SHARE
Село Мурафа у Краснокутському районі на Харківщині простягається на річці Мерчик. Тут проживає близько 3 тисяч населення. Є власна школа-ліцей, ФАП, православний храм. У козацькі часи цей населений пункт був містечком, яке мало власну ратушу.
В останні дні грудня команда «Ревізора» навідалася до Мурафи, щоби перевірити, як там живеться мешканцям, та оглянути сільську інфраструктуру.
Гусаки пообіцяли собі оцінювати об'єкти неупереджено та, як завжди, розповідати про село з добром. Не забувайте й ви ставити оцінки наприкінці тексту.
Освіта
Дошкільне виховання
Дитячий садок у Мурафі працює з 1966 року. Відкривався він як колгоспні ясла. Тепер тут діє 3 групи, з дітьми займаються 5 вихователів. Працюють кочегари, двірник, медична сестра. Екскурсію установою нам провела завідувачка дошкільного закладу Тамара Олексіївна.
«У 1990-х закривали в країні дошкільні установи, ми не мали фінансування. Згодом нас узяла на баланс сільрада. Не було ні вікон, ні дверей, ні газу. Підвели опалення, поміняли вікна на енергозберігальні, оновили дах, роздягалку, підлогу, замінили пороги на кошти сільради. Щороку беремо участь у конкурсі «Разом в майбутнє», розробляємо міні-проекти, також вдається отримати державне фінансування. Спочатку діяла одна група. Але охочих багато, село велике, відкрили другу, третю», — розповідає Тамара Олексіївна.
У 1990-х закривали в країні дошкільні установи, ми не мали фінансування. Згодом нас узяла на баланс сільрада. Не було ні вікон, ні дверей, ні газу. Підвели опалення, поміняли вікна на енергозберігальні, оновили дах, роздягалку, підлогу, замінили пороги на кошти сільради. Щороку беремо участь у конкурсі «Разом в майбутнє», розробляємо міні-проекти, також вдається отримати державне фінансування. Спочатку діяла одна група. Але охочих багато, село велике, відкрили другу, третю,
— розповідає Тамара Олексіївна.
У музичній залі дітлахи водили на хороводи — готувалися до новорічних свят із подарунками. Цукерки на свята пообіцяла надати сільська рада.
Зараз на вулиці холодно, трохи дітей похворіли, тому у групах менше. Садочок хоч сільський, невеликий, стараємося, щоб було тепло й весело. Щоб мама пішла на роботу спокійною, що діти радісними в групі залишилися. Стільчики купили гарні, ще б хотіли трішки меблів докупити,
— каже завідувач.
Біля дитсадка двірник Ніна Петрівна навіть узимку доглядає за трояндами — обкопує та утеплює. Щоб швидше розпускалися навесні.
Школа
У холі місцевої школи нас зустріла директор Людмила Михайлівна Цовма. Вона — Заслужений вчитель України, викладає в молодших класах, очолює навчальний заклад з 2011 року. Виросла в селі Мурафа, тому знає історію своєї альма-матер не з чужих слів — сама колись сиділа тут за партою. Тепер її навчальний заклад має філологічний ухил та є зразковою школою в районі.
«Приміщення нашої школи було збудовано у 1877 році. Спершу тут діяло двокласне училище, потім приміщення передали під початкову школу, тоді зробили семирічку. У повоєнні роки в школі навчалося близько 900 учнів. Дітям у класах стало тісно, тому звели ще один корпус, добудували другий поверх. Люблю свою школу та село. Я тут народилася, хрестилася, тут моє коріння», — розповідає Людмила Михайлівна.
Приміщення нашої школи було збудовано у 1877 році. Спершу тут діяло двокласне училище, потім приміщення передали під початкову школу, тоді зробили семирічку. У повоєнні роки в школі навчалося близько 900 учнів. Дітям у класах стало тісно, тому звели ще один корпус, добудували другий поверх. Люблю свою школу та село. Я тут народилася, хрестилася, тут моє коріння,
— розповідає Людмила Михайлівна.
Поки розмовляли у холі, геть розігрілися у зимових куртках. Приміщення навчального закладу опалюється від газової котельні, температура у класах — як улітку. Другий корпус гріють пічним вугіллям — туди газ ще не провели, але в класах і там тепло. Людмила Михайлівна провела нас до кабінету хімії. В аудиторії встановлено мультимедійну дошку з ламінатором, є ноутбук з підключенням до інтернету. На великому екрані дітям показують формули для вивчення. Техніку встановили на кошти з держбюджету.
У нас обладнано сучасною технікою 7 кабінетів — один у початковій школі та 5 предметних аудиторій. Маємо сучасну техніку в класі хімії, біології, математики, фізики та географії, два комплекти цифрової техніки ми отримали ще 7 років тому. В жовтні 2018-го — завезли решту. Зручно під час контрольних робіт та практичних занять: можна швидко змінювати слайди, вміщається велика кількість формул,
— каже Людмила Михайлівна.
