В останні дні бабиного літа Гусаки гріли лапи на Черкащині в селі Тубільці. У невеличкому селі посеред лісів нам вдалося побачити бізнес-привидів, оцінити здійснену мрію місцевих жителів вартістю близько 7,7 млн грн, спробувати себе у ролі крафтового сировара і навчитися робити моцарелу.

Чого тільки не було під час цієї поїздки! У нас ламався РевіZORROмобіль, а потім він же героїчно врятував селян із халепи. За три дні, проведені в селі, ми побували у школі й дитсадку, пройшлися руїнами сільського клубу, який згорів 10 років тому, у сільраді довідалися, кого десятками років чекали в селі й таки дочекалися, і програли у футбол місцевим спортсменам.

Ну що, зацікавили? Тоді гайда за нами!

Кажуть, що всі дороги ведуть до Риму. Жителі сіл, що входять до Тубільцівської громади, точно знають, що всі дороги ведуть до сільської ради. І справді, звідки б не їхали — із Первомайського, Березняків чи Хрещатика — дорога приведе прямо-таки під будівлю місцевої влади. Йдемо знайомитися:)

У кабінеті сільського голови гамірно й людно. Сюди постійно приходять то місцеві депутати, то працівники соціальної сфери, то пересічні жителі. Комусь потрібно підписати папірець, а хтось приходить за порадою. І так упродовж 40 років!

Так-так, ми не помилилися:) Голова села Надія Шафікова віддала праці в сільраді більшу частину свого життя. Починала з депутата. Потім упродовж 21 року працювала на посаді секретаря. І от уже 5 скликань поспіль її обирають на посаду сільського голови.

Пані Надія пригадує, що роботи вистачало завжди — що півстоліття тому, що сьогодні. Нині у Тубільцівську сільську раду входять 4 села: Тубільці, Березняки, Первомайське і Хрещатик. У самих Тубільцях проживає 1100 чоловік. На жаль, основне населення складають пенсіонери. Молодь із села тікає у пошуках кращого життя. Хоча, за словами голови, роботи в селі вистачає.

Так, у селі працює 5 чималих підприємств і ще 3 невеличких фермерських господарства. Тут є підприємство з турецькими інвестиціями «Адана», яке займається вирощуванням лохини, ожини та інших ягід. У селі працює аграрне підприємство «Юдана» та ПСП «Пономар», які теж дають селянам чимало робочих місць. Нещодавно у сусідньому селі з'явилася крафтова сироварня «Пані Коза». І найбільший роботодавець у районі — компанія «Миронівський хлібопродукт». Отже, той, хто хоче працювати, має роботу.

Бюджет сільської ради у 2017 році був невеликим — майже 3,3 млн грн. Маючи в підпорядкуванні 4 села, де є 4 клуби, школа, дитсадок, 3 ФАПи та амбулаторія, з таким бюджетом не надто розженешся. Значна частина коштів іде на субвенції вказаним установам. Чимало коштів витрачають на виплату зарплати, за електроенергію тощо. На розвиток села лишається зовсім трішки.

Щоб хоч якось покращувати становище сіл, за допомогою звертаються до місцевих підприємців. На щастя, вони не відмовляють і охоче виконують прохання сільського голови. Так, Надія Антонівна лагідно називає «палочкою-виручалочкою» місцевого фермера і депутата райради Анатолія Маринчака. Мовляв, жителі сіл Тубільцівської сільської ради не знають, що таке заметені дороги. До нього й телефонувати не треба. Чоловік знає, що тільки випав сніг — треба чистити дорогу, бо крім нього цього ніхто не зробить

Також суттєву допомогу громаді надає Сергій Якименко. Його підприємство «Пономар» піклується про місцевих футболістів. За словами сільського голови, без його допомоги не обходиться жоден виїзд команди на турнір в інше село чи до міста.

Надзвичайно пощастило селу з народним депутатом. Як розповіла нам Надія Антонівна, Владислав Голуб цілком виправдовує довіру своїх виборців і допомагає навколишнім селам. Так, у Тубільцівській школі завдяки його допомозі замінили вікна. Частина фінансової допомоги перепала й місцевій амбулаторії.

Однак найтепліше Надія Шафікова говорить про дочірнє підприємство МХП «Перемога Нова». Своє ставлення до інвестора жінка висловлює цитатою з радянського фільму «Москва слезам не верит»: «Как долго я тебя ждала!»

Варто сказати, що «Перемога Нова» почала інвестувати кошти в розвиток Тубільцівської громади не так давно. Тут вирішили побудувати 3 бригади пташників. Перед будівництвом був обов'язковий етап – підприємство запитало у жителів села, чи не проти вони такого сусідства. Тубільцівська громада провела голосування, де майже 99% селян підтримали «Перемогу Нову» й будівництво потужностей на території Тубільців. За словами Надії Антонівни, 17 вересня село офіційно «прийняло в обійми» нового інвестора.

