Сімейні ферми: на що вони потрібні та як їм конкурувати?

Останнім часом дуже популярною темою став розвиток сімейних ферм. Вони є частиною «3+5» стратегії розвитку аграрного сектору від Міністерства аграрної політики та продовольства. Також цього року зроблено перший законотворчий крок в напрямку легалізації та розвитку сімейних ферм – Закон №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Отже давайте подивимось, що таке сімейні фермі на прикладі Європи, для чого вони потрібні Україні, і що потрібно зробити, щоб вони дійсно розвивалися.

В світі немає якогось одного визначення що таке «сімейна ферма». Для різних країн в правовому полі використовуються різні визначення, які базуються на долі власного труда фермера, на легальному статусі власника, на кількості землі в обробці, на праві власності на землю та успадкуванні. Але якщо поглянути на вагу сімейних ферм в сільському господарстві Євросоюзу, то вона надзвичайно велика: біля 85% усіх ферм Європейського Союзу є сімейними фермами, вони обробляють біля 70% всіх сільськогосподарських земель.

Однак, між окремими країнами Європейського Союзу є велика різниця. Наприклад в таких країнах як Словаччина, Чеська Республіка, Болгарія, Франція та Естонія більше половини земель культивуються не сімейними фермами. Також є великі розбіжності розмірами землеволодінь: наприклад для Півдня ЄС-15 характерні ділянки до 5га, але на північному заході ділянки можуть перевищувати і 100 гектарів. Отже розуміло, що і за технологічним рівнем розвитку та часткою власної праці родини ферми також відрізняються дуже сильно.     

В Україні більше 90% землі обробляється великими фермами. Але що таке є в сімейних фермах що вартує боротьби за збільшення їх долі?

По-перше, це відношення до ресурсів і в першу чергу до власної землі. У малого або середнього фермера та земля що є в нього – це його спадок дітям, а не засіб виробництва в оренді, який можна змінити будь-якого часу. Тому сімейні фермери більш відкриті для так званого сталого сільського господарства, коли виробництво на фермі збалансовано як економічно, так і технічно і екологічно – земля не виснажується, вода використовується розумно, виробництво диверсифіковано між вирощуванням різних культур, тваринництвом тощо.

По-друге, це розвиток сільських територій та створення робочих місць. Наприклад, вирощування зернових, соняшника, сої дуже сильно механізовано, а декількох тисяч гектарів створює всього одно-два робочих місця. На сімейній фермі зазвичай працює вся родина та й ще сусіди під час врожаю. Також фермер живе в селі та витрачає свій час та гроші на покращення інфраструктури села, тому що для нього це покращення побуту та рівня життя власної родини.

По-третє, в тих видах сільського господарства, де технологічно потрібна велика кількість ручної праці сімейні фермери економічно ефективніші за великі підприємства та конкурентні по ціні. Такими видами діяльності є ягідництво (малина, полуниця), молочарство, бджільництво, тощо.   

Чого не вистачає сьогодні для розвитку сімейних ферм та як фермери можуть змінити ситуацію?

Основними проблемами сімейного фермера в Україні є:

― низька конкурентоспроможність для ринку переробки: сформувати товарну партію в індустріальній кількості та якості товару майже неможливо;

― логістичні затрати на збір продукції від малих фермерів вищі ніж від крупних ферм.

― нестача спеціальних технічних знань та знань ринку;

― реалізація більшості продукції на свіжому ринку іде через посередників, які не мають до фермерів жодного відношення.

Та окрім створення сімейних ферм самих по собі, слід також думати і про їх об’єднання у кооперативи, що сприятиме:

― зниженню закупівельної ціни товарів, матеріалів за рахунок об’єднання об’ємів, уніфікації матеріалів або добрив, що використовуються різними фермерами, набуття більшої ваги як покупець для постачальників;

― отриманню кращих платіжних умов від постачальників та фінансових організацій;

― долученню до міжнародних програм фінансової підтримки, що існують;

― зменшенню транспортних затрат за рахунок спільних об’ємів.

Більше того, можливо збільшити і прибутки за рахунок:

― залучення висококваліфікованих спеціалістів для консультацій та супроводу ферм. Для кожного фермера окремо це дуже дорого, але якщо вартість такого ресурсу поділити на всіх, то можна вивести всіх учасників на якісно новий рівень фермерства, збільшуючи ефективність виробництва;

― побудова власної мережі продажів продукції без посередників;

― довгострокові контракти з переробниками за умовами забезпечення товарних партій по якості і кількості з боку кооперативу;

― власна переробка та зберігання для можливості продавати продукцію не лише в сезон, а й протягом року зі значно більшою прибутковістю.

Таким чином, навіть в наш важкий час, сімейні ферми можуть починати рух вперед, адже подолати шлях можна тільки тоді, коли ти йдеш, а допомога прийде тому, хто вже на своєму шляху.