SHARE
Ще один сезон пригод Сільського Ревізора добігає кінця. Гусаки-ревізори проінспектували 9-те село! Цього разу нас закинуло в Гусарку, що на Запоріжжі. Ви тільки погляньте, яка назва! Хіба ж ми могли оминути таке рідне нам село? Тому, спакувавши валізи, узявши ласти й маски для плавання (біля моря ж будемо), ми поринули в новий політ.

У Гусарці говорять на неповторному «гусарському» діалекті, картоплю шанують настільки, що встановили їй пам'ятник замість Леніна в центрі села, та ще й проводять Міжнародний картопляний фестиваль «Гусарська бульба». Ми перевірили школу, дитсадок, краєзнавчий музей і сільраду, зазирнули в гості до медпункту й покаталися на новенькому тракторі полями агрофірми «Алоінс-Агро». Місця, де побував Сільський Ревізор, зображено на карті.
Окрім того, нашій команді пощастило побувати на футбольному матчі, сісти за ткацький верстат і зазирнути до скрині місцевих майстринь. Гусаки-ревізори вивчили мову «гусарського» діалекту й тепер знають, що таке «цаберка», «кузрік» і «мажара»:) То що, Ви готові до ревізії в Гусарці?
Сільська рада
Щоби дістатися Гусарки, треба їхати танком, а то й краще летіти гелікоптером. Бо не кожен автомобіль доїде до села з усіма колесами:) І навіть наш бувалий РевіZORROмобіль місцями був вражений розміром і кількістю вибоїн. На щастя, щойно ми в'їхали в село, асфальту під колесами побільшало, а наш напрямок руху нарешті став схожим на дорогу. Сільську раду довго шукати не довелося. Головна будівля розмістилася відразу біля в'їзду в Гусарку. Оскільки села ми дісталися майже ввечері, то ледве встигли застати працівників сільради на роботі. Заради Сільського Ревізора довелося затриматися:) Тому часу не гаємо, гайда знайомитися!
Нині сільрадою керує Ніна Іванівна Каріка. Жінка поєднує роботу секретаря та ще й тимчасово виконує обов'язки сільського голови. Раніше в селі всім заправляла Наталія Слабошева. Жінка й дитсадок відкрила, щоб дітей було де виховувати, і музеєм опікувалася. Однак важка хвороба змусила покинути посаду й передати всю роботу Ніні Іванівні.
Оце в нас зараз найбільша проблема – село залишилося без голови. Із 3 липня 2017 року сільський голова пішов із посади. Ми ж подали клопотання до Верховної Ради, планували в жовтні вибори провести. А відповіді з Верховної Ради не отримали до цього часу. Отож, я виконую обов'язки, а село без голови. І ми тут учотирьох, хто залишився в сільраді, якось справляємося. Але куди ж воно? У селі має бути господар!,
– розповідає в.о. голови Гусарківської сільради Ніна Каріка.
У Гусарківську сільську раду входить два села – Гусарка та ще зовсім маленьке село Дружне. У Дружному всього 38 людей, на тому й стало. На щастя, Гусарка більш велелюдна, хоча й тут останніми роками переживають демографічний спад. Нині в селі живе 856 жителів, але 60 відсотків – пенсіонери. А молоді їдуть на роботу в Польщу чи Італію. Та що й казати, у такому великому селі всього одна новонароджена дитина!
За словами Ніни Іванівни, Гусарківська сільська рада ще 2015 року готувалася до створення об'єднаної громади. Сільрада прийняла запрошення на приєднання до Більмацької ОТГ і готувалася до реформи. Але процес затягнувся, тому віз і нині там. А поки в районному центрі наважуються на децентралізацію, у селі господарюють із тим, що мають. Бухгалтер Гусарківської сільради Ніна Прохорова розповіла, що доходи села 2018 року становлять 1 853 228 грн. При цьому, левову частку коштів сільрада отримує від місцевої агрофірми ТОВ «Алоінс-Агро» та дрібних сільгоспвиробників. І ще 1200 000 грн залишилися в бюджеті з минулого року.
Ми планували провести ремонт доріг, але виникли проблеми з виконавцем робіт. Наш «Дорстрой» збанкрутував, а іншого ми знайти не змогли. Тому й залишилися невикористані кошти,
– пояснює бухгалтер.
За словами Ніни Прохорової, значну частину бюджету «тягнуть» субвенції в район. А те, що залишається, витрачають на «дрібні» видатки.
Ми ж дітей возимо до школи в місто, і освітлення в селі є, за яке платимо з місцевого бюджету. І водогін у нас є, до кожної хати вода підведена. Зараз ми займаємося оформленням документів на цей водогін, налагоджуємо його роботу,
– розповідає Ніна Прохорова.
Окрім цього, у Гусарці є ще чимало глобальних проблем, які потребують негайного вирішення. Найперша проблема – дороги. Звичайно, у селі немає таких котлованів і вибоїн, які ні проїхати, ні об'їхати. Але й ідеальними шляхи не назвеш. За підрахунками фахівців, ремонт доріг у Гусарці обійдеться сільраді майже в 4 млн грн! А в бюджеті на такі витрати цьогоріч заплановано всього 250 тис. грн! Більше виділити не можуть, тому й ламають голову, де взяти ще 3,5 млн грн. Ще одна проблема – дах у Будинку культури, який уже 10 років перебуває в аварійному стані. Через це в закладі не проводять заходів, а фольклорний ансамбль перенесли в школу.
Ми з культурою уклали договір про оренду приміщення в школі. Там для ансамблю орендували кімнату, а в актовій залі проводитимемо масові заходи,
– пояснює в. о. сільського голови Ніна Каріка.
Дівчата в сільраді довго соромилися фотографуватися, але після розмови ми таки вмовили їх на кілька фото:) На прощання порадили іноді вимикати в селі електрику. А там і демографічна ситуація в селі покращиться:)

