Село Мурафа у Краснокутському районі на Харківщині простягається на річці Мерчик. Тут проживає близько 3 тисяч населення. Є власна школа-ліцей, ФАП, православний храм. У козацькі часи цей населений пункт був містечком, яке мало власну ратушу.

В останні дні грудня команда «Ревізора» навідалася до Мурафи, щоби перевірити, як там живеться мешканцям, та оглянути сільську інфраструктуру.

Гусаки пообіцяли собі оцінювати об'єкти неупереджено та, як завжди, розповідати про село з добром. Не забувайте й ви ставити оцінки наприкінці тексту.

Дитячий садок у Мурафі працює з 1966 року. Відкривався він як колгоспні ясла. Тепер тут діє 3 групи, з дітьми займаються 5 вихователів. Працюють кочегари, двірник, медична сестра. Екскурсію установою нам провела завідувачка дошкільного закладу Тамара Олексіївна.

У музичній залі дітлахи водили на хороводи — готувалися до новорічних свят із подарунками. Цукерки на свята пообіцяла надати сільська рада.

Біля дитсадка двірник Ніна Петрівна навіть узимку доглядає за трояндами — обкопує та утеплює. Щоб швидше розпускалися навесні.

У холі місцевої школи нас зустріла директор Людмила Михайлівна Цовма. Вона — Заслужений вчитель України, викладає в молодших класах, очолює навчальний заклад з 2011 року. Виросла в селі Мурафа, тому знає історію своєї альма-матер не з чужих слів — сама колись сиділа тут за партою. Тепер її навчальний заклад має філологічний ухил та є зразковою школою в районі.

Поки розмовляли у холі, геть розігрілися у зимових куртках. Приміщення навчального закладу опалюється від газової котельні, температура у класах — як улітку. Другий корпус гріють пічним вугіллям — туди газ ще не провели, але в класах і там тепло. Людмила Михайлівна провела нас до кабінету хімії. В аудиторії встановлено мультимедійну дошку з ламінатором, є ноутбук з підключенням до інтернету. На великому екрані дітям показують формули для вивчення. Техніку встановили на кошти з держбюджету.

До новорічних свят, як тільки привезуть усе необхідне, плануємо переобладнати на медіатеку нашу бібліотеку. Залишимо шафи з книгами сучасного видавництва, а старі заберемо. Працюватиме 6 комп'ютерів, за допомогою яких діти зможуть читати літературу. Наша гімназія посідає перше місце у Краснокутському районі, бо створено гарні умови для навчання та працює хороший педагогічний колектив».

У школі навчається 215 учнів. Ще 25 — у філії в сусідньому селі Мирне, з дітьми працюють 29 педагогів. Навчальну програму будують згідно з освітньою реформою та вимогами Міністерства освіти та науки — у першому класі вчать розважаючи, не збирають із батьків гроші на придбання меблів та ремонти. «Першачки» сидять за одномісними партами, відвідують заняття у групах.

Шкільний автобус підвозить учнів із сусідніх сіл: Володимирівки, Сорокового, Мирного та Оленівки. Працює дві групи продовженого дня. Учні відвідують танцювальні та мистецькі гуртки, також мають волейбольну, футбольну й баскетбольну секції.

Коли поверталися на подвір'я школи, на команду «Ревізора» з вікон дивилися школярі, махали на прощання. Ми помітили, що на усіх поверхах під час перерв учні вільно сидять на підвіконнях. Директора не бояться. Запитали, звідки така лояльність.

Вражаючий мікс сучасності та демократичності в підходах до освіти.

Оцінка галузі освіти — 4

До п'ятірки три кроки:

• зробити актову залу
• закінчити ремонт
• зробити лежачих поліцейських біля школи

Продовжуємо ревізію. Адже далі — цікавіше!

Про активну участь місцевої молоді у спортивних змаганнях ми дізналися з дошки пошани у школі. Кубки та грамоти за участь школярів у командних іграх з баскетболу та міні-футболу. Діти відвідують секції з ігрових видів спорту та атлетики. З учнями працюють три вчителі фізкультури. Ми познайомилися з тренером і шкільним вчителем фізкультури Мурафської ЗОШ Віталієм Володимировичем Сургаєм.

Баскетбольна команда спортивної школи 6 років поспіль змагається у юнацькій лізі України, стаючи фіналістами. Також є команда зі стрітболу.

