Сільський ревізор
Колочава

У свою шосту мандрівку селами України команда Сільського Ревізора вперше за 3 сезони проекту вирушила на мальовниче Закарпаття — до села Колочава.

Закарпаття було у складі величезної кількості держав: Угорщини, Австрії, Чехословаччини, Радянського Союзу та нарешті України. Від кожної регіон щось узяв для себе. Команда Сільського Ревізора не просто знайомитиме вас із селом, а ми разом здійснимо подорож у часі та дізнаємося все найцікавіше. Як кажуть місцеві, гори зліва, гори справа — вас вітає Колочава!

Колочава є одним із найдовших сіл в Україні. Його протяжність з одного кінця до другого становить 15 км. Усе завдяки колишнім присілкам: Брадолець, Сухар, Лази тощо, які разом й утворюють Колочаву. Як і більшість сіл у Карпатах, село лежить у долині між полонинами. Його головна особливість — хороший туристичний імідж. Саме завдяки цьому сюди щороку приїжджає близько 50 тисяч туристів на рік.

Колочава є одним із найдовших сіл в Україні. Його протяжність з одного кінця до другого становить 15 км. Усе завдяки колишнім присілкам: Брадолець, Сухар, Лази тощо, які разом й утворюють Колочаву. Як і більшість сіл у Карпатах, село лежить у долині між полонинами. Його головна особливість — хороший туристичний імідж. Саме завдяки цьому сюди щороку приїжджає близько 50 тисяч туристів на рік.

Одним із найцікавіших місць у нашій ревізії було відвідування форелевої садиби. Протягом 6 років форель тут розводять у 12 штучних водоймах з проточною водою, тому вона має приблизно однакову температуру влітку і взимку. Сама ж вода з річки, куди з найвищої гори на Закарпатті — Стримби стікають всі гірські струмочки.

Біля басейнів з рибою нас гостинно зустрів Володимир Дзюба, директор садиби.

Мандрівників тут зазвичай багато протягом квітня-жовтня. За робочий день із 9-ї ранку до 23-ї вечора приймають близько 150 людей.

Як ми дізналися, сюди приїздять половити рибу не лише з України, а й з Нідерландів, Польщі, Данії, Німеччини, Угорщини, Канади та Ізраїлю. Наша команда проводила свою ревізію під час візиту туристів із Чехії.

Садиба соціально активна: допомагає у прокладанні доріг і фінансує проведення різноманітних фестивалів, котрі відбуваються в селі.

Кажуть, що хороший мед збирають бджоли лише в того пасічника, який добрий і справедливий з людьми, а команда Сільського Ревізора завітала на пасіку, де всі продукти мають ще й лікувальні властивості.

Бджолярством сім'я Шимонів займається давно. Спочатку дід, далі — батько, а кілька десятків років тому сімейне захоплення перейняв пан Олександр. Справу сприймав більш як хобі, адже основним заняттям було столярство.

Ажіотаж навколо лікування бджолами спонукав Олександра задуматися над серйозним заняттям апітерапією: методами лікування різних захворювань людини за допомогою живих бджіл та продуктів бджільництва. Як стверджує пасічник, гірський мед — унікальний, його властивості відрізняються від інших, адже пилок бджоли у горах збирають із різних трав і дерев. Окрім того, мед екологічно чистий, бо в Колочаві не прийнято обробляти городину та садовину хімікатами.

Поруч — невеличка лікувальна-хатинка — внизу 3 бджолині сім'ї, а над ними — лежанка. Людина зручно вкладається на простирадло, а зверху її накривають ковдрою і закривають. Поринувши в ауру спокою та медового аромату, людина спокійно лежить, а мікровібрації від руху бджіл лікують увесь організм.

Та унікальним підприємством у Колочаві є птахоферма Василя Макара. Нас найбільше здивувало те, що доглядає він за майже двома тисячами папуг і голубів не для прибутку, а для душі.