Сільській раді ставимо 4 бали! Бажаємо знайти гідного господаря для села, відремонтувати дороги й повернути свято в місцевий Будинок культури.
Освіта
У школу ми дісталися аж у п'ятницю по обіді. І хоч як сподівалися застати дітей, та все ж не встигли. Команду Сільського Ревізора зустріла директор Олена Карпова, яка працює в школі вже 18 років. Разом із нею йдемо на екскурсію. Дорогою дізнаємося, що до 2014 року це була школа національних меншин, і тут навчали російською мовою. Потім пройшла реформа й дітей почали навчати виключно українською.

У школі незвично тихо й пусто. Але директорка говорить, що й під час уроків тут не надто галасливо. А все тому, що в школі навчається всього 8 учнів. При цьому будівля розрахована на 464 учнів і займає три поверхи. Однак у зв'язку із демографічною кризою школу реформували в навчально-виховний комплекс І ступеня. Старших діток довелося переводити в міську школу, куди їх щоранку возить автобус.
Про меншу кількість учнів говорять зміни в кабінетах, адже їх поділили на дві частини перегородками. Великі кабінети вже не потрібні, до того ж їх важко опалювати. Через це й всю школу ніхто не обігріває, а в кабінетах встановили конвектори. Незважаючи на малу кількість дітей, матеріальна база в школі хороша. Директорка водить нас яскраво оформленими класами з новими пластиковими вікнами, демонструє кабінет інформатики, де встановлено 6 комп'ютерів, веде в бібліотеку, наповнену новими книгами.
У нас є все, немає тільки дітей. Школі не вистачає лише галасу, а хочеться, щоб було шумно, щоб бігали діти,
– розповідає пані Олена
На щастя, з нового навчального року дітей побільшає. Школа готується приймати у свою родину 6 першачків. Для них уже замовили ноутбук, парти, стільці, а в класі зроблять ремонт. Але, на думку пані Олени, матеріальна база – не головне в навчанні.
«Я дуже люблю дітей... Хотіла не так навчити писати і читати, як навчити бути добрими. Я сподівалася, якщо в мене в класі 30 дітей і я їх навчу бути добрими, вони потім створять свої сім'ї і навчать їх теж бути добрими. І тоді світ стане добрішим… От така була в мене мета із самого дитинства», – говорить Олена Карпова.
Я дуже люблю дітей... Хотіла не так навчити писати і читати, як навчити бути добрими. Я сподівалася, якщо в мене в класі 30 дітей і я їх навчу бути добрими, вони потім створять свої сім'ї і навчать їх теж бути добрими. І тоді світ стане добрішим… От така була в мене мета із самого дитинства,
– говорить Олена Карпова.
Школі ставимо 5 балів! Бажаємо, щоб кожен клас у школі був заповнений галасом дітей, а мета пані Олени була реалізована в повному обсязі!
Дитсадок
Дитячий садок був частиною нашої екскурсії школою, адже він входить в структуру Гусарківського НВК. Ми завітали саме тоді, коли в малюків була тиха година. Щоправда, перегляд солодких снів перервався відразу, щойно наш Пан Гусак з'явився в дверях:) Сон минув миттєво, і вже через хвилину діти пояснювали нам, хто такі Ніндзяго, і чим вони займаються.
А поки Пан Гусак слухав розповіді дітей про те, чи ловлять сільські коти мишей, і в кого скільки вдома собак, ми оглядали приміщення
Тут були класи, я раніше теж навчалася в цій школі і мій клас був там, де зараз спальня,
– проводить для нас екскурсію вихователька садочка Галина Сокіл.
Жінка розповідає, що дитячий садок у Гусарці створили 2012 року за ініціативою Наталії Слабошевої, яка на той момент була сільським головою. Спочатку садок був сезонним із липня по жовтень, а згодом запрацював на постійній основі. Нині тут виховують 16 дітей, хоча влітку вихованців набагато більше. Річ у тім, що на канікули до бабусь приїздять онуки, які полюбляють приходити в місцевий дитсадок.
Помічаємо, що в садочку все нове: меблі, пральна машина, посуд і рушнички. Усе це заклад має завдяки допомозі районного відділу освіти, сільської ради, агрофірми «Алоінс-Агро» та місцевих фермерів. Так, 2013 року підприємці допомогли з ремонтом, встановили нові вікна та двері, а цьогоріч придбали холодильник, бойлери, посуд. Окрім того, щороку на свята діти отримують по 5 подарунків!
Як і в школі, тут не вистачає тільки діток. Ще кілька місяців тому до першого класу готували 10 малюків, але деякі сім'ї виїхали до міста. Тепер у першому класі буде лише 6 дітей.

