SHARE
Поки в українських містах жінки штурмували салони краси, а чоловіки масово закуповували оберемки тюльпанів, Сільський Ревізор зустрічав весну в селі Голінка на Чернігівщині. Саме тут ми провели 7-му сільську ревізію цього сезону. Вікіпедія розповідає, що колись Голінка була славним козацьким селом, центром однойменної сотні і належала безпосередньо гетьману Івану Мазепі. Вийти заміж у Голінку вважалося удачею, а місцеві парубки довго були в списку завидних женихів Чернігівщини.

Сьогодні Голінка — аграрне село. Тут є сучасний свинокомплекс, вівцеферма, розвинене рослинництво. І майже в кожному обійсті тримають по 5-10 свиней і декілька корів. Сільський Ревізор вирішив завітати сюди з інспекцією та дізнатися, чим живе село нині та чи не перевелися тут козаки.

Гусаки-ревізори перевірили сільську раду, завітали до школи, послухали казки в дитсадку, поганяли овець на фермі, почухали віслюка в конюшні, перевірили стан доріг методом «паровозика», послухали частушки під гармошку, побували на репетиції у Будинку культури, вислухали проблеми місцевих листонош і погрілися в медпункті. Усі об'єкти інфраструктури зображено на карті.
На інспекцію до села ми пакували чемодани тричі, але перші дві спроби вибратися зі столиці були невдалими. А все тому, що погода вирішила показати українцям, що таке справжня зима і -19 морозу. Коли ж снігопади припинилися і на термометрах показало теплі -8 0С, ми нарешті відправилися в дорогу. І поки наш РевіZORROмобіль вправно пробирався крізь замети й підстрибував на вибоїнах, ми шукали в Інтернеті інформацію про село і складали список місць, де обов'язково має стати лапа Гусака-ревізора. Таких місць виявилося чимало: старовинні козацькі кладовища, космічний локатор, господарства вівчарів і ще багато всього. Традиційно, розпочинаємо із сільської ради. Готові до пригод? Тоді йдіть на галас гусаків:)
Сільська рада
Поки ми їхали зі столиці до Голінки, до нас час від часу телефонувала сільський голова Наталія Вернигора. Турбувалася, чи нормальна дорога і хвилювалася, аби ми, бува, ніде не застряли.
Якщо десь таки застрягнете, то телефонуйте. Будемо вас витягувати,
— запевнила Наталія Петрівна.
Проблем не виникало, аж поки ми не повернули з траси на село. Проїхавши трохи посадкою щойно розчищеною дорогою, ми вперлися в трактор, який і займався відгортанням снігу. Далі дороги поки що не було, тому ми вимушені були повертатися і їхати в об'їзд. Вусатий тракторист швиденько розчистив нам площу для розвороту і на прощання помахав рукою.
Згодом у кучугурах снігу ми помітили знак «Голінка». Тут вирішили зробити коротку розминку після 6-годинної дороги, щоб розігрітися перед активною роботою. Тільки Гуски-ревізори залізли на кучугуру снігу, щоб зробити фото, як одразу… провалилися! Довелося витягувати. Добре хоч те, що трактор для цього не знадобився:) Уже потім сільський голова бідкалася, що ми біля старого знака фото зробили. Мовляв, далі є гарний новий знак, а ми старий показали на всю Україну. Наталіє Петрівно, виправилися! Фото нового знаку зробили і подаємо нижче.
Сільська рада розташувалася в будівлі офісу місцевого господарства. Тут знайомимося з головою ближче. Пані Наталія стала однією з тих удачливих дівчат, які вийшли заміж у Голінку. У 23 роки вона переїхала до села й почала працювати бухгалтером у сільраді. Згодом стала секретарем, а 2006 року її обрали на посаду сільського голови.

Наталія Петрівна згадує, що прийшла на посаду голови в найважчий для села час. Тоді Голінка була повністю дотаційним селом. Коштів не вистачало ні на що. Ледве зарплату платили, що вже казати про гроші на розвиток громади. Але все змінилося 11 років тому.
«2007 року в село зайшло ТОВ «СП «Агродім». Тоді Валерій Давиденко був гендиректором. Ви знаєте, усе кардинально змінилося. Ми побачили, що в нашому бюджеті з’явилися кошти. Потім вони малозабезпеченим і пільговикам почали допомагати, огортати їх турботою, надавати кошти. Люди відчули, що про них дбають. Це була повністю їхня ініціатива. По-батьківськи поставилися до цих нещасних людей у селі», — говорить Наталія Вернигора.

За сприяння господарства в Голінці почали святкувати День села. Жителям організовують концерти, виставку робіт місцевих майстрів тощо. Цього року відзначали вже 680-ту річницю Голінки.
На щастя, коли Валерій Давиденко залишив посаду генерального директора підприємства, він не забув про село, та й політика «СП «Агродім» не змінилася. Так, за кошти нардепа в селі провели часткову газифікацію. За словами сільського голови, тільки підведення газу до села обійшлося народному обранцю в 3 млн грн. І ще майже 1 млн грн було виділено на проведення газу в чверті села.
Сьогодні Голінка — єдине село у складі однойменної сільської ради. Бюджет села у 2017 році складав трохи більше 4 млн грн. На ці кошти сільрада активно займалася благоустроєм Голінки. Так, 1,48 млн грн виділили на асфальтування доріг у селі. На суму 502,3 тис. грн зробили вуличне освітлення.

У 2018 році бюджет Голінки складає 4 443 950 грн. Із них 1,051 млн грн — податок від сільгоспвиробників, і 3,061 млн грн — оренда плата з юридичних осіб.
Помітно, що село «тримається» на господарствах ТОВ «СП «Агродім» і СТОВ «Україна», а також на дрібних сільгоспвиробниках у селі. За рахунок податків сільський голова поступово облаштовує Голінку. 2018 року планують завершити те, що розпочали торік. Так, майже 2 млн грн планують витрати на завершення проекту з освітлення села. Близько 1,7 млн грн витратять на асфальтування доріг. Також у планах сільради почати ремонт у Будинку культури. Словом, задумів чимало! І добре те, що гроші є:)

Звичайно, коштів у бюджеті могло би бути ще більше. Адже чимало українських сіл процвітають за рахунок грантів. Однак у Голінці написанням проектів ще не займалися — руки не дійшли. Та й нагальної потреби не було. Тим не менше, нас переконали, що цьогоріч сільський голова спробує написати кілька проектів і залучити додаткові кошти. Бажаємо успіхів!
Маючи в бюджеті більше  млн грн, Голінка є одним із найбагатших сіл у районі. Саме тому в сільраді про децентралізацію поки не думають — немає потреби. Тим більше, якщо село ввійде до складу громади, ці 4,4 млн грн доведеться ділити з іншими. Наталія Петрівна боїться, аби село не залишилося з розбитим коритом після об'єднання. Водночас жінка не заперечує можливості в майбутньому створити громаду із центром у Голінці. Тому в сільраді планують детально вивчити питання і вже тоді ухвалювати рішення.

Поки ми спілкувалися з Наталією Петрівною про бюджет, до неї кілька разів телефонували жителі. То запитували, чи розчистять до вечора дороги в селі, то з іншими проблемами.
То нічого! Буває, дзвонять і питають: «Мене вкусила собака, що мені робити?». Таке теж трапляється,
– говорить жінка.
Секретар господарства Наталія Салій, яка сидить у сусідньому кабінеті, теж колись працювала в сільраді. Жінка говорить, що за час роботи в раді теж всякого бувало. Когось побили, телефонують до голови чи секретаря. Чоловік вдома буянить — теж до голови.
Сільський голова тут замість поліції, домашнього психолога і часом навіть лікаря. Був випадок, що в одній сім'ї чоловік розходився – набив дружину. Зателефонували до нас. Ми ж прийшли, поговорили з чоловіком. Пояснили йому, якщо ще раз ударить – дітей заберуть і дружина покине. Послухав, із того часу проблем не було,
– розповідає жінка.
Звичайно, на цьому турбота про громаду не закінчується. Про літніх одиноких людей піклуються два соціальних працівники. Ще один фахівець із соціальної роботи працює з молоддю. Тільки 2017 року на соціальну роботу з бюджету села було виділено майже 27 тис. грн.
Порядок у селі теж під контролем. Працівники господарства створили в селі загін самооборони. І щоразу, коли в селі якісь гуляння або ж приїздять чужинці, цей загін стежить, щоб ніхто не порушував порядок, а жителям голінки не загрожувала небезпека.

