Роман Лещенко – земельний реформатор
Лещенко Роман Миколайович, міністр аграрної політики та продовольства

Вся сутність земельної реформи на прикладі полів у Жашківському районі Черкаської області. Аграрний міністр Роман Лещенко в проєкті «Латифундисти» пояснює, чому майбутнє за малим і середнім агробізнесом. Такі господарства вже зараз «щипають» зембанк агрохолдингів і будують свою економіку на правах господаря, а не «людей з Києва».

Аудіо запис інтерв'ю

Про освіту та кар'єру

У мене є дуже хороша школа, яку дав мій покійний батько. Він мріяв, щоб я став агрономом в Уманському сільськогосподарському інституті – він так називався тоді. Адже він був агрономом в Уманському сільгоспінституті. А мама навчалася в Уманському сільгоспінституті на бухгалтера. І була рожева мрія у мами, щоб я став класним бухгалтером, в Умані вивчився. А в тата – щоб я був класним агрономом.

Однак моє бажання було – вчити історію, іноземні мови. І мені дуже подобалася юриспруденція. Батько на якомусь етапі зрозумів, що в примусовому порядку не буде з мене ніякого агронома. Тому він казав: «Синку, шукай собі працю – те, що тобі приносить радість і задоволення».

Коли я татові сказав, що я хочу вступити до Київського університету і стати юристом-міжнародником, їздити по світу – тато був дуже занепокоєний. Він каже: «Галя, ми втрачаємо сина». Але потім, як життя показало, юридична школа пройшла. Коли батько захворів – я повернувся додому. І все те, чого батько вчив – воно мені все знадобилося. Це питання життєвих обставин, внутрішнього переконання.

Сьогодні я себе не уявляю без агро, без виробництва, без цього всього. Це те, що мені дуже близьке. Хоча я і викладаю в університеті, і займаюся законопроєктною роботою в рамках земельної реформи – але ця сільська складова і місце, коріння, з чого ти починав – воно насправді туди й веде.

Цьогоріч уже буде 10 років, як я викладаю в університеті. Я доцент кафедри фінансового права Київського університету. Це просто більше ніж хобі.

Я дуже старанно навчався в університеті. Мені просто в житті пощастило, що я потрапив у останній вагон університетського життя, коли ще була стара професура. Професура класична. Яка мала знання і читала класичну основу. Яка латинню спілкувалася, пройшла трансформацію незалежної України. Зрозуміла видозміни.

І 2005 2008 рік для мене були визначальними. Тому що мені закладали фундамент найкращі фахівці галузі земельного права, фінансового права, бюджетного, митного. Тобто, такі фундаментальні були викладачі. І я реально настільки захопився юриспруденцією, що у 18 років почав займатися юридичною практикою як помічник юриста.

Я потрапив до міжнародної компанії з іноземними інвестиціями OSD Group. Я працював з різними проєктами. Але в процесі роботи у мене викристалізувалася практика податкова, судова практика. Практика залучення інвестицій, практика M&A – злиття-поглинання.

Читайте до теми: Роман Лещенко: Ми сформуємо земельний «форбс» і покажемо, хто за схемою створення ОСГ тримає тисячі гектарів земель

І робота з міжнародними суб’єктами із різними кейсами, пов’язаними із залученням інвестицій, із формуванням різного роду угод. Це був просто фантастичний досвід.

Я для себе мав чітке розуміння, що я буду юристом-міжнародником, у якого буде власна юридична фірма. І така була у мене амбіція, щоб от батькові довести, що не все в житті – агро. Ну тобто є щось інше. Це такий був внутрішній виклик.

І у мене кар’єра досить успішно складалася. Паралельно я викладав у Київському університеті. Я пішов у аспірантуру. Викладав. Писав наукову роботу. В 2015 році я захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансове регулювання офшорних механізмів».

Я тоді одружився. Тобто у мене був фантастичний період. Це був момент зльоту мого в плані наукових досягнень, кар’єри, сім’ї. Тобто у мене все було – ну фантастично. Квартира, машина, дружина.

Я дуже багато їздив, супроводжував міжнародні проєкти. А потім в один момент просто в один момент все потемніло, все зупинилося. І найдорожча, найближча мені людина захворіла. І це просто перевернуло всю мою життєву парадигму, в якій я жив.