Дитсадку села Гусарка ставимо 5! Адже тут працюють справжні фанати своєї справи, а технічному забезпеченню можуть позаздрити навчальні заклади міста!
Спорт
Вихідні в Гусарці – завжди спортивні. І суботній ранок Сільського Ревізора не став винятком. Нам пощастило потрапити на футбольний матч між місцевою командою та командою із районного центру. А ви ж знаєте, коли сходиться село проти міста – боротьба за перемогу йде запекла!:)

Місцеву футбольну команду «Алоінс» 4 роки тому створила агрофірма «Алоінс-Агро» за ініціативи Євгенія та Віталія Боговіних. Заради цього в компанії створили робоче місце для тренера.
Коли ми прийшли працювати в це село, одразу вирішили створити футбольну команду. Бо спорт у селі повинен бути. І ви знаєте, нікого заганяти на той футбол не треба було. Самі йшли. І якщо та дитина в селі таки пішла ввечері на футбол, а не в магазин чи в бар, то це значить, що наша справа важлива, і ми недарма стараємося,
– розповідає нам директор агрофірми «Алоінс-Агро» Олег Лужанський.
Місцевій молоді й справді полюбився футбол. Заради тренувань і гри хлопці щотижня приїжджають додому із Запоріжжя та Бердянська, де навчається переважна більшість команди. Квитки на дорогу компенсує агрофірма. Більше того, за кожен виграш команди або гру в нічию хлопці отримують грошові нагороди. За словами тренера команди Миколи Лагути, зараз в команді 14-17 людей, а влітку грає дві команди. Більшість хлопців на полі – студенти, але є й чоловіки, яким уже за сорок.
Спонсори у нас чудові, відремонтували стадіон, на всі змагання виділяють автобус, придбали форму, м'ячі, сплачують за проїзд студентів, які навчаються в інших містах. А ще надають преміальні, а коли виграли Кубок району, спонсори відразу подарували команді 10 000 грн, то закриття сезону відсвяткували на найвищому рівні,
– розповідає Микола Лагута.
Спортивний запал молодих хлопців надихнув і менших ходити на футбол. Тому тепер у селі є дві футбольні команди. Сільський Ревізор познайомився з новоспеченим гусарським футболістом Вовою.
Я щотижня сюди їжджу на тренування. І мені дуже подобається грати в футбол. У травні на мене чекає перша гра, тому я трохи хвилююся,
— розповідає Вова.
Хлопець говорить, що в селі всього вистачає, окрім людей. Молоді залишилося небагато, багато хто їде до міста або за кордон. Трохи краще влітку, коли всі приїздять на канікули. Тоді ввечері молодь грає в більярд або займається рибальством. За словами хлопця, риби в ставку повно, і він ще жодного разу не приходив додому без улову. Поки ми спілкувалися з футболістами, матч добіг кінця. У запеклій боротьбі перемогла дружба. Хлопці такими результатами задоволені, бо ж грали з командою «Бізон-Тех» – найсильнішою футбольною командою району.
Спорту в Гусарці ставимо тверду 5! Бажаємо, команді «Алоінс» перших місць на всіх чемпіонатах!
Культура
Гусарка – як один великий Будинок культури. Тут кого не спіймай посеред вулиці, тобі завжди розкажуть і покажуть щось цікаве. Наче фольклор і ремесла тут прописані в ДНК і передаються від батьків до дітей. І варто зазначити, що культура в цьому селі – явище самобутнє й неповторне.Гусарчани принесли із собою культурне надбання Білорусії ХІХ століття і не просто зберегли його до нашого часу, а поєднали його з традиціями і фольклором України. Що з цього вийшло? Ідемо дізнаватися:)