До новорічних свят, як тільки привезуть усе необхідне, плануємо переобладнати на медіатеку нашу бібліотеку. Залишимо шафи з книгами сучасного видавництва, а старі заберемо. Працюватиме 6 комп'ютерів, за допомогою яких діти зможуть читати літературу. Наша гімназія посідає перше місце у Краснокутському районі, бо створено гарні умови для навчання та працює хороший педагогічний колектив».
У школі навчається 215 учнів. Ще 25 — у філії в сусідньому селі Мирне, з дітьми працюють 29 педагогів. Навчальну програму будують згідно з освітньою реформою та вимогами Міністерства освіти та науки — у першому класі вчать розважаючи, не збирають із батьків гроші на придбання меблів та ремонти. «Першачки» сидять за одномісними партами, відвідують заняття у групах.
Педагогів у нас не бракує. 11 вчителів — це колишні випускники школи, планує йти на пенсію вчитель англійської мови, тому з нового навчального року будемо шукати заміну. Класи наповнені — по 22-26 школярів. Виняток — у другому маємо 12 учнів, бо один рік трохи скромніша народжуваність була в селі. Також до десятого не всі пішли — поїхали на навчання до технікумів, не хотіли здавати після закінчення школи ЗНО, залишилось тільки 11 майбутніх випускників,
— каже директор.
Шкільний автобус підвозить учнів із сусідніх сіл: Володимирівки, Сорокового, Мирного та Оленівки. Працює дві групи продовженого дня. Учні відвідують танцювальні та мистецькі гуртки, також мають волейбольну, футбольну й баскетбольну секції.
У нас в школі є все — і туалет обладнаний, і доріжки, спортивний майданчик прекрасний, обіцяють ще й футбольне поле, і їдальня у нас гарна, харчують добре — є рибні дні, м'ясні, обов'язкова в меню молочна продукція. Погоджує страви дієтична сестра — є така посада в школі. Молодші учні харчуються безкоштовно, старші купують талони по 12 гривень за обід. Допомагають спонсори-підприємці, Віктор та Юрій Слончаки, котрі керують аграрним господарством. Подбали, щоб ми коридори підремонтували. Дружимо з депутатом Олександром Біловолом. До кого б не звернулася, ідуть на зустріч, люблять нас. Навіть до лісництва по дошку звертались, привезли без проблем,
— ділиться Людмила Михайлівна.
Коли поверталися на подвір'я школи, на команду «Ревізора» з вікон дивилися школярі, махали на прощання. Ми помітили, що на усіх поверхах під час перерв учні вільно сидять на підвіконнях. Директора не бояться. Запитали, звідки така лояльність.
Ми не зганяємо їх із підвіконь, бо немає від того якоїсь шкоди. 4 роки тому замінили усі вікна й підвіконня на пластикові, хорошої якості. Вони міцні та не ламаються, хоч стрибай по них,
— пояснила директор.
Вражаючий мікс сучасності та демократичності в підходах до освіти.

Оцінка галузі освіти — 4

До п'ятірки три кроки:
  • зробити актову залу
  • закінчити ремонт
  • зробити лежачих поліцейських біля школи
Продовжуємо ревізію. Адже далі — цікавіше!
Спорт
Про активну участь місцевої молоді у спортивних змаганнях ми дізналися з дошки пошани у школі. Кубки та грамоти за участь школярів у командних іграх з баскетболу та міні-футболу. Діти відвідують секції з ігрових видів спорту та атлетики. З учнями працюють три вчителі фізкультури. Ми познайомилися з тренером і шкільним вчителем фізкультури Мурафської ЗОШ Віталієм Володимировичем Сургаєм.
Я працював 20 років інструктором зі спорту в цьому селі. Коли був цукровий завод, ми мали дві дорослих футбольних команди. Нам допомагав депутат Олександр Біловол. Він сам був членом команди, кожні 2-3 роки купував для нас нову форму, бутси. Їздили на обласні турніри. Потім команди розвалилися, але я, як футболіст, усе одно люблю спорт. Дружина часто дорікає, що я дурний, що стільки часу віддаю спортивним тренуванням. Але я знаю, що всі гроші не заробиш, а користь для інших своєю справою можу принести. Тепер працюю з молодим поколінням. Діти стараються. Заохочуємо, з району привозять нагороди, ставимо їх у лінійку, вітаємо,
— розповідає Віталій Сургай.
Баскетбольна команда спортивної школи 6 років поспіль змагається у юнацькій лізі України, стаючи фіналістами. Також є команда зі стрітболу.
