SHARE
Гусакам-ревізорам не сидиться на місці ні в мороз, ні в хурделицю. Ще б пак, адже нас уже півроку чекали на Херсонщині! Саме тут, посеред найбільшої в Європі пустелі, у селі Великі Копані ми провели 6-ту в цьому сезоні сільську ревізію. У селі розташувався найбільший в Україні овочевий ринок. Тут кожен житель — фермер, який годує всю країну. Саме звідси родом захисник ФК «Шахтар» Павло Шушко. Тут точно знають, що неталановитих людей не буває, а 60 років — найкращий час відкрити в собі нові здібності. То в чому ж секрет щастя громади?

Щоб це дізнатися, Сільський Ревізор завітав у сільську раду, побував у кожному класі школи, зазирнув у дитсадок, приміряв костюм інопланетянина в будинку культури, подружився із котом-лікарем у місцевому Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Ще ми розпитали про всі особливості тепличного виробництва овочів, дізналися, по чому яблука на ринку «Нежданний», відвідали голубину ферму і побігали з мікрофоном за фазанами. Усі об'єкти інфраструктури, де ступала нога Гусака-ревізора, зображені на карті.
На інспекцію у Великі Копані нас запросили працівники Великокопанівської сільської ради ще у вересні. Однак черга сіл, від яких ми отримали запрошення, дозволила приїхати лише в січні. Упродовж цих місяців працівники сільради телефонували до нас чи не щодня, очікуючи приїзду Сільського Ревізора.

Коли ж ми нарешті виїхали на Херсонщину, то зрозуміли, що маємо всі шанси не дістатися Великих Копанів і цього разу. Снігові замети та дводенні затори на Одеському шосе не надто сприяли нашій подорожі. Та для Гусаків-Ревізорів будь-яка погода — льотна:) Щоправда, у пошуках хорошої дороги довелося поблукати Одещиною. Замість Первомайська ми поїхали через Одесу, дали добряче коло, зате пообідали на Дерибасівській:)
Сільська рада
Одні чекали візиту Гусаків-Ревізорів, інші його страшенно боялися. Річ у тім, що у сільській раді вирішили зробити приїзд Сільського Ревізора у Великі Копані несподіваним. Мовляв, щоб побачили усе, як є — без підготовки. Ми підтримали таку ініціативу очільників громади і до останнього тримали в секреті назву села. Натомість, у місцевих газетах «Новий день» і «Вісник Олешшя» повідомили, що в район їде Сільський Ревізор.
«Ото вже переполоху ви наробили в районі!», — весело зустріла нас голова Великокопанівської громади Валентина Костенко, коли пізнього суботнього вечора ми нарешті дісталися села.

Село Великі Копані — центр об'єднаної територіальної громади, до складу якої входить ще два села — Добросілля й Абрикосівка. І хоча громада не така уже й велика, об'єднання вдалося не зразу.
Вперше про створення громади ми заговорили ще у 2015 році, щойно розпочалася децентралізація. Ми вирішили створити громаду і пішли із цим запрошенням у всі навколишні села. Ми до них ішли з хлібом-сіллю, ми йшли до них свататися! Ми казали: «Ходіть до нас, створимо громаду і будемо розвиватися разом!». А нам усі відмовили. Тоді ніхто не захотів об'єднуватися, бо не знали, що з того буде,
— згадує Валентина Костенко.
Але в цій громаді якщо щось задумали, то зроблять. Вдруге до об'єднання повернулися через рік. Цього разу спроба була вдалою. На «залицяння» Великих Копанів відгукнулися села Абрикосівка та Добросілля. Так, у тому ж 2016 році, була створена Великокопанівська об'єднана територіальна громада — перша громада в Олешківському районі. Одразу по цьому сформувався колектив. В апарат сільської ради перейшли працівники із Абрикосівської сільради, а на нові робочі місця відгукнулася молодь.
Молоді люди горять цим! От було таке, що до нас пришов молодий хлопець. Каже: «Візьміть на роботу, я хочу писати проекти і розвивати громаду». Потім прийшла молода дівчина, теж хоче щось робити. А чого б ні? Давайте спробуємо, давайте будемо працювати. Ми залюбки беремо молодих, якщо треба, купуємо їм будинки в селі, у нас хороша заробітна плата. Тільки приходьте і працюйте в нас!
— розповідає Валентина.
На Олешші не було в кого досвіду позичати, тому Валентина Костенко зі своєю командою почали знайомитися з іншими територіальними громадами.
Ви знаєте, нам ніхто ніде не відмовив! Ми шукали телефони громад, телефонували, знайомилися, дуже багато чого розпитували. І всі завжди відгукувалися, все нам пояснювали!
— говорить сільський голова.
Тоді ж почали їздити на всілякі тренінги. Побували всюди, де навчали писати проекти: на Волині, у столиці. Валентина Костенко пригадує, що з першим проектом «провалилися» — занадто гарно описали село, тому у відповідь почули: «У вас і так все добре, нехай інші села «підтягнуться».
Великим Копаням і справді не було на що жалітися. За 4 терміни на посаді сільського голови Валентина Дмитрівна зробила із села цукерочку. В усіх установах зроблено капітальний ремонт і проведено опалення. До цукерки залишилось тільки додати глазурі. До об'єднання бюджет сільради складав 12 млн грн. Коли ж у місцевий бюджет пішли податки за землю, акцизні кошти із 6-ти заправок у селі, субвенції держави тощо, у скарбниці Великокопанівської сільради стало понад 41 млн грн.
Із таким бюджетом Валентина Костенко взялася за «глазур», втілюючи давні задуми. Майже одразу в селі створили власне комунальне підприємство «Великокопанівське», закупили всю необхідну техніку: снігоприбиральні машини, трактор, кран тощо. Переваги власного підприємства відчули взимку, коли вулиці засипало снігом.
Наші хлопці добу без відпочинку розчищали дороги, щоби вранці жителі могли без перешкод дістатися на роботу, в школу, в магазини. Якщо десь недопрацювали, в соцмережах жителі нам повідомляли, і ми відразу відправляли туди техніку,
— розповідає Валентина Костенко.
На техніці не зупинилися. Валентина Дмитрівна, заручившись підтримкою директора комунального підприємства Лариси Самойлової, зробила те, що раніше ніхто в Україні не робив. Вони забрали із балансу школи їдальню і передали її під керівництво комунального підприємства. Така ідея здобула 3-тє місце у Всеукраїнському конкурсі «Кращі ініціативи жінок України для місцевих громад».
Нехай школа займається навчанням і вихованням дітей, а про їхнє харчування подбаємо ми!
— говорить Валентина Дмитрівна.
Щомісяця комунальне підприємство звітує перед громадою про свою роботу у місцевій газеті «КОпаняночка».
Окрім комунального підприємства, сільська рада зробила власне кафе, викупивши у держави старе приміщення. Там жителі можуть за дешевшу плату відгуляти весілля, ювілеї. Там же громада збирається на свята. До слова, сільська рада полюбляє давати життя старим будівлям. Чи не щороку вони викуповують на аукціонах старі закинуті приміщення, роблять капітальний ремонт і знаходять їм гідне призначення. Завдяки таким «реаніматологам» у селі майже немає закинутих і розвалених будівель:)

