SHARE
Третій сезон Сільського Ревізора стартував! Уже скучили за Гусаками? Еге ж! Більше місяця ми розбирали ваші запрошення і вирішували, звідки розпочнемо наш політ українськими селами. Нарешті скринька пуста, листи розібрано і чемодани стоять на порозі. Витремо з них пил і вирушимо в дорогу!:)

Першу сільську ревізію нового сезону ми провели на Київщині у селі Озера Бородянського району. Ох і гаряча ж була поїздка! Гусаки опинилися в центрі сільських чвар, були свідками запеклих сварок. Доходило навіть до погроз! Уперше за історію проекту ми мало не зупинили ревізію, але заради всього хорошого, що нам вдалося віднайти у селі, ми вирішили все ж таки завершити інспекцію і розповісти вам, як живуть селяни неподалік від столиці.

Ми побували у сільській раді, пограли у футбол у школі й відвідали дитсадок, прокачали м'язи в місцевій тренажерці, послухали пісні у будинку культури, поганяли на катку для асфальту й дізналися секрети виробництва біодобрив. Усі об'єкти, де ступала гусяча лапа Сільських Ревізорів, зображено на карті.
Гусаки пообіцяли собі оцінювати об'єкти неупереджено і, як завжди, розповідати про село з добром. Не забувайте й ви ставити оцінки наприкінці тексту.
Сільська рада
Запрошення відвідати село Озера з ревізією ми отримували двічі. І обидві заявки надійшли від учительки біології в місцевій школі й голови громадської організації «Сила громад» Оксани Одинцової.

Як завжди, перевірку починаємо з головної будівлі села — сільської ради. Тут нас зустрічає сільський голова Вадим Мартинов. Уже з порогу запевняє, що ніяких перевірок не боїться. Мовляв, не вперше. Тому все розкаже і покаже.

А дивитися є на що! Село хоч невелике і компактне, проте має розвинену інфраструктуру. Нині тут проживає 830 чоловік. Переважну більшість населення становлять люди працездатного віку. Воно й не дивно, адже близька відстань від столиці і щоденне автобусне сполучення дозволяють людям, проживаючи в селі, їздити на роботу до Києва.
До того ж у самому селі роботи теж вистачає. Тільки послухайте, що тут є: цех з фасування індиків, рибне підприємство, комплекс з виробництва біодобрив, підприємство з виробництва котлів, завод із виробництва керамічних блоків. Це ж сотні робочих місць, не враховуючи такі держустанови, як школа, дитсадок і ФАП.
Аби люди робити хотіли, а робота знайдеться!,
– говорить нам продавчиня місцевого магазину.
Із такою кількістю підприємств бюджет села повинен бути вражаючим! Однак, Озера ще не пройшли процес децентралізації. Нині йде активна підготовка до об'єднання. Нещодавно тут провели голосування, щоб обрати населений пункт, до якого будуть приєднуватися. Обирали із чотирьох потенційних «родин»: Бородянки, Гостомеля, Бучі та Горенки. Громада села вирішила піти в Гостомельську родину. А от сам сільський голова ставиться до децентралізації насторожено.
Передусім, очільник села боїться, що кошти в громаді розподілятимуть нерівномірно. Тобто основний капітал йтиме на розвиток саме центру громади, а невеличким селам — «на тобі, небоже, що мені негоже». А як інакше, якщо від великих сіл буде по 30 депутатів, а від Озер, наприклад, тільки 2? А нову посаду старости Вадим Анатолійович порівнює з посадою англійської королеви: одне звання і жодних повноважень.

Однак, на думку чоловіка, у сучасній системі місцевої влади недоліків ще більше. Головна проблема — бюрократія і відсутність повноважень у сільського голови.
Хочеш робити, а не можеш. І людям важко це пояснити. От стоїть аварійне дерево, яке треба терміново зрізати, бо впаде, не дай Боже, комусь на голову, а ти повинен кучу узгоджень перед цим зробити. Бо коли зріжеш просто так, то тебе, як мінімум, оштрафують. То хіба ж це я господар у селі? Або як людям пояснити, що дорога в їхньому селі, якою вони щодня ходять, — це не їхня дорога, і ми не маємо права її ремонтувати? Який же я тоді хазяїн, якщо я ламаю ноги перед сільрадою? Розв'яжіть нам руки, щоб ми справді були господарями у своїх селах і могли працювати,
– говорить Вадим Мартинов.
Поки село не увійшло до ОТГ, доводиться виходити з тих повноважень і коштів, що мають. У 2018 році бюджет села склав близько 3,5 млн грн. На ці гроші вдалося реалізувати чимало проектів. Так, майже мільйон гривень витратили на відновлення двох озер у селі. За словами Вадима Мартинова, для нього ці проекти — справа честі.
Коли я прийшов на посаду голови, перше, що взявся робити, це озера. Ви бачите у нас зараз є два невеличких озера. Раніше тут було одне озеро, бо інше колишня сільський голова засипала, щоб продати землю. Тепер доводиться відновлювати. Бо що ж то за село Озера без озер?,
– розповідає сільський голова.
Також значні кошти були виділені на ремонт мереж вуличного освітлення. Цьогоріч ремонт ліхтарів обійшовся сільраді в 580 тис. грн. Витрати хоч і немалі, зате можна спокійно гуляти нічними Озерами.

Ще близько півмільйона гривень виділили на ремонт ділянки дороги у центрі села поблизу церкви. За словами сільського голови, дороги там не було вже давно — лише напрямок руху. Однак ремонт дався не так просто, як того хотілося б. Оскільки дорога на цій вулиці загального користування, то півроку довелося чекати дозволу на укладання асфальтного покриття за кошти з місцевого бюджету. Отже, щойно отримали довгоочікуваний документ, приступили до роботи. Буквально за кілька днів на очах Сільського Ревізора на вказаному місці був свіженький асфальт.
Не забувають тут і про соціальну сферу. Щороку з бюджету виділяють 100 тис. грн на допомогу населенню. Так, місцева влада виплачує невелику матеріальну допомогу тим, у кого в сім'ї сталося горе, допомагає коштами на лікування хвороб, частково оплачує протезування зубів тощо.
У селі по-різному оцінюють роботу сільського голови. Хтось ставиться позитивно і каже, що цілком задоволений результатами. Багато хто воліють не давати оцінку і займають нейтральну позицію. Та є у селі справжня опозиція — ГО «Сила громад». За словами голови «Сили громад» Оксани Одинцової, організацію створили, «бо є постійні нарікання на роботу сільського голови». Передусім, членів ГО (а таких близько 20) непокоїть питання справжньої вартості робіт, які виконують у селі.
За ті кошти, що він витрачає, можна зробити набагато більше. От дивимося, згідно з документацією, ремонт освітлення обійшовся у півмільйона, а ми рахували, що все обійшлося б не більше 200 тис. грн. Туалет — 90 тис. грн, ремонт криниць — 500 тис. грн, а це все можна вполовину дешевше зробити,
– говорить голова ГО «Сила громад» Оксана Одинцова.
Ще одна вимога активістів — публічність сільського голови. За словами колишньої голови села Лариси Кушніренко, за 8 років головування Вадим Мартинов жодного разу не звітував про виконану роботу. Мовляв, із села навіть 250 підписів зібрали, щоб зробити збори. Однак, сільський голова проігнорував прохання жителів.