І я скажу відверто: 2015 рік для мене був переломним. У батька діагностували онкозахворювання. І це кардинально все змінило в силу того, що треба було лікувати батька, треба було займатися його здоров’ям. А лікарі сказали, що батькові залишилось лише 3 місяці.

Тому я призупинив юридичну кар’єру. Взяв відпустку, щоб останні 3 місяці бути з батьком, сім’єю, бути на фермі і максимально подбати про його здоров’я.

Про обласні проблеми напередодні відкриття ринку землі

Я свого часу був депутатом Жашківської районної ради (одне скликання). Я був наймолодшим депутатом ради, мені було 25 років. Районна рада – це зріз суспільства. Там можна побачити все, що є на рівні району: проблематику, людей. Проблеми Полтавщини чи Черкащини вони одвічні – це земля. Все. Спочатку всі питання про землю, а потім все інше. І скільки я на цих сесіях вислухав – і земельна комісія, і ці всі питання. І оренда, і кому даємо землю, кому не даємо. І оподаткування, оці всі речі. Це дуже була фантастична школа для мене.

Після відкриття ринку сільськогосподарської землі на продаж у цих областях виставлять, я думаю, від 0 % до 0,2 % земель. Варто пояснити одну просто річ. Люди, які хотіли відчужити землю, яким були потрібні кошти або ще щось – вони вже це зробили. Не буде ніякого ажіотажу щодо продажу землі. Тому що всі сьогодні розуміють, земля – це найкращий депозит для власника землі.

Варто пам'ятати три важливі факти про землю:

  1. Вона стабільно приносить дохід.
  2. Щороку вартість активу зростає.
  3. В будь-який момент ти можеш працювати, господарювати на цій землі, розвиваючи особисте селянське господарство.

І сьогодні дуже багато молодих людей, які працювали за кордоном чи у великих містах, повертаються у село. Коли сьогодні пандемія, криза, коли все зупиняється, вони повертаються додому і починають працювати на своїй землі. Хтось займається садівництвом, хтось овочівництвом і т.д.

І я не вірю в історію про те, що люди будуть в чергах стояти, продавати землю і так далі. Більше того. Все знають, що українська земля недооцінена. Всі сьогодні мають доступ до мережі. Всі читають і газети, і аналітику. І всі знають, що відбувається в будь-якій країні Східної Європи – я завжди за приклад беру Польщу, тому що вона ментально сільськогосподарська, близька. Польща кожного року росте в ціноутворенні на 7-8-10%.

Про ціни на землю та відкриття ринку земель

Ціна на землю продовжує зростати. Більшість людей розуміє, що земля через 5 років після запуску ринку буде очевидно коштувати на кілька десятків відсотків більше, ніж зараз.

Всі, хто мене критикував за мою консервативну архітектуру земельної реформи, не розуміли основного. Питання ж не просто вибігти, продати землю. Питання в тому, щоб просто право власності на землю існувало. І люди, які мають бажання її купити, мали б право купити її в правомірній спосіб.

Але при цьому держава нікуди не поспішає. Вона тестує кожну деталь інструменту, механізму і так далі. Тому що в Україні все, що робилося поспіхом – чи приватизація, чи розпаювання землі, чи будь-які там інші великі речі – завжди розбивалося об бетонну стіну через те, що робили все ліберально.

Потім робили багато помилок, кричали, що зробили неправильно – потрібно відмотувати. І, врешті-решт, такий розвиток подій призводив до небажаних наслідків.

Тому ми нікуди не поспішаємо. Дивимось. Щось не так – ми будемо регулювати, десь зупиняти, щось додавати.

У нас консервативна польська модель земельної реформи. 15-річної давнини. Ото як Польща 15 років тому починала земельну реформу – оце ми зараз на такому будемо етапі.

Про модель земельного ринку та відносини в бізнесі

У нас сегментація землекористувачів дуже проста: 50% середніх господарств – це, грубо кажучи, від 1 тис. га до 10 тис. га; 25% – це до 1 тис. га і ще 25% – це агрохолдинги від 10 тис. га і до 0,5 млн га.

У нас так ринок склався. При цьому середні і малі відщипують у великих, як не дивно. І збільшують свої земельні банки, і внутрішньо їх переварюють.

В Україні буде наступна модель. Як я її відчуваю як людина, відповідальна за земельну реформу – я цю архітектуру опрацьовую в різних областях, в моделях, в спілкуванні і так далі.