Звісно, рятуванням старих будинків не обходяться. Часто по допомогу звертаються селяни, які потрапили в скрутне становище. Для них сільська рада дає безтерміновий кредит. Хтось бере на 1 рік, комусь вдається повернути борг тільки за 5 років. Так чи інак, а не один житель села зміг пережити скруту завдяки цій допомозі.
Окрім того, у липні минулого року в селі також створили Центр первинної медико-санітарної допомоги. Приміщення центру облаштували новими меблями, для швидкої допомоги закупили новий автомобіль Renault Dokker. Понад те, для майбутніх лікарів закупили квартири. І це при тім, що будинок у Великих Копанях коштує по півмільйона доларів! Тут і море неподалік, і бізнес свій можна робити.

До слова, місця сімейних лікарів у центрі й досі вільні, а квартири чекають на своїх власників. Якщо маєте відповідну освіту, вперед! Вам будуть тільки раді!:)
Новенькими «колесами» поповнили і місцеву школу, закупивши ще один шкільний автобус. Для сільських рад у Великих Копанях і Абрикосівці закупили по одному службовому автомобілю. Щоправда, автомобілі поки що їздять на червоних номерах — триває процес реєстрації. Проте тепер зранку дорогою на роботу, поки водій кермує автомобілем, Валентина Костенко встигає поспілкуватися з керівниками установ і перевірити, чи все готове до нового робочого дня:)

До слова, у Великокопанівській громаді царить абсолютний матріархат, бо ж 99% усіх керівників установ — жінки.
Громада відповідає щирою вдячністю за таку турботу голови. На полиці ми помітили обережно складену стрічку із написом «Найкращий у світі сільський голова». Соромлячись, Валентина Дмитрівна таки розповіла нам, що стрічку їй подарували жителі на свято села.
Усе це — не моя заслуга, а заслуга моєї команди. Ми ж з дівчатами разом усе робимо. Та й громада у нас дуже активна, й депутати згуртовані та завжди нас підтримують. Тому працюємо не заради плюсів, а щоб людям жити було добре! Звичайно, завжди знайдеться 10% незадоволених, але це стимулює працювати більше.
«Всього 10%?», — перепитуємо із недовірою.