Сільській раді у Голінці ставимо 5. Бажаємо реалізувати всі задуми на 2018 рік, збільшувати бюджет і стати активним учасником грантових проектів. А ми тим часом ідемо далі, бо ж ревізія у Голінці тільки розпочинається:)
Освіта
Як показує практика, прихід Гусаків-ревізорів у школу спричиняє справжній переполох. Ми максимально намагаємося не зривати навчальний процес, але школа гуде, як вулик – приїхав Сільський Ревізор.

І яке ж було наше приємне(!) здивування, коли ми завітали в школу в Голінці, а тут усе тихо. У навчальному закладі тільки розпочалися уроки, жіночки в гардеробі спокійно спілкувалися з нашим оператором і навіть не соромилися, коли він їх фотографував. Техпрацівники закладу без поспіху робили свою роботу.
Або вони звикли до уваги, або їм нічого приховувати,
– подумали ми. То що, йдемо перевіряти?
Зі школою нас знайомить директор Ніна Барташ. За 30 років керування будинком знань жінка знає тут кожен куточок і закуток і виховала тут не одне покоління голінчан.
Тут уже наче половина мене в цій школі. Стільки я сюди здоров'я і сили вклала. Не знаю, як я розпрощаюся з нею,
– говорить Ніна Іванівна.
Ніна Іванівна теж не місцева, а переїхала в Голінку, бо вийшла заміж за місцевого. Розпочинала з учителя подовженого дня, але після кількох років роботи її призначили керувати навчальним закладом.
Нині в школі навчається 48 дітей. І це притому, що потужність навчального закладу – 192 учні. І навіть місцеві діти мріють не про те, щоб уроки скасували, а щоб у школі було більше учнів.
Хлопців би побільше!
– кажуть дівчата 9-го класу.
І їх можна зрозуміти. Бо на 8 дівчат тут усього 1 хлопець. Сам Дмитро теж не проти хоча б одного товариша, бо серед дівчат живеться нелегко.
На 8 Березня я плачу! Добре, хоч класний керівник – теж чоловік. Бо як почнуть свої розмови і як не розумієш, то це зводить із розуму. А навіть якщо й розумію, то волію не втручатися,
— говорить Дмитро.
На щастя, хлопець не втрачає оптимізму й завжди усміхається. Буває, і на його вулиці свято – 14 жовтня всі подарунки йому одному:)

У брата Дмитра — першокласника Васі — ситуація теж не краща. У нього в класі один він і ще Каринка. Та малий переймає досвід у брата, тому не засмучується.
Через те, що в школі бракує дітей, першокласників тут об'єднують у класи-комплекти. Так, в одному приміщенні навчаються 1 і 3 і 2 та 4 класи. Учителям важко, але змінити цього вони не можуть. Доводиться під час уроку розриватися на два фронти, встигати приділити увагу кожному. Учителі розповідають, що поки працюють з одним класом, інший працює самостійно. При цьому на розвиток мовлення залишається дуже мало часу.

Та як би важко не було, учителі запевняють, що люблять свою роботу. Єдине, було б добре, якби держава надавала кошти на матеріальне забезпечення.
Усе, що в класах є, ми купуємо за свої кошти. Чверть зарплати йде на карточки, на книжки, на всі матеріали. Я в школі працюю вже 20 років, то держава за цей час на матеріали не дала жодної копійки. Усе, що в мене в класі є, – це за мої кошти. Зрозуміло, трохи батьки допомагають. Без них ми ніяк,
– говорить Надія Анатоліївна.
Про складні матеріальні стосунки школи й держави говорить і директор. На жаль, держава не балує заклад лишніми грошима. Зі скарбниці оплачують тільки освітлення, опалення, частково харчування і зарплату працівників. А де брати кошти на матеріальне забезпечення – це вже клопіт директора. Тому Ніна Іванівна змушена просити допомоги в благодійників. На щастя, їй не відмовляють. Як то кажуть, із миру по нитці — і в школі ремонт зробили, меблі закупили, оновили матеріально-технічну базу.
Тут варто сказати, що «нитки» тягнуться тільки з двох котушок – господарства СТОВ «Україна» та сільської ради.

Так, упродовж двох років господарство замінило вікна на фасаді школи. За їхній кошт було встановлено 23 новеньких металопластикових вікна. Для дітей облаштували внутрішні туалети. Також підприємці закупили нові меблі в учительській, а Валерій Давиденко подарував школі ноутбук. Щоправда, інтернет тут не проведений. На щастя, СТОВ «Україна» залюбки ділиться з учителями паролем від свого Wi-Fi. Від дітей пароль приховують. Мовляв, нехай про навчання думають, а не у Вконтакті сидять. Але місцеві діти давно з технологіями «на ти», і їм ламати паролі – усе одно, що насіння лузати:)
Окрім того, господарство піклується й про харчування дітей. Аграрії забезпечують школу продуктами харчування: м'ясом, крупами, хлібом із власної пекарні, макаронами, олією тощо. Майже все – власного виробництва, і за контроль якості відповідають, бо ж у школі харчуються і їхні діти.

Така допомога неабияк вигідна батькам. Бо ж обід обходиться їм усього в 5 грн! За ці гроші дітлахи отримують борщ або суп із м'ясом, кашу чи макарони, котлету або рибу і чай.

Коли ж ми запитали в першокласника Васі, чи смакують йому шкільні обіди, хлопець просто сказав «Мммм…» і погладив долонею живіт. Хіба ще треба якісь докази якості?:)
Сільська рада теж не відмовляє в допомозі. Як розповіла нам Ніна Іванівна, минулого року за кошти з бюджету села в школі замінили котел і поставили новий паркан із боку дороги. Про лад усередині приміщення теж піклується сільрада. Щороку надає гроші на косметичний ремонт, торік замінили сантехніку. Словом, усі роблять, що можуть, аби тільки дітям було добре.
Та скільки б старань не було, школу можуть закрити будь-якого дня. І єдина проблема – нема дітей. Демографію в селі треба піднімати терміново, але нема кому. Молодь у Голінці особливо не затримується. І Ніна Іванівна чудово розуміє причини.
Щоб молоді поверталися в село, їх треба забезпечити робочими місцями і житлом. До нас уже стільки молодих приїжджало на роботу. Рік-два попрацювали і звільнилися, бо нема де жити. Звичайно, хат у селі вистачає. І дають їх безкоштовно, аби не розвалювалися. Але ж там немає умов – ні води, ні ванни нормальної. У таку хату посели молоду особу, вона рік проживе і втече!
– говорить директорка.
Особливо із села втікають молоді вчителі англійської. За словами Ніни Іванівни, у школі найчастіше «текучка» людей саме на цій посаді. Зараз знайшли вчительку, та чи надовго – ніхто не береться прогнозувати.