Білоруське коріння жителів помічаємо відразу, щойно приїхали в село. У центрі Гусарки на постаменті височіє пам'ятник … картоплі! Перед цим там стояв Ленін, але декомунізація не оминула село. Коли ж постало питання, що поставити замість вусатого Ілліча, місцеві довго голову не ламали.
А кому ж іще ставити пам'ятник? Так уже повелося, що в Гусарці дуже добра бульба, тому ми й вирішили провести фестиваль картоплі та встановити їй пам'ятник. Перший фестиваль «Гусарська бульба» провели 2010 року. А з 2016 року нам «Алоінс-Агро» допомагає в орагнізації фестивалю. Чого тут тільки не було? І конкурс дерунів, і фаєр-шоу,
— розповідає колишній сільський голова Наталія Слабошева.
У 2016 році на відкритті пам'ятника тут вирувало справжнє свято. Суттєву фінансову допомогу в проведенні надало господарство «Алоінс-Агро». Завдяки йому в центрі встановили величезну сцену, де виступали зірки естради. Для людей організували лотерею, де розігрували холодильник, велосипед, телевізор, електроприлади. Місцеві згадують, що село погуляло тоді на славу. Власне, відтоді жоден фестиваль у селі не обходиться без допомоги підприємства, і щороку тут влаштовують справжні святкування.