Маємо багато різноманітного інвентарю для тренувань. Бруси, гімнастичну колоду, коня, козла для стрибків у висоту, мати для виконання вправ, канат. Є м'ячів вдосталь, навіть ще приховані у комірчині,
— показує Віталій Володимирович.
Його вихованці — переможці районних змагань «Шкіряний м'яч», змагань із чотириборства та легкої атлетики. Цього року здобули друге місце на всеукраїнських змаганнях «Козацький гарт», які відбувалися у містечку Джура на Івано-Франківщині.
У 6-7 класі діти виконують програму на рівні шкіл зі спортивним ухилом. Ми виграємо майже всі матчі, стаємо призерами, — каже педагог. — Є такі перемоги, яких ще треба досягти. Учні до них психологічно поки не готові, тому постійно нагадую, що вони не гірші за інших. Останнім часом працюю над темою психологічної підготовки дітей у змагальній діяльності, також багато часу приділяю техніці виконання вправ. Часто команду зі стрітболу знімаю на відеокамеру. Було таке, що наших дівчаток не пустили до фіналу, то показував відео судді, доводив, що вони грали краще за суперниць,
— каже вчитель.
На другому поверсі загальноосвітньої школи встановлено три столи для настільного тенісу. Діти, які після занять активно відвідують тренування у секціях, на перервах залюбки змагаються й у такому міні-спорті. Вчитель фізкультури відкритий до запровадження інновацій, щоб дітям веселіше було тренуватися та відчувати зростання, педагог запровадив для кожного класу іншу спортивну форму.
Діти підростають і чекають, коли вже зможуть одягнути нову, вищого класу спортивну форму — як у бойових видах спорту. Такого немає в жодній сільській школі. Але це допомагає в тренуванні. Займаються, ростуть, багато моїх випускників після закінчення школи вступають до вишів та грають за свої навчальні заклади. І це приємно, бо таких прикладів дуже багато. Коли діти тягнуться до тебе, біжать на урок, батьки кажуть приємні слова, мабуть, це найкраща подяка для вчителя,
— розповідає Віталій Сургай.
Вчитель шкодує, що його спортзал — це й місце для фізичних вправ, і актова зала для концертів. Будівництво спеціалізованого приміщення відкладається — бракує коштів. Тому спортсмени-початківці чекають весни, щоб можна було бігати якісно обладнаними гумовим покриттям доріжками на майданчику біля школи.
Подивіться, який у нас майданчик, встановили буквально до снігу. Приїздили хлопці, дві ночі працювали, ми пригощали їх обідами, тепер маємо біля школи тренажери, територію для гімнастичних вправ та футболу,
— показує вихователь на засніжений майданчик у дворі
Звичайно, дуже шкода, що в селі немає справжньої дорослої футбольної чи хоча б волейбольної команди. Сподіваємося, досвідчені викладачі таки розширять межі своєї діяльності.

Тому оцінка за спорт на селі — 3

До 5-ки три кроки:
  • відкрити більше секцій
  • побудувати стадіон
  • зібрати футбольну команду

Наступна тематика дослідження підтвердить, що турбота про здоров'я людей в селі — ой, як важлива!
Медицина
У селі є амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Нею керує лікар Хмара Ольга Павлівна. Має понад 40 років стажу. Цього року з її установою підписали договори про співпрацю 2 тисячі пацієнтів.
«Нам повідомили про норму міністерства, що кожен лікар може укласти договори про співпрацю з 1800 пацієнтами. В нас у селі 3300 людей. Ще, мабуть, дозволять прийняти чоловік 500. Сьогодні жіночка була, просилася: «Підпишіть, будь ласка». Сказала їй приходити після Нового року, коли збільшать ліміти на обслуговування громадян. Люди тут звикли до мене, знаю їх багатьох із пелюшок. Тому приходять охоче», — розповідає Ольга Хмара.
Нам повідомили про норму міністерства, що кожен лікар може укласти договори про співпрацю з 1800 пацієнтами. В нас у селі 3300 людей. Ще, мабуть, дозволять прийняти чоловік 500. Сьогодні жіночка була, просилася: «Підпишіть, будь ласка». Сказала їй приходити після Нового року, коли збільшать ліміти на обслуговування громадян. Люди тут звикли до мене, знаю їх багатьох із пелюшок. Тому приходять охоче,
— розповідає Ольга Хмара.
Свою медичну діяльність починала у військовому госпіталі під Челябінськом. Працювала невропатологом. Розповідає, потрапила туди за розподілом, разом із чоловіком. Потім розлучилася, і її направили до Харківської області.
Коли я приїхала сюди, було прекрасне село. Усі працевлаштовані, хороші люди. Згодом, коли підприємства закривалися, частина повиїжджала до міст. Тут працювала лікарня «Зірка». Був стаціонар на 30 ліжкомісць. Виходила на нічні чергування до хворих. Тепер лише амбулаторія,
— згадує лікар.