Загалом, за словами Лариси Кушніренко, нинішній сільський голова — головна проблема села Озера. На наше запитання, чому ж його люди знову підтримали на голосуванні й обрали сільським головою на другий термін, нам відповіли просто: «100 тис. грн рознесли чи не в кожну хату». Як виявилося, йдеться про 100 тис. грн, які щорічно сільрада виділяє на матеріальну допомогу населенню.
Матеріальна допомога — це добре, але це хороший стимул для того, щоб любити владу. Вона схиляє людей до того, щоб вони думали, що влада про них дбає,
– каже Оксана Одинцова.
Також жінки розповіли, що Вадима Мартинова звинувачують у хабарництві у розмірі 3 тис. грн, і нині ведеться слідство.

На такі зауваження на свою адресу сільський голова Вадим Мартинов реагує спокійно. Мовляв, це твориться з першого дня його роботи. За ці роки були сотні перевірок прокуратури, тисячі викликів поліції. І, як розповів нам чоловік, причини для викликів часто були безпідставні.
От ми в селі зрізали старі аварійні тополі. Буквально через годину представники ГО «Сила громад» разом із поліцією і прокуратурою ходили і рахували пеньки, чи я бува закон не порушив. Або у нас тут нещодавно ремонтували дорогу загального користування (не за кошти місцевого бюджету). Я підійшов і попросив хлопців «залатати» яму на узбіччі. Вони через людяність виконали прохання. Так до мене викликали поліцію, бо, мовляв, я використовую кошти з місцевого бюджету не за призначенням. Та я ж нічого за те не платив. І так щоразу, коли я щось роблю,
– говорить Вадим Анатолійович.
За словами сільського голови, за 2,5 роки до нього жодного разу не прийшли з ГО з якоюсь ініціативою. І причину такої неприязні чоловік пояснює просто — майже всі члени «Сили громад» — це колишні депутати на чолі з колишньою очільницею села Ларисою Кушніренко, які хочуть повернутися до влади. Того, що його звинувачують у корупції, чоловік не приховує. Проте заперечує факт злочину і каже, що його просто замовили ті ж таки активісти з ГО «Сила громад». Натомість, чоловік розповідає, що справжня хабарниця у селі — його попередниця.
Коли я прийшов до влади, половина будинку культури була приватизована Ларисою Кушніренко. А депутати про це навіть не знали, хоча було рішення сесії. Слухи в селі ходили, тож я одразу перевірив по документах. Більше того, виявилося, що в селі з'явилося три вулиці, про які ніхто не чув і не бачив — щоб продати землю. Через суди ми повернули будинок культури селу,
– говорить сільський голова.
Увечері після розмови із сільським головою та представниками ГО «Сили громад» з нами виявили бажання поговорити кілька жителів. Як годиться, зустрілися у центрі села біля будинку культури. Питання до роботи сільського голови виникли у місцевих жителів Андрія Кондратюка та Ярослава Охріменка. Передусім, чоловіки скаржилися на відсутність звітності про роботу. Мовляв, можливо, сільський голова робить багато для села, однак про це ніхто не знає, бо Вадим Мартинов жодного разу не розказував громаді про результати роботи.
Не менш гострою проблемою є підтоплення села. Андрій Кондратюк скаржиться, що кожного року навесні у його подвір'ї утворюється справжнє озеро. Також є проблеми з напругою електроенергії.

З часом до розмови приєдналася колишній сільський голова Лариса Кушніренко, голова ГО «Сила громад» Оксана Одинцова та окремі жителі села. Питання виникали з приводу оренди будинку культури, яку здійснює місцевий підприємець, з приводу ремонту доріг тощо. Сільського голову звинуватили в тому, що він «замилив людям очі в селі». Пропонуємо переглянути у відео вечірніх зборів.
Так, переговори перетворилися на невеличкі збори невдоволених діяльністю сільського голови. Коли ж до зборів приєдналася жителька села Олена Войтенко, яку одразу охрестили «прес-секретарем» Вадима Мартинова, збори перетворилися на велику сільську сварку. Одні звинувачували сільського голову в бездумній розтраті державних коштів, хабарництві і бездіяльності. Натомість Олена Войтенко звинувачувала попередницю сільського голови Ларису Кушніренко в незаконній приватизації будинку культури та інших правопорушеннях, скоєних за час її головування.

Були й інші думки. Одна з місцевих жительок пояснила, що чвари в селі точаться давно. А все тому, що в селі йде запекла боротьба за владу між нинішнім сільським головою і його попередницею. На думку жінки, селу допоможе абсолютно нова влада, яка не має стосунку ні до попередників, ні до теперішнього голови. Таку гіпотезу підтримали й інші жителі.
Поки вирішували, хто винен, галасу наробили немалого! Усі словесні перепалки транслювали в соцмережах. Протилежна думка Олени Войтенко була в меншості, і її на цих «зборах» почути не забажали. Зрештою, за криками селян когось почути було важко. Тому усі разом вирішили, що в селі організують загальні збори жителів, де діалог буде не одностороннім. На цьому й розійшлися.

Як виявилося наступного дня, сварка на тому не завершилися.
До мене ввечері після тих зборів приїхала колишній сільський голова Лариса Кушніренко і просто в моїй хаті погрожувала мені. Казала, щоб я закрила рота і не розказувала про її діяльність на все село. І це при тому, що в мене в хаті були малі діти,
– розповіла Олена Войтенко наступного дня.
Під «роздачу» потрапила і команда Сільського Ревізора. Цього ж дня нас запросили на збори депутатів у сільраду. Виявляється, селом пішли чутки, що нас «замовила» ГО «Сила громад» і ми показуємо лише одну сторону конфлікту. Аргументи прості: по-перше, на ревізію до Озер нас запросила Оксана Одинцова, яка є головою громадської організації; по-друге, начебто напередодні ввечері збори невдоволених ми організували самі, не запросивши туди інших жителів села. Сільський голова звинуватив нас у тому, що у вечірній сварці винна команда Сільського Ревізора.
Нагадуємо, згідно з правилами проекту, заявку на ревізію на сайті проекту може заповнити кожен бажаючий. Ми розглядаємо всі запрошення і намагаємося відвідувати всі села, куди нас запросили на інспекцію. Озера не стали винятком. Окрім того, команда Сільського Ревізора завжди вислухає тих, хто має що нам сказати. І нам прикро було вислуховувати звинувачення, які лунали від сільського голови на підвищених тонах у стінах сільради.

Як відомо, мета нашого проекту — розповідати про українські села, які є прикладом для наслідування, показати українцям, що село розвивається і може бути комфортним місцем для проживання. Чи є таким прикладом село Озера? Чи варто наслідувати такі стосунки між владою й народом? Ми так не вважаємо, тому вперше в історії Сільського Ревізора ми вирішували питання про припинення ревізії.