Сільському Ревізору пощастило потрапити в школу того дня, коли тут проводили свято 8 Березня для матусь. Кожен клас готував власний невеличкий концерт. Ми завітали на святкування до 1 і 3 класу. Поки малюки готувалися до виступу, наш Пан Гусак трішки почіплявся до молодих мам із запитаннями. Розпитував про проблеми й побажання.
На жаль, у школі немає гуртків. Ми хотіла б, щоби наші діти ходили чи на музику, чи на танці якісь. Хоч кудись, не лише на уроки,
– бідкаються мами.
На це вчителі розводять руками – держава не фінансуватиме викладачів для гуртків. Тим не менше, нам пообіцяли створити для малюків якісь гуртки, аби ті розвивалися творчо. Тим більше, талантів тут вистачає. Стіни школи майже до стелі завішані малюнками. Тут і портрет Шевченка, і герої мультиків, звірі, принцеси, квіти – чого тільки немає. До образотворчого мистецтва дітей заохочують у шкільній бібліотеці. Час від часу тут проводять конкурси.

От і ми застали завідуючу бібліотекою за малюнками. Наталія Гапоненко саме приклеювала клаптики з іменами авторів до робіт. Як виявилося, зараз у школі проходить конкурс на кращу ілюстрацію до улюбленої книги. Жінка каже, що до таких конкурсів готуються всією сім'єю. Тато чи мама допомагають намалювати контури фігур, а дітлахи залюбки розмальовують.
У директорки ще багато планів із облаштування школи, тому на пенсію вона не збирається. Цьогоріч Ніна Іванівна запланувала завершити заміну вікон у всій будівлі, скрізь встановити нові двері. У мріях жінки ще й оновити меблі в усіх класах, бо старим уже багато років. Їх то ремонтують, а толку з того мало. Та директорка розуміє, що стільки вимагати від благодійників – уже занадто, а до держави йти немає сенсу.
Та ми сподіваємося, що з часом у школі будуть і нові меблі, і повні класи дітей. Школу оцінюємо на тверду 4. Бажаємо швидкого оновлення меблів і завершення ремонту, а також провести швидкісний інтернет, щоб і діти, і вчителі могли без перешкод шукати навчальні матеріали.
Дитсадок
Дитячий навчальний заклад «Теремок» розмістився в школі, бо дошкільнят небагато, а місця в шкільній будівлі достатньо. Перша зустріч із малюками у нас відбулася ще під час екскурсії будівлею – дітлахи з рушничками по двоє за ручки йшли в їдальню. Коли ж ми завітали до них із ревізією, то застали їх за грою. Примостившись скраєчку на килимі, наш Пан Гусак почав знайомство .

Усього в дитсадок ходить 11 діток, але ми застали тільки 3 дівчинки і 1 хлопця. Як виявилося, у дітей сьогодні зірвався виступ. Зранку планували провести свято і привітати матусь із 8 Березня, але багато діток захворіло, і все довелося скасувати.
Але малюки не засмутилися й охоче влаштували свято нам. Малята чудово знають напам'ять казки і дуже гарно їх розповідають. Тут нам і про Машу і Ведмедя розповіли, і про пригоди Колобка, і про Курочку рябу й золоте яєчко. Коли ж усі казки були розказані, заговорили про мрії.

— Ким мрієте стати, коли виростите?
— Актрисою в Голівуді! – відповідає Діанка.
— Перукарем, – говорить Дениско.
— А я забула, – тихенько шепоче Ліля.
— А ще я мрію про кота, щоб моя собака Діна з ним бавилася, – додав Дениско.

Залишивши Пана Гусака розважати малюків, ми пішли із запитаннями до директора ДНЗ Надії Троць. Пані Надія працює в дитсадку вже 26 років Коли тільки прийшла на роботу, у закладі було 29 дітей, а сам садочок розташовувався в окремій великій будівлі. Але із часом дітей поменшало, та й школа заповнена тільки на третину. Тому заклад переїхав.

За словам Надії Павлівни, нині дитсадок забезпечений майже всім необхідним. Кімната облаштована меблями, є DVD-програвач, необхідні для навчального процесу матеріали. Не вистачає тільки комп'ютера й принтера, які дуже потрібні для закладу. Сподіваємося, що з тих 102,8 тис грн, наданих із бюджету на дошкільну освіту, знайдуться кошти на ці потреби закладу.
Окрім матеріально-технічної бази, дитсадок повністю забезпечений іграшками. Кімната просто таки заставлена м'якими звірами, розвивальними іграшками, ляльками, машинками та іншим. Надія Павлівна говорить, що нинішні діти полюбляють бавитися розвивальним іграми – мозаїками, пазлами, конструкторами тощо. Особливо популярними в садочку є іграшки для гри в професії. Звідси й мрії бути перукарем.

Але, на думку директора ДНЗ, ні іграшки, на матеріально-технічне забезпечення не відіграють таку важливу роль, як ставлення вихователя до дитини. Бо ж малюки все відчувають і розуміють.
«Звичайно, дитину треба любити. Якщо ти будеш її любити і до неї звертатися лагідними словами, то дитина завжди буде до тебе йти. Не підвищувати голос, а говорити з дитиною так, щоб вона тебе зрозуміла. Тоді дитина буде з радістю відвідуватиме дитсадочок», – запевняє Надія Павлівна.
Звичайно, дитину треба любити. Якщо ти будеш її любити і до неї звертатися лагідними словами, то дитина завжди буде до тебе йти. Не підвищувати голос, а говорити з дитиною так, щоб вона тебе зрозуміла. Тоді дитина буде з радістю відвідуватиме дитсадочок,
– запевняє Надія Павлівна.
Як і дітей, ми запитала директорку, які в неї мрії. Як виявилося, жінка мріє про прості речі – аби в селі були діти, щоб у дитсадку було гамірно від дитячого сміху. Сподіваємося, ці мрії здійсняться.

Дитсадку ставимо 4. Бажаємо обов'язково отримати комп'ютер і принтер, облаштувати більшу ігрову кімнату, щоб діткам було де «розігнатися», а також демографічного буму, якого так чекають вихователі:)
Спорт
Головний осередок спорту в Голінці — це школа. Тут із 1994 року під керівництвом учителя фізкультури Володимира Коваля виховуються молоді спортивні таланти. За словами учителя, діти хочуть і люблять займатися спортом. Щоправда, медицина не дуже дозволяє. То одні обмеження, то інші.

Нині учні початкової школи мають по 3 години фізкультури на тиждень, а старші – усього по 2 години. Діти грають у шахи й шашки, волейбол і баскетбол, настільний теніс. До слова, стіл для тенісу школа колись отримала від нардепа Юлії Тимошенко. Щоправда, на тому вся допомога й закінчилася.

Окрім звичайних спортивних ігор, у школі активно займаються зимовими видами спорту. Кожної зими після канікул у дітей триває місяць лижного спорту.
Я на лижі, і діти за мною. Ми вчимо лижні стійки, безкроковий і кроковий хід, підйом на гору, спуски. По 5 км проходимо,
– говорить Володимир Григорович.
Звичайно, тривалість занять на лижах залежить від погоди. Цього року зима дозволила займатися лише 2 тижні. Потім на лижах можна було хіба тільки по озеру за катером кататися. Але й два тижні — теж непогано:)

Але не все так добре, як здається. Спортивний інвентар у школі давно потребує оновлення. Наприклад, лижі катають дітей ще з радянських часів. Спортзал теж потребує капітального ремонту. Там місцями прогнила підлога, і латання дір не допоможе – потрібна заміна дощок у всьому приміщенні. Та й стелю треба давно пофарбувати. Звичайно, місцеві підприємства і сільрада допомагають щороку оновлювати м'ячі для волейболу і баскетболу. Окрім того, випускники школи теж допомагають подарунками для спортзалу.
Та Володимир Григорович вважає, що головна проблема спорту в Голінці не інвентар, а самі спортсмени. Бо з кожним роком дітей у селі стає все менше. Чоловік боїться, що незабаром узагалі не буде кого вчити. А будуть діти – то будуть і нові лижі, і спортивний інвентар оновлюватимуть.