Ще одна гордість села – місцевий краєзнавчий музей. Він розмістився праворуч від пам'ятника Бульбі. Тут і помічаємо Леніна, який заховався в ялинках, і імпровізований млин. Музей відкрили 1965 року на громадських засадах, а експонати збирали мешканці села самостійно. Наразі музей названо на честь Миколи Гудини – сільського вчителя, який ініціював його створення.
Передусім дивують масштаби музею. Двоповерхова будівля, де можна побачити закам'янілості, знайдені скіфські прикраси й дізнатися все про історію села. Більше йдемо розпитувати в молодшого спеціаліста Краєзнавчого музею Валентини Бородай.
Спочатку було дуже багато екскурсій. Пам'ятаю, у нас був навіть 10-тисячний відвідувач. У музеї представлені народні промисли: ткацтво, плетіння килимів, лозоплетіння, вишивка, бісер,
– розказує Валентина Бородай.
Історія ткацтва в селі починалася з льону, коноплі. Згодом почало розвиватися розведення овець. Варто сказати,що Гусарка славиться не тканими полотнами, а доріжками. Тут чи не в кожній хаті живе майстриня, у скрині якої знайдеться десяток барвистих доріжок власного виробництва. Звичайно, свої надбання село не ховає, а залюбки демонструє на різноманітних фестивалях і конкурсах. Для прикладу, Гусарка брала участь у конкурсі «Мистецтво одного села» у Києві 2002 року. Виставляли старовинний ткацький верстат і понад 100 тканих робіт.
Сьогодні в музеї зберігаються старовинні доріжки, а посеред однієї з кімнат стоїть робочий ткацький верстат. Пані Валентина показує, як на ньому колись працювали дівчата, і розкриває секрети місцевого ткацького ремесла. У цій же кімнаті нам показують одяг дівчини-переселенки, якому вже 200 років.На екскурсії в музеї ми не зупинилися, а вирушили в село шукати майстринь. Передусім завітали до бабусі Любові. Старенькій уже 87 років, але застаємо її за роботою на городі.
Це наша берегиня села, берегиня нашої історії,
– так нам представляє бабусю Любу Наталія Слабошева.
Сама ж бабуся соромиться й змахує рукою. Коли ж ми присіли під хатою, бабуся розповіла про свою молодість. Як виявилося, жінці довелося попрацювати й кухаркою, і на волах зерно приймати, і в колгоспі допомагати. Та все ж найбільше в селі жінку пам'ятають за її смачні обіди. Тодішні трактористи, яким нині уже понад 80, і досі пригадують борщ бабусі Любові та дякують за турботу.
Я 23 роки варила хлопцям обіди. Ото ж прийде весна, на колгоспі збирають трактористів і кажуть обрати собі кухарку. А вони їм відповідають: «Так у нас є вже кухарка – Люба!». Отак я їм готувала в поле їсти,
– пригадує бабуся.
А після важкого дня в колгоспі жінка приходила додому й ночами ткала доріжки. Бо ж тоді прикрас для хати не продавали, а так хотілося зробити оселю затишною. У хатині бабусі Любові й досі лежать ті доріжки, а ліжка, заслані вишиваними покривалами. У кутку ікони, а на столі маленька різьблена іконка – робота сина бабусі Любові.
Довго не затримуємося, бо нас зачекалися в іншій хаті. Далі вирушаємо до Лідії Кривицької. Жінка веде нас до оселі, що майже вся прикрашена тканими килимами, яким уже понад 50 років. Та й це ще не все! Найцінніші килими заховані в шафах. Для нас розгортають довгий яскравий килим. Пані Лідія зіткала його ще в молодості, а зовні килим виглядає так, наче його вчора зняли з ткацького верстата.
Ткали ночами, до другої ночі, після роботи. Перший килим десь у 25 років зіткала. Навчилася сама, оскільки я вишиваю хрестиком, а це той самий хрестик. Зараз уже облишила цю справу. Вишивала тільки сину в Канаду, хай там Україну нашу знають,
– розповідає нам жінка.
Далі йдемо в хату до Валентини Новікової. Вона теж показує нам традиційні гусарські килими, де в орнаментах переплелися українські, білоруські та російські традиційні символи. Пані Валентина розповідає, що ідеї для візерунків підглядала в журналах, трохи вигадувала сама. Так і творилася ткацька культура Гусарки.
Ми ще хотіли завітати до Будинку культури, але нас запевнили, що там уже давно нічого не проводять. Дах уже 10 років перебуває в аварійному стані, а коштів на ремонт немає. Та, незважаючи на небезпеку обвалу, вечорами там іноді збираються місцеві жителі, щоби пограти в більярд чи доміно.

Культурі села Гусарка ставимо тверду 4. Бал знімаємо тільки за те, що не працює Будинок культури. Бажаємо обов'язково відремонтувати дах і повернути свято в стіни будівлі.
Аграрії та підприємства
Знайомство з місцевим підприємством у нас відбулося задовго до того, як лапи Гусаків-ревізорів стали на його господарський тік. Люди в селі постійно нам говорили, що Гусарка тримається завдяки допомозі агрофірми «Алоінс-Агро». Це найбільше підприємство в селі, яке входить у структуру агрохолдингу Landfort і займається обробітком землі й виробництвом сільськогосподарської продукції. Йдемо знайомитися вже особисто?

