Ще один сезон пригод Сільського Ревізора добігає кінця. Гусаки-ревізори проінспектували 9-те село! Цього разу нас закинуло в Гусарку, що на Запоріжжі. Ви тільки погляньте, яка назва! Хіба ж ми могли оминути таке рідне нам село? Тому, спакувавши валізи, узявши ласти й маски для плавання (біля моря ж будемо), ми поринули в новий політ.

У Гусарці говорять на неповторному «гусарському» діалекті, картоплю шанують настільки, що встановили їй пам'ятник замість Леніна в центрі села, та ще й проводять Міжнародний картопляний фестиваль «Гусарська бульба». Ми перевірили школу, дитсадок, краєзнавчий музей і сільраду, зазирнули в гості до медпункту й покаталися на новенькому тракторі полями агрофірми «Алоінс-Агро». Місця, де побував Сільський Ревізор, зображено на карті.

Окрім того, нашій команді пощастило побувати на футбольному матчі, сісти за ткацький верстат і зазирнути до скрині місцевих майстринь. Гусаки-ревізори вивчили мову «гусарського» діалекту й тепер знають, що таке «цаберка», «кузрік» і «мажара»:) То що, Ви готові до ревізії в Гусарці?

Щоби дістатися Гусарки, треба їхати танком, а то й краще летіти гелікоптером. Бо не кожен автомобіль доїде до села з усіма колесами:) І навіть наш бувалий РевіZORROмобіль місцями був вражений розміром і кількістю вибоїн. На щастя, щойно ми в'їхали в село, асфальту під колесами побільшало, а наш напрямок руху нарешті став схожим на дорогу. Сільську раду довго шукати не довелося. Головна будівля розмістилася відразу біля в'їзду в Гусарку. Оскільки села ми дісталися майже ввечері, то ледве встигли застати працівників сільради на роботі. Заради Сільського Ревізора довелося затриматися:) Тому часу не гаємо, гайда знайомитися!

Нині сільрадою керує Ніна Іванівна Каріка. Жінка поєднує роботу секретаря та ще й тимчасово виконує обов'язки сільського голови. Раніше в селі всім заправляла Наталія Слабошева. Жінка й дитсадок відкрила, щоб дітей було де виховувати, і музеєм опікувалася. Однак важка хвороба змусила покинути посаду й передати всю роботу Ніні Іванівні.

У Гусарківську сільську раду входить два села – Гусарка та ще зовсім маленьке село Дружне. У Дружному всього 38 людей, на тому й стало. На щастя, Гусарка більш велелюдна, хоча й тут останніми роками переживають демографічний спад. Нині в селі живе 856 жителів, але 60 відсотків – пенсіонери. А молоді їдуть на роботу в Польщу чи Італію. Та що й казати, у такому великому селі всього одна новонароджена дитина!

За словами Ніни Іванівни, Гусарківська сільська рада ще 2015 року готувалася до створення об'єднаної громади. Сільрада прийняла запрошення на приєднання до Більмацької ОТГ і готувалася до реформи. Але процес затягнувся, тому віз і нині там. А поки в районному центрі наважуються на децентралізацію, у селі господарюють із тим, що мають. Бухгалтер Гусарківської сільради Ніна Прохорова розповіла, що доходи села 2018 року становлять 1 853 228 грн. При цьому, левову частку коштів сільрада отримує від місцевої агрофірми ТОВ «Алоінс-Агро» та дрібних сільгоспвиробників. І ще 1200 000 грн залишилися в бюджеті з минулого року.

За словами Ніни Прохорової, значну частину бюджету «тягнуть» субвенції в район. А те, що залишається, витрачають на «дрібні» видатки.

Окрім цього, у Гусарці є ще чимало глобальних проблем, які потребують негайного вирішення. Найперша проблема – дороги. Звичайно, у селі немає таких котлованів і вибоїн, які ні проїхати, ні об'їхати. Але й ідеальними шляхи не назвеш. За підрахунками фахівців, ремонт доріг у Гусарці обійдеться сільраді майже в 4 млн грн! А в бюджеті на такі витрати цьогоріч заплановано всього 250 тис. грн! Більше виділити не можуть, тому й ламають голову, де взяти ще 3,5 млн грн. Ще одна проблема – дах у Будинку культури, який уже 10 років перебуває в аварійному стані. Через це в закладі не проводять заходів, а фольклорний ансамбль перенесли в школу.