Однак, ми згадали школу й дитсадок в Озерах, яким можуть позаздрити навіть у містах, пригадали щирі розповіді дітей, які з нетерпінням чекали нашого візиту. Заради цього ми вирішили таки продовжити ревізію і розповісти українцям правду про те, як живеться селянам поблизу столиці. Ми показуємо все, як було насправді — чесно, відкрито і неупереджено.
Що ми побачили в Озерах? У селі справді йде боротьба за владу. Село поділилося на 3 табори. Перший табір — ті, хто підтримують сільського голову і бачать результати його роботи. Другий табір — ГО «Сила громад», які звинувачують сільського голову в бездіяльності й шукають факти злочину в кожному його рішенні. І є ще третій табір — найбільший — це селяни, які не беруть активної участі в житті села й зберігають нейтралітет.

Ми ж оцінюємо роботу сільської ради на 4 бали. Ми побачили достатньо, щоб стверджувати — сільський голова працює. Ми бачили, як ремонтують дороги, оцінили вуличне освітлення, відвідали об'єкти інфраструктури. Не нам оцінювати вартість робіт. Однак, факт виконання цих робіт заслуговує на оцінку.

Ми бажаємо селянам знайти спільну мову з владою, активістам — направити свій ентузіазм на роботу, яка б давала видимі результати для села. Та найбільше наше побажання — відновіть злагоду в селі, бо чвари — найбільший ворог добробуту.
Освіта
Далі за планом у Гусаків була школа — найулюбленіше місце ревізії. Чому? Та тому, що тільки діти можуть з безпосередністю і душевною щирістю розповідати, що косметика «для морди», а собак в селі годують «пропавшою кашею». Напередодні нашого візиту нам розповіли, що кожного ранку перед заняттями для учнів проводять зарядку. І хоч як ми не поспішали, а таки не встигли приїхати на 8:00, щоб і самим долучитися до хорошої спортивної традиції (за це дякуємо Укравтодору, який ремонтує дороги на трасах:)

Як виявилося, в Озерах не просто школа, а навчально-виховне об'єднання, яке включає в себе власне 9-річну школу й дитсадок. Минулого року навчальний заклад відсвяткував своє 50-річчя. Про зміни, які відбувалися в цих стінах, розповідає директор Віктор Духота.
Чоловік обійняв посаду директора у 1990 році, маючи за плечима 17 років учительського досвіду. Віктор Іванович пригадує, що коли прийшов сюди на роботу, школа мала не найкращий вигляд.
Матеріальна база була дуже слабкою, покрівля приміщення практично була відсутня, не було підлоги в навчальних кабінетах. Так люди працювали. Я зайшов на третій день роботи в кабінет — провалився, підлога прогнила. Дівчата, які зі мною працюють, не дадуть збрехати,
– пригадує директор.
Із цим треба було щось робити. Тому Віктор Іванович почав «вибивати» кошти і хазяйнувати. Передусім, відремонтували дах і підлогу, потім добудували їдальню. Із часом вдалося суттєво оновити матеріально-технічну базу. Багато в чому допомогла сільська рада, незважаючи на те, що освітній заклад перебуває на балансі району. Так, 4 роки тому в школу закупили 12 комп'ютерів: 6 поставили у комп'ютерному класі, а інші розподілили між кабінетами. Минулого року сільрада виділила 200 тис. грн на оновлення меблів, а цьогоріч дала 24 тис. грн на ремонт НВО.
Матеріально-технічна база — лише половина справи. Не менш важлива роль у навчальному процесі належить і вчителям. За словами директора, педагогічний колектив у школі молодий. На роботу до села приїздять навіть зі столиці, хоча знайти таких фахівців було нелегко.
У нас не було вчителя математики. Двічі я їздив у Педагогічний університет ім. Драгоманова, в Житомирський педуніверситет. Ходив на зустрічі з 4-им і 5-им курсом. Уже знайшов учительку. Але чи вона злякалася, чи що… Довелося їхати знову. Знайшов молоду дівчину, 2017-го року випуску. Он перший тиждень у нас працює, наче все подобається. Їздить зі столиці. Ми їй оплачуватимемо відрядження, всіляко сприятимемо, аби лише працювала,
– розповідає Віктор Іванович.
До впровадження нової української школи теж готувалися старанно. Півроку вчителі працювали над створенням нового освітнього простору. За рахунок держбюджету у школу закупили одномісні парти, стільці, ламінатор тощо. До процесу підключилися також батьки й підприємці. Тому на початок навчального року до нововведення тут були повністю готові.

Для першачків нова система теж не була несподіваною. Як розповів нам директор, форми проведення занять, які пропонує нова українська школа, тут практикують уже давно. Такі заняття починають проводити ще у дитсадку. Особливо цьому сприяє те, що школа й дитсадок — один навчальний заклад.

Якщо ж говорити про реформу загалом, то Віктор Іванович вірить у нововведення і вважає, що це треба було зробити давно. Одну з головних переваг директор вбачає в самостійності навчальних закладів.
Після розмов разом із директором відправляємося на екскурсію. Дорогою до класів Віктор Іванович розповідає, що цьогоріч до них у школу прийшло абсолютно нове покоління дітей.
Порівнюючи дітей, які приходили в школу в 90-х і нинішніх першачків, не можна не помітити різницю. Сучасні діти дуже активні, вони на місці не сидять. Їм постійно треба вигадувати якісь нові форми проведення уроків, постійно чимось зацікавлювати до навчання. Тепер дітлахи у нас вимогливі,
– говорить педагог.
Про вимогливість дізнаємося одразу, щойно запитали, чого дітям не вистачає у школі.
Мені не вистачає ліжка. От якби поставили в кутку класу диван, де я міг би поспати чи полежати, то було б добре. А так в садочку було краще, бо там тихо і можна було спати, — розмірковує другокласник Андрій.

А якби я був директором, то зробив би триразове харчування! — говорить нам третьокласник.

А ще нам треба спортзал! — кажуть хлопці.
Зі спортзалом у школі справді проблема — немає приміщення. Тому уроки фізкультури тут проходять на шкільному стадіоні, поки дозволяє погода. До слова, фізкультура — фаворит серед шкільних предметів у всіх класах. А все тому, що її викладає директор школи. До того ж у вільний від занять час Віктор Іванович грає з учнями у футбол на стадіоні.

Любов директора та його колективу до дітей чітко видно в кожному класі. У 2008 році за кошти сільради у всій школі було проведено ремонт, а на суму 147 тис. грн в кожен клас закупили нові меблі. Нині кожен клас оформлено по-різному, стіни прикрашені цікавими малюнками, постерами. За словами Віктора Івановича, учителі мало не всю відпустку провели в школі, готуючи кабінети до нового навчального року. Майже в кожному класі тут стоять комп'ютери з доступом до інтернету, а діти повністю забезпечені підручниками і навчальними матеріалами. Та що казати! Тут у кабінеті біології живе хом'як!:)
Здавалося б, у школі є все необхідне. Лишилося тільки облаштувати спортзал. Проте Віктор Іванович хазяйським оком бачить, чого ще не вистачає закладу. Так, найперше у планах директора — утеплити будівлю. Для цього вже розробили проект, але ціна питання складає 3 млн грн, а це завеликі витрати для сільської ради. Однак ні Віктор Іванович, ні сільський голова Вадим Анатолійович здаватися не збираються і будуть шукати додаткові кошти, аби реалізувати задум.