Читайте до теми: Роман Лещенко: Мораторій – це найкраща форма розкрадання української землі

У нас будуть і великі, і середні, і малі. Ми в цьому будемо особливі. Великі у нас будуть сидіти в потужній логістиці. Вони будуть такими – сервісними. Тобто вони будуть перевалювати зерно, переробляти олію. Вони будуть (увага!) кредитувати малого та середнього виробника. Тобто вони будуть давати свої ціни на закупівлю насіння.

І сьогодні я дивлюся, такі великі холдинги, як «Кернел», «Астарта», зрозуміли, що їм не треба воювати з малими та середніми аграріями. Їм треба шукати точку дотику, їм треба знайти партнерство. І вони це партнерство вже знаходять. Сьогодні «Астарта» під свої програми дає форвардні контракти. Вона сьогодні пропонує насіння кукурудзи, яке вона купує для себе, по такій самій ціні для середняка за умови, що він поставку робить на їхні елеватори. І вони там здійснюють свою переробку.

Тобто фактично холдинги будуть виконувати функцію кооперативного інструменту для співпраці. А от основна боротьба буде між малими та середніми. Малі будуть шукати свою нішу. Вони будуть десь в тепличному напрямі, ягідництві, в садівництві. Хтось буде вирощувати якесь насіння. Наприклад, під сою у мене є фермери дрібні, які вирощують класне насіння сої на органіці.

Локомотивом країни будуть середняки. Я вірю в історію наших українських середняків. Це не європейський середняк. Це такий господар – п’ятитисячник, трьохтисячник. І от нам треба середній клас аграріїв укріпляти. Це той такий локомотив, який реально буде рухати країну. Вони сьогодні найбільш ефективні з точки зору робочих місць на гектар землі. І при всій повазі до холдингів, до їхньої ефективності – ну не може холдинг розвивати сільські території так, як розвиває малий та середній.

Наприклад, в нас є компанія «Панда». Власник – герой України Геннадій Борисович Бобов. У нього 80 тис. га землі. У нього в Жашківському районі більше ніж 10 тис. га землі. Він працює, як холдинг. Тобто – це техніка, технології. Приїхали сівалки, посіяли цукровий буряк. Це їхня основна культура, в них свої власні цукрові заводи. Поїхали. І принцип механізованого, як вони кажуть, мехзагону. Вони працюють покластерно: Жашківській кластер, Тальнівський кластер, Лисянський кластер і так далі.

Також у нас є іноземці, які працюють. Наприклад, є у нас Кейс Хузінга, ТОВ «Кищенці», який обробляє тут близько 8 тис га. Є німецький інвестор Бертольд, який обробляє близько 10 тис. га. Але є тисячі одноосібників.

Про унікальність Жашкова та конфлікти між аграріями

В чому унікальність Жашкова? Це своєрідна мала Україна. Тут є і великі, і малі, і середні аграрії. І тут фантастична палітра виробників. Тобто ти бачиш проблематику і одноосібника, і холдинга, і середняка, який воює з холдингом. І холдинг, який свариться з одноосібником – тому що в одному господарстві міжряддя все під 36 м зроблено, а з’явився в селі інший аграрій, який з родичами вийшов і забрав 22 га землі і сказав: «Ти вибачай, це наша сім’я, ми виділяємося в натурі». І у холдинга вся його техніка і технологія множиться на нуль. Тому що міжрядна самохідка на 36 м. Сівалка John Deere на 36 м. А він нічого не може зробити, тому що це право власності. Договір закінчився, він виділився в натурі.

І до мене сьогодні приходять і кажуть: «Романе, ми тебе дуже просимо. Відпрацюйте закон про консолідацію земель. Ну щоб якось ми домовлялися. Чинна редакція консолідації не працює». Це теж проблема землекористування в рамках ринку.

Про розпаювання та консолідацію земель

Ми провели розпаювання колгоспів. Але ми його провели таким чином, що дуже багато не врахували моментів консолідації. І з точки зору великих компаній – у них землекористування дуже ускладнене.

У Геннадія Борисовича Бобова є таке село – Тетерівка. Фантастичне село в Жашківському районі. У нього було в обробітку майже 2 тис. га землі. Сьогодні – 700 га. Притому просто клапоть на клапті. Він не може там нормально працювати. Ні його сівалка, ні його технології і так далі. І малі фермери, середні фермери об’єднуються і рвуть, рвуть, рвуть. І все. І не можуть ніяк домовитися між собою.