Так скільки ж дали грошей на розвиток села? Передусім, вирішили здійснити найбільшу мрію селян і відремонтувати дорогу в населених пунктах. Для цього виділили 3,7 млн грн! Уявляєте цифру? До того ж завдяки таким інвестиціям сільська рада змогла взяти участь у державній програмі співфінансування і залучити ще додатково 3,9 млн грн на ремонт доріг із держбюджету. Ще 65 тис. грн виділили зі скарбниці села. Загалом, за підрахунками пані Надії, ремонт доріг у селах Тубільцівської громади обійшовся у більше, ніж 7,7 млн грн! Зате нарешті місцеві автомобілісти не гублять колеса у двометрових вибоїнах.

Не обділили увагою і школу, дитсадок, будинок культури. Також активно підтримують соціально незахищені сім'ї. Соціальний працівник Любов Резніченко розповідає, що в село щомісяця приїздить соціальний магазин від МХП. Тут малозабезпечені сім'ї, пенсіонери, учасники АТО та інші можуть придбати 5 кг птиці за ціною 15 грн/кг та 30 яєць за 48 грн! І це ще не все.

Так з допомогою підприємців у селі й господарюють. Надія Шафікова говорить, що грошей хотілося б трохи більше, бо бюджет не дає розігнатися. А до проектів чомусь руки не дійшли. Ще одна надія на хороше фінансування — децентралізація. До процесу об'єднання тут уже готові. Навіть із центром громади визначилися — підуть в обійми до сусіднього села Мошни. Там і підприємств вистачає, і заправок удосталь. Спільними зусиллями матимуть гарний бюджет.

На запитання, чи немає страху перед об'єднанням, жінка відповідає заперечно. Мовляв, якщо буде дружній депутатський корпус і хороший очільник громади, то боятися нема чого. «Де велика і дружна родина, там і толк є», — каже Надія Антонівна. І додає, що їй надзвичайно пощастило працювати з тим депутатським корпусом, що є зараз.

Надія Антонівна розповідає, що роботи в селі ще вистачає. Передусім, треба завершити ремонт доріг. Також хочуть зробити освітлення на кожній вулиці в селах громади. Болюче питання для жителів Тубільців — будинок культури, який згорів 10 років тому. На жаль, до цього часу не вдалося вибити кошти для його відновлення. Однак жінка каже, що це вже робитимуть її наступники. Сама ж пані Надія давно мріє про заслужений відпочинок. Там роботи теж вистачає. Тільки уявіть, у жінки 56 похресників! Є з ким проводити час:)

Ну що ж, віддати 40 років життя селу — це дорогого вартує! Наша оцінка сільській раді — 4 бали. Бажаємо швидше пройти процес децентралізації, не втрачати хороших стосунків із підприємцями й активно писати проекти! Використовуйте всі можливості! :)

Наступного дня зранку поспішаємо до школи! Напередодні ми вже познайомилися з багатьма учнями, які перестріли нас на одній із вулиць села. Тож нас тут зустрічали як хороших давніх знайомих:)

Директора школи Миколу Майданіка знайшли у своєму кабінеті. Отож одразу розпочали розпитувати про школу й роботу. Як розповів нам педагог, школа у Тубільцях відносно нова — її збудували у 1988 році. Нині тут навчається 196 учнів із 4 навколишніх сіл. До школи дітей привозять 2 автобуси, які свого часу купили коштом держбюджету.

За словами Миколи Федоровича, з колективом школі пощастило. Нині тут працює 23 учителі, і з кожним роком сюди приходить працювати все більше молодих фахівців. Молодь вносить новизну в навчальний процес і надихає старше покоління педагогів змінюватися і покращувати свої уроки.

Про успішні зміни свідчить наявність гуртків, які працюють у школі. Так, тут є гурток образотворчого мистецтва «Барви», де діти малюють, ліплять, шиють-вишивають і роблять все, чого тільки бажає їхня творча душа. Також у навчальному закладі є гурток комп'ютерних технологій. І займатися є з чим. Директор школи охоче показав нам комп'ютерний клас і розповів, що всього школа має аж 26 комп'ютерів, а до цього ще 3 планшети. Тож із технологіями тут давно «на ти»:)

Окрім цілком традиційних гуртків, у школі проводять і досить неординарні заняття. От у якій школі ви бачили гурток запуску повітряних зміїв? Через цей гурток ми мало не залишилися жити в селі й уже хотіли напрошуватися, або команду Гусаків записали на пару таких уроків. А ще тут є фотогурток, де дітей навчають мистецтву фотографії. Тож, якщо хочете стати крутим фотографом, переїжджайте в Тубільці. У школі місця ще є, ми дізнавалися:)

Логічно, що школа з такими неординарними підходами до організації дитячого дозвілля досить позитивно сприйняла реформу початкової освіти. Навіть більше, її тут давно вже чекали.

Готуючись до нової української школи, учителі перших класів упродовж року проходили курси. Директор теж не був осторонь і активно вивчав реформу за допомогою інтернет-ЗМІ. До впровадження освітніх змін долучилася й районна рада, виділивши кошти на оновлення меблів у першому класі. Зараз трохи є проблеми з підручниками, але шкільна бібліотека мало не щодня отримує нові надходження. Тож, переконаний директор, дуже швидко все налагодиться і країна побачить результати реформи.