Його вихованці — переможці районних змагань «Шкіряний м'яч», змагань із чотириборства та легкої атлетики. Цього року здобули друге місце на всеукраїнських змаганнях «Козацький гарт», які відбувалися у містечку Джура на Івано-Франківщині.

На другому поверсі загальноосвітньої школи встановлено три столи для настільного тенісу. Діти, які після занять активно відвідують тренування у секціях, на перервах залюбки змагаються й у такому міні-спорті. Вчитель фізкультури відкритий до запровадження інновацій, щоб дітям веселіше було тренуватися та відчувати зростання, педагог запровадив для кожного класу іншу спортивну форму.

Вчитель шкодує, що його спортзал — це й місце для фізичних вправ, і актова зала для концертів. Будівництво спеціалізованого приміщення відкладається — бракує коштів. Тому спортсмени-початківці чекають весни, щоб можна було бігати якісно обладнаними гумовим покриттям доріжками на майданчику біля школи.

Звичайно, дуже шкода, що в селі немає справжньої дорослої футбольної чи хоча б волейбольної команди. Сподіваємося, досвідчені викладачі таки розширять межі своєї діяльності.

Тому оцінка за спорт на селі — 3

До 5-ки три кроки:

• відкрити більше секцій
  
• побудувати стадіон
  
• зібрати футбольну команду
  
  

Наступна тематика дослідження підтвердить, що турбота про здоров'я людей в селі — ой, як важлива!

У селі є амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Нею керує лікар Хмара Ольга Павлівна. Має понад 40 років стажу. Цього року з її установою підписали договори про співпрацю 2 тисячі пацієнтів.

Свою медичну діяльність починала у військовому госпіталі під Челябінськом. Працювала невропатологом. Розповідає, потрапила туди за розподілом, разом із чоловіком. Потім розлучилася, і її направили до Харківської області.

Нині в амбулаторії працює лікарем лише пані Ольга, на півтори ставки. Кілька років тому мала ще напарницю, але та не витримала навантаження — адже невідкладної допомоги в селі немає, тому вдень і вночі сімейним лікарям треба бути готовим відвідувати хворих.

Цього року медична установа отримала автомобіль швидкої допомоги з водієм. Курсує в потребах населених пунктів, які входять до Мурафської сільради. Якщо хворий потребує негайного лікування, якщо бракує препаратів, машина везе до районної чи обласної лікарні, або до аптеки зі спеціальними ліками.

Ольга Павлівна має двох синів. Але вони живуть далеко від материного дому. Тому лікар у селі, як місіонер — увесь час присвячує хворим.

Є в селі державний стоматологічний кабінет, підпорядкований Краснокутській центральній районній лікарні.

Вклоняємося перед жертовною роботою лікаря. Але боляче й сумно від того, що не всі жителі села можуть вільно отримати допомогу сімейного лікаря та підписати договір, щоб фахівець отримав за це фінансування.

Оцінка галузі медицина — 4

До 5 три кроки:

• знайти ще одного лікаря
  
• зробити ремонт
  
• забезпечити ліками
  
  

Бажаємо поліпшення ситуації та жодного кашлю.

Щоб хоч трохи менше турбуватися за здоров'я селян, вирушаємо на природу, де ростуть старі дуби та скрізь морозна свіжість.

В будинку культури у центрі Мурафи тепло та гостинно. Влітку зробили косметичний ремонт, взимку тут щодня опалюють, проводять репетиції художні колективи, відбуваються концерти. Є вокальний, хореографічний колективи. Співають і діти, й дорослі. Діють чотири хореографічні колективи. Один із них, «Світанок», було створено ще 16 років тому.

Близько 60 дітей на репетиції приходять. Дуже розвинутий театральний жанр — на Великдень і Різдво показували вистави, на тему війни мають гарну виставу, є вокальний аматорський колектив, який виборов звання Народного. Три фестивалі щороку проводять на базі нашого будинку культури. Також ми всі співаємо у церковному хорі на престольні великі свята.

Будинок культури фінансується коштом сільської ради. Спонсорів немає, проте основні потреби забезпечені. Принаймні, так кажуть працівники «клубу».

За 20 кілометрів від села Мурафа ми побачили цікаве та історичне місце — Шарівський палацово-парковий комплекс. Екскурсію його територією нам провів науковець Вадим Хесін.