Забігаючи наперед, без жодного блефу повідомляємо, що нам не вдалося віднайти й 1% незадоволених. Ми запитували кожного, хто траплявся на шляху — від малого до старого. І всі хвалили сільського голову і керівників держустанов села.
На досягнутому Валентина Дмитрівна не зупиняється. Шкодує лише, що не може скинути роки, щоб устигнути все зробити. У планах жінки ще чимало мрій, бо знає про проблеми у селі.
Скинути б іще років 20! Зараз би ту енергію до цих можливостей! Я так рахую: ну, ще 10 років до 60-річчя я зможу проробити, а далі покинути теж не зможу! Бо школа тріщить по швах, дитсадок тріщить по швах, будинок культури не вміщає й половини відвідувачів. Треба збудувати нове приміщення, треба! Ми вже знайшли земельну ділянку, тепер треба зробити такий проект, якого ще ні в кого не було! Щоб уже як зробили, то був результат!
— ділиться планами Валентина Дмитрівна.
Поки нам розповіли про громаду, надворі настала ніч. І хоч Сільський Ревізор добряче помучив своїми запитаннями жінок із сільради, вони провели нас до готелю і пригостили вечерею. А в готелі нас зачекався його власник Антон Гукасян. Він розповів, що колись потрапив у Великі Копані рослідувати кримінальний злочин. Але місцеві жителі і колорит села так зачепили його за серце, що він залишився тут жити. Згодом інвестував у село чималі кошти, побудував готель і торговельно-розважальний комплекс.
Антон Петросович говорить, що Великим Копаням надзвичайно пощастило із сільським головою і її командою.
Ви знаєте, за 12 років нашої дружби Валентина Дмитрівна просила в мене допомоги всього тричі — на АТО, на АТО і знову на АТО... Я захоплююся трудолюбивістю і силою цієї жінки!
— сказав Антон Гукасян.
Власник готелю міг би говорити про Великі Копані ще цілу ніч, але справи кликали до Одеси. Тому нам прочитали вірші, спробували подарувати живого фазана і перепела, але наш Пан Гусак виявився ревнивим:)
До слова, власник готелю має власну міні-ферму. Тому всі овочі — із городів місцевих жителів, м'ясо — теж власного виробництва. Окрім фазанів і перепелів, на фермі також вирощують гусей, індиків і свиней, котрі вміють посміхатися, а ще — утримують голубів! Щоправда, останніх тримають не для кухні, а для задоволення. Ми теж погодували пернатих кормом!
Сільській раді ставимо заслужену 5-ку! Бажаємо жінкам не втрачати ентузіазму й обов'язково втілити в життя усі задуми!
Освіта
У понеділок зранку біля Великокопанівської школи не пройти. Тут утворюється справжній затор із автомобілів, велосипедів, санчат. Дітей ведуть на навчання. Над усім цим сонним хаосом стоїть директор школи і просить прибиральницю підмести на порозі. Секрет про наш приїзд за ніч було викрито, тому директор готується до візиту Гусаків-ревізорів.
А ми не забарилися:) Щойно пролунав дзвінок на урок, ми пішли знайомитися. Директора звуть Віктор Коновалов. Змалечку він ріс у жіночій компанії, бо батько загинув на війні. Певно, тому Віктор Вікторович відчуває себе не так учителем, як військовим.
«У той час всі були зосереджені на Великій Перемозі. Який же хлопець не мріяв стати військовим? Та мені судилося інакше. Уже після випуску зі школи перед призовом в армію я повертався додому пізно вночі. Йшов мимо школи і раптом зупинився. І вголос сказав: «Я сюди повернуся!». Я не знаю, що це було. Але я повернувся», — розповідає Віктор Вікторович.
У той час всі були зосереджені на Великій Перемозі. Який же хлопець не мріяв стати військовим? Та мені судилося інакше. Уже після випуску зі школи перед призовом в армію я повертався додому пізно вночі. Йшов мимо школи і раптом зупинився. І вголос сказав: «Я сюди повернуся!». Я не знаю, що це було. Але я повернувся,
— розповідає Віктор Вікторович.
Нині у Віктора Коновалова за плечима 50 років педагогічного стажу, із яких 16 років він пропрацював директором Великокопанівської школи. Чоловік і досі пам'ятає перший день роботи на поважній посаді. За його словами, починати було дуже важко, бо тоді з державного бюджету на школи майже нічого не виділяли. На території школи не було навіть води. Але спільними зусиллями із колегами, батьками та завдяки підтримці сільського голови вдалося відбудувати школу і зробити із неї один із кращих навчальних закладів району.
Я вважаю, що директор повинен займатися адміністративними справами, що я й робив. А навчання дітей — це турбота вчителів,
— ділиться поглядами Віктор Вікторович.
Сьогодні у школі навчається 792 учні. Для цієї будівлі такої кількості дітей забагато, тому навчання відбувається в 2 зміни. Для дітей тут створені найкращі умови. Класи початкової школи обладнані плазмовими телевізорами, тут є аж 30 комп'ютерів, а в бібліотеці — вільний Wi-Fi. Тепер не дивно, чому на перерві під дверима бібліотеки завжди скупчення учнів:)
Познайомившись із директором, ми вирушили оглядати школу. Уже в коридорі зрозуміли, що школі є чим пишатися. Бо ж такій фотогалереї можуть позаздрити світові зали слави. На почесному місці висить фото юнака у футбольній формі. Як виявилося, саме тут виростили нинішнього захисника донецького футбольного клубу «Шахтар» Павла Шушка. Батько футболіста запевнив нас, що своїми успіхами син завдячує місцевому учителеві фізкультури Василю Довгалю. А от сам фізкультурник сказав, що вся справа у дисципліні.
Я строгий тренер! Бо, як кажуть в народі: «Дисципліна б'є порядок». Де дисципліна, там діти гарно працюють і досягають результатів,
— стверджує Василь Петрович.
На жаль, є у школі й сумні історії. У грудні 2015 року в зоні АТО загинув кіборг Олексій Болдирєв. Олексій назавжди залишиться в пам'яті українці незламним Кіборгом, про якого скажуть: «Він вистояв, не вистояв бетон». Саме його великокопанівці упізнали на відео з аеропорту, коли під обстрілами ворожої артилерії Олексій підняв стяг на даху будівлі летовища.

Сьогодні у школі встановлено меморіальну дошку Олексієві Болдирєву та афганцю Олексієві Кононенку. А в коридорі діти з учителями виготовляють маскувальні сітки для АТО. Сільський Ревізор також пов'язав стрічку на сітці.
Ми тільки почали оглядати школу, а вже зрозуміли, що система навчання тут зовсім не така, якою ми її пам'ятаємо зі своїх шкільних років. Діти з учителями спілкуються по-панібратськи, директора не бояться, проте поважають. Це вам вже не ті часи, коли директор, бува, вийде в коридор, то наставала мертва тиша.
Ні, у нас такого нема. Ми для дітей — не керівники, ми для них партнери. Вони це розуміють, відкрито спілкуються і при цьому слухаються,
— пояснює директор.
Поки йдемо до класів, заступник директора школи з навчально-виховної роботи Наталія Євдокименко розповідає, що від стандартної системи навчання відійшли вже давно. Так, у школі є 4 класи з інклюзивним навчанням — це класи, де діти з особливими потребами навчаються разом зі своїми однокласниками.

До таких змін школа ретельно підготувалася. Учителі пройшли спеціальні курси, сільська рада закупила спеціалізовані меблі й підручники, для дітей та батьків психолог провів бесіди. Звичайно, деякі консервативні батьки були проти, когось довелося переконувати. Та найважче було розробити індивідуальну навчальну розвитку дитини, адже з особливими дітьми треба працювати по-іншому.
За кожним класом з інклюзивним навчанням закріплена команда спеціалістів — учитель, психолог, соціальний педагог, медсестра. Батьки особливих дітей також беруть активну участь у навчальному процесі.
Із батьками ми регулярно проводимо бесіди і залучаємо їх до навчального процесу. Наприклад, у школі дитина вчить цифру 3. Її треба добре засвоїти. Ми просимо маму чи тата, щоб вони, ідучи зі школи, порахували з дитиною 3 сходинки, щоб мама вдома з їжі виклала циферку 3 на тарілці. Так діти запам'ятовують,
— пояснює Наталія Миколаївна.
В одному з інклюзивних класів Великокопанівської школи навчається «сонячна» дівчинка Світланка. На жаль, нам не вдалося із нею познайомитися, бо вона у той день захворіла. Але ми дуже багато дізналися про Світланку від її однокласників. Діти розповіли, як люблять свою подругу, як вони допомагають їй у навчанні. Більше того, разом з учителями вони зняли короткий фільм про один день життя Світланки. Завдяки такій підтримці і допомозі однолітків дівчинка уже вміє читати, рахує до 10. За словами Наталії Миколаївни, це велике досягнення.
Окрім класів з інклюзивним навчанням, у школі є також розвивальні класи. Наталія Миколаївна пояснила, що в таких класах дітей навчають не методом зубріння напам'ять, як то часто бувало у звичайних школах, а розвивають у дітей логічне мислення. Нам вдалося потрапити у такий клас на урок математики до першачків. І ми геть нічого не второпали. Натомість діти вправно розв'язували приклади і просто-таки навипередки бігли до дошки.
Та щойно пролунав дзвінок, усі вже бігли до Пана Гусака на інтерв'ю розповідати про свої мрії:

— Я мрію про нову машину Bugatti!
— А я мрію про квадрик!
— А я мрію стати військовим!, — розповідали один поперед одного хлопці.
А от про проблеми не дуже хотіли говорити:
— Нуууу, в мене одна буква не вчилася… Ніяк не міг її вивчити. Тяжко було...
— А я не могла вивчити скоромовку! Але я прийшла додому і коли лягала спати, я так мріяла про неї, мріяла-мріяла — і на ранок уже її знала!, — розповідає першокласниця.
Старші учні мріють про зовсім інше:
— Хочу переїхати у Нью-Йорк..
— Хочу стати програмістом!
— Хочу в Коблево на 2 тижні, щоб зняти стрес!
Певно, помріяти перед сном уже не допомагає у вирішенні проблем старших учнів, а от поїздка в Коблево — куди більш дієвий метод:)

Коли ж Гусак запитав у малечі, чи не прогулюють вони уроки, усі запевнили нас, що таким не грішать:) Та й хто б грішив, коли тут так цікаво! На уроках трудового навчання діти роблять ловців снів, вишивають, ліплять, в'яжуть магічні вироби, які здійснюють бажання. Один із таких виробів подарували Сільському Ревізору. Кажуть, коли бажання здійсниться — магічний виріб треба спалити:)
Поки дівчата чаклують, хлопці тим часом у майстерні теж створюють неймовірні речі. За станками вони вирізають із дерев'яних дощок різноманітні частинки, із яких потім складають дивовижні предмети. Тут і вишукані сови, і велетенські скорпіони, та навіть Ейфелева вежа. Під керівництвом учителя Миколи Макаренка діти створюють шедеври.
У мене немає неталановитих дітей. У всіх все виходить зробити. Вони вигадують, щоб хотіли змайструвати, а я даю їм дошки, наношу на них контури частин. Діти вирізають і складають фігури,
— розповідає трудовик.
Відвідуючи клас за класом, ми все більше дивувалися цій школі. На дверях кожного класу написи «Тихо, працює геній» навіювали нас на думку, що ми потрапили на екскурсію в ту веселу країну знань, про яку співають у піснях. Та найбільше здивування нас чекало попереду. Як виявилося, на перервах у коридорах влаштовують танцювальні флешмоби. Під гучні звуки хіту Despacito діти танцювали, стрибали, ганяли.
А що? Усі діти люблять бешкетувати. От ми й вирішили дати їм можливість спалювати енергію правильно!
— пояснює директор таку дивину.
На завершення нас повели у їдальню — ту саму єдину в Україні їдальню, яка належить комунальному підприємству. Учні початкової школи тут харчуються безкоштовно, для старших обід коштує 18 грн. На цю суму діти отримують гарячий суп, гарнір і м'ясо, а також сік чи компот. Поки діти жують, ми з Паном Гусаком розпитуємо, які страви найбільше смакують.

— Ми любимо тушену картоплю.
— А що не любите?
— Суп з фрикадельками!


Сільского Ревізора теж пригостили обідом. І, на щастя, у день ревізії дітей годували супом з фрикадельками. Спробувавши суп, запевняємо — він дуже смачний! І за що його можуть не любити?
Поки обідали, заступник директора Наталія Миколаївна ділилася мріями про вдосконалення школи. Звичайно, в першу чергу тут мріють про більшу будівлю, де навчання проводили би в одну зміну, де актова зала поміщала б усіх дітей, а не лише один клас. Віримо, що так і станеться, бо ж мрії мають особливість збуватися. Тим більше, коли про це ще й мріє сільський голова.
Школі Великих Копанів ставимо 5 балів! Дякуємо за вашу відданість дітям і справі, а також за гостинний прийом Сільського Ревізора. А на згадку про наш візит — фото з Паном Гусаком.
Дитсадок
Поки ми упродовж 5-ти годин ревізіювали у школі, нас уже зачекалися в дитячому садочку. Тому після обіду ми швиденько поїхали у ясла-садок «Ягідка». Директорку дошкільного закладу зустріли на порозі — вона саме проводжала малюка з батьками додому.

— Ви так усіх діток зустрічаєте і проводжаєте?, — запитуємо в жінки.
— Аякже, — посміхається вона і запрошує всередину.

Директорку звуть Любов Білобородько. Дітям вона присвятила 50 років щасливого життя. Чому щасливого? Та тому, що важко не помітити світло і тепло в її очах, коли вона дивиться на дітей.