Сподіваємося, так і станеться. Та спершу треба провести ремонт у спортзалі, щоби заняття спортом було безпечним. За спорт у Голінці ставимо 4 бали! Не забувайте й Ви поставити свою оцінку наприкінці тексту.
Культура
У списку культурних об'єктів Голінки, які повинен побачити кожен Гусак–ревізор і пересічний турист, був Будинок культури та хоча б одне із тих 16-ти старовинних козацьких кладовищ, про які розповідає Вікіпедія. Але цьогорічні «лютий» березень трохи змінили наші плани. На жаль, усі козацькі кладовища замело снігом, тому цей пункт на карті ревізії довелося викреслити.

Але з козацтвом Голінки ми таки познайомилися. Як виявилося, тут живе староста Козацької організації села Голінки Петро Салій. Під його керівництвом місцеві козаки беруть активну участь у розвитку села. Треба замінити дах на ґанку в медпункті? Зробили! І ніяких тендерів не проводили. Сільрада дала кошти на матеріал, а хлопці самі виконали роботу. Бо на те й вони козаки!
І хоч Петро Павлович уже на пенсії, пенсіонером себе не вважає і від роботи не відмовляється. Окрім того, що чоловік працює на підприємстві електрогазозварником, він ще й депутат сільради. Разом із сільським головою наводять лад. Чоловік розповідає, що стараються не відмовляти нікому – ні школі, ні Будинку культури, ні жителям села.

Але що найбільше вразило Сільського Ревізора, то це хобі Петра Павловича. Як виявилося, чоловік майстерно грає на гармошці! Ще будучи дитиною, він складав газету в гармошку і уявляв себе гармоністом. Батьки, коли побачили таку тягу малого до гри, купили йому справжній інструмент за 35 рублів. Віддали майже весь місячний заробіток, аби тільки син навчився грати.
А хлопець прагнув. Слухав пісні по радіо і самостійно пробував їх грати на гармошці. Із роками Петро Павлович тільки вдосконалював майстерність.

Нині йому акомпанує дружина Катя Петрівна, як її жартома звуть односельчани. Вона грає на бубні й співає частівки, а чоловік вправно виграє на гармошці й підспівує дружині. Репертуар сільських артистів чималий. Вони виконують і старовинні українські пісні, і сучасну естрадну музику.
Почуємо по телевізору якусь хорошу пісню, одразу записуємо. Жінка швидко в блокнот слова записує, я ловлю ноти й пробую грати. Так за пару вечорів вивчаємо нову пісню,
– розказує Петро Павлович.
Коли ж запитали, де чоловік знайшов таку хорошу дружину, Петро Павлович тільки відмахнувся. Мовляв, це все любов і ніякої магії:)

Літніми вечорами після городів подружжя влаштовує вдома вечорниці, куди сходяться односельчани. Співають пісень, розмовляють, грають. І скільки б років не пройшло, а Петро Павлович так само вправно перебирає клавіші на улюбленій гармошці. Коли ж у селі проводять концерти, то сім'ю Салюків завжди запрошують виступати. Вони ж бо в Голінці – справжні знаменитості.
Звичайно, на цьому таланти в селі не закінчилися. Випадково Гусаки-ревізори завітали в гості до Світлани Дорокович. Жінка відома на весь район своїми картинами з різноманітних матеріалів. Із того, що ми зазвичай викидаємо, Світлана Іванівна творить неймовірне. Так, риб'ячі кістки перетворюються в дивакуваті квіти, із мушлів утворюється цілий букет, а звичайний гриб, що росте на дереві, стає полотном для живопису.
Нині жінка готує роботи для районного музею. Перед святом роботи додалося, бо треба було виготовити декорації до свята 8 Березня.

Майстерність жінки переймає її молодша донька Яся, яка завжди крутиться біля мами, коли вона робить свої картини. А от старша донька Віка захоплюється астрономією. У дівчини навіть є справжній телескоп. Щоправда, взимку небом не дуже налюбуєшся. То хмари, то туман, то зірок чогось немає. Але якщо небо ясне, то перед дівчиною відкривається справжня краса. І тоді вже ніякі морози не заженуть її до хати:)
Після знайомства із місцевими аматорами настав час завітати до культурного осередку Голінки. Будинок культури розташувався в самісінькому центрі села. Зовні він нагадує скляний замок Снігової королеви: увесь фасад будівлі – це величезні вікна, крізь які пробивається холодне сонячне світло. А по обидва боки колишуться берези зі сріблястими гілками. Коли віє вітер, гілки не шумлять, а тихо дзвенять кришталем, заворожуючи перехожих.
Коли ж ми зайшли всередину, то переконалися, що це справді будинок Снігової королеви. Від холоду цокотіли зуби, а на стінах виблискував іній. Тепло тут тільки в двох місцях – у гримерці та на сцені.

Сніговим будинком культури тимчасово керує Любов Климовська. Жінка тільки нещодавно стала керівником установи. Річ у тім, що місце директора будинку культури дуже удачливе. Хто займає цю посаду, згодом іде в декрет. Тому, дівчата, якщо хочете дітей — ідіть на роботу в Голінський будинок культури. Метод перевірений, результат гарантовано жителями села:)
Любові Миколаївні допомагає Тетяна Вишинська, яка працює тут керівником хореографічних гуртків. Дівчина рік тому вийшла з декретної відпустки і їздить на роботу з сусіднього села. Із приходом дівчини в Голінському будинку культури почали розвивати танцювальне мистецтво. Нині тут є три хореографічні гуртки: молодша, середня та старша група — разом майже 30 танцівників. На свята юні артисти готують хореографічні постановки, декламують вірші й співають.
Ми застали танцюристів під час генеральної репетиції до 8-го Березня. І хоч у клубі мінусова температура, дівчата ганяють без курток у светрах. Від запальних танців щічки горять, очі світяться і зовсім не холодно:) Та й хто б змерз від таких номерів?
Поки Пан Гусак насолоджувався запальним танцями, ми викрали керівника закладу на коротку екскурсію. Жінка розповіла, що Будинок культури відкрили ще 1994 року. Відтоді капітального ремонту тут не було. За кошти сільради та господарства трохи відремонтували гримерку, зробили там грубку, щоб узимку артисти не мерзли перед концертом. На сцені встановили обігрівачі, а от глядачам доводиться мерзнути.

На другому поверсі одне крило повністю відремонтували й обладнали під костюмерну. Поки що тут стоїть одна шафа з костюмами, але працівники Будинку культури мріють, щоб кімната була заповнена яскравими костюмами. Звичайно, аби були артисти. Усі інші клопоти візьмуть на себе сільрада та підприємці.
В іншому крилі Будинку культури поставили більярд. Тут молодь полюбляє проводити вечори.
Зараз молодь уже не дуже хоче танцювати. Ще як приходить трохи людей, то танцюють. Але молодих у селі мало, усі поїхали на навчання, виїхали із села. На дискотеках по 6-10 чоловік. Хіба їм цікаво танцювати? То вони в більярд грають,
– говорить завклуб.
Ми не довго затримували директора Будинку культури і швидко повернули її дітям. Бо ж незабаром мав відбутися концерт, а роботи – непочатий край. Щоб не заважати репетиції, ми тихенько залишили снігову будівлю і поквапилися відігріватися на підприємстві.