Нині в амбулаторії працює лікарем лише пані Ольга, на півтори ставки. Кілька років тому мала ще напарницю, але та не витримала навантаження — адже невідкладної допомоги в селі немає, тому вдень і вночі сімейним лікарям треба бути готовим відвідувати хворих.
Деякий час працювала жінка, у неї чоловік жив у Харкові. То 5 днів була тут, а на вихідні поверталася до міста. Та для села це не підходить. Бо коли настає епідемія, грип, лікар має бути щодня. У нас тут недавно був подібний вірус, жахливий. Добре, що ви на нього не потрапили. 4-5 днів тримається температура до 39 градусів. Не збивається нічим, тільки крапельницями. Працювала до пізньої ночі,
— каже лікар.
Цього року медична установа отримала автомобіль швидкої допомоги з водієм. Курсує в потребах населених пунктів, які входять до Мурафської сільради. Якщо хворий потребує негайного лікування, якщо бракує препаратів, машина везе до районної чи обласної лікарні, або до аптеки зі спеціальними ліками.
Поетапно проводимо ремонт в амбулаторії. У мене в кабінеті ще фарбувань не було. Черга не дійшла. Голова сільради виділив 100 тисяч на ремонт, то частину кімнат відреставрували. Коли люди в селі хворіють, то або присилають машину за мною додому, або привозять пацієнтів прямо до мене в хату, роблю всі необхідні процедури. Приходять і вдень, і вночі. Вчора були о 20:30. А коли хтось помирає, можуть і під ранок дзвонити, щоб прийшла, бо без мене не обійдеться,
— розповідає Ольга Павлівна.
Ольга Павлівна має двох синів. Але вони живуть далеко від материного дому. Тому лікар у селі, як місіонер — увесь час присвячує хворим.
Діти живуть далеко: один у Криму, другий у Харкові, чоловіка немає. Тому займаюсь виключно роботою. Город теж не саджу, бо в лікаря мають бути чисті руки. Тільки собаку маю в дворі. Але підтримки потребую. Якщо отримаємо фінансування на пункт невідкладної допомоги, з 8:00 до 14:00 в амбулаторії чергуватиме медсестра, ставитиме крапельниці людям, які потерпають від грипу та мають дуже високу температуру,
— ділиться сімейний лікар.
Є в селі державний стоматологічний кабінет, підпорядкований Краснокутській центральній районній лікарні.

Вклоняємося перед жертовною роботою лікаря. Але боляче й сумно від того, що не всі жителі села можуть вільно отримати допомогу сімейного лікаря та підписати договір, щоб фахівець отримав за це фінансування.

Оцінка галузі медицина — 4

До 5 три кроки:
  • знайти ще одного лікаря
  • зробити ремонт
  • забезпечити ліками

Бажаємо поліпшення ситуації та жодного кашлю.
Щоб хоч трохи менше турбуватися за здоров'я селян, вирушаємо на природу, де ростуть старі дуби та скрізь морозна свіжість.
Культура
Будинок культури
В будинку культури у центрі Мурафи тепло та гостинно. Влітку зробили косметичний ремонт, взимку тут щодня опалюють, проводять репетиції художні колективи, відбуваються концерти. Є вокальний, хореографічний колективи. Співають і діти, й дорослі. Діють чотири хореографічні колективи. Один із них, «Світанок», було створено ще 16 років тому.
Зараз я в дітей вчуся, а не вони в мене. Вони розказують мені про динозаврів, планшети, роботів. А я їх слухаю. І знаєте, щоб дитину розуміти, треба бути як дитина. То недарма кажуть, що старе, що мале – однаково. Я сяду з ними, граюся, хороводи воджу і танці їм придумую. Хоч і давно на пенсію треба, та я не можу покинути їх,
– говорить Надія Анатоліївна.
Близько 60 дітей на репетиції приходять. Дуже розвинутий театральний жанр — на Великдень і Різдво показували вистави, на тему війни мають гарну виставу, є вокальний аматорський колектив, який виборов звання Народного. Три фестивалі щороку проводять на базі нашого будинку культури. Також ми всі співаємо у церковному хорі на престольні великі свята.
Будинок культури фінансується коштом сільської ради. Спонсорів немає, проте основні потреби забезпечені. Принаймні, так кажуть працівники «клубу».
Сільський голова дбає, щоб нам завозили дрова, вікна, двері поміняв, купив апаратуру, інтернет провів, трохи з костюмами допомагає. Костюми шиє однокласниця моя — швачка від Бога. Навіть професійні артисти приїздили, захоплювалися нашими костюмами,
— каже Анна Миколаївна.