Його будинок розташований у центрі села і вирізняється з-поміж інших. На задньому дворику видніється вольєр. У високих дротяних клітках цвірінькає ціле пташине царство — світло- й темно-зелені, червоні, блакитні, жовті папуги. Спортивні голуби літають над стріхою будинку Макара, а декоративних птахівник тримає у вольєрі, щоб не втекли.

За багато років життя із птахами Василь Макар навчився навіть їхньої мови. Він добре розуміє, коли папугам щось не подобається, коли вони голодні або ж захворіли. Пан Василь зазначає, що протягом 10 років, як туристи почали частіше навідуватися в Колочаву, то й до нього на птахоферму почали частіше приходити охочі.

За залучення мандрівників і підняття туристичного іміджу Колочави всі підприємства отримують заслужені 5 балів.

Культура завжди впливала на розвиток села в цілому. Колочава відома не лише в своєму регіоні, а й по всій Україні кількістю музеїв, котрі там працюють, а їх аж 10. А як це воно — жити у музеї? Відповідь на це питання ми спробуємо знайти. Місцеві кажуть, у Колочаві що не хата, то музей. Тож давайте разом спробуємо осягнути історію трьохсот років на 3 гектарах землі прямо зараз!

У Колочаві тісно переплітається лемківська, гуцульська та бойківська культура. Село полікультурне, до кожної культури тут ставляться з повагою. Прикладом цього є впорядковані могили: чеських жандармів, словацького десантника, угорського поштаря, румунське поховання, доглянутий єврейський цвинтар.

При вході в один із найпопулярніших комплексів, музей-скансен «Старе село» — перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті, нас чекав екскурсовод Юрій Радівілов, який і розповідав про все нашій команді.

Звісно, не дивно, що ми відразу запримітили композицію «Шабатні гуси», яка від серпня 2010 року прикрашає територію єврейського комплексу в скансені «Старе село». Ці скульптурні гуси стали своєрідним символом колочавських євреїв, які колись полюбляли ласувати запеченою гусятиною.

Ми аж трішки злякалися, але нас запевнили, що раніше через велику кількість гусей на вулицях села непереливки було колочавській малечі, яка не могла вільно пересуватися без палиці. Та тепер усі можуть приходити до скансену «Старе село» та без страху посидіти біля суворих гусей, адже вони вже не щипаються.

Єврейський комплекс у скансені відображає життя та побут єврейської частини населення у Колочаві. У єврейській хаті «Корчма у Вольфа» всі охочі могли випити децу (сто грам) горілки та закусити. Коли ж у чоловіка закінчувалися гроші, то він починав брати «на віру» (у борг). Всі боржники були записані у борговій книжці, яка тепер лежить на прилавку єврея-корчмаря. Кімната єврея свідчить про те, що він належав до найбагатшої верстви сільського населення та мав добре влаштований побут. Команда Сільського Ревізора не могла оминути імпровізоване дійство, яке показує, як за Австрії в Колочаві карали п'яниць, що перехилили зайву чарку у неділю. Ми були дуже вражені талановитою грою акторів! Дякуємо усьому колективу скансену, що дозволили команді Сільського Ревізора перенестись у ті часи і відчути себе справжніми відвідувачами корчми))

Єдиний в Україні музей, котрий відтворює історію карпатської вузькоколійки, це «Колочавська вузькоколійка». Ешелон складається з раритетного паровоза та 10 вагонів. Кожен вагон відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала у цьому регіоні. В кожному музейному вагоні унікальні експонати, які розповідають про історію вузькоколійок на Закарпатті, про роботу й побут залізничників та їхніх пасажирів.

Національно-визвольний рух на Закарпатті не був настільки організований та масовий, як у Галичині. Проте чимало документів та фактів є доказами того, що й тут боролися за незалежність України. У Колочаві яскравим прикладом є діяльність групи Михайла Штаєра. У музеї «Бункер Штаєра» відображено умови проживання та переховування колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.

У 1949-1957 рр. минулого століття декілька колочавських юнаків виявили незгоду з радянським режимом і втекли до лісу. Згодом до них приєдналися й інші. Групою із шести осіб керував Михайло Штаєр. Хлопці здійснювали різноманітні рейди проти влади, шукали контактів з ОУН-УПА, носили однострої з тризубом, влаштовували перестрілки з каральними органами та складали патріотичні вірші. У своїх записниках вони писали: «Най жиє Самостійна Україна, за яку ми ся боремо, проливаємо свою кров…».