А причина банальна. Немає інструменту, законодавчого механізму, щоб вони домовились, провели обмін земельними ділянками, підписали відповідні угоди і так далі.

Читайте до теми: Ринок землі — правила продажу та купівлі сільськогосподарської землі в Україні

Про домовленість між місцевими фермерами та атаки на холдинги

Орендарі давно між собою домовились і одне одного не чіпають. У нас взагалі цим ніхто не страждає. Тобто кожен сам по собі. В тому сенсі, що щипати, лізти в чуже господарство – у нас тут не заведено.

Інша річ – агрохолдинг. «Відкусити» у нього – це вважається ознакою хорошого тону. Адже агрохолдинги – вони великі, і вони десь там, у Києві. А свій до свого – ніколи не лізе.

Для з'ясування питань між місцевими аграріями є платформа – Жашківська районна рада, де всі давно про все домовились. Так само як Карлівська і будь-яка інша районна рада. Аграрії-депутати давним-давно про це все домовились, і всі працюють консолідовано. Більше того, навіть з одноосібниками є абсолютно нормальний діалог.

Я не готовий сказати, що так в кожному районі. Але я з одноосібниками вже дуже багато років працюю. У мене немає жодного судового процесу з одноосібником з приводу виходу його з товариства або з приводу поділу землі. Ми завжди намагаємось просто знайти спільну мову. І все.

Для того щоб агрохолдинг не рвали, йому треба йти в місцеву районну раду зі своїми депутатами. Тоді вони матимуть право сідати за стіл і домовлятися.

Але вони отримають право тоді, коли вони там, де працюють, почнуть вкладатися в інфраструктуру. Не будуть вбивати дороги, а навпаки – почнуть їх будувати. Розбудовуватимуть сільські території – школи, ФАП, садочки. От коли є такий формат – тоді вони стають суб’єктами процесу.

А коли вони просто приїхали, посіяли і поїхали, і ніхто не знає, де вони, що вони… На картку розрахункову пайовику прийшли гроші в кінці року, і на цьому в принципі все – в такому варіанті, безумовно, перспектив для агрохолдингу немає.

Про політику, Мінагро та земельну реформу

Якби мені 2 роки тому хтось сказав, що я буду проводити земельну реформу в Україні і те, що на моїх очах буде проходити знищення Міністерства аграрної політики, а потім мені особисто необхідно буде його відновлювати – я б ніколи в це не повірив.

За що я люблю Україну – за те, що тут ти ніколи не знаєш, що буде завтра. І оцей драйв – він постійно веде вперед.

Я йшов свідомо і розумів, що нам треба всю цю концепцію змінити, треба почути думку людей, об’єднатися в аграрні асоціації і прийняти консервативну редакцію. І я жодного разу не пожалів, що я взяв на себе відповідальність проводити земельну реформу, і те що ми її зробили саме такою, яка вона зараз є.

Мені не соромно за цю реформу і за те, як ми з людьми консолідовано прийняли це рішення і зняли питання протестів, мітингів і так далі.

Я розумію, що така можливість – провести земельну реформу, можливість закласти основи нового міністерства – з правильним функціоналом, інституціями – такий шанс буває раз в житті. І якщо є така можливість це зробити правильно – то це треба зробити.

Або історична річ – передати землю народу. Прийти і передати в ОТГ більше ніж 2 млн гектарів того, що залишилось, те що не розікрали.

І це ті речі, які реально надихають і дають сил. Наше завдання дуже просте – відновити справедливість, запустити Міністерство аграрної політики, зробити нормальну команду – і хай все працює.

У моєму житті відбуваються зміни, даються дуже складні виклики. Наприклад, відновити Міністерство аграрної політики на моменті, коли воно було вже майже ліквідовано — це дуже складний процес. Це постійна боротьба за те, щоб доводити кожен день посадовцям, що міністерство потрібне, бюджет потрібен, команда потрібна, люди потрібні. І чотири місяці боротьби призвели до того, що вже ухвалили бюджет, і ми вже зможемо зараз запускати міністерство.

Читайте до теми: Земельна децентралізація і громади: як зміниться життя ОТГ після запуску ринку землі та закону про геопросторові дані?

Про очікування людей та ОТГ

Людям, які зверталися за допомогою щодо отримання землі та з інших питань, я сказав: «Почекайте буквально кілька місяців, я всю землю передам в ОТГ».