Звісно, сама школа теж розвивається, і тут не обходиться без допомоги спонсорів. Микола Федорович розповідає, що два роки поспіль суттєву допомогу навчальному закладу надає народний депутат Владислав Голуб. Так, цьогоріч на заміну вікон було виділено близько 100 тис. грн.

Після встановлення нових вікон виникла проблема — немає коштів на відкоси. 56 тис. грн. на відкоси надав соціальний партнер ДП «Перемога Нова». А на день учителя подарували дошку. Тож, як сказав нам директор, новим спонсорам тут дуже раді.

Однак роботи в навчальному закладі ще вистачає. У найближчих планах Миколи Федоровича зробити капітальний ремонт спортзалу. Є велика надія, що з Нового року уроки фізкультури проводитимуть у відремонтованому приміщенні. Також директор хоче оновити меблі в кожному класі, мріє про сучасне обладнання в фізичний і хімічний кабінети. Словом, тут точно знають, що робити з грошима:)

Після такої інформативної бесіди в кабінеті команда Сільського Ревізора під руку з Паном Гусаком і директором відправилася оглядати школу. І найперше, що ми помітили, це оптимізм і щира любов директора до дітей. Микола Федорович у кожен клас заходив із жартом і посмішкою, на які діти відповідали взаємністю. А сміху скільки! Одразу видно, що директора тут люблять:)

А чи люблять навчатися? Ми вирішили довідатися це в самих школярів. Перегляньте, що нам розповіла малеча.

На цьому й завершилася наша ревізія у школі Тубільців. Освіті летить 5-ка, а Гусаки помчали далі:)

На ревізію у дитсадок нам довелося їхати в сусіднє село Березняки, оскільки в Тубільцях, на жаль, дошкільного закладу немає. Та й у садочок Березняків ми завітали тільки з другого разу. Коли приїхали вперше, малюки тільки лягли спати. А як же ми проведемо ревізію без них?

Тож ми повернулися за 4 години. Малеча вже встигла прокинутися, посмакувати підвечірком і награтися на подвір'ї. Тож старшу групу ми застали чемними, спокійними і навіть трішки стомленими в ігровій кімнаті. На щастя, наш досвідчений веселун Пан Гусак одразу зняв утому малих, і вже за мить дітлахи були активними і непосидючими — такими, як і мають бути:)

Ми вирішили розпочати ревізію з інтерв'ю з малюками. Нам розказали, що годують тут добре, вихователі хороші і взагалі садочок у них класний. Ще трохи секретів від малюків можете переглянути у відео.

Чи справді все так класно, йдемо перевіряти разом із директором дошкільного закладу Оленою Шафіковою. Доки оглядаємо ігрові кімнати й спальні, пані Олена розповідає, що у дитсадку є 3 різновікові групи. Всього заклад відвідує 69 дітей. І хоч садочок розрахований на меншу кількість діток, тут усім комфортно. За діткам доглядають 5 вихователів та музичний керівник.

Раніше в цій будівлі була початкова школа. Але в 2004 році тут зробили реконструкцію і відкрили дитсадок на 4 села. Із навколишніх сіл малечу привозить шкільний автобус, тож проблем із довезенням немає.

Олена Шафікова розповідає, що садочку дуже допомагають спонсори й сільська рада. Так, тут повністю оновили меблі, зробили ремонт, замінили систему опалення. У дитсадку є три комп'ютери. Один із них нещодавно подарувала «Перемога Нова».

Допомогу спонсорів та турботу сільради помітно в кожній кімнаті. Тут затишно, скрізь нові меблі, замінено вікна, а полички гнуться від іграшок. Тому не дивно, що на запитання про проблеми закладу пані Олена не знала, що й сказати. Мовляв, лишилося зробити тільки утеплення. А так тут все добре і проблем немає.

Що ж, такий заклад заслуговує 5-ки! На прощання ми подарували малюкам розмальовки й прапорці і провели їх на автобус. А самі поспішили в Тубільці, адже там на нас уже чекали спортсмени:)

Про те, що Тубільці — село спортивне, ми дізналися одразу, щойно приїхали. Просто біля будівлі сільської ради на великій дошці оголошень висить плакат із розкладом матчів місцевої футбольної команди. Як виявилося, Гусак-оператор Артем ще ніколи в житті не грав у футбол! Із цим треба було терміново щось робити, тож ми домовилися увечері пограти з місцевими у футбол.

О 19:00 наш РевіZORROмобіль уже стояв біля шкільного стадіону в очікуванні гри. Пограти прийшло небагато — не більше 8 чоловік. Але потішило те, що у Тубільцях немає гендерної дискримінації, тож дівчата тут ганяють м'яча нарівні з хлопцями.

Юні футболісти розказали нам, що футбол у селі дуже популярний. Улітку на стадіоні завжди хтось грає. І це не дивно, бо є з кого брати приклад. У селі є доросла футбольна команда «Рось-Тубільці», до якої мріє потрапити чи не кожен хлопець у селі.

Поки наш Гусак Артем уперше в життя грав у футбол, Гуска Катерина спілкувалася із тренером футбольної команди Анатолієм Хуторним. Чоловік розповів, що в команді грає близько 18 чоловік віком від 17 до 49 років! І грають серйозно, адже у районних чемпіонатах уже кілька років поспіль посідають призові місця.