Жителям Колочави доводилося воювати на різних війнах і за різну владу. Чимало колочавців брали участь у бойових діях далеко за межами рідної держави. Найбільше їх воювало в Афганістані. Тепер усіх колочавських воїнів-інтернаціоналістів вшановано у музеї «Воїнам-інтернаціоналістам». А на даху музею встановлено броньовану розвідувально-дозорну машину.

На жаль, державних будинків культури тут немає. Є 2 приватні, але вони не функціонують на повну потужність. Ми їх довго шукали, й нарешті один із них знайшли в центрі села, поруч зі сміттєзвалищем.

Наші гусаки та гуски дуже засмутились, коли дізналися про це. Адже більшість населення Колочави не має змоги показувати свої таланти, приділяти час улюбленому хобі та виступати на сцені, ловлячи здивовані погляди та зачаровуючи аудиторію. У Колочаві основний акцент розвитку культури був націлений на туристів та людей, які цікавляться своєю самоосвітою в контексті історії, але що ж залишається людям, які не задіяні у виставах в музеях: молоді, яка вже не бере участі в шкільних концертах, старшим людям, котрі протягом робочого року тільки й чекають можливості морально відпочити? Питання актуальне і відкрите.

Культура в Колочаві отримує 4. До п'ятірки 3 кроки:

• налагодити функціонування БК;
  
• залучати БК до фестивалів;
  
• організувати гуртки творчої самодіяльності для старших людей.
  

Сільський Ревізор продовжує нашу добру традицію і відвідує 3 магазини, що є в селі. Мінімаркет «Вершина», перший магазин, в який ми навідалися, стоїть у центрі села і є цілодобовим.

Ця крамниця є найбільшою в селі, там ми знайшли майже всі групи товарів: продукти, побутову хімію, дитячі іграшки.

А ми вже поспішаємо в наступний магазин, який розташувався поблизу скансену «Старе село». Коли сюди завітала команда Сільського Ревізора, то в крамниці якраз відбувався прийом товару, який отримали з Ужгорода, Мукачева та Хуста.

Продавчиня люб'язно погодилася допомогти нам зібрати мінімальний споживчий кошик, відклавши прийом товарів.

Третій магазин розміщується поблизу школи. Він у тій же будівлі, де мали б відбуватися репетиції у Будинку культури. Команді Сільського Ревізора пощастило і ми змогли поспілкуватися із власником.

Колочава має 2 пошти: Укрпошта й Нова Пошта. Функціонування другої стало несподіванкою для команди, тому ми навідалися туди. Коли завітали, то вистояли чергу, щоб поспілкуватися з менеджером, а це свідчення популярності та потрібності такого сервісу.

Також тут є кур'єрська доставка, можна замовити на адресу й отримати свою посилку просто вдома. Взагалі на пошті працює лише пані Валентина, але, як вона нам зізналась, це не так і складно, за три роки звикла.

За розвиток сфери послуг Сільський Ревізор дає заслужені 5 балів. Тримайте планку на тому ж рівні!

За 3 сезони проекту наша команда вперше в селі, де є аж 5 шкіл та 4 дитячих садочки.

Сільський Ревізор першим ділом вирушив на знайомство з дошкільною освітою Колочави, обравши для того 2 дитячих садочка. Почали з ДНЗ №3.

Ми прийшли, коли дітвора гралася на добре облаштованому майданчику. Один із найактивніших хлопчаків Богдан своєю розповіддю про смаки в їжі змусив посміхатися.

Від щасливих очей дітвори, від їхньої безтурботності не хотілося йти. Але ми прощаємось і поспішаємо у наступний садочок, де нас, напевно, вже зачекалися. Коли ми говорили з місцевими жителями, усі радили нам завітати у ДНЗ №4. Чому саме сюди та чи є потреба в такій кількості садочків — зараз дізнаємося!