Пам'ятка архітектури
За 20 кілометрів від села Мурафа ми побачили цікаве та історичне місце — Шарівський палацово-парковий комплекс. Екскурсію його територією нам провів науковець Вадим Хесін.
Білокам'яну будівлю Шарівського палацу було збудовано у ХІХ столітті поміщиком Ольховським. Садибу й резиденцію зведено у неоготичному стилі. У 1860 році палац перейшов у володіння ботаніка Християна Гебенштрейтера. Той замовляв у Ризі майстрів, які стелили доріжки та вирощували найкращі світові види квітів навколо мурів, розробив план розвитку паркової зони. А в 1881 році красивий палац придбав відомий у ті часи цукровий магнат Леопольд Кеніг. Цукровий король побудував на територію комплексу власну електростанцію, великий розплідник фазанів, гаражну зону та стайні.
Як нам розповів головний архітектор інституту цивільного будівництва «Східбудпроект» Вадим Хесін, нині на території Шарівського комплексу ростуть десятки видів дерев, дуби, віком до 600 років. Стіни будівлі довгі роки були без догляду. Проте на них збереглася старовинна ліпнина, елементи декору та розписні плафони. Зберігся і робочий кабінет власника-цукровара, облицьований кахлями. На території комплексу прихована пам'ятка романтичної події з життя Леопольда Кеніга — камінь, який символізує розбите серце. На згадку про страждання через зраду баронеси під час її подорожі до Криму, цукровар попросив привезти з півострову камінь і розмістив його у парку біля свого замку.
Сучасні підприємці разом із керівництвом Харківської ОДА ініціювали реставраційний ремонт історичної пам'ятки у Краснокутському районі. Вона може стати не лише гордістю місцевих жителів, а й Меккою для туристів із різних куточків світу. Щоправда, з реалізацією проекту сучасники мають трохи труднощів — для проведення робіт необхідно підготувати стос документації. Шарівський палацово-парковий комплекс перебуває на балансі обласного комунального підприємства «Знахідка», очільниця якого — Валерія Попова — супроводжує фінансову документацію та забезпечення робіт, пов'язаних із проектом. Фінансує реконструкційний ремонт компанія BASF, один зі світових лідерів виробництва засобів захисту рослин, який працює у регіоні. В рамках проекту «Відроджуй з Архітект™!» 25 грн з кожного проданого літра препарату Архітект™ від BASF, перераховуються на реставрацію палацово-паркового комплексу.
Займаються роботами вчені інституту цивільного будівництва «Східбудпроект». Допомагають науковці Харківського інституту «Укрпроектреставрація» та інші.
Упродовж 25 років на території комплексу не проводили жодних робіт, пам'ятка в дуже занедбаному стані, усе розібрано, зруйновано. Трохи більш як 2 тижні тому ми погодили в міністерстві облікову документацію — провели паспортизацію об'єкту та зробили комплексну історичну записку,
— розповідає Вадим Хесін, головний архітектор інституту цивільного будівництва «Східбудпроект».
Без цих паперів здійснювати жодні роботи не можна. Опрацювали документацію на науково-реставраційні роботи. Тепер завершуємо роботу з письмовими відомостями, які стосуються будинку керуючого, розташованого на території комплексу — це дозволить у наступному році подбати про дім та оранжерею біля палацу. Що ж до фінансування, то оцінюємо покроково вартість робіт і виставляємо рахунки інвесторові. Таким чином, поступово, можна буде займатися різними ділянками».
За щире бажання відновити історичну спадщину ставимо 5 та повертаємося до Мурафи.
Сфера послуг
У магазині в Мурафі можна і чайник гарний підібрати, і сувенір на подарунок. Продають електром'ясорубки, сковорідки з антипригарним покриттям, великі казани для тушкування. Є великий вибір продуктів. На полицях свіжий, ще гарячий хліб і багато солодощів.
До Різдва та Миколая готую нову вітрину. Тут будуть іграшки яскраві для малечі, для кавалерів, щоб дарували гарним дівчатам, он, бачите, великі ящики при вході — це все для ринку. Продукцію привозимо з Харкова, з Привозу замовляємо — з Одеси,
— розповідає власник магазину Леонід, підкручуючи кріплення прозорих скляних полиць.
Взимку привозять до магазину картоплю та моркву. Кажуть, у селі цьогоріч не у всіх овочі вродили, бо була посуха, тому продають мішками.
Колись тут була сільська їдальня. Ми її реконструювали, вікна повставляли. Між магазинами в селі є конкуренція. Але не всі хочуть бути приватними підприємцями, бо податків, контрольних служб злих багато, злих ревізорів. Дають штрафи людям по 17 тисяч. Тому з десяток магазинів відкрилися, а потім позачинялися, приміщення спорожніли. Ми стараємося, працюємо. На бригаду грошей нема — самі ремонт зробили власними руками. Поруч кав'ярня — вона має прибутки. Бо люди мруть, роблять обіди… Але хотілося б, щоби щось добре купували, ходили до нас,
— ділиться Леонід.