Дівчата в сільраді довго соромилися фотографуватися, але після розмови ми таки вмовили їх на кілька фото:) На прощання порадили іноді вимикати в селі електрику. А там і демографічна ситуація в селі покращиться:)

Сільській раді ставимо 4 бали! Бажаємо знайти гідного господаря для села, відремонтувати дороги й повернути свято в місцевий Будинок культури.

У школу ми дісталися аж у п'ятницю по обіді. І хоч як сподівалися застати дітей, та все ж не встигли. Команду Сільського Ревізора зустріла директор Олена Карпова, яка працює в школі вже 18 років. Разом із нею йдемо на екскурсію. Дорогою дізнаємося, що до 2014 року це була школа національних меншин, і тут навчали російською мовою. Потім пройшла реформа й дітей почали навчати виключно українською.

У школі незвично тихо й пусто. Але директорка говорить, що й під час уроків тут не надто галасливо. А все тому, що в школі навчається всього 8 учнів. При цьому будівля розрахована на 464 учнів і займає три поверхи. Однак у зв'язку із демографічною кризою школу реформували в навчально-виховний комплекс І ступеня. Старших діток довелося переводити в міську школу, куди їх щоранку возить автобус.

Про меншу кількість учнів говорять зміни в кабінетах, адже їх поділили на дві частини перегородками. Великі кабінети вже не потрібні, до того ж їх важко опалювати. Через це й всю школу ніхто не обігріває, а в кабінетах встановили конвектори. Незважаючи на малу кількість дітей, матеріальна база в школі хороша. Директорка водить нас яскраво оформленими класами з новими пластиковими вікнами, демонструє кабінет інформатики, де встановлено 6 комп'ютерів, веде в бібліотеку, наповнену новими книгами.

На щастя, з нового навчального року дітей побільшає. Школа готується приймати у свою родину 6 першачків. Для них уже замовили ноутбук, парти, стільці, а в класі зроблять ремонт. Але, на думку пані Олени, матеріальна база – не головне в навчанні.

Школі ставимо 5 балів! Бажаємо, щоб кожен клас у школі був заповнений галасом дітей, а мета пані Олени була реалізована в повному обсязі!

Дитячий садок був частиною нашої екскурсії школою, адже він входить в структуру Гусарківського НВК. Ми завітали саме тоді, коли в малюків була тиха година. Щоправда, перегляд солодких снів перервався відразу, щойно наш Пан Гусак з'явився в дверях:) Сон минув миттєво, і вже через хвилину діти пояснювали нам, хто такі Ніндзяго, і чим вони займаються.

А поки Пан Гусак слухав розповіді дітей про те, чи ловлять сільські коти мишей, і в кого скільки вдома собак, ми оглядали приміщення

Жінка розповідає, що дитячий садок у Гусарці створили 2012 року за ініціативою Наталії Слабошевої, яка на той момент була сільським головою. Спочатку садок був сезонним із липня по жовтень, а згодом запрацював на постійній основі. Нині тут виховують 16 дітей, хоча влітку вихованців набагато більше. Річ у тім, що на канікули до бабусь приїздять онуки, які полюбляють приходити в місцевий дитсадок.

Помічаємо, що в садочку все нове: меблі, пральна машина, посуд і рушнички. Усе це заклад має завдяки допомозі районного відділу освіти, сільської ради, агрофірми «Алоінс-Агро» та місцевих фермерів. Так, 2013 року підприємці допомогли з ремонтом, встановили нові вікна та двері, а цьогоріч придбали холодильник, бойлери, посуд. Окрім того, щороку на свята діти отримують по 5 подарунків!

Як і в школі, тут не вистачає тільки діток. Ще кілька місяців тому до першого класу готували 10 малюків, але деякі сім'ї виїхали до міста. Тепер у першому класі буде лише 6 дітей.

Дитсадку села Гусарка ставимо 5! Адже тут працюють справжні фанати своєї справи, а технічному забезпеченню можуть позаздрити навчальні заклади міста!

Вихідні в Гусарці – завжди спортивні. І суботній ранок Сільського Ревізора не став винятком. Нам пощастило потрапити на футбольний матч між місцевою командою та командою із районного центру. А ви ж знаєте, коли сходиться село проти міста – боротьба за перемогу йде запекла!:)

Місцеву футбольну команду «Алоінс» 4 роки тому створила агрофірма «Алоінс-Агро» за ініціативи Євгенія та Віталія Боговіних. Заради цього в компанії створили робоче місце для тренера.