Культурі в селі ставимо 4 бали. Бажаємо провести капітальний ремонт будівлі й перетворити крижаний замок Снігової королеви в теплий палац:) Тоді й берези відігріються, і жителі охочіше відвідуватимуть концерти.
Аграрії та підприємства
У XVII столітті Голінку годували козаки, а нині село годують аграрії. На території працює господарство ТОВ «СП «Агродім» і його дочірнє підприємство СТОВ «Україна». Вони розпочали свою роботу 11 років і буквально підняли село. Увесь час, поки ми інспектували Голінку, люди говорили нам про те, що село живе за рахунок господарства. Бо вони дають роботу, гроші в бюджет, а ще допомогу всім, хто її потребує. Слухаючи відгуки селян, нам кортіло швидше познайомитися із керівниками установи і дізнатися, чим господарство закохало в себе жителів Голінки і чи взаємна ця любов.
Підприємством СТОВ «Україна» керує Олександр Кушніренко. Чоловік розповідає, що «Україна» була в селі давно. Але 2007 року вона стала власністю ТОВ «СП «Агродім». На той час у господарстві було до 4 тис. га землі й лісництво. Щойно в «України» з'явився новий власник, і в господарстві, та й у самому селі почалися зміни.

За 11 років роботи господарі наростили земельний банк до 6,6 тис. га. Тільки в селян орендують майже 1000 паїв. До 2018 року за 1 пай власники одержували від «України» по 9%, а з 2018 року підвищили до 12%. Якщо говорити мовою цифр, то на початку цього року підприємство виплатимо місцевим жителям майже 8 698 000 грн. А якщо поділити цю суму на кількість жителів у Голінці, то отримаємо по 14 400 грн кожному! Немалі гроші, чи не правда?
Іще 2,78 млн грн отримала від господарства сільрада за оренду невитребуваних паїв. І понад 8 млн грн «Україна» сплатила державі як ПДВ. Незважаючи на такі чималі відрахування від прибутку, компанія активно допомагає місцевим закладам і жителям. Майже в кожному об'єкті інфраструктури є кошти СТОВ «Україна». Більше того, господарство взяло на себе обов'язок розчищати дороги. Щоразу, коли село замітає, підприємство виділяє кілька тракторів, які з день-два прибирають сніг на всіх в'їздах у село й на всіх вуличках. Чистять навіть там, де живе одна старенька бабуся. Бо ж їй теж треба до магазину пройти чи на пошту за пенсією. Такій допомозі дуже раді, адже в інших селах району жителі тижнями сидять відірваними від цивілізації.
А ще Олександр Кушніренко по секрету розповів Сільському Ревізору, що СТОВ «Україна» готує для жителів села сюрприз. Керівництво вирішило побудувати в селі нову церкву, бо нині богослужіння проводять у старому приміщенні амбулаторії, яке переобладнали під церкву. Такий подарунок для громади обійдеться господарству в чималу копійку, але в селі повинна бути гарна церква, та й на святе коштів не пожаліють.
Окрім коштів, місцеві жителі отримують робочі місця. На підприємстві працевлаштовано близько сотні голінчан. Як поділився з нами Олександр Іванович, середня заробітна плата працівників коливається від 8 до 9 тис. грн. А нещодавно її підвищили до 50%, тому нині сума збільшилася до 13 тис. грн.

На запитання, чи немає тут «текучки», чоловік заперечує. Мовляв, зарплата і відсутність іншої офіційної роботи в селі мотивує працювати старанно та якісно. У самого директора мотивація теж сильна.
Якщо в нас простий механізатор чи хтось інший щось украв або ж недопрацював через необережність, то карають керівників усіх рівнів. І за кожне недопрацювання з моєї зарплати вираховують найбільше, бо я ж керівник господарства. А як я керую, то такі й результати,
– пояснює Олександр Кушніренко.
А керувати є чим, бо підприємство чимале. Чим тут тільки не займаються: і рослинництвом, і свинарством, і овець тримають, та ще й конюшню утримують. І не була б то сільська ревізія, якби ми не перевірили всі напрямки роботи особисто.
Розпочали зі свинокомплексу, адже він дає найбільше робочих місць. На жаль, усередину потрапити ми не змогли, бо в країні ходить африканська чума свиней. Щоб ми змогли потрапити всередину, нам треба надати підприємству медичні довідки про стан здоров'я. Тому ми поспілкувалися з директором свинокомплексу та його працівниками.

Свинокомплекс розпочав свою роботу два роки тому, а його будівництво триває і донині. Олександр Кушніренко згадує, що раніше тут була ферма, де на відгодівлі тримали свиней з усього району. Але після розпаду СРСР усе закрили, а приміщення позаростали так, що їх ледве віднайшли. Згодом територію розчистили, тут встановили сучасне німецьке обладнання. Свиней везли аж з Ірландії, адже селекція свиней там набагато краща.
Нині це свинокомплекс повного циклу. Тут свиней розводять, утримують і звідси здають на м'ясокомбінати. Одночасно на комплексі утримують до 6 тис. свиней, а річний оборот становить 12 тис. голів.

Найбільшу увагу тут приділяють біобезпеці. Перед початком роботи кожен працівник приймає душ і переодягається в робочу форму. Для кожної дільниці – своя форма. Окрім цього, працівникам заборонено тримати вдома свиней. Як компенсацію працівникам виплачують гроші або ж двічі на рік дають порося на забій.
Щодо запаху, на який нарікали користувачі соцмереж на нашій сторінці у Facebook, то ми ніякого смороду не відчули, хоча й знімали перед самими ворітьми комплексу. Від жителів скарг теж не було, але ми все ж запитали в директора, чи буває в селі сморід від свинокомплексу. Директор відповів, що раз на рік селяни можуть відчувати запах, але таке буває тоді, коли вітер дме на село або ж на полях вносять добрива. В інших випадках ніякий сморід за межі дільниць не виходить.
Гній із сараїв стікається в ємкість – КНС. Звідси рідина перекачується в сепаратор, який відділяє рідку фракцію від твердої. Тверду ми кагатуємо на фермі, а потім використовуємо як добриво на полях. Рідка фракція зберігається в лагунах у ревізійних колодязях, де ми контролюємо, чи не пішло щось у землю. Із неї ми отримуємо біопаливо метан. Раз у рік ми викачуємо рідку фракцію і теж вносимо на поля як добриво,
– розповідає про систему використання відходів директор свинокомплексу Олександр Тишенко.
На господарстві працює всього 23 людини, і вони чудово справляються з утриманням 6 тис. свиней. Більше того, ночами тут ніхто не сидить над тваринами.
Я доглядаю за більш як 1000 свиней. Працюю з ранку до вечора. Не важко, бо все автоматизовано. Машина подає корм і воду, а нам потрібно тільки стежити, чи все нормально,
– говорить працівниця комплексу Світлана Дорокович.
До слова, середня заробітна плата на комплексі – 9 тис. грн. У когось більше, у когось менше. Усе залежить від результату роботи. Якщо свині відгодовані, збереженість і народжуваність висока, то й оплата гідна.

Після зовнішнього огляду свинокомплексу ми відправилися на конюшню. Гривастих красенів помітили ще здалеку, адже ті жували сіно в загоні й насолоджувалися березневим снігопадом.
Конюшня в господарстві з'явилася незаплановано. Колись у районі був племзавод, від якого залишилося пару породистих коней. Щоб тварини не загинули, їх узяло на утримання підприємство. До того ж трохи було й своїх робочих коней.