Бажаємо їм успіхів. Школу в Озерах оцінюємо на 4 бали. 1 бал знімаємо лише за відсутність спортзалу, але сподіваємося, що колись у будівлі таки знайдеться місце для занять спортом:)
Дитсадок
Після відвідин школи одразу прямуємо в дитсадок, який розташувався неподалік. Веселий галас і сміх дітей чути ще на шкільному подвір'ї, та щойно Пан Гусак з'явився у воротях території дошкільного закладу, галас став удвічі гучнішим. Сільський Ревізор і оком не встиг моргнути, як команду вже обступили дітлахи. Видно, нашого приходу тут чекали:)

Перш за все спілкуємося з малюками.



— Які в тебе вдома живуть тварини?

— В мене є котик.

— Чим ти його годуєш?

— Мама годує. Він любить м'ясо:)






— А до нас колись приходив бабусин котик. Ми дали йому гостинчик — рибку. Бо він любить рибку.

— А я теж своєму котику даю рибку!

— А я годую Рижика молоком і кістками:)


— А чим ви тут у садочку займаєтеся?

— Ну ми цілий день гуляємо, потім робимо роботу, потім їмо, потім спимо, потім знов гуляємо, а тоді мама забирає мене додому.

— А яку роботу ви робите?

— Ну, у нас заняття, ми малюємо, ліпимо, співаємо….


Загалом із дитячих розповідей ми зрозуміли одну головну річ — коти і собаки в Озерах живуть, як вареники в маслі! Поїв рибки, закусив м'ясом і запив молоком:) Так би кожному жити!

А я же живеться дітям у садочку? Щоб це перевірити, разом із директором йдемо на оглядини закладу. Дорогою директор НВО Віктор Іванович розповідає, що нині в садочку є дві різновікові групи. Загалом заклад відвідують 36 дітей, черги немає. За словами директора, за потреби дитсадок вмістить 40 і більше діток, аби ж вони були. За малюками наглядають 3 виховательки та 2 помічники.
У приміщенні облаштовано дві ігрові кімнати, дві спальні та невеличкий дитячий спортзал. Оглядаючи кімнати, відмічаємо, що такому закладу може позаздрити чи не кожне село. У кімнатах зроблено свіжий євроремонт, вони по-різному оформлені. Від іграшок розбігаються очі навіть у вже дорослих ревізорів:) Два роки тому тут повністю оновили меблі, виконали теплоізоляцію будівлі. У спортзалі є телевізор та музичний центр, а також усе необхідне обладнання для занять спортом.
Оглянувши кімнати, йдемо дивитися харчоблок. Щойно відчинили двері кухні, звідти запахло так смачно, що голова обертом пішла.
О, Оксана Іванівна хазяйнує! Обід готує,
– говорить директор.
Ми вже збиралися фотографувати Оксану Іванівну, але вона засоромилася. Мовляв, не фотогенічна, та й часу нема.

Ігрові майданчики надворі теж поставили не так давно, тому усі вони справні і в чудовому стані. Тут каруселі, гойдалки, будиночки, гірки і повно всіляких споруд, куди можна залізти. Що сказати — справжній рай для маленьких непосид:)
Хоча виховательки говорять, що так тут було не завжди. Ірина Букіна працює в садочку вже 16 років. Жінка пригадує: коли прийшла сюди на роботу, дитсадок був трохи занедбаний. Тоді коштів не було. Була всього одна група на 15 дітей, а ходило й того менше — по 7-8 діток. Але з часом у заклад почали вкладати кошти. Зараз тут є все необхідне. А на наші запитання про проблеми чи потреби виховательки лише знизують плечима: «Усе вже маємо!».

Що ж, нам лишається лише побажати успіхів. Дитсадку в Озерах від Сільського Ревізора летить тверда 5-ка!
Спорт
Зі спортом у селі Озера Сільський Ревізор уже частково познайомився під час відвідин школи. Там чи не кожен школяр запевняв нас, що їхній улюблений урок — фізкультура, а ще всі полюбляють грати у футбол з директором. І хоч ми не потрапили на ранкову зарядку, зате побачили, як під керівництвом Віктора Івановича ганяють у футбол першачки з другокласниками.
Однак, на футболі спортивний потенціал села не закінчується. Тим більше, озерчанам є ким пишатися і з кого брати приклад. Так, у селі проживає бронзовий призер чемпіонату України зі стронгмену серед аматорів та срібний призер чемпіонату України серед ветеранів Юрій Руденко. До слова, змагання зі стронгмену — це колишні богатирські ігри. То що, йдемо знайомитися із місцевим Іллею Муромцем?

Любов до спорту в Юрія Руденка зародилася, коли йому було 16 років.
Тоді, у 90-ті роки всі хотіли бути схожими на Арнольда Шварценеггера Ми з другом збирали залізо, варили, крутили й власноруч робили тренажерний зал. Так само, в цьому клубі колись займалися. З цього усе й почалося,
– пригадує чоловік.
Тривалий час заняття спортом було звичайним хобі. Але два роки тому Юрій Руденко потрапив у Федерацію стронгменів України, де почесним президентом є Василь Вірастюк. Тоді ж почав брати участь у змаганнях і здобувати перемоги. У найближчих планах богатиря — здобути перше місце на чемпіонаті України зі стронгмену серед аматорів та серед ветеранів.

Щоб перевірити богатирські здібності Юрія Руденка, йдемо з ним у місцевий спортзал, який облаштувала молодь у підвальному приміщенні будинку культури. До слова, значну підтримку хлопцям надала сільська рада. Тут зробили ремонт, провели вентиляцію. Минулого року сільрада виділила 24 тис. грн на закупівлю обладнання. Деякі тренажери місцеві спортсмени робили власноруч. Нині до тренажерки ходить займатися близько 20 хлопців. Ми запрошували їх прийти на зустріч у зал, однак наше запрошення чомусь проігнорували. Тому за хлопців сповна відбувався Юрій Руденко.
Уявіть собі, стронгмен спокійно підняв над собою 100-кілограмову штангу. Після цього, підняти Гуску вагою в 50 кг (ну може трішки більше :) для спортсмена було заіграшки. Сільський Ревізор теж спробував свої сили на деяких тренажерах. Ох, треба йти в спортзал, бо все, що змогли підняти — мікрофон і гантелю:)

А поки спорту в Озерах ставимо 5 балів! Бажаємо спортсменам не втрачати богатирську силу і здобувати нові перемоги:)
Аграрії та підприємства
Село Озера — як Китай у мініатюрі. Великої стіни тут, звичайно, немає, але невеличких заводів та цехів — хоч відбавляй. Рахуйте самі: «Слобожанська будівельна кераміка», яка виробляє керамічні блоки, кар'єр із видобутку глини, цех «Рибний рай», завод з виробництва кормових біодобавок «Кронос Агро», підприємство із виробництва пластикових виробів, цех з фасування м'яса індиків «УПГ-Інвест», підприємство із виготовлення твердопаливних котлів, фермерське підприємство та ще понад десяток малих підприємств.