Місцевій молоді й справді полюбився футбол. Заради тренувань і гри хлопці щотижня приїжджають додому із Запоріжжя та Бердянська, де навчається переважна більшість команди. Квитки на дорогу компенсує агрофірма. Більше того, за кожен виграш команди або гру в нічию хлопці отримують грошові нагороди. За словами тренера команди Миколи Лагути, зараз в команді 14-17 людей, а влітку грає дві команди. Більшість хлопців на полі – студенти, але є й чоловіки, яким уже за сорок.

Спортивний запал молодих хлопців надихнув і менших ходити на футбол. Тому тепер у селі є дві футбольні команди. Сільський Ревізор познайомився з новоспеченим гусарським футболістом Вовою.

Хлопець говорить, що в селі всього вистачає, окрім людей. Молоді залишилося небагато, багато хто їде до міста або за кордон. Трохи краще влітку, коли всі приїздять на канікули. Тоді ввечері молодь грає в більярд або займається рибальством. За словами хлопця, риби в ставку повно, і він ще жодного разу не приходив додому без улову. Поки ми спілкувалися з футболістами, матч добіг кінця. У запеклій боротьбі перемогла дружба. Хлопці такими результатами задоволені, бо ж грали з командою «Бізон-Тех» – найсильнішою футбольною командою району.

Спорту в Гусарці ставимо тверду 5! Бажаємо, команді «Алоінс» перших місць на всіх чемпіонатах!

Гусарка – як один великий Будинок культури. Тут кого не спіймай посеред вулиці, тобі завжди розкажуть і покажуть щось цікаве. Наче фольклор і ремесла тут прописані в ДНК і передаються від батьків до дітей. І варто зазначити, що культура в цьому селі – явище самобутнє й неповторне.Гусарчани принесли із собою культурне надбання Білорусії ХІХ століття і не просто зберегли його до нашого часу, а поєднали його з традиціями і фольклором України. Що з цього вийшло? Ідемо дізнаватися:)

Білоруське коріння жителів помічаємо відразу, щойно приїхали в село. У центрі Гусарки на постаменті височіє пам'ятник … картоплі! Перед цим там стояв Ленін, але декомунізація не оминула село. Коли ж постало питання, що поставити замість вусатого Ілліча, місцеві довго голову не ламали.

У 2016 році на відкритті пам'ятника тут вирувало справжнє свято. Суттєву фінансову допомогу в проведенні надало господарство «Алоінс-Агро». Завдяки йому в центрі встановили величезну сцену, де виступали зірки естради. Для людей організували лотерею, де розігрували холодильник, велосипед, телевізор, електроприлади. Місцеві згадують, що село погуляло тоді на славу. Власне, відтоді жоден фестиваль у селі не обходиться без допомоги підприємства, і щороку тут влаштовують справжні святкування.

Ще одна гордість села – місцевий краєзнавчий музей. Він розмістився праворуч від пам'ятника Бульбі. Тут і помічаємо Леніна, який заховався в ялинках, і імпровізований млин. Музей відкрили 1965 року на громадських засадах, а експонати збирали мешканці села самостійно. Наразі музей названо на честь Миколи Гудини – сільського вчителя, який ініціював його створення.

Передусім дивують масштаби музею. Двоповерхова будівля, де можна побачити закам'янілості, знайдені скіфські прикраси й дізнатися все про історію села. Більше йдемо розпитувати в молодшого спеціаліста Краєзнавчого музею Валентини Бородай.

Історія ткацтва в селі починалася з льону, коноплі. Згодом почало розвиватися розведення овець. Варто сказати,що Гусарка славиться не тканими полотнами, а доріжками. Тут чи не в кожній хаті живе майстриня, у скрині якої знайдеться десяток барвистих доріжок власного виробництва. Звичайно, свої надбання село не ховає, а залюбки демонструє на різноманітних фестивалях і конкурсах. Для прикладу, Гусарка брала участь у конкурсі «Мистецтво одного села» у Києві 2002 року. Виставляли старовинний ткацький верстат і понад 100 тканих робіт.

Сьогодні в музеї зберігаються старовинні доріжки, а посеред однієї з кімнат стоїть робочий ткацький верстат. Пані Валентина показує, як на ньому колись працювали дівчата, і розкриває секрети місцевого ткацького ремесла. У цій же кімнаті нам показують одяг дівчини-переселенки, якому вже 200 років.На екскурсії в музеї ми не зупинилися, а вирушили в село шукати майстринь. Передусім завітали до бабусі Любові. Старенькій уже 87 років, але застаємо її за роботою на городі.