Мені, безумовно, ніхто не повірив. Вони кажуть: «Романе Миколайовичу, це говорили всі до вас, як в 2002 році у місцевому самоврядуванні землю всі обіцяли, що передадуть – так і не передали».

Я сказав, що я це зроблю. І я виконав свою обіцянку. Я з Президентом України це питання обговорив. Я сказав, що Держгеокадастр – це просто корупційне зло, яке треба знищити. І я одразу пояснив, що я його фізично не втримаю. Тому що контролювати 10 тис. людей, які постійно в корупції з усіх боків – одна людина не може це просто взяти і зупинити одномоментно.

Тому було ухвалено рішення – передати всю землю в ОТГ. І Президент погодився, і був історичний указ Президента від 15 жовтня, якщо пам'ятаєте, був земельний форум, де я оголосив результати аудиту: що нема державної землі в обсязі більше ніж 5 млн га. І те що ми передаємо землю в об’єднані громади.

І тоді до Нового року ми передали понад 2,3 млн га земель в ОТГ. І вже далі вони в рамках громади пройшли місцеві вибори. Всі зібралися, і вони самі вирішують, як їм господарювати. Тобто, чи здавати в оренду, чи проводити безоплатну приватизацію між собою. Це вже їхнє питання. Вони між собою вирішують, як їм цю землю розподіляти, як це все робити.

Моє основне завдання було – в умовах децентралізації, незалежно від того, хто прийшов до влади в об’єднані громади – передати людям цю землю. І то – це проходило з такими боями. Там чиновники обласних управлінь ховали ці землі під аукціони, блокували, підписували городи по тисячі гектарів на якихось там людей третіх, п’ятих, десятих.

І зараз ми ж продовжуємо ці всі речі відпрацьовувати. Але питання в іншому – просто неможна це все тримати в рамках однієї бюрократичної структури. Є громада, є люди. Люди обрали владу на місцях, і хай люди вирішують долю землі у себе вдома. Не повинен Роман Лещенко в Києві вирішувати долю сінокосу і пасовища в Закарпатській області. Це не його робота.

Про власне господарство та тваринництво

Мій батько починав з 33 га. Я тоді ще ходив до школи в Маньківці. І пішла розпайовка колгоспу. Тато створив фермерське господарство, селянське фермерське господарство «Агродар». Назву цього утворення придумав я.

Ми зробили статут фермерського господарства. Повторю, тоді йшло розпаювання земель колгоспу, і рішенням відповідних органів нам надали 33 га найгіршої землі, яка була в КСП. Такий суглинок там, на Маньківщині. КСП ще мало амбіцію, що вони будуть там працювати і будуть цю землю обробляти.

І ми з цих 33 га залісненої землі – у зрубах називається ця земля – почали з батьком працювати. Я був членом фермерського господарства. Мене тато вписав одразу після себе. Мама, я, моя сестра – ми вчотирьох члени фермерського господарства.

Розпочали з 33 га землі нашу трудову діяльність. У нас було дуже велике господарство вдома. І я навчався ще в школі, доглядав свиней. Там у нас десь 25-30 свиней було. Так. Це дуже тяжка була фізична праця. Наш бізнес полягав у тому, що ми вирощували поросяток, а потім у Жашкові на базарі їх продавали. Це був як один з напрямків бізнесу. Це був дуже непростий період.

До того ж я розумів, що мені треба вчитися, треба підвищувати рівень знань. Тому що я не зможу вийти на якійсь серйозний прогрес, якщо буду залишатися просто в селі.

Тому мене свині дуже мотивували. І я мріяв про те, щоб гарно закінчити школу, поступити до нормального університету. Мені подобались гуманітарні науки, і це була взагалі моя найбільша амбіція – саме виїхати в Київ, досягти там кар’єри. У мене ця мрія була.

Я ніколи не зрозумів би для себе тваринництво, якби з практичної площини не почав на руїнах старої 4-рядки розбудовувати молочно-товарну ферму. Я там проводжу дослідження, дивлюся. Генетика, нові технології, питання будівництва, вентиляції. Це така школа. Мені подобається будувати. Я все життя щось будую. 