Нині в конюшні 15 красенів і красунь. За ними доглядає конюх Володимир Коновал. Чоловік знає кожну тварину за кличкою і каже, що кожна має свій характер.
Он кобила Нюня, вона спокійна, завжди ходить за мною, любить потертися об руку і щоб її гладили. А от Ракета — та може й конюшню розвалити, якщо захоче. Вона в нас активна, того й отримала таке ім'я,
– розповідає Володимир.
Жеребці ж усі гонорові. Із клітки їх випускають по одному, бо інакше можуть конюшню рознести. Породистих помічаємо віддразу – високі, дебелі й міцні, вони вдвічі більші звичайних коней. Коли такий виходить на прогулянку, то інші коні стоять осторонь.
Але, як не дивно, порядком у конюшні заправляє маленький віслюк Матвій Данилович. Вухатий – справжній бешкетник. Працівники кажуть, що він, хоч і вдвічі менший, але добряче лупцює великих коней. Та ще й галасує на всю округу:) Для нас теж трохи заспівав, а ми його за це почухали за вухом. До слова, Матвій Данилович – районна знаменитість. коли в Бахмачі проводять Спасівський ярмарок, то від господарства просять привезти тільки віслюка. Вухань завжди збирає біля себе натовп і залюбки катає дітлахів.
А от коні в конюшні не об'їжджені. Колись тут працював професійний жокей, збереглися сідла і спорядження для верхової їзди. Але жокей звільнився, а нового знайти не вдалося. Та й у роботі коней не використовують, бо є сучасні трактори. Тому у тварин довготривала відпустка. Але нам пообіцяли, що обов'язково знайдуть фахівця і незабаром проведуть у Голінці кінний фестиваль. А ми перевіримо, чи дотримуються у СТОВ «Україна» своїх обіцянок.
Поряд із кіньми на фермі живуть вівці. Їх тут майже 280. За кучерявими тваринами вже 5 років поспіль доглядає Лідія Гордійчук разом із іншими працівниками ферми. Жінка каже, що особливих труднощів у догляді немає. Головне, щоб були корми. Овець годують сіном і зерном, а влітку випасають на пасовищах.
Раз на рік на ферму приїздить перукар для овець. За кілька годин від самостійно обстригає всіх кучерявих. На одну «зачіску» в майстра йде всього дві хвилини, а тварини не відчувають ніякого болю чи дискомфорту.

За словами Лідії Миколаївни, молока в овець не забирають. Усе висмоктують маленькі ягнята, які тримаються своєї мами. А ті завжди впізнають своїх малюків і чужих до вимені не підпускають. Пан Гусак спробував подружитися з кучерявими малюками, але добра з того не вийшло. Натомість Гусаки-ревізори вдосталь начухали малюків за вухом і набралися мімімішності на цілий тиждень:)
Завершальним пунктом нашої екскурсії господарством стала тракторна бригада. Тут ми застали хлопців за ремонтом зеленого велетня John Deer.
Хлопці виявилися не надто балакучими, але про проблеми розповіли. За їхніми словами, про працівників тут гарно піклуються. Господарство безкоштовно забезпечує всіх сніданками та обідами, гарячі страви привозять на робоче місце в термосах. Годують тут дуже смачно, і ми в цьому переконалися особисто, бо під час ревізії обідали в їдальні підприємства. Зізнаємося чесно, що так смачно готує тільки мама. На перше тут борщ чи суп, на друге – величезна порція гарніру з м'ясом. Усі продукти власного виробництва, і навіть хліб дівчата випікають самостійно. До речі, цей хліб безкоштовно дають малозабезпеченим сім'ям і пільговикам.
Єдине, на що скаржилися працівники бригади, то це на відсутність колодязя на території. Але керівництво пообіцяло до літа пробурити свердловину, і зараз чекають потепління, щоби почати роботу.

Нарешті екскурсія володіннями завершилася. Коней сіном нагодували, співи Матвія Даниловича послухали і з маленькими ягнятками побавилися. Час рухатися далі:)
Звичайно, аграрне виробництво в Голінці одним підприємством не обмежується. Майже в кожному дворі тут тримають худобу. Молоді сім'ї утримують по 5 корів і десяток свиней, мають чимало гусей і курей. Ми завітали на подвір'я дядька Анатолія. Чоловік тримає в себе майже 20 овечок. Каже, що дуже прив'язується до тварин, хоч і буває важко доглядати за ними.
Але я нізащо не відмовлюся від овечок. Навіть, якби й мені гроші пропонували, то я все одно б їх вирощував. Бо людині треба працювати! Як це в селі без роботи? Життя – це рух і праця. Ви ж самі знаєте,
– говорить дядько Анатолій.
Поки чоловік займається овечками, для дружини Анатолія справжньою відрадою є її корівка, яка скоро приведе поповнення. Так, у кожного своя любов:)
Аграріям і підприємствам Голінки ставимо тверді 5 балів! Бажаємо тільки процвітання, розвитку й стабільного поповнення в стайнях, конюшнях, загонах і сільських хлівах.
Медицина
Місцевого медпункту Сільський Ревізор дістався аж надвечір. У всіх закладах робочий день добігав кінця, а от у Сергія Мужайла він іще активно тривав. Фельдшер повернувся до медпункту з виїзду на кілька хвилин, щоби поспілкуватися з нами, а потім поспішив далі на вечірній об'їзд хворих.
«Мій номер телефону є в усіх! І я його ніколи не вимикаю – ні вночі, ні у вихідні. Тому в мене й вихідних нема. Але така вже специфіка нашої роботи. Населення в нас переважно похилого віку, тому часто-густо доводиться обслуговувати хворих удома. Було й таке, що вночі розбудили дзвінком – погано одній бабусі. Я приїхав, а виявилося, що в неї п'ята чесалася! Я того, звичайно не робив, а просто поїхав додому. Ну буває всяке»,– розповідає чоловік.
Мій номер телефону є в усіх! І я його ніколи не вимикаю – ні вночі, ні у вихідні. Тому в мене й вихідних нема. Але така вже специфіка нашої роботи. Населення в нас переважно похилого віку, тому часто-густо доводиться обслуговувати хворих удома. Було й таке, що вночі розбудили дзвінком – погано одній бабусі. Я приїхав, а виявилося, що в неї п'ята чесалася! Я того, звичайно не робив, а просто поїхав додому. Ну буває всяке,
– розповідає чоловік.
Сергій Іванович працює в Голінці вже 18 років. Говорить, що взимку викликів завжди багато. Зазвичай фельдшер їздить на велосипеді, але в погану погоду користується власним автомобілем. Нещодавно порахував, що за день наїздив 35 км. І так щодня!

Лікувати хворих Сергію Івановичу допомагає медична сестра, яка працює у ФАПі на півставки. А ще 5 років тому штат був значно більшим, та й ФАП вважався амбулаторією. Але населення стає менше, тому зробили реорганізацію. Тепер ФАП підпорядковується амбулаторії в с. Дмитрівка. Там і новенька карета швидкої є – два місяці тому придбали за сприяння народного депутат Валерія Давиденка.
Сьогодні ми живемо за кошти спонсорів. На жаль, не може наша медична галузь оплатити нам ремонти чи взагалі давати якісь кошти. Тому звертаємося із проханнями до сільської ради, на підприємство СТОВ «Україна». Вони й дають кошти на ремонти. Торік сільрада виділила нам 10 тис. грн, ще трохи коштів дало господарство. То ми замінили дах на ґанку, бо геть протікав, поклеїли шпалери, переробили грубку в будівлі,
— розповідає лікар.
До реформи медицини фельдшер ставиться негативно. Свою думку пояснює тим, що людина похилого віку просто не зможе відвідувати свого сімейного лікаря. Та й лікарів у районі дуже мало - на місто Бахмач із населенням 20 тис. чоловік є всього 4 сімейних лікаря.
Нехай пані Супрун приїде в село. Вона тут не була і, я думаю, вона не розуміє, яка медицина в селі,
— говорить чоловік.
Нині у ФАПі не вистачає тільки дітей. Торік у селі народилося двоє малюків. А хотілося б більше. Для дітлахів у медпункті навіть кімнату облаштували, поклеїли шпалери із зайчиками!
І хай би як важко не було, Сергій любить свою роботу. Про це свідчать відгуки селян. У кого не питали, усі казали, що лікар у них – золотий. Уночі приїде, уколи дасть і ніколи не відмовить у допомозі. Більше того, батькова справа надихнула доньку Сергія навчатися на медика. І навіть нічні дзвінки і відсутність вихідних не злякала. Тому, голінці, народжуйте дітей, збільшуйте населення! Можливо, за кілька років у Вас буде уже 3 чудових лікаря:)

А поки ми ставимо медицині в селі тверду 5! Бажаємо здорових пацієнтів, спокійних вихідних і побільше викликів на пологи:)
Магазини та кафе
У Голінці є два магазини, і розташовані вони один напроти одного через дорогу. І в обох магазинах є всі необхідні продукти, речі. В одному з них навіть люстри можна придбати!