Наталія Іванівна себе хвалити не любить, але люди розповіли нам, що ремонт у садочку зроблено за кошти завідувачки і працівників садочка, допомогу частково надавала сільська рада. Більшість робіт, котрі потрібні для вдосконалення роботи дошкільного закладу, були зроблені саме пані Наталією.

Наталія Пишка вже протягом 5 років керує цим дошкільним закладом. Раніше вона 6 років працювала у ДНЗ №2 на посаді вихователя. Команда Сільського Ревізора завітала в садочок напередодні Дня матері. Нам розповіли, що там будуть і танці, й конкурси з батьками, та й загалом святкування за найкращими традиціями! Коли нам проводили екскурсію, показали кімнату, яка є рідкістю для сільських садочків — костюмерну, а вбрання найчастіше шиють на замовлення.

Поспілкувавшись із малечею, ми поспішили в заклади, де вони надалі здобуватимуть знання. Ми побували одразу в двох: Колочавській гімназії і в Колочавській НВК І-ІІІ ступенів, адже ще у 2017 році це був один навчальний заклад, який реорганізували — Колочавська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.

Ремонт роблять за кошти, які виділяють районний відділ освіти, районна рада та районна адміністрація. Будівля Колочавського НВК зведена у 1957 році, тож, хоч як би там було, покращення стану школи потрібне щороку.

Всього у Колочавському НВК 194 дитини, які навчаються з 1-го по 11-й клас. Кількість вчителів вас точно здивує! Є хоч найменші уявлення? Їх аж 60!

НВК має багато своїх традицій. Наприклад, торік перший випуск Колочавського НВК виготовив банер, який зустрічає школярів біля входу в школу. Планують кожного випуску створювати новий. Також у дирекції та педагогічного колективу виникла ідея створити алею сакур, щоб кожен випускний клас на прощання зі школою купував одне дерево на згадку про себе. Команда Сільського Ревізора не змогла оминути кабінет першачків. Ми були дуже вражені, адже парти стояли дуже-дуже близько одна біля одної, деякі навіть розміщувались так, як іще до реформи, не було зони відпочинку.

Команда Ревізора вже прямує в гімназію. За традицією, навідалися в 11-й клас, де запитали у випускників про плани на вступ. Майбутні студенти зазначили, що ходять до репетиторів, але здебільшого займаються підготовкою до ЗНО самостійно. Там якраз тривав урок фізики.

Кабінет 11-класників розміщено відразу біля кабінету директорки.

Наша екскурсія освітніми закладами Колочави завершилась і ми віддаємо заслужені 4 бали.

До п'ятірки 3 кроки:

• брати активну участь у грантових проектах;
  
• покращити матеріально-технічне становище школи;
  
• вирішити проблему переповненості груп у дитячих садках.
  

Про спорт на селі ми поговорили із вчителем фізкультури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1. Коли наші гусаки та гуски підходили до школи, то почули гамір на полі — швиденько «покрякали» туди й вирішили зіграти зі школярами у футбол. Ну що, ви вже здогадуєтеся, хто виграв? Гра розпочалась, а ми триматимемо інтригу.

Також чоловік зазначив, що 2 місяці тому шкільна команда завоювала перше місце з волейболу, а близько півроку тому здобули першість на районних змаганнях з футболу. На різноманітних спартакіадах чи змаганнях завжди багато вболівальників, додав пан Іван. Ну, не знаємо, як на змаганнях, але на грі команди школярів проти команди Сільського Ревізора глядачів вистачало:) Там, до речі, вже був перший гол у ворота…

А на табло вже нічия. Ох і момент там був. Але зараз із футбольного поля переносимося у спортивну залу школи, там нас приязно та гостинно зустрічає директор, з яким і продовжуємо наше спілкування про спорт на селі.

А ще він розповів, що в школі є проект для зміни настилу в спортивній залі, втілити в життя який хочуть допомогти чеські друзі. Директор зазначив, що спонсори в селі поділяються на 2 групи: 1-ша — люди, які мають кошти, але не мають бажання, 2-га — мають бажання, але коштів небагато.

