Аграрії можуть платити до 24% за кредитами 5–7–9%: чому банки вимагають повні відсотки

Частина аграріїв отримує від банків повідомлення з вимогою сплачувати повну відсоткову ставку за кредитами, оформленими за державною програмою «Доступні кредити 5–7–9%». Причиною стали затримки державної компенсації різниці між пільговою та фактичною ставками.

Замість передбачених програмою 9–11% річних деяким позичальникам пропонують сплачувати 22–24%. Додаткові витрати виникають на тлі проблем з експортною логістикою, низьких цін на зерно та затримок із відшкодуванням ПДВ.

Водночас проблема не є новою. За словами комерційного директора фінансової компанії «ФІНВІН» Сергія Милька, затримки компенсацій існують уже близько п’яти років. Фонд розвитку підприємництва, а з 1 січня 2026 року — Національна установа розвитку (НУР), може затримувати виплати банкам до дев’яти місяців. Фактично ж компенсації надходять із запізненням на чотири-шість місяців.

Як пояснив Милько в інтерв’ю Latifundist, проблема полягає в неузгодженості правил державної програми та вимог Національного банку. За договором із НУР компенсацію можна затримати до дев’яти місяців. Однак вимоги НБУ передбачають, що відсотки, не сплачені понад шість місяців, банки мають відображати у звітності як непогашену заборгованість.

Через це частина банків почала надсилати клієнтам повідомлення з вимогою сплатити відсотки самостійно. Водночас це не означає автоматичного визнання всього кредиту дефолтним. За словами співрозмовника видання, 20 жовтня Казначейство перерахувало НУР 2,8 млрд грн. Ці кошти, за інформацією від банків, покрили компенсацію за березень 2026 року. Однак загальну заборгованість за програмою це не ліквідувало, тому ризик повторення ситуації залишається.

Не всі банки вимагають від клієнтів сплачувати повну ставку. За словами Милька, частина фінансових установ поставилася до ситуації з розумінням. Водночас окремі банки, крім відсотків, запроваджують додаткову плату за розрахунково-касове обслуговування. За оцінкою співрозмовника, вона може становити близько 2–3%.

Він також звернув увагу, що реальна вартість кредитування за програмою може бути вищою за заявлені 5–7%. З урахуванням комісій та інших платежів ефективна ставка, за його словами, може сягати 15%.

Милько наголошує: компенсація відсотків — це субсидія, а не гарантія, що держава обов’язково перерахує кошти. Тому аграріям варто заздалегідь оцінювати, чи зможе їхній бізнес обслуговувати кредит за повною ставкою, та відкладати кошти на можливу різницю.

Якщо банки повністю перекладатимуть додаткові витрати на позичальників, це може призвести до скорочення посівних площ, зниження ефективності виробництва та погіршення якості продукції. У підсумку це вплине і на валютні надходження від експорту, і на бюджетні доходи.

За оцінкою Милька, близько 70% кредитного портфеля програми «5–7–9%» припадає на поповнення оборотного капіталу. Він вважає, що правила фінансування цього напряму потрібно переглянути, зокрема з урахуванням регіональних відмінностей у логістичних витратах та фінансовому становищі підприємств.

Серед можливих змін — обмеження кредитування оборотного капіталу, перехід до довших інвестиційних позик і надання державної компенсації лише протягом перших трьох років кредитування або лізингу.

Милько також вважає, що державну підтримку варто спрямовувати насамперед на аграріїв, які найбільше її потребують, а не надавати однакові умови всім учасникам програми. На його думку, пріоритетом для держави має стати допомога з експортною логістикою, оскільки це сприятиме вивезенню врожаю та наповненню бюджету.