Білокам'яну будівлю Шарівського палацу було збудовано у ХІХ столітті поміщиком Ольховським. Садибу й резиденцію зведено у неоготичному стилі. У 1860 році палац перейшов у володіння ботаніка Християна Гебенштрейтера. Той замовляв у Ризі майстрів, які стелили доріжки та вирощували найкращі світові види квітів навколо мурів, розробив план розвитку паркової зони. А в 1881 році красивий палац придбав відомий у ті часи цукровий магнат Леопольд Кеніг. Цукровий король побудував на територію комплексу власну електростанцію, великий розплідник фазанів, гаражну зону та стайні.

Як нам розповів головний архітектор інституту цивільного будівництва «Східбудпроект» Вадим Хесін, нині на території Шарівського комплексу ростуть десятки видів дерев, дуби, віком до 600 років. Стіни будівлі довгі роки були без догляду. Проте на них збереглася старовинна ліпнина, елементи декору та розписні плафони. Зберігся і робочий кабінет власника-цукровара, облицьований кахлями. На території комплексу прихована пам'ятка романтичної події з життя Леопольда Кеніга — камінь, який символізує розбите серце. На згадку про страждання через зраду баронеси під час її подорожі до Криму, цукровар попросив привезти з півострову камінь і розмістив його у парку біля свого замку.

Сучасні підприємці разом із керівництвом Харківської ОДА ініціювали реставраційний ремонт історичної пам'ятки у Краснокутському районі. Вона може стати не лише гордістю місцевих жителів, а й Меккою для туристів із різних куточків світу. Щоправда, з реалізацією проекту сучасники мають трохи труднощів — для проведення робіт необхідно підготувати стос документації. Шарівський палацово-парковий комплекс перебуває на балансі обласного комунального підприємства «Знахідка», очільниця якого — Валерія Попова — супроводжує фінансову документацію та забезпечення робіт, пов'язаних із проектом. Фінансує реконструкційний ремонт компанія BASF, один зі світових лідерів виробництва засобів захисту рослин, який працює у регіоні. В рамках проекту «Відроджуй з Архітект™!» 25 грн з кожного проданого літра препарату Архітект™ від BASF, перераховуються на реставрацію палацово-паркового комплексу.

Займаються роботами вчені інституту цивільного будівництва «Східбудпроект». Допомагають науковці Харківського інституту «Укрпроектреставрація» та інші.

Без цих паперів здійснювати жодні роботи не можна. Опрацювали документацію на науково-реставраційні роботи. Тепер завершуємо роботу з письмовими відомостями, які стосуються будинку керуючого, розташованого на території комплексу — це дозволить у наступному році подбати про дім та оранжерею біля палацу. Що ж до фінансування, то оцінюємо покроково вартість робіт і виставляємо рахунки інвесторові. Таким чином, поступово, можна буде займатися різними ділянками».

За щире бажання відновити історичну спадщину ставимо 5 та повертаємося до Мурафи.

У магазині в Мурафі можна і чайник гарний підібрати, і сувенір на подарунок. Продають електром'ясорубки, сковорідки з антипригарним покриттям, великі казани для тушкування. Є великий вибір продуктів. На полицях свіжий, ще гарячий хліб і багато солодощів.

Взимку привозять до магазину картоплю та моркву. Кажуть, у селі цьогоріч не у всіх овочі вродили, бо була посуха, тому продають мішками.

Команда «Ревізору» придбала в магазині кілограм борошна, півлітра олії, кілограм гречки та півтора кілограми цукру. Заплатили 84 грн 50 коп. У магазині можна оплатити придбання товарів за безготівковим рахунком. Картками розраховуються досить багато відвідувачів, говорить підприємець.

У Мурафі працює салон краси. За стрижку беруть 40 гривень. Ціну підняли влітку — до того робили зачіску за 30 грн. На поштамт приходить періодика. Місцеві жителі виписують районну газету та газету «Рідне село».

Бажаємо продавцям і продавчиням гарного передсвяткового настрою.

Оцінка сільському магазину — 4

До п'ятірки три кроки:

• зробити ремонт
  
• підвищувати якість продукції
  
• розширювати асортимент
  

Голова сільської ради Вадим Євгенович Липовий під час нашої розмови змушений кілька разів вимикати мобільний телефон, на який безперервно телефонують місцеві мешканці. Він працює на посаді упродовж 20 років, його обирали п'ять разів.

На столі в кабінеті Вадим Євгенович має книжку про історію свого села. Каже, від його засновників вчиться керувати Мурафою.