Сама ж бабуся соромиться й змахує рукою. Коли ж ми присіли під хатою, бабуся розповіла про свою молодість. Як виявилося, жінці довелося попрацювати й кухаркою, і на волах зерно приймати, і в колгоспі допомагати. Та все ж найбільше в селі жінку пам'ятають за її смачні обіди. Тодішні трактористи, яким нині уже понад 80, і досі пригадують борщ бабусі Любові та дякують за турботу.

А після важкого дня в колгоспі жінка приходила додому й ночами ткала доріжки. Бо ж тоді прикрас для хати не продавали, а так хотілося зробити оселю затишною. У хатині бабусі Любові й досі лежать ті доріжки, а ліжка, заслані вишиваними покривалами. У кутку ікони, а на столі маленька різьблена іконка – робота сина бабусі Любові.

Довго не затримуємося, бо нас зачекалися в іншій хаті. Далі вирушаємо до Лідії Кривицької. Жінка веде нас до оселі, що майже вся прикрашена тканими килимами, яким уже понад 50 років. Та й це ще не все! Найцінніші килими заховані в шафах. Для нас розгортають довгий яскравий килим. Пані Лідія зіткала його ще в молодості, а зовні килим виглядає так, наче його вчора зняли з ткацького верстата.

Далі йдемо в хату до Валентини Новікової. Вона теж показує нам традиційні гусарські килими, де в орнаментах переплелися українські, білоруські та російські традиційні символи. Пані Валентина розповідає, що ідеї для візерунків підглядала в журналах, трохи вигадувала сама. Так і творилася ткацька культура Гусарки.

Ми ще хотіли завітати до Будинку культури, але нас запевнили, що там уже давно нічого не проводять. Дах уже 10 років перебуває в аварійному стані, а коштів на ремонт немає. Та, незважаючи на небезпеку обвалу, вечорами там іноді збираються місцеві жителі, щоби пограти в більярд чи доміно.

Культурі села Гусарка ставимо тверду 4. Бал знімаємо тільки за те, що не працює Будинок культури. Бажаємо обов'язково відремонтувати дах і повернути свято в стіни будівлі.

Знайомство з місцевим підприємством у нас відбулося задовго до того, як лапи Гусаків-ревізорів стали на його господарський тік. Люди в селі постійно нам говорили, що Гусарка тримається завдяки допомозі агрофірми «Алоінс-Агро». Це найбільше підприємство в селі, яке входить у структуру агрохолдингу Landfort і займається обробітком землі й виробництвом сільськогосподарської продукції. Йдемо знайомитися вже особисто?

На току господарства нас зустрічає його директор Олег Лужанський і залюбки погоджується провести нам екскурсію. А поки ми неспішно походжаємо поміж рядами сучасних тракторів і комбайнів, Олег Вікторович розповідає про агрофірму. «Алоінс-Агро», яка обробляє 7,5 тис. га землі в межах 5 сільських рад. Вирощують пшеницю, озимий і ярий ячмінь, горох, соняшник. А цього року вперше спробують вирощувати гарбузи на насіння на 300 га поля.

Усього в агрофірмі працює 120 осіб. Іншої роботи в селі немає, тому за робочі місця люди тримаються й працюють відповідально. Агрофірма, у свою чергу, теж піклується про працівників.

Щоби перевірити умови праці, ми йдемо безпосередньо на тракторну бригаду. На території фірми помічаємо нову сільгосптехніку. Нам пояснюють, що комбайн і два трактори доставили безпосередньо в день нашого приїзду. Нова техніка налаштована таким чином, щоби механізатору було максимально комфортно працювати. Трактористу тепер треба тільки розвертати трактор. Усе інше техніка робить сама. Отож, поки робота в полі триває, механізатор у кабіні може спокійно читати книгу:)

Уже в бригаді зустрічаємо інженера. І перше, про що нам говорять із гордістю, це – місцева їдальня.

Їдальню розхвалили так, що ми не змогли оминути кухарок і не завітати з ревізією. Тим більше аромат борщу, що гуляв бригадою, так і манив Гусаків-ревізорів до будівлі. Годують справі смачно, та й порції тут такі, що можна двом наїстися і з третім поділитися.