Сільський Ревізор вирішив розпочати інспекцію підприємців із фермера. Але наше спілкування з аграрієм обмежилося короткою телефонною розмовою:
У мене все добре з бізнесом і пайовиками. І я не маю часу на зустрічі!,
– сказав нам Сергій Петрович.
Замість фермера про його роботу нам розповідали місцеві жителі. Хоча й вони знають не так багато. Відомо, що цьогоріч на орендованій землі він вирощував соняшник. Місцеві жителі скаржаться, що аграрій порушує закон. Адже обробляє землі поблизу житлових будинків пестицидами.
Його землі знаходяться просто під моїм будинком. Коли він кропив поля, у моїх дітей тиждень була страшенна нудота. Але ж за законом він не має права обробляти поля пестицидами, якщо вони находяться менше, ніж за 300 м до житлових будинків,
– говорить місцева жителька Юлія Семенюк.
Жителі звернулися до фермера з проханням не обробляти поля хімічними препаратами поблизу будинків. Фермер вибачився і пообіцяв виконати їхнє прохання. Сподіваємося, так і буде.
«Кронос Агро»
Далі за нашим планом — зустріч із підприємством «Кронос Агро», яке займається виготовленням кормових біодобрив та дезінфікуючих засобів. На щастя, співвласник і директор підприємства Ілля Мартинюк залюбки зголосився провести нам екскурсію.
Виробництво кормових добавок в Озерах розпочалося в 2003 році. Тоді один із співвласників нинішнього «Кронос Агро» домовився з німецьким бізнесменом про відкриття в селі філіалу Biochem GmbH.
Раніше на місці заводу були ферми нетелів, але ці ферми зруйнувалися. Лишилися сараї. Німець не вірив, що тут буде підприємство. Але ми були впевнені, що в нас все вийде, що це цікавий для України бізнес,
– пригадує Ілля Мартинюк.
Інтуїція не підвела українських бізнесменів. Старі сараї переробили під завод, добудували нові приміщення, і вже скоро підприємство почало виготовляти біодобавки до кормів. Згодом через економічні причини партнерство з німцем завершили, створивши на базі «Біохем» нову вітчизняну компанію — «Кронос Агро».

Сьогодні на заводі «Кронос Агро» виготовляють дезінфікуючі засоби та сучасні кормові біодобавки, які є абсолютно екологічними. Як розповів нам директор, раніше у тваринництві активно використовували кормові добавки, які містили в собі антибіотики та гормони. Але з часом учені виявили, що такі добавки негативно впливають на людей, які вживають м'ясо тварин, тому їх заборонили. Щоб кормові добавки були екологічно безпечними й ефективними, на підприємстві почали використовувати ензими. Ензими сприяють кращому розщепленню корму. Відповідно, тварина їсть менше, але краще набирає вагу. За словами Іллі Олександровича, у світі такі біодобавки на основі ферментів стрімко набувають популярності.
Сировину для виробництва біодобавок закуповують у Європі та Китаї. Чоловік бідкається, що в Україні майже немає якісної сировини для виробництва, тому доводиться співпрацювати з іноземними постачальниками. Готову продукцію «Кронос Агро» здебільшого реалізує на внутрішньому ринку. Незначну частину біодобавок купує Єгипет, але в планах керівників підприємства — розширення горизонтів і підкорення нових ринків.

Та й взагалі тут не стоять на місці і постійно розвиваються. Не так давно побудували великий ангар, де уже розташували склад і куди планують перенести частину виробництва. Тут діє сертифікована лабораторія, яка займається дослідженнями й контролем якості продукції. У мріях керівників підприємства — випуск біопрепаратів для рослин. Для цього потрібні чималі капіталовкладення. Але тут не здаються, і навіть посадили невеличкий сад для власних дослідів. Маємо визнати, що досліди йдуть вдало, адже під вагою налитих груш гілки молоденьких дерев майже ламаються:)
Примітно, що працівники заводу докладають зусиль не лише в робочих процесах, а й дбають про територію. Так, дівчата оформили клумби, насадили багато квітів. Троянди, хризантеми, чорнобривці, а ще декоративні кущі та багато інших рослин тішать око просто посеред подвір'я. А от хлопці подбали про пожежну водойму, висадивши там комиші і запустивши рибу. Загалом, тут зробили все для того, аби на роботі було комфортно, наче вдома.

Розвиваючи власне підприємство, тут не забувають і про село. Як розповів нам Ілля Мартиненко, найчастіше вони надають фінансову підтримку на заходи, що відбуваються в Озерах та в районі. Так, нещодавно підтримали святкування 95-ї річниці заснування Бородянського району.

З місцевою владою теж підтримують хороші стосунки. Ілля Олександрович каже, що сільський голова підтримує бізнес-ініціативи в селі, і в них склалася комфортна співпраця. Звичайно, хотілося б більшого розвитку села. Проте чоловік розуміє, що не все залежить від місцевої влади. Активну участь у житті села повинні брати і його жителі, і державна влада. На думку підприємця, українцям бракує відповідальності.
Я вважаю, що державна влада повинна більше уваги приділяти селам і інфраструктурі. Коли ми працювали з німцями, я бачив, як живуть німецькі села. У них підтримується однаковий рівень достатку по всій країні. А в нас дуже великий перепад рівня життя в селах та містах. І в нас недостатньо відповідальності за своє місце. Така наша біда. Але цьому треба вчитися. На Заході люди довго вчилися відповідальності за те місце, де вони живуть. Тому у них такий високий рівень життя,
– розповідає Ілля Мартинюк.
Віримо, що зовсім скоро німці вчитимуться у нас, як хазяйнувати у своїх селах. А поки дякуємо Іллі Олександровичу за гостинність і поспішаємо на наступне підприємство.
«УПГ-Інвест»
Ще одне озерське підприємство, яке наповнює бюджет села, — «УПГ-Інвест». З інтернету ми дізналися, що це великий агрохолдинг, який займається виробництвом м'яса індиків. Основні потужності виробництва розташовані у Чернівецькій області, а в Озерах знаходиться цех з фасування індичого м'яса. Тож поки наш Пан Гусак нервово сидить в РевіZORROмобілі (аби його бува не переплутали з індиком), ми вирушаємо знайомитися з підприємством.
Як розповіла нам директор компанії Ольга Мордакова, «УПГ-Інвест» розпочала свою діяльністю в Озерах нещодавно — у лютому цього року. Жінка пригадує: найважче було сформувати колектив.
На жаль, відсутність кваліфікованих працівників у селах — проблема всієї держави. Нам було важко знайти команду, але ми це зробили. Сьогодні у нас працює 30 чоловік, які приїздять сюди на роботу з Озер, з сусідніх сіл і навіть з Києва. Усі вони офіційно працевлаштовані й отримують конкурентну заробітну плату,
– говорить Ольга Мордакова.
Пані Ольга також поділилася з нами секретом, що незабаром тут збудують цех з переробки індичого м'яса. А це означає, що Озера отримають додаткові робочі місця і кошти до скарбниці.
Однак робота і сплачений податок до місцевого бюджету — не єдина користь від компанії. Привілеї від розташування цеху в селі отримують не лише працівники, а й усі жителі. Річ у тім, що у визначені дні селяни можуть купувати м'ясо свіжих індиків за собівартістю. І ці слова підтвердилися під час нашого візиту на підприємство. Сюди якраз приїхали селяни за тушкою індика.

Окрім того, директор розповідає, що «УПГ-Інвест» активно підтримує розвиток культури в селі. Так, компанія фінансово допомагає під час масових заходів у Озерах, нещодавно долучилася до святкування 10-річчя місцевого хору «Джерельце» тощо. І хоча підприємство лише нещодавно розпочало свою роботу в селі, у планах — активно сприяти культурному та спортивному розвитку громади.

