Майже чверть століття аграрне колесо України їздить протоптаними стежками. З одного боку – показники галузі зростають: 12% ВВП країни ($36,4 млрд) забезпечило сільське господарство. Левову частку «відхопив» експорт зернових та олійних культур. Якщо глибше дивитися в його структуру, то побачимо наступну картину: пшениця (17,92 млн т, що дало $2,72 млрд), кукурудза (17,28 млн т, $2,65 млрд), ячмінь (4,8 млн т, $0,66 млрд), соняшникова олія 4,84 млн т, $3,7 млрд) тощо. Цього року також очікується, що агросектор утримає першість за багатьма позиціями. Звісно, це дуже добре і перемога. Але, з іншого боку, вона з гірким присмаком. Чому? На жаль, Україна як і раніше залишається постачальником насамперед сировинної продукції, на якій багато не заробиш. Та і ціна на неї залежить від кон'юнктури світового ринку, український виробник її не диктує.
Тож вже час переорієнтовуватися на експорт товарів з доданою вартістю. Так виробники зможуть не лише більше заробляти, але і створювати нові робочі місця, запустити потужну харчову переробку і нарешті зайнятися формуванням бренду «made in Ukraine», щоб українські продукти мали своє обличчя, а не лише «прописку».
Викликом для нас є зробити помітною нішу фермерської продукції. Щоб розвинути її, потрібна фінансова та організаційна підтримка від держави. Але це не означає, що треба забути про холдинги: сучасні рекорди — великою мірою саме їхня заслуга.
Тож сьогодні перед урядом та суспільством стоїть завдання — створити сприятливі та комфортні умови співіснування фермерів та агрохолдингів та взяти курс на формування статусу України як постачальника якісних продуктів з доданою вартістю. А також – рухатися до відкриття нових ринків саме з тими продуктами, які досить гідно представлять сільське господарство на світовій арені. Напередодні Дня Незалежності AgroPolit.com пригадав, що ж було найважливішим для АПК за 26 років. Деталі — у графіці.