Малюків у садочку чимало — 162 дитини. Їх розподілили між 5-ма різновіковими групами, а також створили групу короткого дня — для тих, хто лише починає своє виховання у «Ягідці». Окрім того, близько 200 дітей стоять на черзі, бо дитсадок просто не може вмістити усіх бажаючих.
Для кожної групи дитсадка — окремий блок у приміщенні. Усі блоки оформленні по-різному — різноманітні малюнки на стінах, різні іграшки, своєрідне оформлення кімнат. І все нове, охайне та яскраве. Ремонт тут проводять щоразу, коли виникає потреба. До прикладу, у 2017 р. тут відремонтували одну з ігрових кімнат. Ремонт тоді обійшовся у 23 тис. грн.
Загалом на дитсадки Великокопанівської громади із бюджету 2017 р. було виділено понад 2,3 млн грн. Значна сума цих коштів пішла на садок в Абрикосівці, адже там зараз реалізують проекти щодо капітального ремонту та системи водопроводу садка, а також із реконструкції газопостачання.
Дитячий ясла-садок «Ягідка», як і школа, теж нестандартний. Тут виховують діток за екологічно-гуманітарним напрямком. Спеціально для цього біля закладу облаштували сквер. Жінка пригадує, що колись він належав громаді. Але колектив дитсадку звернувся до сільського голови з проханням перевести сквер на баланс закладу, щоб його ніхто не міг забрати. Влітку там висаджують сотні різноманітних квітів і рослин, діти доглядають за ними і пізнають навколишній світ.
Але скверик — це забавки для малюків, порівняно зі справжньою лабораторією. Тут є дитячі мікроскопи, лупи, пісочні годинники. Уявіть собі, цьогоріч у цій лабораторії діти виготовляли лосьйони з листочків герані! А що робили ми в дитинстві? Так, ліпили пироги з піску й робили ляльок із кульбаби:)
Ми часто проводимо різноманітні досліди відповідно до пір року. От у нас зараз зима, тому ми досліджуємо сніг, лід. Діти вже знають, що вода може бути в твердому, рідкому і газоподібному стані. Ми досліджували, як утворюється лід. Ми дізналися, що те, що сніг білий, не означає, що він з чистої води. І таких дослідів у нас дуже багато,
— розповідає вихователька Анастасія Острянська.
Звичайно, лабораторія — не єдина гра дітей. Тут є декілька видів театрів, серед яких і ложковий. У цьому театрі фігурки героїв кріплять на ложки, а діти вже вигадують вистави. Також тут є куточки з іграшковими кухнями, перукарнями тощо. Пан Гусак приміряв собі декілька нових професій і розпитав у малюків, про що вони мріють. Ось якими секретами поділилися з Сільським Ревізором дітлахи:
— Я мрію стати лікарем тварин.
— А в тебе є вдома домашні тварини?
— Нема, тільки два кота. Але один здох.
— А ти його лікувала?
— Ні, я ж іще не вмію!
— Ти мамі вдома допомагаєш готувати їсти?
— Да, я допомагаю блінчики готувати.
— Я що треба, щоб приготувати млинці?
— Я забула…
— Що ти найбільше любиш їсти?
— Пюлешку!
— А що це таке?
— Пюлешка — це коли товчеш калтошку.
— А м'ясо ти любиш?
— Нє, я люблю пупики з кулочки!
— А я мрію стати поліцейським і ловити бандітів!
— А у Великих Копанях є бандити?
— Нема.
— То де ж ти їх знайдеш?
— Зловлю.
Ми впевнені, що з такими підростаючими спеціалістами здоров'я і безпека жителів Великих Копанів — у надійних руках:)

А поки дитячий ясла-садок «Ягідка» оцінюємо на 5! Малюкам бажаємо нових експериментів і відкриттів, а вихователям — більшого приміщення!
Спорт
У Великих Копанях спортом займаються всі, а спортивний інвентар знайдеться у кожному подвір'ї. Тут вам і важка атлетика — перекопати город лопатою, висадити моркву, капусту, огірки. Ну, і куди ж без легкої атлетики? З сапкою по городу походити, з вилами поганяти курей, щоб кукурудзу всю не виклювали:) І головне, що такий вид спорту підходить і малим, і старим.

Більше того, село не маленьке, тому велосипед тут — ліпший друг. На ньому і до магазину, і за дровами, і за здоров'ям.
Звичайно, є у Великих Копанях і професійні спортсмени. Про одного ми дізналися під час ревізії у школі, де нам розповіли про Павла Шушка — захисника футбольного клубу «Шахтар». Звісно, такі успіхи односельчанина не могли не надихнути дітей на спортивні заняття. Тому тепер чи не кожен великокопанівський хлопець мріє стати футболістом.

На щастя, у Великих Копанях для цього створили всі умови. За кошти сільської ради в селі облаштували футбольне поле з поливом, обгородили його високим парканом. Сільрада також покриває всі витрати на догляд за стадіоном, закуповує спортивний інвентар і підтримує своїх чемпіонів на спортивних змаганнях. У секції футболу займається аж 140 юнаків! Їх тренує Василь Довгаль — учитель фізкультури. Звичайно, юні футболісти віддячують перемогами. Нині вони збираються на матч за місце в ⅛ фіналу обласного чемпіонату.
Але не футболом єдиним цікавляться у Великих Копанях. Є тут і волейбольні зірки, яких тренує Сергій Шушко — батько великокопанівського футболіста. Він розповідає, що саме завдяки підтримці сільського голови у селі настільки розвинений спорт.
Ви знаєте, талановиті діти є в кожному селі. Але спорт — це відображення самого сільського голови. Якщо сільрада підтримує і дає кошти на розвиток, то й будуть результати. Нам пощастило із головою, тому є чим пишатися. Не в кожному селі є такі сильні команди, як у нас,
— говорить Сергій Шушко.
Не забули й про тих, хто любить настільний теніс. Стіл для гри поставили у холі будинку культури, і тепер там завжди черга до тенісних ракеток. Грають усі — і молоді, й люди похилого віку. Більше того, бувалі чоловіки часто дають фору молодим хлопцям. Щоправда, на змагання їздити не дуже хочуть. У районі честь громади здебільшого захищають юнаки і часто приїжджають додому із перемогами.
Також у селі є секція карате, яка теж добре відома в районі та області. Каратисти часто беруть участь і різноманітних змаганнях та чемпіонатах і майже завжди приїжджають додому з перемогою.
Юні каратисти ділять одне приміщення зі старшими хлопцями, які займаються воркаутом. Ще їхні батьки більше 15 років тому облаштували тут тренажерний зал, власними силами зробили тренажери, облаштували роздягальню. Тепер старші зрідка сюди приходять займатися, а от молоді хлопці тут бувають часто.

— Це ми набираємо форму перед городами, — жартують хлопці.
— І давно займаєтеся?, — запитуємо одного.
— З понеділка…
— Так сьогодні ж понеділок!
— От я й сьогодні почав.