На току господарства нас зустрічає його директор Олег Лужанський і залюбки погоджується провести нам екскурсію. А поки ми неспішно походжаємо поміж рядами сучасних тракторів і комбайнів, Олег Вікторович розповідає про агрофірму. «Алоінс-Агро», яка обробляє 7,5 тис. га землі в межах 5 сільських рад. Вирощують пшеницю, озимий і ярий ячмінь, горох, соняшник. А цього року вперше спробують вирощувати гарбузи на насіння на 300 га поля.
Усього в агрофірмі працює 120 осіб. Іншої роботи в селі немає, тому за робочі місця люди тримаються й працюють відповідально. Агрофірма, у свою чергу, теж піклується про працівників.
Під час жнив у нас від 120 до 130 працівників, приблизно 25 трактористів і 30 водіїв, охоронці, бухгалтерія, керівники різного рангу, інженери, агрономи. Ми сплачуємо майже таку саму заробітну плату, що й у місті. Тому деякі вже задумуються про повернення,
– коментує Олег Лужанський.
Щоби перевірити умови праці, ми йдемо безпосередньо на тракторну бригаду. На території фірми помічаємо нову сільгосптехніку. Нам пояснюють, що комбайн і два трактори доставили безпосередньо в день нашого приїзду. Нова техніка налаштована таким чином, щоби механізатору було максимально комфортно працювати. Трактористу тепер треба тільки розвертати трактор. Усе інше техніка робить сама. Отож, поки робота в полі триває, механізатор у кабіні може спокійно читати книгу:)
Уже в бригаді зустрічаємо інженера. І перше, про що нам говорять із гордістю, це – місцева їдальня.
У нас тут дуже смачно годують! І на території є їдальня, де на тиждень вперед складають і меню, і враховують усі наші побажання. І на поле теж обіди возять, о 12:30 – усе за графіком,
– розповідає Микола Лось.
Їдальню розхвалили так, що ми не змогли оминути кухарок і не завітати з ревізією. Тим більше аромат борщу, що гуляв бригадою, так і манив Гусаків-ревізорів до будівлі. Годують справі смачно, та й порції тут такі, що можна двом наїстися і з третім поділитися.

Звичайно, турботою про працівників не обходяться. Не менш важливим фактором роботи компанії є пайовики. Як розповів нам Олег Вікторович, за один пай люди в селі отримують по 12 тис. грн «чистими», уже з усіма сплаченими податками. Зерном люди беруть рідше, бо значна частина пайовиків уже не живе в Гусарці.

Окрім того, агрофірма піклується й про благоустрій села. Узимку компанія розчищає дороги від заметів, улітку надає матеріали для наведення ладу на кладовищі тощо.
Ми допомагаємо селу в будь-яких питаннях, починаючи від вкручування лампочки до подачі води, узимку розчищаємо дороги. І не питаємо, чи є там пайовики на тій вулиці. Чистимо кожну вулицю. А ще піклуємося, щоб у людей щороку було свято. Бо ж і селянам хочеться кудись вийти. Подивитися щось цікаве,
– наголошує Олег Лужанський.
Щороку на День працівника сільського господарства агрофірма проводить концерти, нагороджує кращих трактористів, водіїв, різноробів. Ще одне свято, яке не обходиться без підтримки «Алоінс-Агро», – фестиваль «Гусарська бульба». Для жителів організовують і лотерею, і допомагають в організації концерту, і фуршет влаштовують. Загалом усе, щоб люди були задоволені.

