризику. Тобто кредит під заставу майбутнього врожаю за впливом на капітал банку дорівнює кредиту без забезпечення. Це ще більше звужує можливості банків при кредитуванні аграріїв.