Розвитку команди сприяють і спонсори. Так, хлопців постійно підтримує фермер і районний депутат Анатолій Маринчак. Транспорт для виїздів на чемпіонати постійно надає директор товариства «Пономар» Сергій Якименко. Із місцевого бюджету теж виділяють кошти на спортивні старання команди. Так, декілька разів хлопців відправляли відпочити на море. Все ж таки вони гідно представляють свою громаду на змаганнях, тож заслуговують на винагороду.

Великі надії тренер покладає на нового інвестора — ДП «Перемога Нова». Чоловік уже 11 років працює на підприємстві і не з чуток знає про їхню соціальну роботу. Тож сподівається, що і його футбольну команду не оминуть увагою. Бо хлопцям і форму треба, та й участь у районній першості не дешева — 10 тис. грн за сезон!

Звичайно, як і скрізь, тут не обходиться без проблем.

Хоча, це він, звісно, прибідняється! :) Як виявилося, Анатолій Іванович має палку любов не лише до футболу, а й до лижного спорту. І досягає неабияких успіхів. Цьогоріч він став срібним призером районних змагань із лижного спорту. Тож Тубільцям є чим пишатися!

Віримо, що спортсменів села чекають неабиякі спортивні злети, і бажаємо їм легких перемог! За спорт у селі від Сільського Ревізора летить 5 балів! Так тримати!:)

Обираючи із 5 підприємств, куди б нам завітати із ревізією, ми, звичайно, обрали «Перемогу Нову». По-перше, де б ми не були, нам скрізь говорили про допомогу цього підприємства. По-друге, нам кортіло дізнатися про майбутнє будівництво потужностей у селі Тубільці.

Офіс підприємства розташувався за 14 км від Тубільців (у селі Будище). На порозі нас уже чекали заступник директора підприємства із загальних питань Геннадій Штефан і фахівець зі зв'язків із громадськістю та пресою Дмитро Руденко. Оскільки на потужності ми потрапити не можемо, бо це санітарно-захисна зона, йдемо розпитувати про роботу підприємства у кабінет.

Як розповів нам Геннадій Штефан, дочірнє підприємство «Перемога Нова» працює уже близько 20 років. Раніше тут були державні курники, які з часом застаріли. Коли ж підприємство увійшло до складу компанії «Миронівський хлібопродукт», тут одразу оновили обладнання та осучаснили всі комплекси.

Нині підприємство входить до складу племінного птахорепродуктора 2-го порядку з розведення кросів м'ясних курей КОБ-500 та РОС-308. А якщо коротко й мовою людей, далеких від птахівництва, то нині тут вирощують батьківське поголів'я птиці та займаються виробництвом інкубаційного яйця.

Зважаючи на те, що днями компанія МХП увійшла у трійку кращих роботодавців аграрної галузі за версією міжнародної компанії Korn Ferry, ми не могли не поцікавитися умовами праці на підприємстві. Як виявилося, нині тут працює 510 осіб. Середня зарплата на підприємстві становить 8 600 грн. На роботу приїздять із усіх навколишніх сіл. Адже компанія забезпечує безкоштовний трансфер. А немісцевих тут забезпечують житлом.

Компанія також піклується про харчування своїх працівників. І плата за повноцінний ситний обід просто-таки мізерна — 1 грн! Уявляєте таку ціну? От і ми не уявляємо. А це справді так. Ми вважаємо, що з такими умовами праці своє 3-тє місце у рейтингу кращих роботодавців компанія цілком заслуговує.

Що стосується Тубільців, то у планах керівництва компанії побудувати там 3 бригади курників. А це близько 90 нових робочих місць для села! Щоб усе пройшло цивілізовано та відповідно до українського законодавства, рішення про будівництво погоджували з місцевим населенням. У селі провели громадські слухання, де було презентовано проект будівництва. Рішення ухвалили голосуванням. І результати були досить очікуваними — майже 99% мешканців підтримали будівництво потужностей.

На підприємстві вирішили не чекати, доки побудуються потужності, а одразу розпочали вкладати кошти в розвиток села. Передусім, запитали про головні проблеми. Найбільш болючим питанням для селян виявилася дорога. І хоча це питання виявилося досить дорогим, компанія дослухалася до селян і виділила 3,7 млн грн на ремонт дорожнього покриття у трьох селах: Тубільцях, Хрещатику і Березняках.

А там уже розпочалася допомога школі й дитсадку, участь в організації місцевих свят, допомога соціально незахищеним сім'ям. Чи не в кожному розділі нашої розповіді ми писали про допомогу від підприємства «Перемога Нова». Тож тут просто залишимо інфографіку із сумами, які вже інвестували в село.

Як зауважив Геннадій Штефан, компанія інвестує кошти тільки в ті села, де люди зацікавлені в розвитку й самі докладають максимум зусиль для цього.

Окрім інвестицій в інфраструктуру села, у компанії дбають про малозабезпечені, багатодітні сім'ї, воїнів АТО, пенсіонерів тощо. Щомісяця в село приїздить соціальний магазин, де селяни можуть придбати м'ясо птиці за ціною 15 грн/кг. Такі соціальні ціни дуже допомагають селянам. Бо ж на державні соцвиплати чи пенсію не проживеш.