Звичайно, турботою про працівників не обходяться. Не менш важливим фактором роботи компанії є пайовики. Як розповів нам Олег Вікторович, за один пай люди в селі отримують по 12 тис. грн «чистими», уже з усіма сплаченими податками. Зерном люди беруть рідше, бо значна частина пайовиків уже не живе в Гусарці.

Окрім того, агрофірма піклується й про благоустрій села. Узимку компанія розчищає дороги від заметів, улітку надає матеріали для наведення ладу на кладовищі тощо.

Щороку на День працівника сільського господарства агрофірма проводить концерти, нагороджує кращих трактористів, водіїв, різноробів. Ще одне свято, яке не обходиться без підтримки «Алоінс-Агро», – фестиваль «Гусарська бульба». Для жителів організовують і лотерею, і допомагають в організації концерту, і фуршет влаштовують. Загалом усе, щоб люди були задоволені.

Ревізію аграрних підприємств у Гусарці ми завершили в… тракторі! Певно, умови праці механізаторів справді хороші. Тільки погляньте, яка щаслива наша Гуска Катерина після поїздки!:)

За таку підтримку села «Алоінс-Агро» ставимо тверду 5! Бажаємо гарних урожаїв і вдячних пайовиків!

Так уже склалося, що в Гусарці всі найважливіші будівлі розташувалися в одному місці, а навколо них облаштувалися обійстя. Але, щоб знайти медпункт, немісцевому треба буде добряче походити. Усе тому, що лікувальний заклад знаходиться… у приміщенні школи. У медпункті ми застали завідуючу закладом Ксенію Бойко за роботою з пацієнтом.

На прийом до пані Ксенії прийшов дідусь. І жінці знадобилося лише кілька хвилин, кілька уколів і трохи турботи, щоб повернути дідусю здоров'я. Що ж, роботу медпункту ми побачили. Час дізнатися, чим живе медичний заклад і хто про нього піклується:)

Як розповіла нам Ксенія Бойко, у ФАПі працює ще 3 людей – фельдшер, медсестра й молодша медсестра. Сама ж жінка працює фельдшером і за сумісництвом акушером. Роботи вистачає щодня, бо переважна більшість жителів Гусарки – пенсіонери. Вони хворіють часто, і зранку і ФАПі не проштовхнутися.

Усього під опікою Гусаркіського ФАПу перебуває майже 900 людей. Щодня на прийом до лікарів приходить близько 10 чоловік. Коли ж розпочинаються городи, ідуть менше – немає часу хворіти. А ще ж скільки викликів додому. Тому застати лікарів на робочому місці іноді буває складно.

На жаль, власного автомобіля в медпункті немає. Тому дівчата дістаються до людей велосипедом. Узимку трохи важче, бо доводиться йти пішки. А шлях буває неблизьким, бо ж протяжність вулиці в селі – 7 км! Пані Оксана розповідає, що взимку, щоб було дорогою веселіше, вони з медсестрою пісень співають і вірші розповідають:) В іншому ж ФАП повністю забезпечений. Тут є всі необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги, обладнання і, що головне, турботливі лікарі. Якщо ж у медичному закладі якісь проблеми, їх вирішують невідкладно й усім селом.

Торік за кошти сільської ради у ФАПі встановили нове вікно і замінили вхідні двері. Цьогоріч адміністрація в Більмацьому районі подала заяву на реконструкцію Гусарківського медпункту. Тут планують оновити всі вікна, зробити ремонт, провести у ФАП воду.

Поки в районі піклуються про поліпшення медичного закладу, сама пані Ксенія теж активно працює над вдосконаленням знань. Жінка полюбляє читати книги про медицину, науково-популярну літературу. А взимку, коли після роботи є вільний час, вона вишиває картини хрестиком. Цієї зими розпочала вишивати сорочку, але завершити роботу не встигла.

Гусарківському ФАПу ставимо тверду 5! Бажаємо тільки здорових відвідувачів і частих викликів на пологи!

Із трьох магазинів, про які нам розповідали жителі Гусарки, Сільський Ревізор зміг перевірити лише один. Інші нас боялися і просто зачинялися. Так чи інакше, а відповідати за всіх продавців Гусарки довелося Миколі Миколайовичу. Чоловік уже 7 років поспіль тримає власний магазин у центрі села. Вести бізнес важко, бо платоспроможність місцевих жителів не надто висока. Та й звідки вона буде високою, якщо більше половини населення – пенсіонери?