Звичайно, хлопцям доводиться більше стояти в черзі, а менше займатися. Бо охочих до спорту багато, а тренажерів зовсім мало, та й ті в жахливому стані. Хлопці просять нас передати сільському голові, щоб допомогла оновити тренажерку. Ми пообіцяли передати прохання за умови, що й вони самі підуть говорити в сільраду. То що, виконали обіцянку?:)
А ми тим часом ставимо спорту 4-ку. Віримо, що почуємо про багатьох успішних спортсменів, яких виховали у Великих Копанях, і бажаємо тільки перемог!
Аграрії та підприємства
Великі Копані по праву можна назвати овочевим раєм в Україні. Бо де ви ще бачили село, щоб у кожній хаті — по овочівнику? Хоча колись усе було по-іншому. Тут у кожного в подвір'ї буяли виноградники, а на території села працював виноробний завод. Та з часом завод закрили, виноградники вирізали і забули. Зараз завод викупила компанія «Шустов» і потрохи відновлює виробництво.
Тепер же Великі Копані годують всю Україну. На місцевому ринку скуповуються найбільші супермаркети нашої країни, а продукція майже вся місцевого виробництва. Із висоти гусячого польоту видно, що в селі більше теплиць, аніж хат. Воно й не дивно, бо одне літо на ринку годує сім'ю цілий рік.

Звичайно, для цього треба добряче попрацювати. Щоби дізнатися всі особливості тепличного овочівництва, Сільський Ревізор напросився в гості до Сергія Ковальова. Щоправда, потрапити до аграрія нам вдалося пізно вночі, та це не завадило нам усе роздивитися і розпитати.
Сергій Ковальов уже понад 20 років вирощує овочі в теплицях і продає їх на ринку. За цей час господар чимало експериментував з різними культурами, проте останні кілька років зупинився на вирощуванні редиски, перцю, баклажанів та капусти.

У першій теплиці господар показує нам розсаду капусти, яка зійшла місяць тому. Їх тут близько 30 тис. штук, і кожна посаджена руками господарів. Уявіть собі, 30 тис. крихких рослин, які саджали руками! Спочатку насіння висівали в ящики, де воно місяць проростало. Потім рослини розділяли у так звані касети, де вони підростають і чекають теплої погоди для висаджування у відкритий ґрунт.
Така ж сама схема із перцем. Проте він потребує вищої температури для росту. Якщо оптимальна температура для капусти +200С, то для перцю треба щонайменше +250С. Щоби забезпечити рослини теплом навіть у морозну погоду, Сергій Ковальов побудував котел, який працює на дровах. Він подає тепло у кожну теплицю, де його розподіляє вентилятор.

Звісно, це чималі затрати. Тільки будівництво теплиці обходиться близько 100 тис. грн, не кажучи про витрати на насіння, опалення, торф тощо. А от прорахувати економіку і дізнатися, за який час повернуться витрати, неможливо.
В селі ніхто не рахує економіку, всі працюють на інтуїцію. Це лотерея. Одного року вродив урожай, а ціни на нього немає. Іншого року урожаю нема, а ціни високі. Тому, вирощуючи культури, ми розраховуємо на джек-пот. Найстрашніше те, що можеш пропрацювати півроку, а потім…. не попав,
— розповідає Сергій Ковальов.
Таких «непопадань» у культуру буває чимало. Було й таке, що син Сергія 2 тонни капусти віддавав безкоштовно на полігон військовим, аби не викидати. А іншого року ця ж культура дає прибуток.
Щоби краще розібратися у цьому бізнесі, Сільський Ревізор озброївся кошиком і зрання вирушив на ринок «Нежданний» — найбільший в Україні овочевий ринок. Як розповіла нам Валентина Костенко, ринок належить народному депутатові Федору Негою. Зараз він займає незначну площу, через що влітку тут ні пройти, ні проїхати. Але депутат уже орендував 250 га землі і планує перенести ринок на більшу площу.
Мабуть, нема такого міста чи району, який би не знав про ринок у Великих Копанях. Тут закуповується вся Україна, та й продавці — чи не з кожної області. Тут вам і й овочі, й кавуни, й фрукти. Чого тільки тут нема,
— розповідає старший зміни на ринку Олександр Кудревський.
На жаль, зима — не надто активний період торгівлі. Інша справа влітку, коли ринок працює цілодобово, а на головній вулиці Великих Копанів утворюється кілометровий затор із бусів та фур. Ми ж застали пусту площу для паркування автомобілів і декілька рядів причепів із товарами. Йдемо за покупками?
Спершу ми заходимо в ряд із яблуками. Поки роздивляємося товар, намагаємося розпитати у дівчат про торгівлю. Але чи то дівчата змерзли на січневому морозі, чи то соромились камери, а так нічого нам не розповіли.

Ситуацію рятував Ігор Шабранюк. Разом із дружиною Томою він приїхав у Великі Копані з села Недобоївці Чернівецької області продавати яблука. І хоч вони такі холодні, що аж зуби зводить, але такі смачні, що терпиш.
Поки ми хрумаємо фруктом, Ігор Шабранюк розповідає, що влітку фура яблук продається за 2 дні, а нині він продає її вже 2 тижні. Ночувати доводиться в машині, а коли сильнішають морози — ідуть у готель. На щастя, власник готельного комплексу Антон Гукасян потурбувався про торговців і збудував для них душові й туалети. Ми вирішили пришвидшити торгівлю і прикупили собі 2 ящики яблук по 20 кг. Один такий ящик нам обійшовся всього в 250 грн, тоді як у Києві кілограм цього фрукта коштує не менш як 39 грн.

Поряд з Ігорем торгує його односельчанка Наталія Заньковська. Вона має декілька гектарів саду, тому бізнесом займається вся родина. Жінка розповіла, що в село потопає в яблуневих садах, бо майже кожен житель займається вирощуванням яблук. Нас запросили у Недобоївці з ревізією, коли сади цвістимуть, запевняючи, що такої краси ми ще не бачили:)
Далі на черзі — ряд із цибулею, картоплею та морквою. Тут майже немає людей, лише біля цибулі стоїть продавець із зірковим іменем Володимир Висоцький.

