Конярство України — селекція, сільський туризм або державний агробізнес?

43 тисячі гектар орної землі використовуються для утримання півтори тисячі коней, з яких половина не представляє цінності для селекції - це одне з найбільших аграрних держпідприємств країни - "Конярство України". 

У підприємство входить 14 філій, 11 конезаводів і 3 іподроми. Навіть побіжного погляду достатньо, щоб прийти до висновку - для утримання такого поголів'я господарство надлишкове. Для розвитку і підтримки конярства держава вигадала нескладну схему: передала підприємству найцінніший актив - орну землю, доходи від якої, по ідеї, повинні покривати витрати на благородну справу - збереження унікальних напрацювань вітчизняних конярів.

Потенційний дохід від 43 тис. га перевищує 100 млн грн просто при здачі землі в оренду і може вирости вдвічі при грамотному господарюванні. З урахуванням того, що реальні витрати на утримання такого поголів'я не перевищують 20 млн грн щорічно, підприємство повинно просто нести «золоті яйця» для бюджету країни. На ділі ж воно хронічно збиткове, кредиторська заборгованість перевищує 100 млн грн, 2014 рік закінчило зі збитками 1,5 млн грн, за минулий показало невеликий прибуток.

Свого часу аналітиків Мінагропроду шокувало, що власне розведення коней займає у бізнесі підприємства незначну частину, 4-6%, навіть свинарство і ВРХ займають втричі більшу частку в 10-15%. Основною діяльністю є рослинництво 60-80%.

Не дивно, середня вартість реалізації породистих коней згідно зі звітністю складає 8 тис грн, при собівартості 60 тис грн. Продаж коней свідомо збитковий, а за підсумками аудиту в 2012 році підприємству взагалі рекомендували продати 50% поголів'я як ті, що не представляють племінної цінності. Під прикриттям розведення коней «Конярство України» перетворилося на великий агрохолдинг, що розводить корів і свиней, висаджуючи соняшник і рапс.

Що ж робити з усім цим господарством? Відповідь «лежить на поверхні», якщо тільки відсунути в сторону вигодонабувачів державного агрохолдингу. Для чотирьох порід коней, що розводяться в Україні, цілком достатньо 4-6 конезаводів, в яких можна сконцентрувати селекційну роботу і фахівців. Як показують розрахунки, державі було б вигідніше продати свої землі, замінивши їх бюджетним фінансуванням, - лише крихти в порівнянні з нинішніми збитками і неефективним господарюванням. Іподроми, як показує досвід Києва, цілком можуть бути передані міській владі, особливо Одеський, - іподром курортного міста дуже личить. Тестові заїзди молодняка, які зараз проводяться там на комерційній основі так і будуть проводиться.

Решта конезаводів повинні бути приватизовані і перепрофільовані. Наприклад Дібрівський кінний завод просто створений для агротуризму, про розвиток якого зараз говорять багато експертів. Розташований в безпосередній близькості від Миргорода, на ідилічному ландшафті, вже зараз він балує відвідувачів кінними прогулянками, свіжим кумисом і медом. Рай для відпочиваючого, який занудьгував на водах. Упевнений, після розпаювання частини земель працівникам і пенсіонерам підприємства, комплекс конезаводу буде ласим шматком для приватизації під курортно-туристичний об'єкт. А можливо приватний інвестор продовжить розведення коней, адже при грамотному управлінні це цілком вигідний бізнес. Якщо тримати державних мужів подалі. Конярській галузі це точно піде на користь. Бюджету держави теж. Працівники і пенсіонери отримають свої паї. Втратять ділки від держагробізнеса. Але ми ж не про них піклуємося, правда?