Ревізію аграрних підприємств у Гусарці ми завершили в… тракторі! Певно, умови праці механізаторів справді хороші. Тільки погляньте, яка щаслива наша Гуска Катерина після поїздки!:)
За таку підтримку села «Алоінс-Агро» ставимо тверду 5! Бажаємо гарних урожаїв і вдячних пайовиків!
Медицина
Так уже склалося, що в Гусарці всі найважливіші будівлі розташувалися в одному місці, а навколо них облаштувалися обійстя. Але, щоб знайти медпункт, немісцевому треба буде добряче походити. Усе тому, що лікувальний заклад знаходиться… у приміщенні школи. У медпункті ми застали завідуючу закладом Ксенію Бойко за роботою з пацієнтом.
Ви мене таки зловили? А я ж тільки з виклику приїхала! Думала, зараз швиденько прийму пацієнта, а потім знову на виклик, і ви мене не застанете! Ет, Ревізори!,
– усміхається жінка.
А ми б усе одно із села не поїхали, поки з Вами не познайомилися! Бо яка ж то сільська ревізія без медпункту? Так що, у Вас не було шансів,
– відповідаємо лікарці.
На прийом до пані Ксенії прийшов дідусь. І жінці знадобилося лише кілька хвилин, кілька уколів і трохи турботи, щоб повернути дідусю здоров'я. Що ж, роботу медпункту ми побачили. Час дізнатися, чим живе медичний заклад і хто про нього піклується:)
Як розповіла нам Ксенія Бойко, у ФАПі працює ще 3 людей – фельдшер, медсестра й молодша медсестра. Сама ж жінка працює фельдшером і за сумісництвом акушером. Роботи вистачає щодня, бо переважна більшість жителів Гусарки – пенсіонери. Вони хворіють часто, і зранку і ФАПі не проштовхнутися.
Ой, бачили б ви, що в нас зранку сьогодні робилося! Тут людей було, як у мавзолеї!,
– запевняє нас пані Оксана.
Усього під опікою Гусаркіського ФАПу перебуває майже 900 людей. Щодня на прийом до лікарів приходить близько 10 чоловік. Коли ж розпочинаються городи, ідуть менше – немає часу хворіти. А ще ж скільки викликів додому. Тому застати лікарів на робочому місці іноді буває складно.
На жаль, власного автомобіля в медпункті немає. Тому дівчата дістаються до людей велосипедом. Узимку трохи важче, бо доводиться йти пішки. А шлях буває неблизьким, бо ж протяжність вулиці в селі – 7 км! Пані Оксана розповідає, що взимку, щоб було дорогою веселіше, вони з медсестрою пісень співають і вірші розповідають:) В іншому ж ФАП повністю забезпечений. Тут є всі необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги, обладнання і, що головне, турботливі лікарі. Якщо ж у медичному закладі якісь проблеми, їх вирішують невідкладно й усім селом.
Ви знаєте, мені дуже щастить із людьми. Після коледжу я 2 роки працювала в реанімації в Запоріжжі, і там був дуже хороший колектив. Коли ж прийшла на роботу в Гусарку, тут і з колективом знову пощастило, і з людьми. Якщо в нас виникають якісь проблеми, місцеві жителі роблять усе, щоб допомогти їх вирішити. Також і сільрада допомагає, і фермери. Хто як може,
– розповідає жінка.
Торік за кошти сільської ради у ФАПі встановили нове вікно і замінили вхідні двері. Цьогоріч адміністрація в Більмацьому районі подала заяву на реконструкцію Гусарківського медпункту. Тут планують оновити всі вікна, зробити ремонт, провести у ФАП воду.

Поки в районі піклуються про поліпшення медичного закладу, сама пані Ксенія теж активно працює над вдосконаленням знань. Жінка полюбляє читати книги про медицину, науково-популярну літературу. А взимку, коли після роботи є вільний час, вона вишиває картини хрестиком. Цієї зими розпочала вишивати сорочку, але завершити роботу не встигла.
Ну що ж, почекає тоді до наступної зими. Навесні на це немає часу,
– говорить пані Оксана
Гусарківському ФАПу ставимо тверду 5! Бажаємо тільки здорових відвідувачів і частих викликів на пологи!
Магазини та кафе
Із трьох магазинів, про які нам розповідали жителі Гусарки, Сільський Ревізор зміг перевірити лише один. Інші нас боялися і просто зачинялися. Так чи інакше, а відповідати за всіх продавців Гусарки довелося Миколі Миколайовичу. Чоловік уже 7 років поспіль тримає власний магазин у центрі села. Вести бізнес важко, бо платоспроможність місцевих жителів не надто висока. Та й звідки вона буде високою, якщо більше половини населення – пенсіонери?
Хіба пенсіонери багато собі куплять? Прийдуть, хліба візьмуть, та й усе. А що вони ще можуть собі дозволити на ту пенсію? Отака й торгівля. Мабуть, скоро закриватиму магазин. Бо прибутку з нього немає,
– бідкається продавець.
У магазині є все, що може знадобитися сільському споживачу. Ми перевірили ціни на найнеобхідніші продукти харчування. Такий продуктовий кошик обійшовся Сільському Ревізору в 84 грн.
Щодо кафе, то в селі таких закладів нема. І навряд чи найближчим часом тут щось подібне з'явиться, бо нема кому туди ходити. На свята або канікули, коли в Гусарку приїздить молодь, один із місцевих магазинів працює довше, ніж зазвичай. А розважається молодь у Будинку культури, граючи в більярд чи доміно.