Як обирають магазин для покупок, селяни й самі не знають. Жіночка Галя каже, що однаково частий клієнт і в одному, й в іншому магазині.
Я туди й туди ходжу. Не знаю, чи є між ними різниця. І ціни наче однакові. Усе залежить від настрою,
– говорить жінка.
А бабуся Клава за один похід за продуктами відвідує відразу два магазини і рідко закупляється тільки в одному. Спочатку йде в той магазин, котрий їй ближче. Купує там деякі продукти, лишає сумку і поспішає в інший магазин. Коли ж і там закуповується, то йде забирати сумку в перший магазин і неспішно повертається додому. Певно, за 88 років життя бабуся розробила власну схему покупок і знає толк в економії:)
До слова, ціни в магазинах невисокі. За звичайний продуктовий кошик ми заплатили 98 грн.
Самі власники магазинів запевняють, що й конкуренції між ними немає.
Ми не ворогуємо. Це ж село. І до мене приходять по продукти, і до сусідів ідуть. Усе нормально,
– говорить власниця одного із магазинів Неля Зайченко.
Що стосується нічного життя, то кафе як такого у селі нема. Коли молодь приїздить із міст на канікули, в одному з магазинів відкривають бар. Поруч є дві облаштовані альтанки, де влітку можна посидіти. Ну а далі у вечірній програмі – дискотека або більярд у Будинку культури.

Магазинам і кафе Голінки ставимо 5! Бажаємо дружніх відносин і черг за покупками.
Зв'язок
Із технологічним прогресом у Голінці з'явився новий вид мисливства. Щоправда, полюють тут не на диких звірів, а на зв'язок! У багатьох мікрорайонах села жителям доводиться добряче походити городом, щоби зловити мережу і зробити пару дзвінків.

Зрозуміло, що з інтернетом справа геть кепська. 3G тут зроду не було, а 2G дозволяє тільки отримувати повідомлення в чатах – на більше не вистачає покриття. На щастя, в офісі господарства «СП «Агродім» проведений Wi-Fi, яким аграрії діляться із сільрадою та школою. І хоч пароль від мережі знають лише учителі та працівники господарства, дітям не завдає багато клопоту його зламати і спокійно сидіти в Вконтакте та Facebook. Окрім того, чимало молодих сімей у селі теж провели додому інтернет, щоб діти мали доступ до інформації.
На околиці села є ще один вид зв'язку - космічний радіолокатор. Звідси керують польотами в Україні. Раніше об'єкт був військовим і таємним. Сьгодні він цивільний, хоча потрапити туди легше не стало:)

Для жителів локатор - це місцевий орієнтир. Коли запитуєш хорошу і коротку дорогу до Голінки, завжди відповідають: «Їдьте через локатор. Там прочищено».
Якщо молодь у селі з технологіям на «ти», то для пенсіонерів єдиний спосіб вийти на зв'язок із зовнішнім світом – відділення пошти. Тут і пенсію отримують, і газети передплачують, і за світло платять. Але «Укрпошта» замість обіцяної комп'ютеризації вирішила взагалі закрити відділення. Усе пояснюють тим, що невигідно.

Замість відділення хочуть зробити виїзну пошту. Тричі на тиждень у село приїжджатиме автомобіль із поштарем, який видаватиме пенсії, газети і прийматиме платежі за комунальні послуги. Така математика вигоди незрозуміла працівникам відділення, бо й вони працюють 3 дні на тиждень. Більше того, «Укрпошта» не утримує приміщення, де розташувалося відділення.
Та як же вони рахували? За оренду приміщення платить сільрада, за світло і тепло – теж вона. Від «Укрпошти» ми отримуємо тільки зарплату. Ото й усе! І їм неигідно?,
– розводить руками начальник поштового відділення в Голінці Людмила Парафіник.
Думаєте, може, зарплата в поштарів велика, тому й невигідно утримувати начальника відділення і трьох листонош? А зась! Місячна платня листоноші — трохи більше 1000 грн, а в начальника відділення й того менша. Натомість, виїзним працівникам обіцяють платити по 7 тис. грн. І це притому, що листоноші щодня проходять по 15 км із важкою сумкою, щоб рознести людям пресу та пенсії. А ще несуть старим людям гречку, макарони, сіль, цукор. Бо до магазину йти далеко, та й старі бабусі не донесуть це все.
Ви уявляєте, що таке зарплата 1000 грн? У нас є діти, в мене син студент. Їх треба одягати, годувати, якісь іграшки купувати. Багато купиш на 1000 грн в місяць? Із нинішніми цінами ця зарплата тільки на хліб іде. Того ми й тримаємо по 5-6 корів, бо вони сім'ю годують. Але ми й на те не скаржимося. Аби хоч цю тисячу не забрали, не звільнили нас. Бо лишимося й без цього заробітку,
— бідкається листоноша Людмила Гирман.
Жителям села нова реформа «Укрпошти» теж не до вподоби. Бо не розуміють, як це одна людина справлятиметься з усім за 3 дні. Та й старі люди бояться впускати на подвір'я незнайомців. Бабусі Клаві уже 88 років. Вона й чує погано, і зір уже не той. Старенька каже, що хвіртку чужим людям не відкриває – страшно. І як же тоді пенсію отримувати?
Що вони собі думають в тій «Укрпошті»? Про онлайн? Бабо Клаво, Ви знаєте, що таке «онлайн»? Не знаєте, і ніхто з бабусь не знає. Вони раз хвіртку не відкриють, бо чужий приїхав, і місяць без пенсії сидітимуть! Як тоді людям жити? Реформу вони надумали проводити!
– обурюється жителька села Галя.
На жаль, «Укрпошта» на такі аргументи тільки розводить руками: «Реформи не оминути. У червні відділення ліквідуємо». У сусідньому селі така ж проблема. Там шукають спосіб залишити відділення, планують створити свою комунальну пошту. До такої ідеї придивляється й Голінська сільрада. Вони й так платять за приміщення і комунальні послуги пошти і навіть говорили з «Укрпоштою», щоб рада могла доплачувати до зарплати листонош хоч по 1000 грн. Тому для сільського бюджету власне відділення – цілком під силу.

Сподіваємося, така ідея втілиться в життя і в селі працюватиме поштове відділення. А поки за зв'язок у Голінці ставимо 3 бали. Бажаємо кращого покриття й вільного доступу до інтернету.
Освітлення
Вечірня Голінка за своєю романтичністю і красою не поступається ні Парижу, ні будь-якому іншому місту. Коли червоне сонце, яке в народі називають «на мороз», ховається за хатами, небо грає всіма відтінками червоного. І тільки деякі промінчики проглядають крізь дерева, відбиваючись на снігу діамантовими смугами. Сніг під ногами рипить, щоки горять. Краса, та й годі!

Коли ж сонце зовсім ховається, у селі спалахують ліхтарі. На їхнє встановлення у 2017 році сільська рада виділила з бюджету 502,3 тис. грн. Частина ліхтарів автоматично вмикається одразу по заходу сонця, інша частина (ті, що в центрі села) налаштовані вмикатися о 19:40.
Цьогоріч планують завершити проект по освітленню і виділити ще млн грн на встановлення ліхтарів у тих місцях, де їх ще немає. Тому селяни без остраху можуть прогулюватися нічною Голінкою, насолоджуючись сільською романтикою.