Сподіваємося, плани будуть реалізовані найкращим чином. А ми тим часом завершуємо ревізію підприємств у селі Озера. Наша оцінка місцевому бізнесу — 5 балів! Бажаємо такого ж стрімкого розвитку і процвітання — і підприємцям, і селу:)
Культура
На інспекцію до місцевого будинку культури ми потрапили дуже вчасно — сюди саме сходилися артисти вокально-інструментального ансамблю на репетицію. Щоб не зривати робочо-творчий процес, ми тихцем вихопили директора Наталію Лінкевич на коротку екскурсію.
Жінка хазяйновито веде нас до актової зали. Тут скрізь зроблено ремонт, на сцені стоїть нове музичне обладнання. Одним словом, рай для творчої людини. Інша половина будинку культури орендована місцевою підприємницею. Там зробили кав'ярню. За словами Наталії Миколаївни, таке сусідство дає багато переваг. По-перше, орендар сплачує за всю електроенергію, оплачує половину рахунків за опалення, а також суттєво допомагає артистам.

Кошти за оренду приміщення, які отримує сільрада, виділяють на будинок культури. За ці гроші закупили артистам чобітки, свити чоловікам, костюми ведучим, придбали комп'ютер, принтер. Також пані Наталія відкрила нам секрет, що готує для дівчат з ансамблю сюрприз — нові жилетки для виступів.
Пані Наталія пригадує: коли прийшла сюди на роботу, в клубі працював танцювальний гурток, а також секція з карате. За танці батьки платили самі, а от заняття з тренером по карате проводили за рахунок спонсорів. Був навіть гурток «Умілі ручки», але з часом на заняття почало приходити все менше дітей, тож його закрили. Гурток танців теж припинив своє існування, а з часом і секцію карате відмінили, бо спонсор відмовився оплачувати послуги тренера. Але тут не здаються й активно шукають нового спонсора.

Правою рукою та вірною партнеркою в організації свят для Наталії Миколаївни є художній керівник Людмила Шагалова. Жінка розповідає, що вона в культурі майже все життя.
«З дитячих років любила співати. Пам'ятаю, була маленька, коли бачила, що мама йде з роботи, ставила маленький табурет, ставала на нього і уявляла, що граю на акордеоні. Це я була в 1-му класі. От вважайте, з 1962 року я в культурі. Моїми глядачами були батьки, родичі, друзі…», — пригадує Людмила Іванівна.
З дитячих років любила співати. Пам'ятаю, була маленька, коли бачила, що мама йде з роботи, ставила маленький табурет, ставала на нього і уявляла, що граю на акордеоні. Це я була в 1-му класі. От вважайте, з 1962 року я в культурі. Моїми глядачами були батьки, родичі, друзі…
— пригадує Людмила Іванівна.
У юнацтві пані Людмила мріяла, що все життя працюватиме в культурі, а на старості піде працювати до школи. І ця мрія збулася. Усе своє життя вона віддала роботі в культурі. З 1990 року жінка викладає музику в Озерській школі, а з 2008 працює художнім керівником у місцевому будинку культури. Щойно Людмила Шагалова прийшла сюди на роботу, організувала вокально-інструментальний ансамбль «Джерело». Хоча сама жінка каже, що хор створювали самі учасники. Половина артистів із ансамблю співали у цих стінах з самого малечку, тож саме їм треба дякувати за те, що село Озера має візитну картку.

Цього літа ансамбль відсвяткував своє 10-річчя. Нині тут співають приблизно 15 жінок, а от чоловіків усього 3, тому їх бережуть, як зіницю ока.
Нам би побільше чоловіків, не вистачає чоловічого голосу в хорі. Але що ж ти зробиш, коли вони не хочуть співати?,
– бідкається директор будинку культури Наталія Лінкевич.
За 10 років репертуар «Джерела» наповнився найрізноманітнішими піснями. Чимало є й авторських пісень, адже, за словами художнього керівника, написати пісню для них ніколи не було важко. Хтось із артистів напише вірш, а пані Людмила за ніч придумає музику. Так народжуються пісні.
Ми тут усі літні. Нап'ємося таблеток і біжимо співати. Дощ, холод, мороз, хурделиця… Все одно йдемо, бо любимо співати. Коли співаємо, то крила ростуть за спиною!,
– натхненно розповідає жінка.
Нам пощастило послухати, як співають окрилені артисти вокально-інструментального ансамблю «Джерело». Перегляньте і ви.
До співів залучили й дітей. Так, у будинку культури є дитячий вокальний ансамбль «Мрія» і дитячий хор «Джерельце». Тут підростають майбутні артисти «Джерела». Є також і сольні виконавці.

Нині Людмила Іванівна мріє про те, аби ансамбль «Джерело» отримав звання народного. І жінка переконує нас, що ця мрія обов'язково здійсниться. А от у Наталії Миколаївни є ще кілька мрій. Вона планує організувати театральний гурток, відновити заняття з карате. А ще, як і годиться господині, жінка хоче зробити ремонт фасаду будинку культури, бо його уже пошкоджено. Сподіваємося, усі мрії обов'язково здійсняться.
Послухавши ще трохи пісень, команда Сільського Ревізора відправилася на інспекцію до місцевої бібліотеки. Тут, серед книжок, нас зустрічає завідуюча Ольга Фурсенко. Вона, наче бабуся-казкарка, знає усі місцеві легенди й бувальщини. А ще соромиться відеокамери й відмовляється її фотографувати:)

Уже 48 років поспіль щодня жінка відчиняє двері бібліотеки для місцевих читачів. Знає тут кожну книжку й журнал. 15 років просиділа в неопалювальному приміщенні, але роботу не покинула. У 2005 році бібліотека «переїхала» у приміщення сільської ради, де й лишилася до цього часу.
Окрім книжок тут є 3 комп'ютери. У 2011 році бібліотека виграла тендер на проведення безкоштовного інтернету. Тож в Озерах кожен бажаючий має доступ до інформації через світову мережу.

За словами пані Ольги, інтернет — це, звісно, добре, але книжок не вистачає катастрофічно. Книжковий фонд застарів, щороку тут списують багато книг, а от нових надходжень майже немає. На щастя, знаходяться люди, які дарують книги в бібліотеку. Та цього замало.

Ще одна радість для душі пані Ольги — вишивання. Бібліотекарка пригадує, що першу роботу вишила у 2000 році. Тоді в одному з журналів надрукували схему вишивання ікони. Вона запала до душі бабусі, й пані Ольга вирішила її вишити. З того часу з-під її руки вийшов не один десяток вишитих рушників, серветок і картин. Тільки погляньте на це розмаїття кольорів і візерунків.
І хоч роки в пані Ольги давно повернули на осінь, а здоров'я часто підводить, бабуся не збирається полишати улюблену справу. Щоранку упродовж 4 днів, поки ми були в селі, бачили, як бібліотекарка неспішним кроком йде на роботу. Бо там життя, книжки і відрада.