У магазині є все, що може знадобитися сільському споживачу. Ми перевірили ціни на найнеобхідніші продукти харчування. Такий продуктовий кошик обійшовся Сільському Ревізору в 84 грн.

Щодо кафе, то в селі таких закладів нема. І навряд чи найближчим часом тут щось подібне з'явиться, бо нема кому туди ходити. На свята або канікули, коли в Гусарку приїздить молодь, один із місцевих магазинів працює довше, ніж зазвичай. А розважається молодь у Будинку культури, граючи в більярд чи доміно.

Магазини в Гусарці отримують 4 бали! Бажаємо платоспроможних покупців і розвитку бізнесу.

Гусарка – село неймовірної краси, а особливо навесні. Охайне, чисте й просторе, воно прокинулося після зимового сну. Край дороги цвітуть кульбаби, скоро зацвітуть вишні й абрикоси. І такою красою хочеться милуватися не лише вдень…

На щастя, усім цим можна милуватися й уночі. На кожній вулиці села давно встановлені ліхтарі, а сільська рада справно турбується про те, щоб вони працювали.

Тому оцінка Сільського Ревізора за освітлення Гусарки – тверда 5! Не забувайте й Ви оцінити село наприкінці розповіді!:)

До Гусарки доріг немає давно, тільки напрямки руху… І лише поодинокі острівці асфальту поміж численними вибоїнами та справжніми котлованами вказували на те, що колись тут таки робили дорогу. Тому, якщо надумаєте їхати в Гусарку, беріть позашляховик, танк або ж летіть на кукурудзянику:)

На щастя, стан доріг у селі набагато кращий. Тішить уже те, що ці дороги є взагалі. Звичайно, місцями трапляються вибоїни. За підрахунками «дорожників», ремонт доріг на вулицях Гусарки обійдеться сільраді майже в 4 млн грн. Таких коштів у місцевому бюджеті просто нема. Цього року на ремонт доріг запланували всього 250 тис. грн. Де ще взяти 3,5 млн грн – питання, на яке місцева влада активно шукає відповідь.

Сподіваємося, проблема вирішиться найближчим часом. І дороги стануть справді європейськими не лише в Гусарці, а й у всій Запорізькій області. А поки дорогам у селі ставимо 4 бали!

– Прийом, прийом! Гуска-1, як чути?– Прийом! Гуска-2, чути добре!

Кінець зв'язку!Якось так Сільський Ревізор перевіряє якість зв'язку в селах. Щоправда, десь телефон не працює, доводиться, як у дитинстві, коробки з-під сірників перелаштовувати на рацію:)

У Гусарці телефони працюють і зв'язок тут хороший всюди. Інша справа – інтернет. Про 3G тут зроду не чули, що вже й казати про 4G. Інтернет у хатах – явище рідкісне, і як тут читатимуть розповідь про Сільську Ревізію, ми можемо тільки здогадуватися.

Для підтримки зв'язку із зовнішнім світом у селі працює поштове відділення. Тут місцеві жителі й газети передплачують, і листи отримують, і новини дізнаються:)

За зв'язок у селі ставимо 4 бали! Бажаємо, щоби найближчим часом з'явився швидкісний інтернет. Бо ж незабаром розпочнеться голосування за Село Року! Потрібно бути в повній бойовій готовності:)

Жителі Гусарки хоч і нащадки білорусів, та все ж за Україну готові віддати життя. Це власним прикладом показали гусарчани, які пішли в зону АТО захищати державну незалежність і територіальну цілісність держави від посягань ворога.

На щастя, 5 воїнів уже повернулися додому до своїх родин. Кожному сільрада виплатила грошову допомогу. Ще двоє селян продовжують службу за контрактом.

Про своїх земляків у селі теж не забувають. У місцевому музеї оформили стенд пам'яті загиблим в АТО. На жаль, Запорізька область уже втратила 5 осіб. Жителі Гусарки пам'ятають про їхній подвиг і шанують їхню мужність.

За допомогу АТО ставимо Гусарці 5 балів! Бажаємо, щоб село й надалі не знало втрат і воїни повернулися додому живими і з перемогою!

Наостанок пропонуємо Вам переглянути село Гусарка в обличчях її жителів.

Остаточна оцінка для Гусарки від Сільського Ревізора – 56 балів із можливих 60. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати Село Року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і Ви.