Сьогодні у нас є молочно-товарна ферма – це проєкт, яким 2,5 року займаємось. І цей процес ще на стадії становлення. Я просто хочу сказати, що великі капіталовкладення одномоментно ми не можемо зробити в ферму. Ми там рухаємось поетапно. Але в контексті підтримки національного виробника ми програму повністю підтримуємо, і наша техніка вітчизняна за дуже багатьма позиціями використовується. Для мене як міністра було принципово зберегти і підтримати державну програму компенсації (придбання) вітчизняної техніки в обсязі 1 млрд грн. На цей рік ми її зберегли, тому що це фантастична програма: 25% відсотків компенсації дає не просто можливість нашій техніці бути конкурентною, вона створює додаткові робочі місця. Фантастичний дає мультиплікатор на всю економіку, а найголовніше — стимулює до розвитку нових технологій. Закупівлю нового обладнання. 

Бог свідок, ми починали з руїн. Ви можете будь-кого запитати, в селі ніхто не вірив, з нас люди сміялися. Реально сміялися люди і казали, що ці корови не виживуть, особливо коли у нас не було куди ставити перших корів, яких ми придбали. Ми на тракторній бригаді під навісом їх ставили, була зима, ми ставили тюки із соломою, їх закривали. Нам кажуть: «Боже мій, мінус 15 градусів морозу, вони помруть». І таких доброзичливостей вистачало. Був момент, коли нам і солому підпалили, тяжкий був шлях. Але це школа.

Про обробку ґрунту та технології

Ми віримо, що майбутнє за технологією strip-till (Система збереження, яка використовує мінімальну обробку ґрунту. Вона поєднує переваги висушування та утеплення ґрунту від звичайних обробітків ґрунту із ґрунтозахисними перевагами «no-till», порушуючи лише ту частину, яка повинна містити насіннєвий ряд. – Ред.).

Ми тестуємо, в нас комбінована технологія – і класична, і Mini-Till, і strip-till. Але з того, що ми бачимо – навіть оцієї весни – найбільша кількість вологи – саме за strip-till. Минулого року у нас не бачили результату. Використовували щілювання. Дійсно, результат кукурудзи в такий критичний рік був кращим. Так що ми потихеньку йдемо до цього також. Вчимось.

Я отримую задоволення, коли у мене по аналізах ґрунту гумус за 4. Це коли у мене ріпак на органіці гарно росте. І коли я бачу, що органіка, яку я вношу, дає результати по рослинництву – це плюс по кукурудзі 1,5-2 т. Я розглядаю тваринництво не лише у розрізі молочного виробництва, а ще – як ресурс, де я за допомогою відходів тваринництва видобуваю, створюю додану вартість у рослинництві, збільшую родючість ґрунту. При цьому створюю ще додаткові робочі місця. І коли тобі 32 роки, ти на тваринництво дивишся в 10-річному циклі.

Я його розглядаю як прибавку врожайності в полі. От наприклад, якщо у мене є органіка. Я її заклав на поле. І на одному полі з органікою я заробив 1,5 т додаткової кукурудзи. Я мінусую витрати на логістику, на внесення, на зарплату, то чисто тонна кукурудзи, то це заробила ферма, цю тонну кукурудзи, розумієш, тому що я поле поділив – 50 га без органіки і з органікою. А коли я ще роблю аналіз ґрунту, я бачу, що рівень гумусу росте, і з точки зору сівозміни я можу більш інтенсивну застосувати технологію вирощування, і затратити менше добрив нітратних, азотних на цей гектар землі з погляду диференційного внесення, то я рахую в такому синергетичному ефекті. 

Тоді я бачу економіку. Але коли я починаю це людям розказувати, всі кажуть: «Та це ти неправильно рахуєш. Гній – це відходи. Або рахуй там 200 грн/т». А я у всіх запитую: «Окей, рахуємо по 200 грн, а як ви рахуєте втрату гумусу у грунті?. В Україні 30 років вбивається тваринництво, поголів'я зменшується, воно гірше, ніж в 1946 році після війни було. Який план заходів з відновлення родючості грунтів?». Всі мовчать. Ну там цей, дефікат будемо вносити. Кажу: «А де ви будете брати дефікат? Якщо ви вже всі вирізали цукрові заводи?». 

Тобто питання в тому, що всі дивляться середньострокову перспективу І те на мінімалках, як кажуть. А тепер, що важливе. Якщо земельна реформа і право власності на землю, і я знаю, що ця земля вже у власності, то я розумію, що я органіку вношу диференційно в ту землю, якої є власником я. Тому що орендар, який має договір оренди і не вносить, каже: «Ну, я ж орендую, це ж не моя земля. І сівозміна а-ля в стилі окремих кировоградських фермерів».