Загалом, за 3 дні ревізії ми побачили, що «Перемога Нова» долучається до життя села мало не в кожній сфері. І головне, що це цінують. Нині у Тубільцях покладають великі надії на нового інвестора і сподіваються, що спільними зусиллями зроблять село сучасним. Віримо, що так і буде.

Після успішної ревізії на підприємстві «Перемога Нова» ми відправилися інспектувати далі. На подвір'я агропромислового підприємства «Юдана» ми потрапили цілком випадково. Просто побачили там комбайн і трактори, тож вирішили зайти й познайомитися. Нашому візиту не були здивовані. Склалося враження, що ревізію тут проводять чи не щодня:) Що ж, проведемо й ми!

Урочисту місію провести нам екскурсію взяв на себе керівник підприємства Ігор Зубачов. Доки ходили подвір'ям і дивилися техніку, дізналися, що «Юдана» працює вже 18 років. Це успішний сімейний бізнес. Головує тут мама Ігоря Валентина Анатоліївна, сам Ігор з братом взяли на себе виконавчі ролі. А от батька Анатолія син називає сірим кардиналом — «його ніхто не бачить, але він усім керує».

Нині підприємство має в обробітку 600 га землі. Вирощують пшеницю, соняшник, кукурудзу та сою. Підприємство хоч і невелике, зате дає для села чимало робочих місць. Та й на прохання допомогти не відмовляють. Сільський голова Надія Шафікова розповіла, що цьогоріч суттєво допомогли в очищенні доріг від снігу. Директор підприємства Валентина Анатоліївна піклується про артистів. Цього року закупила тканину для пошиття сценічних костюмів тощо.

Загалом атмосфера на підприємстві панує весела. Хлопці постійно жартують, доки лагодять трактор, і старанно вихваляють свого керівника. А гарний настрій усім забезпечує мале собача Жужа. Відверто скажемо, що охоренець із Жужі не дуже хороший. Зате порцію позитиву дарує однозначно:)

Ігор Анатолійович свою роботу надзвичайно любить, проте має дещо іншу мрію, до якої наполегливо йде. Ця мрія — власний консервний завод і плодово-фруктове виробництво. До слова, у Тубільцях такий завод уже навіть побудований. Він навіть кілька років пропрацював, але вже понад 10 років стоїть привидом за селом. І таких бізнес-привидів у селі чимало. Тут побудовані складські приміщення, новий офіс, стоять теплиці. От тільки ці будівлі ніяк не використовують. А в офісі взагалі жодного дня не працювали.

Що ж це за привиди? Пан Ігор пояснює, що більше десяти років тому це все приватизував народний депутат України з 3-го по 6-те скликання включно Валентин Зубов. На околиці села народний обранець побудував собі ще й будинок, однак майже там не жив. Коли ж депутатська діяльність завершилася, зупинився й завод. Відтоді минуло 10 років. За цей час частину будівель продали. Завод теж виставили на продаж.

Що ж, можливо, когось цікавить консервний завод. Тоді їдьте у Тубільці, вас там чекають:)

Ми ще довго блукали закинутим заводом, занедбаним садом і пустими складами. Але попереду було ще одне цікаве підприємство, тож ми побажали Ігореві здійснення заповітної мрії і помчали далі.

Вишенькою на торті нашої ревізії підприємств стала крафтова сироварня «Пані Коза». Підприємство розташувалося в Первомайському, і знайти його не важко. Передусім, його можна впізнати, побачивши 4 десятки кіз, що гуляють пасовищем на території. Тож повертаємо у ворота і йдемо знайомитися.

Тут нас гостинно зустрічає Вікторія Бойправ — власниця і головний сировар, а також її чоловік Ігор Гаращенко.

Коли ж Крим анексували, подружжя переїхало у село Первомайськ. Тоді задумалися, чим би зайнятися. І вирішили робити те, що справді люблять. Викупили стару ферму, почали розводити кіз. А потім відправилися у подорож сироварнями України, аби навчитися робити сир.

Нещодавно тут відкрили вже власну крафтову сироварню. Роблять із десяток різних видів сиру із козячого та коров'ячого молока. Тут можна купити моцарелу, бринзу, рікотту, шевар, скаморцу, лабне і ще багато видів сиру, про які Сільський Ревізор і не чув. Більше того, пані Вікторія навіть вигадала декілька авторських рецептів. Так, у асортименті сироварні є кротени у золі «Попелюшка», авторські сири «Журавлинка» і «Ніжність». До слова, сири «Ніжність» і «Попелюшка» цьогоріч здобули перемогу у конкурсі крафтових сирів у Києві.

Нині всю продукцію можна замовити через сторінку в мережі Facebook. На офіційній сторінці сироварні уже можна знайти десятки шанувальників сиру від «Пані Кози».

