Децентралізаційний обман, або Як депутати хочуть обдурити 6,7 мільйонів українців

Сьогодні в моді децентралізація. Передача влади в регіони така ж популярна, як колись «землю – селянам, фабрики – робітникам». Але чи не забуваємо ми про здоровий глузд?

Поки українці шукають водойми, сонце й засмагу, депутати готують неприємний сюрприз. Мало хто помітив, що дуже плавно у першому читанні пройшов один непримітний законопроект №4355 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням і охороною земель» 

Він нерозривно пов’язаний із земельною реформою. Нагадаю, нещодавно  Держгеокадастр презентував її базові складові громадськості. Планується запуск ринку землі в два етапи. Перший агент держави виставляє державні землі на електронні аукціони невеликими шматками. Зазвичай спочатку ціна нижча. За кілька місяців буде зрозуміла середня вартість 1 га в кожному регіоні. Етап другий – люди можуть продавати землю. Вони вже обізнані із середньою ціною, тому не так легко буде їх обдурити й скупити все за безцінь (а власне, такий ризик – основна причина продовження мораторію). У випадку, якщо на когось чинять тиск, він завжди може продати землю державі за середньою ціною. Агрофірми, пам’ятаючи про такий варіант, скоріше за все, не чинитимуть беззаконня. Заплановані механізми захистять 6,7 мільйонів людей!

Закон закріпить право за сільрадами самостійно розпоряджатися державною землею (ст. 12), змінювати цільове призначення (ст.186). Що буде із землею – невідомо. Її віддадуть в оренду, продадуть чи земля не використовуватиметься, – невідомо. Це залежить від рішення сільського голови і селищної ради. Новий закон не передбачає аукціонів. Не враховує заплановану земельну реформу. Тільки віддає державні землі сільгосподарського призначення в розпорядження сільських і селищних рад. І тепер, якщо уряд захоче провести земельну реформу, йому доведеться домовлятися з десятками тисяч сільських рад.

Прогнози – невдячна річ. Але в нашій корумпованій країні неважко уявити наступний варіант розвитку подій. Запускають ринок землі. Агрофірма домовляється із сільрадою. Сільрада відмовляється виставити землю на аукціон. Земля здається в оренду цій агрофірмі за заниженою ціною. Селяни не можуть продати свою землю дорожче, бо немає підстави, адже відома середня ціна в цьому районі. Ті, хто не захоче продати землю або здати в оренду на тих умовах, які диктує агрофірма, – залишаються ні з чим. Немає можливості продати державі за справжню ціну. Нема можливості закласти землю в банк, щоб купити техніку й стати самостійним фермером, адже банк – бюрократична структура, і оцінюватиме землю на основі заниженої середньої ціни. Місцевим князькам знову пощастить. Замість того, щоб домовлятися з кожним власником землі, сплачувати чесну ціну як за купівлю, так і за оренду – достатньо домовитися із сільським головою.

Ще одна проблема, яку вбачаю, – це посилення влади крупних гравців на ринку землі. Їм просто буде нарощувати свою міць. А державі доведеться з ними домовлятися. Земля, особливо для нас, – це стратегічний об’єкт. Від ефективного управління земельним ринком залежить і економіка, і доля держави. Наслідки помилкових рішень важко переоцінити. Вони будуть нищівними.

Є ще один гіпотетичний ризик, який теж не варто забувати. Що робити, якщо, наприклад, міста захочуть розвиватися й збільшувати свої межі, а на заваді стануть селищні ради? Звісно, уряд узяв курс на розробку в країні в усіх містах генеральних планів розвитку й будівництва, але їх як не було 25 років, так і нині похизуватися ними можуть далеко не всі. То грошей не вистачає, то совісті в місцевих посадовців-бюрократів. Утім, це вже риторика з іншого розряду. В умовах нашої корумпованості ? системи, де гарантія, що інтереси міста не плодитимуть в Україні посадовців-мільйонерів сільського розливу?

Чи не доведеться державі в майбутньому гаяти час, зусилля та кошти на те, щоб домовлятися з кожною селищною радою про будівництво дороги, прокладання кабелів, ліній електромереж тощо. У законі не передбачено механізмів ухвалення таких рішень.

Загалом ідея блага – дати ресурси місцевій владі й розв’язати руки. Але чи не підсовують нам троянського коня, на якому великими літерами написано «ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ», а за фактом отримаємо збільшення влади й можливостей місцевих феодалів. Чи готові 6,7 млн українців до земельної панщини?

P.S. Кому цікаво – зверніть увагу на депутатів, їхню кількість і з яких вони комітетів.