У 2018 році Мурафська сільська рада на 95% виконала бюджет, тож отримала право скористатися грантовими програмами від обласної адміністрації на забезпечення вуличного освітлення та утеплення дитсадка на 300 тисяч гривень. Основним платником податків у селі є приватне агропідприємство «Явір». Також тут працюють 8 фермерських господарств і сільський виробничий колектив «Вірність».

Прийом громадян у Мурафській сільраді проводять кожного дня, окрім вихідних. Більшість звернень до сільського голови стосуються соціальних питань.

Найближчим часом сільська рада планує виготовити оновлений генплан села Мурафи. Це для того, щоб простіше було місцевим підприємцям співпрацювати з органами архітектури та дозвільними організаціями. Заклали на це 180 тис. грн. До Нового року планують прийняти перший і другий етап генплану. А в січні наступного — передадуть на погодження до районної та обласної адміністрації. Біля сільської ради встановили меморіальний знак Воїнам-інтернаціоналістам.

Вадим Євгенович зазначає, що мріє про час, коли до Мурафи будуть приїжджати туристи з усього світу, як це було за предків-цукроварів, а селяни розповідатимуть про історію свого краю.

Сільраді в розпал опалювального сезону ставимо 5, бо навіть у містах не в кожному клубі тепло, та бажаємо побільше інфраструктурних проектів у Новому році.

У Мурафі велика частка населення ходить до церков. Є два православні храми та дві протестантські громади. Також на межі двох сіл — Наталівки та Мурафи — стоїть іще один старовинний храм.

Найстаріший у селі Пронаталівський храм збудовано у 1913 році. При вході до храму розміщено глиняні образи 12 святих покровителів.

Під час молитов у храмі відбувалися дива: люди отримували зцілення від хвороб, приїздили з різних куточків області.

Поруч із приміщенням храму встановлено древній хрест, який там уже століття. Дослідники шукають його походження. А ще поряд із церковною спорудою є дуб, якому 350 років та до якого приїздять паломники, щоб доторкнутися до старовини.

Є в Мурафі ще один храм, дерев'яний. Його звели на місці церкви, яку колись побудували козаки. Священики кажуть, що на місці, де було зведено, а потім розвалено храм, чатує ангел охоронець — там не можна будувати іншого дому, окрім Божого. Люди в це повірили, берегли ділянку землі на горбку. А потім побудували новий дім для молитви.

Пам'ятний знак із плитою у вигляді розгорнутого Святого Письма та знаками пам'яті Юригіної Варвари Миколаївни, яка народилася у 1842 році, досі можна побачити біля стін церкви.

За історичними переказами, у Нікольському храмі зберігалися дві чудотворні ікони. Однак з роками вони зникли. Кажуть, що під час нападу шведів на село, люди молилися біля образів — і навала відійшла, жителі вціліли.

ПСП «Явір» було засновано у 2000 році братами Юрієм та Віктором Слончаками. Основні напрямки діяльності: рослинництво та переробка, а саме — цукрові заводи. У Мурафі в штаті ПСП «Явір» працюють 140 людей. І ще частина жителів села їздять на цукровий завод у сусіднє село.

Як змінилося життя села з появою господарства «Явір», згадує сільський голова Вадим Липовий.

Куди б не пішла команда «Ревізора» — до дитсадка, будинку культури, до школи чи амбулаторії, люди казали про фінансову допомогу аграрного підприємства. Тому ми вирішили розпитати агронома господарства про практику розподілу фінансування.

Ставимо 5-ку господарям. Бо на кому, як не на успішних аграріях, тримається життя на селі!

Оцінити стан доріг у засніжену погоду у Мурафі досить важко. Адже навіть якщо дірки та ями є на дорогах, їх присипало надійно. На що варто було б звернути увагу, то це на необхідність розчищати автошляхи.

Головна дорога в центрі, яка з'єднує Мурафу з навколишніми, заасфальтована й рівна. Прилеглі шляхи ще потребують ремонту.

Вивіз сміття у селі здійснюють регулярно. Однак поки що його не сортують, як це годиться за світовими стандартами та для збереження екології.

Освітлення в центрі села є, ми гуляли там, як удень. Натомість, ходити прилеглими до центру вулицями в темну пору доби було страшнувато — освітлювали дорогу тільки місяць та зорі, які відбивалися в білому снігу.

Благоустрій ми оцінили у 3 бали.

Остаточна оцінка для Мурафи від Сільського Ревізора — 33 бали із можливих 40.

Ми щиро дякуємо всім, хто з повагою та добром ставився до роботи команди, був відкритим і щиро розповідав про життя в селі.