Від команди Сільського Ревізора передаємо вітання Михайлові Михайловичу та побажання якнайшвидше удосконалити спортивну залу. Дякуємо хлопцям за чудову гру! Заслужені 5 балів команда Сільського Ревізора віддає спорту на селі!

Команді Сільського Ревізора знайти приміщення амбулаторії загальної практики сімейної медицини (АЗПСМ) села Колочава було трохи складно, адже воно заховалося поміж дворів. Для місцевих то не є проблемою, а от у туристів, які тут вперше, може викликати труднощі.

Ініціатором ідеї покращення матеріального становища амбулаторії є депутат обласної ради Василь Худинець. Завдяки йому та у співпраці з гетьманом Пардубицького краю паном Мартіном Нетоліцкі робиться ремонт лікарні та впорядковується територія біля медзакладу тощо. Минулого року чехи виділили на реконструкцію першого поверху близько 600 тисяч крон, також вони запланували зробити ремонт і на 2-му поверсі приміщення.

У зв'язку з медичною реформою із Національної служби здоров'я надходять кошти безпосередньо у Міжгірське НКП і розподіляються вже не за залишковим принципом, як було раніше. Зараз в амбулаторії набагато краще матеріально-технічне становище, вони максимально забезпечені усією необхідною технікою: електрокардіографом, отоофтальмоскопами, системами для визначення рівня цукру в крові, тонометрами.

Як ми знаємо, в Україні діє програма «Доступні ліки», завдяки якій пацієнти з серцево-судинними захворюваннями, бронхіальною астмою чи діабетом ІІ типу можуть отримати ліки безоплатно або з незначною доплатою. Хворі отримують СМС із рецептом і в аптеці забирають свої медикаменти. Людям молодого віку з цим простіше, а літнім допомагають патронажні сестри. Також у селі розвинута соціальна служба, тут розташовано філіал центру медико-санітарного Міжгірського фонду «Соціальні сестри».

Також в амбулаторії є лабораторія. Зараз лікар сімейної медицини може відправляти на консультації пацієнтів не лише в заклад другого (районного) рівня, а й на третій рівень (в обласну лікарню або в кардіологічний центр, наприклад). Також в амбулаторії є стаціонар на добу.

За такий чудовий рівень медицини на селі Сільський Ревізор відправляє заслужену 5-ку колективу амбулаторії загальної практики сімейної медицини села Колочава! Бажаємо вам здоров'я та наснаги до праці:)

У селі є аж 6 релігійних споруд. Команда Сільського Ревізора приїхала до чоловічого монастиря на честь ікони Божої Матері «Несподівана радість» Хустської єпархії Української православної церкви та поспілкувалися з архімандритом Алексієм, який протягом 14 років є настоятелем цього храму.

Настоятель храму зазначає, що зараз на службі, яка триває 2-3 години, дуже багато маленьких дітей, і всі мають змогу вистояти, якщо бути активним учасником богослужіння, а не пасивно стояти осторонь, не розуміючи, що священик править.

Оскільки Сільський Ревізор перебував у Колочаві як раз на престольне свято ікони Божої Матері «Несподівана Радість» (14 травня), то ми змогли ще й побувати на службі митрополита Хустського і Виноградівського Марка.

Оскільки в селі багато конфесій, то архімандрит зауважив, що богослужіння він проводить виключно з православними церквами, адже не бачить змісту молитися з іновірцями. Проте додав, що спілкується з усіма, незалежно від віри.

Самі по собі Карпатські гори є магнітом, котрий притягує до себе як українських, так і закордонних мандрівників. Тож не дивно, що для місцевих жителів туризм став однією з головних ніш зайнятості та наповнення місцевих бюджетів. Серед населених пунктів навіть є своя здорова конкуренція. Як за таких умов зі звичайного села зробити туристичну Мекку — дізнаємося у сільського голови.

Пан Юрій розповів команді Сільського Ревізора, що Колочава — дотаційне село, з червня повністю утримується державою. Сільська рада Колочави є одним із 72 органів місцевого самоврядування та об'єднання Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей, а також членом Асоціації «Єврорегіон «Карпати-Україна».