Культурі в селі Озера ставимо 5 балів. Бажаємо не втрачати натхнення й життєвої сили, щоб культурний розвиток у селі не припинявся.
Медицина
Традиційно, Гусаки проекту Сільський Ревізор не минають сільські медпункти і ФАПи. Бо ж здоров'я громади — найважливіша запорука її добробуту. Ми б і цього разу охоче заглянули до місцевого лікувального закладу, якби нашому візиту не завадило нещастя.

Як виявилося, напередодні нашого приїзду в Озера у завідувачки ФАПом сталося горе в родині. Ми не стали турбувати жінку і просити показати нам медпункт. Однак, про медичне обслуговування ми чимало чули від жителів села. Нам розповіли, що ФАП в Озерах — на заздрість кожному сільському лікарю. Тут зроблено хороший ремонт, є обладнання та ліки для надання першої невідкладної допомоги. Словом, нарікати нема на що!

Окрім того, у центрі села є аптека. Відкрили її не так давно, і селяни задоволені. Поблизу аптечного пункту ми зустріли стареньку маленьку бабусю з сумками. Вона щойно вийшла з магазину і поспішала в аптеку. Зупинилася лиш на хвильку, щоб висловити подяку за можливість купувати ліки в рідному селі.
Це добре, що в селі є аптека. Бо ліки купувати треба, куди ж без них… А до Гостомеля хоч і недалеко, але все одно треба їхати. А тут все на місці,
– говорить бабуся.
Оскільки нам не вдалося на власні очі побачити ФАП, оцінку за медицину ми не ставитимемо. Вважаємо, це було б нечесно. Тож ми залишаємо можливість оцінити рівень медицини жителям Озер. Графу з оцінками шукайте наприкінці тексту:)
Магазини та кафе
Подейкують, що історія українських сіл твориться не в сільській раді і навіть не в будинку культури, а в… сільському магазині! І не важливо, чи то велика «кооперація» (як любо називають їх бабусі), чи то маленька ятка 2х2 м. Адже саме в магазині вирішують, за кого голосувати на виборах президента, тут знайомляться, сваряться, миряться і саме сюди з усього села сходяться новини. Йдемо на розвідку?

Магазинів у Озерах — наче в райцентрі. Тільки в центрі ми нарахували 5 великих точок продажу! Тож вимогливому покупцеві є з чого вибрати. До слова, асортимент в магазинах чималий. Тут можна придбати всі необхідні продукти, перекусити смачними паніні, зігрітися ароматною кавою. Список можна продовжувати довго, але ми пожаліємо наших читачів, які ще не встигли пообідати:)

Ціни у сільських магазинах не кусаються. За продуктовий кошик ми заплатили 98 грн 30 коп.
За словами продавчинь, найближчим часом ціни в магазинах піднімуться. Такі висновки роблять з власного досвіду: щойно піднімають акциз, ростуть ціни й на звичайні продукти.

У селі також є магазин із господарчими та канцтоварами. Тут теж вражаючий асортимент — від будівельних матеріалів першої необхідності до вишуканих люстр і французького посуду. А до всього ще й чимало дитячих іграшок. Тож, поки дорослі обирають, який придбати віник, малеча обирає, на якій іграшковій машині поїде додому:)
Якщо з магазинами ситуація зрозуміла, то з кав'ярнями усе набагато складніше. І річ не в тім, що його тут нема. Кав'ярня в селі є. Вона займає частину будинку культури. Як запевнив нас сільський голова, власниця закладу орендує частину будівлі на законних підставах, сплачуючи оренду.

У місцевих жителів думка інша. Мовляв, жодної угоди немає і гроші йдуть не в бюджет, а до кишені. Та найголовніше — через розміщення кав'ярні у будинку культури тут не проводять дискотек, і ввечері молоді немає де подітися.

Дівчата й справді скаржилися нам, що місцевій молоді доводиться їздити в сусідні села на дискотеку або ж проводити вечори на зупинках у селі. У сільраді нам сказали, що вони організовували дискотеку, однак до 23:00 ніхто не з'явився, а коли ж молодь нарешті прийшла, танці завершилися п'яною бійкою.
Я проти того, щоб молодь випивала. Звичайно, вони будуть ходити в сусіднє село! Бо там є бар, можна випити, а тоді й потанцювати,
– каже сільський голова Вадим Мартинов.
Дівчата не заперечують, що майже кожні гуляння молоді завершуються бійками.
А що ми тим хлопцям можемо зробити?,
– розводять руками.
Батьки дітей теж хочуть, аби в селі була дискотека. І аргументи сільського голови щодо бійок і пияцтва їх не переконують. Мовляв, нехай у молоді буде дозвілля.

Як вирішити це питання, ніхто не знає. Дівчата кажуть, що бійки будуть завжди. А сільський голова не хоче давати привід для розквіту хуліганства в Озерах. А поки магазинам та кав'ярням Озер летить 4 бали від Сільського Ревізора. Бажаємо таки вирішити питання з дискотекою без небажаних наслідків.
Дороги
Перше, що ми побачили, в'їхавши у село Озера, — бригаду ремонтників, які активно й наполегливо укладали новий асфальт.
Певно, до приїзду Сільського Ревізора так готуються!,
– подумали ми.
Коли ж підійшли до хлопців із ремонтної бригади, ті розповіли, що працюють у селі вже кілька днів. Мовляв, укладання нового асфальтового покриття — це не ями латати, і тут за день не впораєшся.

Ми вирішили допомогти хлопцям у їхній нелегкій праці. Просилися за кермо асфальтового катка, проте нам таку техніку не довірили. А от проїхатися поруч із водієм дозволили:) Тож ми тепер сміливо можемо стверджувати, що ремонтували дороги в Озерах.
На ремонт цього відрізку дороги у селі чекали давно. За словами місцевих жителів, їхати там уже було неможливо. Новий асфальт обійшовся місцевій владі у півмільйона гривень. Але дався не так просто, як того хотілося б. Річ у тім, що це дорога загального користування. Тому, щоб не мати проблем і робити все відповідно до законодавства, Вадим Мартинов півроку отримував дозвіл на ремонт відрізку дороги від обласного Департаменту інфраструктури. Щойно отримали довгоочікуваний папірець, одразу приїхали ремонтники й розпочали роботу. І, за словами сільського голови, таких бюрократичних перешкод чимало.
У селі є чимало доріг загального користування. Якби ж то Укравтодор ремонтував ті дороги… У нас би важкий тягар з плечей упав. А так, буває, кошти в бюджеті є, а використати їх на ремонт дороги ти не можеш. І як пояснити людям в селі, що це не наші дороги? Який же я тоді хазяїн?,
– говорить Вадим Анатолійович.
Звичайно, коштів на ремонт не завжди вистачає. Тому Озерська сільрада активно працює з областю, щоб узяти участь у програмі співфінансування. Так, у планах голови відремонтувати дорогу по вул. Шевченка. Ямковий ремонт тій дорозі допоможе як мертвому кадило, тому треба стелити нове асфальтове покриття. За підрахунками, ремонт обійдеться у півтора мільйона гривень, а це майже половина річного бюджету села. За словами Вадима Мартинова, таких витрат сільська рада собі дозволити не може (принаймні цього року). Тож коли там буде покладено новий асфальт, невідомо.
Однак, окремих жителів села обурюють не лише ями на сільських дорогах, а й покладений асфальт. А точніше, вартість робіт і якість виконання. Озерчани розповіли, що кілька років тому на одній із вулиць села був зроблений капітальний ремонт дороги, який обійшовся сільраді в 1 млн грн. Однак, замість 5 метрів ширини, прописаних у проекті, відремонтували трохи більше 4 м. Також селяни стверджували, що кількість шарів асфальту була недостатньою.