Ми теж не лишилися байдужими до сиру і напросилися на майстер-клас. Нам пощастило, адже саме під час нашого візиту тут збиралися робити моцарелу. Тож ми спершу уважно стежили за підготовкою сиру, а потім і самі спробували робити міні-кульки. Ми ж то думали, що то легко! Адже у вправних руках пані Вікторії кульки наче самі виростали. Насправді, Гуска Катерина спромоглася зробити одну нормальну кульку лише за 20-тим разом. Ох, втомилися!:)

Побачивши процес виробництва сирів і, що найголовніше, ту любов, з якою тут працюють, ми настільки надихнулися, що мало не просилися взяти нас на роботу. Однак, у сироварню вже найняли Олександру, а більше працівників поки не потребують. Та й не всі зможуть це робити.

У мріях жінки створити виробничий кооператив у селі, щоби люди могли здавати коров'яче молоко за вигідною ціною і потім споживати екологічно чисту продукцію зі своєї сировини. А ще в неї сотні ідей авторських сирів. Лишилося тільки експериментувати зі смаками і формами. Бо пані Вікторія робить сир у такій формі, щоб його було зручно готувати і куштувати.

Після майстер-класу з виготовлення моцарели для нас організували справжнє свято крафтових сирів. Нам дали скуштувати кожного виду сиру. Якби ж ви тільки знали, яка це смакота! Терпкі, ніжні, гострі, солодкі, легкі — на будь-який смак! Після такого не стати постійним покупцем неможливо було:)

Натхненні, ситі й щасливі ми подякували за надзвичайно теплий прийом і побажали успіхів! Бо така справа має жити:

Аграрії та підприємства у Тубільцях заслуговують 5-ки і чесно її отримують від Сільського Ревізора! Бажаємо тільки розвитку і процвітання, а разом із ним і добробуту села.

Амбулаторія у Тубільцях — досить популярне місце. Коли ми приїхали сюди на ревізію, то були відверто вражені кількістю скутерів, велосипедів біля ґанку, а також людей, які чекали в черзі на прийом. Як пояснила нам завідувачка амбулаторією Лариса Масик, ми потрапили сюди якраз тоді, коли приїхав сімейний лікар. А до всього ще й сезон ГРВІ розпочався. Тож і людей багато.

Загалом під опікою закладу перебуває 4 села, а це близько 2,5 тис. жителів. Із них 320 дітей, тож роботи вистачає завжди. На обладнання тут теж не скаржаться. Окрім необхідного медичного устаткування, тут є й комп'ютер, і інтернет проведено. Також закладу допомагає райдержадміністрація, народні депутати. Лікарка каже, що нині найбільша проблема — відсутність спеціалістів.

І хоч кадрів немає, а людей лікувати треба. От і справляються удвох — вона і лікар-сумісник, у якого окрім цих сіл є ще 4 більших села. Раз на тиждень лікар приїздить і влаштовує прийом. Іноді затримується допізна, бо людей багато.

Двічі на рік у село приїздять спеціалісти обласної лікарні і влаштовують прийом. Так, нещодавно за сприяння народного депутата Владислав Голуба приїздили окуліст, кардіолог і невропатолог.

Що стосується реформи медицини, то у пані Лариси негативне ставлення до змін. І таку позицію пояснює тим, що фактично рівень надання послуг не змінився.

От і зараз амбулаторія у Тубільцях потребує ремонту. До всього, украй потрібен службовий автомобіль. Бо часто доводиться вирушати на виїзд у сусідні села. Виручають скутери або велосипеди, але взимку на такому транспорті є ризик і самим злягти в лікарню. Тож питання з автомобілем стоїть дуже гостро. Але пані Лариса покладає надії на децентралізацію, спонсорів та інвесторів. Можливо, у недалекому майбутньому спільними зусиллями таки вдасться втілити задуми.

Віримо, що так і буде. Довго пані Ларису не затримували, адже вона поспішала разом із сімейним лікарем у школу. Сьогодні там запланували профілактичний огляд підлітків. Тож часу на теревеньки не було.

Медицині в Тубільцях ставимо 4 бали! Бажаємо, щоб команда поповнилася молодими фахівцями, усі задуми реалізувалися, а місцеві ніколи не хворіли:)

Будинок культури в Тубільцях — певно, якесь прокляте місце. Щойно ми повернули до будівлі, наш РевіZORROмобіль зламався! На щастя, все не так серйозно — у нас зламалася система автоматичного піднімання вікон. Тож поки наш водій приводив до ладу авто, ми пішли дізнаватися, чим ще нещасливе це місце.

Як виявилося, 10 років тому в селі сталася біда — місцевий будинок культури згорів майже до тла. Для сільського голови ця подія стала особливим болем.

Упродовж 10 років сільська рада активно шукала кошти, щоб відремонтувати будинок культури. Одразу після трагедії в області пообіцяли виділити 200 тис. грн і ще 28 тис. грн обіцяв дати район. Тоді люди самотужки очистили територію, власними силами вивезли сміття і прибрали. Однак до цього часу жодних коштів не надійшло. Та й ці гроші зараз мало чим допоможуть. За підрахунками, які проводили 2 роки тому, на ремонт будівлі необхідно не менше 5 млн грн! А хто ж їх дасть?

Перед кожними виборами депутати обіцяли виділити кошти. Мовляв, пишіть листи, а ми все зробимо. Обіцянками все й закінчувалося. У сільраді вже стомилися ті листи писати й дарма вірити гарним словам. Тож із часом своїми силами вдалося поставити пластикові вікна у вестибюлі, який дивом не завалився. Там і донині проводять репетиції масових заходів, а концерти організовують просто неба на порозі будівлі.