Про малих фермерів

Вони мають свою економіку, наприклад, на 10 га. У фермера своє бачення, своя технологія. Він має право на життя. Ну, він такий, він живе цим. У нього сільська хата, у нього свій трактор МТЗ–892. Це його стиль життя. І він не рахує економіку з точки зору EBITDA. Він живе по-іншому і все. І кожен, кожен тут в своїй парадигмі.

І я вважаю, що малі та середні аграрії в кінцевому етапі земельної реформи будуть потрошечки перетягувати ініціативу на себе. Тому що вони вдома. Вони на місці, вони тут працюють, вони тут живуть. Їх знають люди і так далі.

Я не кажу, що модель холдингу не має права на існування. Воно буде. Просто в моєму розумінні люди, які працюють на землі, на тій сільській території, де вони є, завжди мають більшу конкурентну перевагу, як орендарі.

І статистика показує, що агрохолдинги потрошки втрачають ініціативу. Вона переходить до середніх та малих. Хоча в рамках питання землі треба йти дуже-дуже обережно і точно нікуди не спішити.

Про відносини з Президентом та завдання на посаді

У жовтні 2019 року я став уповноваженим Президента із земельних питань. Від імені Президента почав рухати земельну реформу. І фактично в жовтні я поїхав по країні: земельні форуми, зустрічі з аграріями, пошук компромісу з точки зору редакції законів.

Батько відмовляв від походу в політику. Він казав: «Тебе використають, обіллють брудом, тебе будуть підставляти, знищувати, і ти не зможеш піти проти системи. Ця система за 30 років навчилася себе захищати. І ця система буде робити все, щоб тебе просто виплюнути звідти». Батько взагалі був не в захваті від всього цього.

Про симбіоз рослинництва і тваринництва

Я вважаю, що на прикладі свого полігону досліджень за кілька років зможу довести, що симбіоз тваринництва та рослинництва при сучасних технологіях, таких як стріп-тілл, точне землеробство, диференційоване внесення добрив – дасть ефект набагато більший, ніж класична технологія: валимо добрива, оремо, максимально завалюємо поле і т. д. На мою думку – за цим майбутнє.

Ще одне питання – мені цікаво досліджувати, вивчати. Тобто це мої дослідження. Я приїжджаю на вихідні в поле, щоб розширювати свої знання, отримувати досвід. А потім їду по країні, вивчаю, спілкуюся. І тоді маю загальну картину світу. А не просто – я живу ось тут, уже я все знаю і т. д.

Мені підказують дуже багато практичних речей. І з точки зору державної підтримки. Ми в цьому році саме у напрямку молочно-товарного виробництва дуже багато зробимо програм і в тому числі адресних і на корову, і для малих сімейних ферм. І саме тому, що найбільш складна ситуація в Україні із тваринництвом.

Про молочне виробництво та загрози

Ще 2-3 роки ігнорування проблем тваринництва – і ми просто втратимо галузь. І польське молоко буде на прилавках скрізь.

І те, як сьогодні європейські виробники молока демпінгують, як вони сьогодні, отримуючи дотації в Європі, імпортують молоко в Україну, імпортують сир в Україну. За 2020 рік приріст більше ніж 100% по імпорту молока і сиру в Україну з Європи. І це питання захисту своїх ринків. Це питання антидемпінгових розслідувань. І це питання державної підтримки тваринництва. В першу чергу, від дій Польщі.

Якщо у вітчизняному рослинництві ми просто не заважали, і аграрії всупереч всьому піднімали агро на короткому циклі, то в тваринництві, на жаль, так не вийде. Тут без державної підтримки якісної, конкретної, ми не злітаємо. І це має бути довгострокова програма до 2030 року: стабільна, без будь-якої зміни правил. Вона має бути стабільна, щоб аграрій розумів, що він сьогодні розвиває тваринництво, у нього є зрозуміле ціноутворення на молоко, що держава його підтримує в закупівлі нетелей, що є адресна дотація на корову, що у нього є якась пільга на купівлю землі. Тому що одна справа — купувати землю під вирощування кукурудзи, а інша – купувати землю під посів люцерни. Це зовсім інша система координат і витрат. 