Команда «Ревізору» придбала в магазині кілограм борошна, півлітра олії, кілограм гречки та півтора кілограми цукру. Заплатили 84 грн 50 коп. У магазині можна оплатити придбання товарів за безготівковим рахунком. Картками розраховуються досить багато відвідувачів, говорить підприємець.
Найбільше купують хліб та цигарки, чаї, печиво. Привозили креветки, то порозбирали всі,
— розповідають у магазині.
У Мурафі працює салон краси. За стрижку беруть 40 гривень. Ціну підняли влітку — до того робили зачіску за 30 грн. На поштамт приходить періодика. Місцеві жителі виписують районну газету та газету «Рідне село».
Бажаємо продавцям і продавчиням гарного передсвяткового настрою.

Оцінка сільському магазину — 4

До п'ятірки три кроки:
  • зробити ремонт
  • підвищувати якість продукції
  • розширювати асортимент
Сільська рада
Голова сільської ради Вадим Євгенович Липовий під час нашої розмови змушений кілька разів вимикати мобільний телефон, на який безперервно телефонують місцеві мешканці. Він працює на посаді упродовж 20 років, його обирали п'ять разів.
«Під час останніх виборів навіть вийшло без альтернативи. Жодної кандидатури на виборах окрім мене не було. Для мене велика честь, що односельці мене підтримують, поважають, я їм дуже вдячний. У нас найкращі люди. Коли вперше обирався, впирався руками й ногами, казав, що це не моє. Але мої односельці, друзі попросили, мовляв: «Вадиме Євгеновичу, в тебе є задатки, будь ласка, давай тебе оберемо сільським головою». Я казав, що займаюся фермерським господарством, а вони переконали, що потрібні зміни, бо сільська рада не дуже впевнено працює, хочеться, щоб було краще. От і вмовили»,розповідає Вадим Євгенович.
Під час останніх виборів навіть вийшло без альтернативи. Жодної кандидатури на виборах окрім мене не було. Для мене велика честь, що односельці мене підтримують, поважають, я їм дуже вдячний. У нас найкращі люди. Коли вперше обирався, впирався руками й ногами, казав, що це не моє. Але мої односельці, друзі попросили, мовляв: «Вадиме Євгеновичу, в тебе є задатки, будь ласка, давай тебе оберемо сільським головою». Я казав, що займаюся фермерським господарством, а вони переконали, що потрібні зміни, бо сільська рада не дуже впевнено працює, хочеться, щоб було краще. От і вмовили,
— розповідає Вадим Євгенович.
На столі в кабінеті Вадим Євгенович має книжку про історію свого села. Каже, від його засновників вчиться керувати Мурафою.
У нас тут колись був поміщик Іван Павлович Харитоненко. Був цукрозаводчиком, зробивши великий внесок у розвиток нашої сільської ради. Побудував Пархомівський і Мурафський цукрозаводи, будував храми, лікарні, будинки на честь своїх дочок. Звали їх Олена й Наталя, от тепер і селища в нас поруч — Оленівське та Наталівка. Старожили розповідають, що чули від своїх дідів, як Харитоненко брав дітей у селі, підводив до ялинки біля своїх користувань, пропонував вибрати там цукерку, яблуко, печиво чи іграшку. Добрий був чоловік, меценат. У нас тут був осередок культури і цивілізації за його життя. Навіть із Франції гості приїжджали,
— розказує Липовий.
У 2018 році Мурафська сільська рада на 95% виконала бюджет, тож отримала право скористатися грантовими програмами від обласної адміністрації на забезпечення вуличного освітлення та утеплення дитсадка на 300 тисяч гривень. Основним платником податків у селі є приватне агропідприємство «Явір». Також тут працюють 8 фермерських господарств і сільський виробничий колектив «Вірність».
Що краще працює сільське підприємство і фермери та кооперативи, то краще розвивається сільська рада, Завдяки активності аграріїв бюджет наповнюється та дозволяє здійснювати ремонт інфраструктури: постелили нову підлогу у дитсадку, зробили ремонт каналізації, замінили на металочерепицю покрівлю сільради,
— каже керманич.
Прийом громадян у Мурафській сільраді проводять кожного дня, окрім вихідних. Більшість звернень до сільського голови стосуються соціальних питань.
Приходять чорнобильці, афганці, багатодітні родини. Просять про житло. В селі колись була черга, видавали будинки за державними програмами — цільовими, молодіжними. Але тепер, на жаль, вона зупинилася. Буває, приходять, просять допомогти поділити межі. Як у тій «Кайдашевій сім'ї». Коли ж покажу, як мала б ділитися за законом, хтось задоволений, а хтось — ні, ще разів 9 приходить,
— розповідає Вадим Євгенович та запрошує в гості туристів.