До завершення 2019 року, як Юрій Васильович запевнив команду Сільського Ревізора,на першому поверсі адміністративної будівлі, де нині розмістилася сільська рада, надалі буде Центр адміністративних послуг. Проект на його побудову сільська рада виграла у рамках програми «U-LEAD з Європою».

Не могли наші гусаки та гуски обійти стороною питання децентралізації, адже, як ми знаємо, не всі однаково дивляться на нововведення й по-різному ставляться до передачі повноважень і фінансів від державної влади якнайближче до людей — органам місцевого самоврядування.

Зараз на балансі сільської ради перебувають 4 дитячі садочки, 5 шкіл та амбулаторія з районного центру. Лише після об'єднання розподіляти та управляти фінансами буде місцеве управління села, яке оберуть центром.

За свою роботу сільська рада отримує від наших гусаків та гусок свою заслужену 5. Бажаємо вам успіху у втіленні проекту амфітеатру та у всіх ваших починаннях!

Уявіть собі картину: ви прокинулися вранці в Карпатах. Гори, які своєю красою заворожують та надихають, поглинають вас повністю, наштовхуючи на правильні рішення. Річечки, струмочки, які б'ються об каміння та грають свою неповторну мелодію в дуеті зі співами птахів. Ця музика змушує відчувати себе в іншому Всесвіті та чути свій власний голос і свої істинні бажання. Ви натхненні, піднесені — так відчувала себе команда Сільського Ревізора під час нашої поїздки в Колочаву.

АЛЕ коли ми розпочали нашу ревізію, то не могли зрозуміти, як таку красу можна псувати, нищити день за днем? Сміття в річках. Воно було майже всюди по течії. Наше суспільство завжди звикло шукати винних, не усвідомлюючи, що в більшості випадків відповідальність лежить на нас самих. Попри те, хто саме викидає сміття в гірські річки: чи то місцеві жителі Колочави, чи інших сіл, з яких течією приносить сміття; чи туристи, які відпочивають в Карпатах — ми всі відповідальні за нашу природу.

Деталі від пилососа, пакети від прального порошку, пластикові пляшки, цілі мішки з побутовими відходами — все це є об'єктом, який обов'язково потрапляє на фото, закарбовується в пам'яті людини й наносить значну шкоду екосистемі. Команда Сільського Ревізора, коли проїжджала повз річку, декілька разів бачила великі контейнери з сітки, які влаштовані біля води, щоби люди туди скидали побутові відходи. Місцеві жителі частенько самотужки намагаються очистити береги річок, але без допомоги усіх сіл мало що вдається зробити на довгий період часу.

Команда Сільського Ревізора поверталася з Колочави з двоїстими враженнями. Сподіваємося, що наступного разу зустріч із селом буде такою ж затишною, гостинною, але вже без сміття у річках!

Дороги — проблема для усієї України, а не лише якогось окремого села. В Колочаві більшість шляхів асфальтовані, але й там яма на ямі.

Колочава вабить туристів, але, як дізнався Сільський Ревізор у місцевих жителів, мандрівники частенько оминають відпочинок тут саме через неможливість нормального пересування, або, якщо вже й раз приїхали, то повертатися знову не поспішають. Є проблема не тільки доїхати до села, а й організувати екскурсійні програми Міжгірщиною.

Проте є комунальні дороги, де вже застелили асфальтне полотно, наприклад вулицею Бурканюка. Також зроблено проект капітального ремонту ділянки комунальної дороги на Гирсовець.

За благоустрій у селі Колочава отримує тверду 3.

До п'ятірки 3 кроки:

• якнайшвидше вирішити проблему зі сміттям;
  
• карати тих порушників, хто продовжує викидати сміття в річки;
  
• зробити ремонт доріг.
  

З селом ми познайомились і вже готові ділитися з вами своїми враженнями.

Загальний бал села — 36 із 40 можливих. Дякуємо, що познайомили зі своїм селом! Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і Ви.

Допоможіть нам обрати Село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!