За романтику й освітлення Голінки ставимо 5-ку й сподіваємося, що світле майбутнє центру села настане дуже скоро.
Дороги
Якби наш РевіZORROмобіль умів говорити, то він би співав від радості щоразу, коли ми повертали з траси на Голінку. Бо дорога від Бахмача до Голінки – страшний сон автомобіліста. А от коли звертаєш у село, одразу світ стає милішим, починаєш помічати навколишні краєвиди й мимоволі перестаєш боятися залишити колесо в якійсь із вибоїн.

Щоби перевірити, чи справді дороги в Голінці хороші, ми вирішили провести таємну експериментальну операцію «Гусаки і паровозик». Для цієї важливої місії ми зібрали чи не половину дітей Голінки. Зустріч призначили на 16:00 на роздоріжжі поблизу сільради.
Наша таємна місія проходила у кілька етапів. Спочатку треба було добряче розігрітися. Тому ми вирішили провести снігові війни. Ліворуч бойового поля стала команда Гуски Катерини, а праворуч – команда Гуски Оксани. Не знаємо, чи місцеві козаки в XVII столітті брали участь у подібних битвах, але ми показали Голінці ще те протистояння! Після 10-хвилинних боїв половина козаків і козачок просто таки падла у сніг від втоми:)
Після активної розминки дітлахів ми взялися розігрівати наші транспортні засоби, на яких перевірятимемо якість голінських доріг. А який засіб найкраще підходить для зими? Санчата! Кілька спусків на гірці – і суперкар готовий!

Коли ж усі були готові, Сільський Ревізор разом і дітьми змайстрував паровозик. Сані за сані, інші сані до РевіZORROмобіля – і ми отримали десятиметровий РевіZORROпаровозик.

Щойно діти зайняли позиції, експеримент розпочався! Повільним рухом ми прокаталися вулицею туди й назад, а дорогою рахували підскоки на вибоїнах. Як звітували наші головні експерти-малюки, вибоїн на дорогах не знайшли. Стан доріг оцінили як ідеальний.
Як ми дізналися ще в перший день ревізії, такими ідеальними дорогами село завдячує господарству СТОВ «Україна». Із самого початку підприємство взяло на себе обов'язки із розчищення дороги. Тому, як тільки Голінку засипає снігом, кілька тракторів за день-два розчищають навіть найвіддаленіші вулички.
У нас село дуже розкинуте. Є вулиці, де живуть одна-дві людини, а від хати до хати може бути відстань в 1 км. Але навіть такі вулиці чистять, бо там теж люди живуть. Їм також треба в магазин ходити чи на роботу,
– розповідає сільський голова Наталія Вернигора.
Про якість асфальтованого покриття ми, на жаль, судити не можемо. Але за словами сільського голови, торік в селі почали асфальтувати вулиці Голінки. Із бюджету села на це виділили 1,48 млн грн. Цього року планують продовжити асфальтування доріг, зокрема зробити якісну дорогу на вул. Лесі Українки.
Здавалося б, все в Голінки з дорогами добре. Але автобуси чомусь не ходять. Перевізники відмовляються пускати автобус у село, а людям нічим дістатися райцентру. Про критичну потребу в автобусі нам говорили і в магазині, і просто на вулиці. Нині сільський голова шукає перевізника, який погодився хоча б раз на тиждень відправляти в Голінку автобус, щоб бабусі могли в аптеку за ліками з'їздити.

Дороги в Голінці ми оцінюємо в 5 балів. Якщо ж і є якісь недоліки, які приховало снігом, то вони лишаються на совісті сільради. Ми ж сподіваємося, що таких немає, і бажаємо, щоб відновилися автобусні перевезення, а водії отримували від водіння тільки насолоду.
Допомога АТО
На жаль, і через 3 століття після Гетьманщини голінським козакам знову довелося братися до зброї і захищати Україну від ворогів. Нині на сході України воює Олександр Мамочка, а 2016 року із зони АТО повернувся Микола Залозний. Хлопець два роки захищав честь України й рідного села в боях проти російського агресора. Нині Микола живе життям звичайного хлопця і працює на пилорамі.

Жителі села теж долучаються до боротьби, хоч і перебувають у тилу війська. Коли двоє жителів Голінки пішли воювати, селяни купили їм бронежилети. З 2014 року голінчани час від часу збирають продукти та одяг і передають через громадське об'єднання «відродження» на схід країни.

Господарство ТОВ «СП «Агродім» також не стоїть осторонь. Щомісяця керівництво виплачує воїнам АТО невеличку грошову допомогу. Окрім того, підприємство допомагає героям в оформленні документів на землю.

До допомоги долучився й народний депутат Валерій Давиденко. Як розповіла нам сільський голова Наталія Вернигора, Микола Залозний служив у 13 батальйоні Чернігівської області. У воїнів батальйону були проблеми з оформленням посвідчень учасника бойових дій. Тому Миколі довелося звернутися по допомогу до нардепа. Той не відмовив у проханні, і згодом хлопець отримав посвідчення.

Як бачимо, козаки в Голінці ще не перевелися. За допомогу АТО ставимо 5 й бажаємо Олександру якнайшвидше повернутися додому з перемогою!
Підсумки:
Переваги села:
  • у школі встановлено енергозберігаючі вікна і новий котел, що дозволяють добре обігірівати будівлю;
  • у селі займаються лижним спортом, розвивають інші види спорту;
  • у будинку культури є гуртки з хореографії;
  • господарство СТОВ «Україна» дає близько 100 робочих місць населенню;
  • підприємство майже повністю забезпечує дітей якісним харчуванням;
  • у частині села проведено газ та воду;
  • дороги розчищені, проводиться асфальтування вулиць;
  • у селі є освітлення.
Недоліки села:
  • будинок культури не опалюється і потребує капітального ремонту;
  • у школі треба замінити двері на аварійних виходах;
  • у спортзалі треба терміново замінити підлогу;
  • планується закриття поштового відділення;
  • у село не курсує автобус;
  • у селі майже відсутній мобільний інтернет, місцями немає зв'язку.
Перед від'їздом із села ми зайшли у сільську раду та в офіс господарства СТОВ «Україна», щоби подякувати за гостинність і теплий прийом. Бо куди б ми не йшли, до нас завжди були привітними. А там на нас чекали невеличкі подарунки з нагоди 8 березня - фіалки у горщиках:) І навіть Гусак Василь не лишився без прощального гостинця.
На завершення пропонуємо переглянути село Голінку в обличчях його жителів!
Остаточна оцінка для Голінки від Сільського Ревізора — 59 бали із можливих 65. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com! Оцініть інфраструктуру села за
5-бальною шкалою і ви.
Оцінка ревізора Ваша оцінка
5.0
Сільська рада
5.0 / 31 голосів
4.0
Школа
5.0 / 28 голосів
4.0
Дитсадок
5.0 / 27 голосів
4.0
Спорт
5.0 / 26 голосів
4.0
Культура
4.0 / 28 голосів
5.0
Аграрії та підприємства
5.0 / 26 голосів
5.0
Медицина
5.0 / 27 голосів
5.0
Магазини
4.0 / 28 голосів
5.0
Кафе
4.0 / 26 голосів
3.0
Зв'язок
4.0 / 28 голосів
5.0
Освітлення
5.0 / 23 голосів
5.0
Дороги
4.0 / 30 голосів
5.0
Допомога АТО
5.0 / 27 голосів
Підсумкова оцінка Ревізора: 59.0 балів Підсумкова оцінка читачів: 60.0 балів
Выполнено с помощью Disqus