Найближчим часом сільська рада планує виготовити оновлений генплан села Мурафи. Це для того, щоб простіше було місцевим підприємцям співпрацювати з органами архітектури та дозвільними організаціями. Заклали на це 180 тис. грн. До Нового року планують прийняти перший і другий етап генплану. А в січні наступного — передадуть на погодження до районної та обласної адміністрації. Біля сільської ради встановили меморіальний знак Воїнам-інтернаціоналістам.
Вадим Євгенович зазначає, що мріє про час, коли до Мурафи будуть приїжджати туристи з усього світу, як це було за предків-цукроварів, а селяни розповідатимуть про історію свого краю.
Наше село дуже давнє, засноване чумаками. Я пишаюся своїми мурафівцями, які готові прийти підтримати одне одного. Такої країни, як Україна, ніде нема, в нас дуже добрі люди. І я наших людей шаную. Приїжджайте до нас у село, подивіться, які в нас доглянуті пам'ятники, яка гарна інфраструктура, ми все покажемо розкажемо. Щоб ви пишалися тим, як живуть українці,
— каже Вадим Євгенович.
Сільраді в розпал опалювального сезону ставимо 5, бо навіть у містах не в кожному клубі тепло, та бажаємо побільше інфраструктурних проектів у Новому році.
Духовне життя
У Мурафі велика частка населення ходить до церков. Є два православні храми та дві протестантські громади. Також на межі двох сіл — Наталівки та Мурафи — стоїть іще один старовинний храм.

Найстаріший у селі Пронаталівський храм збудовано у 1913 році. При вході до храму розміщено глиняні образи 12 святих покровителів.
Це родзинка Харківщини. Храм входить до 7 чудес регіону. На фасаді є фреска з ликом Спасителя. Побудований за проектом архітектора Щусєва. Камінь привозили з Криму,
— розповів сільський голова Вадим Липовий.
Під час молитов у храмі відбувалися дива: люди отримували зцілення від хвороб, приїздили з різних куточків області.
У нашого священика отця Павла на зустрічі була одна родина з хворою дитиною. Він сказав ходити родині щонеділі на службу. І сталося чудо. Дитина одужала,
— ділиться Вадим Липовий.
Поруч із приміщенням храму встановлено древній хрест, який там уже століття. Дослідники шукають його походження. А ще поряд із церковною спорудою є дуб, якому 350 років та до якого приїздять паломники, щоб доторкнутися до старовини.
Цей дуб стільки в своєму житті перебачив… коли людина приходить до нього, вона стає щасливішою,
— розповів голова сільської ради.
Є в Мурафі ще один храм, дерев'яний. Його звели на місці церкви, яку колись побудували козаки. Священики кажуть, що на місці, де було зведено, а потім розвалено храм, чатує ангел охоронець — там не можна будувати іншого дому, окрім Божого. Люди в це повірили, берегли ділянку землі на горбку. А потім побудували новий дім для молитви.
«На цьому місці був храм. Ми розшукали залишки фундаменту, знайшли мармурову плиту, під якою було поховано священиків і меценатів — людей, котрі служили храму. Тому вирішили відновити святиню на цьому місці. Наш храм не таких масштабів, як попередній. Однак ми зробили найкраще, що змогли, за ініціативою жителів», — розповів отець Павло.
На цьому місці був храм. Ми розшукали залишки фундаменту, знайшли мармурову плиту, під якою було поховано священиків і меценатів — людей, котрі служили храму. Тому вирішили відновити святиню на цьому місці. Наш храм не таких масштабів, як попередній. Однак ми зробили найкраще, що змогли, за ініціативою жителів,
— розповів отець Павло.
Пам'ятний знак із плитою у вигляді розгорнутого Святого Письма та знаками пам'яті Юригіної Варвари Миколаївни, яка народилася у 1842 році, досі можна побачити біля стін церкви.
Був поміщик із прізвищем Юригін. Очевидно, тут похована його родичка,
— показує на кам'яне Євангеліє священик.
За історичними переказами, у Нікольському храмі зберігалися дві чудотворні ікони. Однак з роками вони зникли. Кажуть, що під час нападу шведів на село, люди молилися біля образів — і навала відійшла, жителі вціліли.
У 2010 році освятили місце, а в 2013-му освятили стіни та відправили перші богослужіння всередині. Ікони до храму купували прихожани. Казанська ікона Божої Матері Мураховська повернулася до нас. Вона зникла разом із попередньою будівлею. Потім за кілька днів до відкриття новобудови до нас приїхала родина з Бєлгорода й подарувала подібну. Люди відстоювали свою віру, показували, що їм потрібна церква,
— каже отець.