— Допомагає таке ім'я швидше продавати продукцію?, — запитуємо у Висоцького.
— Та де там. Уже третій день тут стою, — відповідає продавець.
Володимир, хоч і з Миколаєва, але більшу частину року проводить на ринку у Великих Копанях. Влітку легше — не холодно, та й торгівля добре йде. А от узимку доводиться несолодко. Буває, через сильні морози доводиться викидати половину продукції. Напередодні колеги Володимира викинули на смітник по пару мішків картоплі — уся померзла.
Звичайно, деякі господарі захищають урожай. Проруч розміщений торговельно-розважальний комплекс «Торговий двір», на території якого розміщені склади. Та навіть це не рятує урожай від смітників.
На складах закуповуються здебільшого супермаркети. А в них свої вимоги до якості. Наприклад, «Сільпо» перебирає кожен овоч. Якщо перець несиметричної форми, хоча б десь трішки кривий — не купують. АТБ не такі перебірливі, та все ж значну частину продукції доводиться викидати. Влітку на смітниках лежать тонни овочів, які я б, наприклад, залюбки купила у магазині. Вони ж не гнилі, а просто десь кривенькі,
— розповідає виконавчий директор «Торгового двору» Тетяна Макаренко.
Такі вони — реалії великокопанівського овочевого бізнесу. Звісно, одним овочівництвом не обходиться. Є на території й кілька фермерських господарств, які займаються вирощуванням олійних та зернових культур. За словами сільського голови Валентини Костенко, поки що вони лише нарощують обсяги. Зважаючи на те, що Великі Копані розташовані на пісках, а навколо них ліс, фермерам доводиться ретельно підготувати поля до роботи. Тому зараз на полях активно проводять корчування.

Аграрії та підприємства Великих Копанів отримують від Сільського Ревізора 5-ку! Бажаємо побільше джек-потів, гарних урожаїв і стабільних цін на продукцію!
Медицина
У Великих Копанях шансів захворіти немає. По-перше, тут із ранньої весни до пізньої осені жителі їдять свіжі овочі власного виробництва. По-друге, тут усі займаються спортом — хто з лопатою, хто з гантелями, а хто з м'ячем — вибір кожного, але результат завжди хороший:)

Якщо комусь усе ж вдається захворіти, то можливості відпочити на лікарняному теж не буде, адже в новозбудованому Центрі первинної медико-санітарної допомоги швидко поставлять на ноги. Ми, певна річ, на лікарняний не претендуємо, але хочемо познайомитися із медициною Великих Копанів поближче.
Центр первинної медико-санітарної допомоги у Великих Копанях створили лише влітку, вклавши сюди чималі кошти. Тут провели капітальний ремонт котельні на суму 285 тис. грн, закупили меблі на 70 тис. грн. А для швидкого реагування на виклики на суму 376 тис. грн придбали автомобіль Renault Dokker.

Сьогодні в Центрі є клініко-діагностична лабораторія, яка проводить усі необхідні аналізи на сучасному обладнанні, стоматологічний кабінет, амбулаторія на 15 місць, маніпуляційний кабінет, а також фізіотерапевтичний кабінет. До слова, в останньому є навіть масажне ліжко Nuga Best.
На усі ці кабінети в Центрі є 11 кваліфікованих спеціалістів, а також місцевий антидепресант швидкої дії — руденька киця Оля. Кішка живе у реєстратурі та стежить за емоційним станом відвідувачів. Лікарі говорять, що з лікарні люди завжди йдуть не просто здоровими, а й щасливими. Наш Пан Гусак теж перевірив дію антидепресанта на собі й офіційно заявляє — пухнастий препарат дієвий:)
Проте команда лікарів ще не сформована. Тут і досі шукають сімейних лікарів. Умови такі, яких немає ніде! Лікарям уже закупили новенькі квартири, котрі чекають на своїх власників. Нагадаємо, до морського побережжя — всього 60 км!:)
Я й сам нещодавно переїхав у Великі Копані, тут працює моя дружина. Сільська рада забезпечує усім необхідним. Треба житло? Будь ласка! Тільки працюйте!
— говорить лікар сімейної медицини Петро Баєв.
Поки ми роздивлялися лікарню, ніяк не могли зрозуміти, чому ж досі пустують місця сімейних лікарів. Бо ж не щодня в Україні дарують квартири. Як виявилося, нині важко знайти кваліфікованого лікаря, котрий захоче переїхати в село. Тим більше, зарплати у лікарів не дають надії на покращення ситуації.
«Чому професія учителів вважається престижною, а лікарів — ні? Чому їм піднімають зарплату, а нам ні? Невже це нормально, коли і лікар, і санітар отримують однакову — мінімальну — зарплату? Ні, на таких умовах в нашій країні ніхто не хоче працювати. Нехай там зверху задумаються, скільки вони платять за здоров'я громадян», — ділиться наболілим т.в.о. головного лікаря Центру Сергій Янчуков.
Чому професія учителів вважається престижною, а лікарів — ні? Чому їм піднімають зарплату, а нам ні? Невже це нормально, коли і лікар, і санітар отримують однакову — мінімальну — зарплату? Ні, на таких умовах в нашій країні ніхто не хоче працювати. Нехай там зверху задумаються, скільки вони платять за здоров'я громадян,
— ділиться наболілим т.в.о. головного лікаря Центру Сергій Янчуков.
Та попри всі труднощі професії, усі в Центрі люблять свою роботу і мріють, щоб кожен був здоровим.
Планів, як і мрій, у лікарів чимало. І всі знаходять підтримку в сільській раді. Як поділилася з нами Валентина Костенко, незабаром у селі відкриють соціальну аптеку. Звісно, тут і так є уже 7 аптечних пунктів, проте не всі жителі можуть заплатити високу ціну за здоров'я. Тому тут задумали зробити аптеку, де ліки продаватимуть за закупівельними цінами. Валентина Дмитрівна пояснює це тим, що не хоче заробляти гроші на хворобах людей.
Окрім того, у Центрі мріють про новий кардіограф. Один уже мають, проте його часом не вистачає. Також тут хочуть облаштувати гінекологічний кабінет. Загалом, аби давали кошти, а тут знайдуть, як їх правильно використати.