На щастя, відсутність повноцінного будинку культури ніяк не вплинула на розвиток мистецтва у селі. Під час ревізії в місцевій школі ми познайомилися з фольклорним ансамблем «Тубіляночка». Його створили учні школи разом із учителями. І найцікавіше те, що артисти не просто співають фольклорні пісні, а й відроджують старовинний побут рідного села. Так, вони виступають у традиційному одязі, який був поширений винятково в селі Тубільці. Більшість костюмів — із бабусиних скринь. Деякі сорочки та спідниці були пошиті ще в 30-х рр. минулого століття.

Ансамбль «Тубіляночка» на місці не сидить. Артисти постійно беруть участь у різних районних фестиваль. Навіть більше, вони вже двічі виступали у Пирогово! От і зараз готуються до чергової поїздки. Тільки послухайте, як гарно співають дівчата з ансамблю.

Окрім фольклорного ансамблю, у школі також облаштували кімнату-музей «Світлиця». Речі для музею звозили не тільки з Тубільців, а й з сусідніх сіл. І, як розповіла нам керівник шкільного гуртка із відродження традицій Оксана Даценко, «Світлиця» — це не мертвий музей. Тут час від часу проводять вистави про українське село, організовують вечорниці тощо. І обов'язково використовують увесь інвентар музею.

Враховуючи те, що в селі будинку культури немає, часто місцеві жителі ходять на концерти до сусіднього села — у Первомайське. Тим більше, що йти недалеко — відстань між селами не більше 500 м. Ми теж не полінувалися і заїхали на гостину до Тетяни Маринчак, яка опікується культурою села уже 3 роки поспіль.

Дорогою до клубу жінка розповідає, що все життя віддала роботі в школі. Потім пішла на пенсію, але довго сидіти без діла не змогла. Буквально за кілька місяців улаштувалася на роботу в сільський клуб у Первомайському. Тетяна Михайлівна пригадує, коли прийшла сюди на роботу, тут не було нічого: ні апаратури, ні світломузики, ні навіть старого магнітофона.

Але коли вже взялася за роботу — треба хазяйнувати. Завдяки допомозі сільської ради в клуб придбали підсилювач звуку, депутат райради Анатолій Маринчак придбав нові колонки. Разом із місцевими артистами тут прикрасили сцену, зробили декорації й почали проводити концерти.

Уже за рік у клубі з'явився вокальний ансамбль «Горлиця», що об'єднав 8 жінок різного віку. А от для малих артистів справжньою радістю стали заняття з танців. Місцеві танцівники Коля Малюх і Ліза Бойко організували свою школу танців у селі й почали навчати бажаючих основам бальних па. Так, у перервах між навчанням у школі й гастролями всією Україною молоді аматори готували із підростаючим поколінням танцювальні номери, які потім демонстрували на святах.

До організації свят долучаються також і спонсори. До прикладу, уже два роки поспіль на день села підприємство «Перемога Нова» організовує для дітей дозвілля. Безкоштовні батути, солодка вата, аніматори — дітей потім до пізнього вечора не можна додому забрати. А для дорослих — подарунки. Задоволеними залишаються усі.

Про місцевих артистів піклується й підприємець Зубачова Валентина (АП «Юдана»). Так, жінка закупила тканину для пошиття сценічних костюмів.

Звичайно, спонсори не в змозі вирішити всіх проблем клубу. Тут терміново треба робити ремонт будівлі, утеплювати фасад. Обов'язково потрібно зробити опалення, бо в клубі хоч і встановили «буржуйку», вона не надто рятує від зимового холоду.

Сподіваємося, усі проблеми незабаром вирішаться. А поки культурі летить 4-ка від Сільського Ревізора! Не забувайте й ви ставити оцінки наприкінці тексту.

Тубільці, хоч і чимале село, однак магазинів тут небагато. Ми нарахували три, якщо не брати до уваги кафетерії. Проте після ревізії одного з них ми переконалися, що вибрати є з чого.

Так, ми побували у магазині навпроти сільради. Наше ревізорське око зауважило, що продуктовий вибір у магазині хороший. Тут можна купити майже все необхідне, та й ціни не надто високі. Окрім цього, в магазині можна посмакувати гарячою кавою.

Ось вам ціновий зріз найбільш затребуваних продуктів.

Продавчиня магазину каже, що конкуренції між торговими точками в селі немає. Щось тут дешевше, а щось дорожче. Тож місцеві не обділяють увагою жоден магазин і ходять однаково часто в усі три.

Що стосується кав'ярень, то у селі таких мається аж дві! І обидві користуються популярністю. Ми завітали на перевірку до кав'ярні «Рось», яка знаходиться біля будинку культури. Тут нам розповіли, що вести такий бізнес у селі дуже важко. Навіть незважаючи на те, що майже кожних вихідних у кав'ярні є замовлення: то хрестини, то дні народження. Але висока орендна плата, податки й інші витрати не дозволяють отримувати хороший заробіток.