Підприємство
ПСП «Явір» було засновано у 2000 році братами Юрієм та Віктором Слончаками. Основні напрямки діяльності: рослинництво та переробка, а саме — цукрові заводи. У Мурафі в штаті ПСП «Явір» працюють 140 людей. І ще частина жителів села їздять на цукровий завод у сусіднє село.
У нас традиційна сівозміна — озима пшениця та ячмінь, трохи вівса, кукурудза, соняшник і цукровий буряк. Земельний банк становить 3800 га. На елеваторі зберігаємо 25 тисяч тонн зернових,
— розповів головний агроном підприємства ПСП «Явір» Микола Дрозд.
Як змінилося життя села з появою господарства «Явір», згадує сільський голова Вадим Липовий.
В нас у 1999 році тут пустка була. Поля не оброблялися, хаос. Я якраз тоді прийшов на посаду. Була неправильно посіяна озимина, взялася така хвороба рослин, сажка називається. Але енергійні хлопці Слончаки прийшли, тепер господарство постійно розвивається,
— каже Липовий.
Куди б не пішла команда «Ревізора» — до дитсадка, будинку культури, до школи чи амбулаторії, люди казали про фінансову допомогу аграрного підприємства. Тому ми вирішили розпитати агронома господарства про практику розподілу фінансування.
«Не маємо спеціального плану забезпечення. Але вважаємо, що це наші працівники, діти тут живуть і вчаться. Увесь рік в селі вирує життя. Треба допомогти — допомагаємо. Дивимось на потребу. Там відремонтувати, там паливо-мастильні матеріали дати, там транспорт потрібен», — розповідає головний агроном.
Не маємо спеціального плану забезпечення. Але вважаємо, що це наші працівники, діти тут живуть і вчаться. Увесь рік в селі вирує життя. Треба допомогти — допомагаємо. Дивимось на потребу. Там відремонтувати, там паливо-мастильні матеріали дати, там транспорт потрібен,
— розповідає головний агроном.
Маємо вакантні посади, готові прийняти на роботу. Працівники заробляють від 2 до 20 тисяч. Хто хоче, той може про себе подбати. Поступово переходимо на імпортну техніку, щоб людям було комфортно працювати.. Молоді приходить менше, ніж ми б хотіли, але не кидають нас поки. Колись у селі був ще цукровий завод. Він законсервований, бо ціни на цукор низькі. Невигідно, щоб працював. Але щойно стане рентабельним — запрацює. Щоб розвивалося село, мають розвиватися всі — як держава, так і ми. Робочі місця є, діток більш-менш достатньо, село живе,
— підсумував Микола Петрович.
Ставимо 5-ку господарям. Бо на кому, як не на успішних аграріях, тримається життя на селі!
Благоустрій
Дороги
Оцінити стан доріг у засніжену погоду у Мурафі досить важко. Адже навіть якщо дірки та ями є на дорогах, їх присипало надійно. На що варто було б звернути увагу, то це на необхідність розчищати автошляхи.
Головна дорога в центрі, яка з'єднує Мурафу з навколишніми, заасфальтована й рівна. Прилеглі шляхи ще потребують ремонту.
Вивіз сміття
Вивіз сміття у селі здійснюють регулярно. Однак поки що його не сортують, як це годиться за світовими стандартами та для збереження екології.
Освітлення
Освітлення в центрі села є, ми гуляли там, як удень. Натомість, ходити прилеглими до центру вулицями в темну пору доби було страшнувато — освітлювали дорогу тільки місяць та зорі, які відбивалися в білому снігу.
Благоустрій ми оцінили у 3 бали.
Підсумки
Переваги села:
  • Школярі можуть користуватися сучасною технікою
  • Толокою відновлюється історична спадщина та храми
  • В аграрному господарстві є можливість працювати та заробляти
Недоліки села:
  • Не всі жителі села можуть підписати декларації з лікарем
  • Дорослі жителі не мають змоги займатися спортом
  • Погане освітлення, дороги
Остаточна оцінка для Мурафи від Сільського Ревізора — 33 бали із можливих 40.

Ми щиро дякуємо всім, хто з повагою та добром ставився до роботи команди, був відкритим і щиро розповідав про життя в селі.
Оцінка ревізора Ваша оцінка
4.0
Освіта
5.0 / 58 голосів
3.0
Спорт
5.0 / 54 голосів
4.0
Медицина
5.0 / 50 голосів
5.0
Культура
5.0 / 43 голосів
4.0
Сфера послуг
5.0 / 45 голосів
5.0
Сільська рада
5.0 / 51 голосів
5.0
Підприємство
5.0 / 37 голосів
3.0
Благоустрій
5.0 / 48 голосів
Підсумкова оцінка Ревізора: 33.0 балів Підсумкова оцінка читачів: 40.0 балів
Выполнено с помощью Disqus