Магазини в Гусарці отримують 4 бали! Бажаємо платоспроможних покупців і розвитку бізнесу.
Освітлення
Гусарка – село неймовірної краси, а особливо навесні. Охайне, чисте й просторе, воно прокинулося після зимового сну. Край дороги цвітуть кульбаби, скоро зацвітуть вишні й абрикоси. І такою красою хочеться милуватися не лише вдень…

На щастя, усім цим можна милуватися й уночі. На кожній вулиці села давно встановлені ліхтарі, а сільська рада справно турбується про те, щоб вони працювали.
Тому оцінка Сільського Ревізора за освітлення Гусарки – тверда 5! Не забувайте й Ви оцінити село наприкінці розповіді!:)
Дороги
До Гусарки доріг немає давно, тільки напрямки руху… І лише поодинокі острівці асфальту поміж численними вибоїнами та справжніми котлованами вказували на те, що колись тут таки робили дорогу. Тому, якщо надумаєте їхати в Гусарку, беріть позашляховик, танк або ж летіть на кукурудзянику:)

На щастя, стан доріг у селі набагато кращий. Тішить уже те, що ці дороги є взагалі. Звичайно, місцями трапляються вибоїни. За підрахунками «дорожників», ремонт доріг на вулицях Гусарки обійдеться сільраді майже в 4 млн грн. Таких коштів у місцевому бюджеті просто нема. Цього року на ремонт доріг запланували всього 250 тис. грн. Де ще взяти 3,5 млн грн – питання, на яке місцева влада активно шукає відповідь.
Сподіваємося, проблема вирішиться найближчим часом. І дороги стануть справді європейськими не лише в Гусарці, а й у всій Запорізькій області. А поки дорогам у селі ставимо 4 бали!
Зв'язок
– Прийом, прийом! Гуска-1, як чути?– Прийом! Гуска-2, чути добре!

Кінець зв'язку!Якось так Сільський Ревізор перевіряє якість зв'язку в селах. Щоправда, десь телефон не працює, доводиться, як у дитинстві, коробки з-під сірників перелаштовувати на рацію:)

У Гусарці телефони працюють і зв'язок тут хороший всюди. Інша справа – інтернет. Про 3G тут зроду не чули, що вже й казати про 4G. Інтернет у хатах – явище рідкісне, і як тут читатимуть розповідь про Сільську Ревізію, ми можемо тільки здогадуватися.

Для підтримки зв'язку із зовнішнім світом у селі працює поштове відділення. Тут місцеві жителі й газети передплачують, і листи отримують, і новини дізнаються:)

За зв'язок у селі ставимо 4 бали! Бажаємо, щоби найближчим часом з'явився швидкісний інтернет. Бо ж незабаром розпочнеться голосування за Село Року! Потрібно бути в повній бойовій готовності:)
Допомога АТО
Жителі Гусарки хоч і нащадки білорусів, та все ж за Україну готові віддати життя. Це власним прикладом показали гусарчани, які пішли в зону АТО захищати державну незалежність і територіальну цілісність держави від посягань ворога.

На щастя, 5 воїнів уже повернулися додому до своїх родин. Кожному сільрада виплатила грошову допомогу. Ще двоє селян продовжують службу за контрактом.

Про своїх земляків у селі теж не забувають. У місцевому музеї оформили стенд пам'яті загиблим в АТО. На жаль, Запорізька область уже втратила 5 осіб. Жителі Гусарки пам'ятають про їхній подвиг і шанують їхню мужність.
За допомогу АТО ставимо Гусарці 5 балів! Бажаємо, щоб село й надалі не знало втрат і воїни повернулися додому живими і з перемогою!
Підсумки
Переваги села:
  • у селі побудовано нову школу;
  • працює краєзнавчий музей, де зібрано багато культурних артефактів Гусарки;
  • дороги значно кращі, ніж у районі та області;
  • ФАП забезпечений усіма ліками;
  • є вуличне освітлення;
  • агрофірма «Алоінс-Агро» забезпечує людей роботою;
  • у селі є власна футбольна команда.
Недоліки села:
  • майже рік немає сільського голови;
  • через малу кількість дітей школу реформували із середньої в початкову;
  • у Будинку культури дах перебуває в аварійному стані;
  • відсутній мобільний інтернет-зв'язок;
  • немає кафе чи інших місць для масового вечірнього відпочинку.
Наостанок пропонуємо Вам переглянути село Гусарка в обличчях її жителів.
Остаточна оцінка для Гусарки від Сільського Ревізора – 56 балів із можливих 60. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати Село Року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і Ви.
Выполнено с помощью Disqus