А що ж робить молодь, якщо кав'ярню замовлено? Як розповіли нам місцеві, на дискотеку всі ходять у село Первомайське. Там є бар із великим залом для танців, тож суботніми вечорами уся молодь із навколишніх сіл збирається там.

На жаль, ми не змогли потрапити на дискотеку, адже завершення нашої ревізії випало на четвер. Чекати вихідних ми не могли.

Магазинам та кав'ярням летить 4 бали! Бажаємо покращувати асортимент і розвиватися. І обов'язково платоспроможних покупців:)

Відверто кажучи, наш РевіZORROмобіль трохи боявся їхати на Черкащину, бо за 2,5 роки існування проекту добре пам'ятає, що доріг тут немає — лише напрямки. І яким приємним було здивування, коли ми повернули до села, а під колесами відчули рівнесенький свіжопокладений асфальт! Ну хіба не щастя?

«Щастя», — відповідають нам місцеві жителі. І цієї радості чекали дуже довго. У Тубільцях, та й у навколишніх селах проблеми з дорогами вже давно. І з кожним роком кількість і діаметр вибоїн збільшувалися у геометричній прогресії. Ще б трохи, і місцевим дітям розказували б на ніч казки, що колись у давнину в селі бачили асфальт на дорогах:)

Звичайно, у сільській раді довгими роками думали, де б узяти кошти, щоб таки зробити ремонт доріг. Узимку цього року на нараді в районі пообіцяли виділити 4 млн грн на ремонт дороги в Хрещатику та Березняках, але до цього часу у місцевий бюджет не надійшло жодної гривні. Місцеві жителі уже й зневірилися.

Однак, коли у село прийшов новий інвестор ДП «Перемога Нова», перше, про що попросили, — хоч якось допомогти у ремонті доріг. До прохання дослухалися і виділили 3,7 млн грн! Завдяки такому фінансовому підкріпленню сільській раді вдалося взяти участь у державній програмі співфінансування і залучити додатково 3,6 млн грн. З місцевого бюджету також виділили незначну частину коштів — 65 тис. грн. Цих грошей вистачило, щоб зробити ремонт доріг у Тубільцях, Хрещатику і Березняках.

Більше того, окрім коштів підприємство «Перемога Нова» виділило понад 700 кубів вторинного щебню на грейдерування інших доріг у селах. Тож у Тубільцях і селах громади тепер тішаться хорошим асфальтовим покриттям.

Ми розділяємо радість місцевих жителів і оцінюємо дороги в Тубільцях на 5!

Перевірку благоустрою села ми розпочали з освітлення. Спеціально для цього довше грали з хлопцями у футбол, щоб сфотографувати ліхтарі й освітлені вулиці Тубільців.

І які ж ми були здивовані, коли о 20:30 у селі загорівся тільки один ліхтар, і той на фасаді магазину в центрі. А в інших місцях — темно, хоч в око стрель. І тільки іноді улицям проїжджають велосипедисти з ліхтариками на кермі.

І все ж ми не втрачали надії, тому вирішили зателефонувати до сільського голови Надії Шафікової й розпитати, чи буде світло.

Ех, а ми так сподівалися побачити в селі світло. Що ж, сподіваємося, майстра таки викликали і вже наступного вечора вулиці в селі були освітлені.

Що стосується охайності й чистоти території, то тут про це дбають. Ми застали прибиральницю будинку культури за активною роботою. Жінка старанно гребла листя біля будівлі й підмітала доріжку. Території біля приватних будинків теж у переважній більшості чисті та охайні.

На радість місцевій малечі в селі є дитячий майданчик із гойдалками і маленький майданчик з огорожею і сіткою для гри в баскетбол. На жаль, на деяких каруселях зламалося металеве кріплення, тож не всі розваги тут безпечні для дітей. Та й батьки малюків говорили нам, що давно мріють про сучасний новенький майданчик — зі справними гойдалками і тренажерами для старших дітей. Що ж, можливо, хтось зі спонсорів відгукнеться і подарує селу радість.

Оцінка Сільського Ревізора за благоустрій Тубільців — 3 бали. Адже відсутність освітлення в селі — великий недолік. Бажаємо, щоб найближчим часом проблему вирішили, а в центрі села з'явилася нова облаштована зона відпочинку для дітей.

Провівши три дні в селі, ми з упевненістю можемо сказати, що Тубільці не відірвані від зовнішнього світу. Тут хороший мобільний зв'язок Київстар, хоча 3G можна зловити не скрізь. А от Lifecell взагалі не ловить. Тож наш Гусак Артем усі три дні був без мобільного зв'язку:(

З кабельним інтернетом справи дещо кращі. У всіх державних установах є комп'ютери і вільний доступ до мережі, тож ми можемо бути спокійні, що нашу розповідь прочитають:)

За комунікації в Тубільцях ставимо 4-ку і дорікаємо Lifecell, що не поставили в селі вишку для кращого зв'язку!

Отже, команда Сільського Ревізора провела три дні у Тубільцях і готова поділитися враженнями.

Загальна сума балів для Тубільців від Сільського Ревізора — 48 балів із 55-ти! Дякуємо за гостинність та відкритість!

Допоможіть нам обрати Село Року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою й Ви.