Ми з'ясували, що йдеться про відрізок дороги на вул. Першотравневій, який ремонтували у 2015 році. Більше того, справа дійшла до суду. У 2016 році суд призначив експертизу, яка таки підтвердила — роботу виконали неякісно.
Будівельні роботи з капітального ремонту проїжджої частини вул. Першотравнева с. Озера Бородянського району Київської області, виконання яких передбачено умовами Договору № 04/02/15 від 12.05.2015 року та які внесені до актів приймання виконаних будівельних робіт: № 1 за червень 2015 року вартістю 635 496 грн та № 2 за червень 2015 року вартістю 373 191,6 грн не можуть бути прийняті, оскільки є неякісними та потребують повного перероблення,
– таким був висновок експерта.
Хто винен у цьому — виконавець робіт чи сільська рада, яка приймала виконану роботу, з'ясовують у суді.

Ми таки вирішили провести свою експертизу стану доріг у селі Озера. Проїхавшись вулицями села, ми побачили, що майже скрізь є асфальтована дорога у хорошому стані. Виняток становить дорога у центрі села, де є чимало вибоїн, а також декілька віддалених вуличок із ґрунтовим покриттям.
Найбільше скарг на дорогу ми отримали від озерчан, що проживають по вул. Молодіжній. На більшій частині вулиці хороше асфальтове покриття зробили близько 10 років тому. Тоді ця вулиця тільки розбудовувалась. Однак вулиця стала більшою, там з'явилися нові мешканці, але проїжджу частину до їхніх будинків поки не зробили. Замість цього там звичайна польова дорога, яка після дощу перетворюється на місиво з глини та болота.

Чому там досі немає асфальту? Пояснення просте: ця частина вулиці заселена лише з одного боку, з іншого боку вулиці простягається поле й активно триває будівництво нових будинків. Обираючи між тим, де більше необхідне асфальтове покриття (у центрі села чи на цій частині вулиці), депутати та сільський голова ухвалили рішення цьогоріч відремонтувати дорогу в центрі. Однак, ми сподіваємося, прохання жителів вул. Молодіжної почують і незабаром місцеві дітлахи ганятимуть на роликах новою рівною дорогою.

Наша оцінка дорогам в Озерах — 4 бали! Місцеві дівчата сміливо можуть ходити тут на підборах, а хлопці — ганяти на скейтах та велосипедах. Бажаємо, аби бюрократія не ставала на заваді благоустрою села, і уже скоро до кожної хати був покладений асфальт.
Благоустрій
Колись один сільський чоловік в невідомому селі сказав нам: «Якщо в селі немає освітлення, то в такого села немає майбутнього». Щоб дізнатися, чи є майбутнє в Озер, нам довелося чекати сутінків. І таки є! О 20:30 ну вулицях села загорілися ліхтарі. Пролетівши над нічним селом, ми оглянули всі вулиці, де світяться ліхтарі. Тільки погляньте, яка краса відкривається з висоти пташиного польоту!
Ціна такої краси немаленька. Як розповів нам сільський голова Вадим Мартинов, цьогоріч на ремонт мережі вуличного освітлення витратили 401,4 тис. грн.

На щастя, освітленням благоустрій села не закінчується. Тут також дбають про чистоту території. Щоб у селі не було стихійного сміттєзвалища, на вулицях встановили контейнери для сміття. Щотижня приїздить спеціальний транспорт, який чистить контейнери. І для населення це не коштує ані копійки! А от місцевому бюджету чистота територій обходиться у 100 тис. грн.

В іншому ж село напрочуд охайне. Біля кожної садиби прибрано, на газонах немає сміття чи зілля. Дітям тут теж комфортно. У центрі села представники однієї з релігійних груп за свої кошти облаштували дитячий майданчик.

Місцевий храм — теж шедевр ландшафтного дизайну. Місцеві дбають, аби тут завжди було чисто й охайно. Любо глянути!
За благоустрій села Озера ставимо тверду 5-ку! Бажаємо, щоб і в громаді загалом було так чисто і злагоджено, як у селі.
Комунікації
Зв'язок із зовнішнім світом в Озерах досить цікавий. Місцями тут легше доїхати до Києва, аніж туди додзвонитися. Місцева жителька Ольга Андріяка скаржилася нам, що їй часто доводиться «ловити» мобільний зв'язок на городі.
Мушу бігати з мобільним телефоном у руках по всьому городу, щоб з дочкою поговорити. А в грозу взагалі зв'язатися ні з ким неможливо, зв'язку немає взагалі!,
– говорить жінка.
А транспортне сполучення тут працює набагато краще, ніж мобільні оператори. Так, з села до Києва щодня ходить декілька автобусів, що вже говорити про районний центр.
Що стосується інтернету, то він проведений майже до кожної оселі. Тим більше, безкоштовний інтернет є у бібліотеці. Щоправда, мобільний інтернет треба спіймати!

Комунікації в селі оцінюємо в 4 бали. Сподіваємося, українські оператори покращать якість зв'язку в селі, бо з таким рівнем 4G тут з'явиться не скоро.
Підсумки
Переваги села:
  • якісний ремонт у дитячому садку;
  • хороші умови навчання у школі;
  • у будинку культури діють дитячий і дорослий хори, є опалення;
  • гарно облаштована тренажерна зала;
  • у селі ремонтують дороги;
  • освітлені майже всі вулиці села;
  • є контейнери для сміття;
  • хороше транспортне сполучення зі столицею та райцентром;
  • велика кількість підприємств.
Недоліки села:
  • у школі немає спортзалу;
  • будівля школи потребує утеплення;
  • не організовано дозвілля для молоді;
  • відсутня публічна звітність про роботу сільської ради;
  • немає дороги на частині вул. Молодіжна;
  • у селі постійні чвари між населенням та владою.
Остаточна оцінка для Озер від Сільського Ревізора — 45 балів із можливих 50.

Ми щиро дякуємо всім, хто з повагою та добром ставився до роботи команди, був відкритим і щиро розповідав про життя в селі. Сподіваємося, озерчанам вдасться відновити мир і злагоду в селі, аби Озера розвивалися й процвітали!

Допоможіть нам обрати Село Року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою й Ви.


Оцінка ревізора Ваша оцінка
4.0
Сільська рада
3.0 / 45 голосів
4.0
Освіта
5.0 / 34 голосів
5.0
Дитсадок
5.0 / 33 голосів
5.0
Спорт
5.0 / 34 голосів
5.0
Аграрії та підприємства
5.0 / 32 голосів
5.0
Культура
5.0 / 34 голосів
4.0
Медицина
5.0 / 33 голосів
4.0
Дороги
5.0 / 35 голосів
5.0
Благоустрій
5.0 / 33 голосів
4.0
Комунікації
5.0 / 30 голосів
Підсумкова оцінка Ревізора: 45.0 балів Підсумкова оцінка читачів: 48.0 балів
Выполнено с помощью Disqus