Тому або держава бере активну участь і підтримує, або держава просто повинна сказати: «Вибачте, нас не цікавить органіка, нас не цікавить відновлення гумусу, нас не цікавлять додаткові робочі місця на сільській території, ми просто йдемо за сценарієм екстенсивних технологій а-ля бразильська, аргентинська модель, тваринництво нас там глобально не цікавить».

Це буде шлях в нікуди. І я не розумію, як ми можемо розвивати сільську територію, якщо у нас не буде молочного виробництва.

Про Держпродспоживслужбу, кадастри та водне агентство

Спочатку це був кадастр і риба. Ми переконали всю урядову команду, що нам потрібно, в першу чергу після земельної реформи, провести іригаційну реформу в Україні. Зараз з водного агентства вся меліорація трансформується в Агентство меліорації і водного господарства.

Тобто у нас буде центральний орган виконавчої влади, який буде формувати політику з меліорації, зрошування і рибного господарства. Ми це зробимо буквально за кілька тижнів. Окремо земельна реформа. А питання Держпродспоживслужби (ДПСС) – це логічне питання. Думаю, до кінця року ДПСС буде в структурі Мінагрополітики. Я хочу наголосити, що міністерство, яке ми зараз створюємо – це міністерство, яке формує політики. Воно не займається окремо конями, ліктравами, фондами. Ми формуємо виключно політики через центральні органи виконавчою влади. І моє завдання – створити міністерство саме такого рівня.

Друге: міністерство буде впроваджувати політику європейського типу. Тобто воно не займатиметься господарюючими функціями, не властивими міністерству, де буде 300 підприємств, Вася, Петя, Коля. І я від самого початку сказав, що воно буде саме таке. Тому у нас є повна підтримка серед аграрних асоціацій, підтримка серед людей. Я думаю, у нас вийде.

Про особисте життя

Якщо є можливість і вільна хвилина – то я завжди намагаюся приїхати, побути біля сім’ї. Бо у мене хлопці, малі хлопці, і є дуже велика потреба в батькові зараз. Тому намагаюся з ними якомога більше часу проводити.

Дітям дуже важко пояснити, чого батько постійно відсутній. Я просто свого часу, в 1990-ті, був без батька. Він був на заробітках з мамою. Я, коли був маленький, обіцяв, що я буду завжди коло дітей. Адже я вважав, що я зможу так все організувати, що мої діти будуть рости з батьком.

Але майже два роки вже я в такому живу режимі, що сім’ю бачу дуже мало. 

Діти постійно запитують, чому тато наш живе в телевізорі, а не з нами. Вони не можуть зрозуміти, як я опиняюся в телевізорі. І вони бачать тата, а він не поруч з ними. І іноді вони ставлять такі глибокі запитання, що я просто навіть не знаю, як їм це все пояснити.

Тому найбільша сила – це коли є можливість провести з ними час. І зарядитися енергією. І особливо нічого не потрібно. Просто взяти їх за руку, прогулятися в саду. Просто порибалити, риби якоїсь зловити. На конику їх покатати. У них є свій маленький поні. Вони живуть цим. І все. І найголовніше, що вони в органічному середовищі перебувають разом із сім’єю.

 

Дізнавайтесь першими про всі найважливіші події в аграрній політиці з нашого Facebook, Twitter, Telegram та підписуйтесь розсилку . Обіцяємо надсилати тільки найцікавіші новини!

Выполнено с помощью Disqus

До теми

28 червня 2021
Земельна реформа України: ринок землі, оренда, паї, емфітевзис, передача землі громадам, ціна 1 га
Ринок землі і наведення порядку в земельних відносинах України – один із трьох ключових викликів для агросектору на 2021 рік. Два інші –...
22 січня 2021
Держпродспоживслужба на шпагаті: чи забере міністр економіки Ігор Петрашко її у аграрного міністра Романа Лещенко?
Контроль над Держпродспоживслужбою (ДПСУ) та всією ветеринарно-санітарною вертикаллю стали каменем спотикання між міністром розвитку економіки,...

Вибір редакції

30 червня 2023
Ринок землі в Україні – якими були два роки роботи?
Відкладати чи ні другий етап ринку землі в Україні (допуск юросіб), чи багато українців стало власниками землі і чи планують вони надалі стати...
19 червня 2023
Аналіз закону 3065-IX про зміну механізмів набуття прав власності на земельні ділянки 
Зміна механізмів набуття прав власності на земельні ділянки, відміна переважного права купівлі сільськогосподарської землі для юросіб та 100 гектарів...