Після повторного сеансу антидепресантів у киці Олі ми нарешті завершили ревізію у Центрі первинної медико-санітарної допомоги. Медицині Великих Копанів ставимо 5 балів! Сподіваємося, теплі місця сімейних лікарів зовсім скоро поповняться кваліфікованими працівниками, а місцеві жителі приходитимуть у лікарню лише зняти стрес у кицьки Олі та купити вітамінів.
Культура
Епіцентр культурного життя Великих Копанів зосередився в будинку культури. Коли ми завітали сюди на інспекцію, здалося, що ми потрапили у величезний вулик. З одного кутка доносилися голоси хористів, із іншого було чути розмови, десь тихо грала гітара.

Увесь цей творчий хаос 12 років тому затіяла Тетяна Собко, коли прийшла на посаду директора будинку культури. Потрохи жінка почала збирати навколо себе творчих великокопанівців. За 12 років назбирала більше 200 чоловік на 20 аматорських колективів! Причому, із 20 колективів 4 мають звання народних. А в 2011 році Великокопаніський будинок культури було визнано найкращим в Україні.
Попереджаю, дівчата, скільки б серій не було у серіалі «Санта Барбара», ми завжди розкажемо вам на дві серії більше,
— починає екскурсію директор будинку культури.
Заінтриговані, йдемо за пані Тетяною, яка, наче мама-бджола, веде нас на знайомство із жителями вулика:)
Як виявилося, нині тривають активні приготування до святкування Масляної. За першими дверима лунає спів. Тут проходить репетиція та звукозапис театру пісні «Максимум». Процесом керує молода дівчина Діана Жуковська. У свої 19 років Діана встигає поєднувати навчання в коледжі та керівництво декількома вокальними гуртами у будинку культури. Дівчина говорить, що кожен тут мріє прославити Великі Копані на всю Україну.

І їм це вдається! Аматори Великих Копанів щороку беруть участь у різноманітних фестивалях по всій Україні, звідки привозять призові місця. До прикладу, у 2010 році привезли гран-прі із фестивалю «Сорочинський ярмарок».
Ми їздимо всюди, куди тільки хочемо! І якщо уже їдемо, то обов'язково привозимо призові місця! Нам просто щастить,
— скромно виправдовується Тетяна Санівна, дістаючи із шафи десятки призових кубків.
Окрім театру пісні «Максимум», у будинку культури є ще понад 10 вокальних груп. Одна із таких — народний аматорський вокальний гурт «Чисті криниці». На жаль, ми не застали репетиції гурту, проте нам вдалося познайомитися з одним із найстарших його учасників — Євгеном Поморцевим. Ми застали чоловіка за грою на гітарі.
«Я взагалі-то художник, але в 60 років захотів навчитися грати на гітарі. Навчився, тепер приходжу в будинок культури, виступаю, співаю. Я тут наче заново народився! І після 60 років почав по-справжньому жити!», — говорить аматор.
Я взагалі-то художник, але в 60 років захотів навчитися грати на гітарі. Навчився, тепер приходжу в будинок культури, виступаю, співаю. Я тут наче заново народився! І після 60 років почав по-справжньому жити!
— говорить аматор.
У свої 70 з гаком років Євген Юрійович активний учасник усіх масових заходів у будинку культури. Разом із народним колективом він об'їздив чи не всю Україну! І зупинятися поки не збирається:)

— Ми не народні артисти, ми — огородні артисти!, — посміхається нам чоловік.
— Чого ж так?, — запитуємо в нього.
— Бо ми всі живемо в городах, а потім біжимо ще на сцену виступати!


У це важко повірити, але Євген Юрійович — не найстарший у будинку культури аматор. Почесне місце наймудрішої, та водночас найбільш енергійної артистки Великих Копанів має Олександра Ігнатова — весела бабуся у квітчастій хустинці, яку всі місцеві жителі звуть тьотя Шура.
Тьоті Шурі давно уже за 80, проте її жвавості й любові до життя вистачить на всіх жителів села. Бабуся усім серцем любить співати, хоч і голос уже трішки дрижить, та й ноги не дуже тримають. Проте сцени не покине, бо дуже довго про неї мріяла.
Я завжди любила співати. Але коли вийшла заміж, свекруха заборонила. Воно й правильно, бо як же — тут діти плачуть, а я буду бігати до клубу? Діти виросли, внуків уже мала. Але до клубу повернулася аж тоді, коли чоловіка поховала. До мене Танічка приїхала, попросила виступати в будинку культури. А я не відмовила. Ой, дівчата, я ж живу цим клубом і співами!
— розповідає тьотя Шура.
Для аматорів будинку культури тьотя Шура — жива легенда. Її тут люблять і оберігають, а вона залюбки ділиться з усіма не тільки голосом та любов'ю до життя, а й життєвою мудрістю. Ми теж надихнулися її жвавістю. Віримо, що ще не раз почуємо голос тьоті Шури, адже у Великих Копанях після 60 починається нове життя!:)

Одними співами у Великих Копанях не обмежуються. Не менш розвинене тут і театральне мистецтво. У будинку культури є декілька театральних груп, а таланти починають виховувати ще змалечку. Пан Гусак одним оком заглянув на репетицію підростаючих аматорів. Тут якраз розігрували п'єсу про муху-трудівницю.
Хтось у театр прийшов кілька років тому, а хтось лише нещодавно спробував себе на сцені. Кирило напередодні Нового року вперше зіграв у п'єсі, але його дебют зробив фурор на все село!
Кирилко грав бабу Ягу. Так от глядачі не так запам'ятали Снігурку і Діда Мороза за подарунками, як веселу Бабу Ягу. І це при тому, що він уперше був на сцені!
— говорить Тетяна Санівна.
Сам же зірковий актор говорить, що в тому немає нічого складного. І виступати на сцені перед тисячею глядачів аж ніяк не страшно.
Ні, взагалі не боявся. А чого там боятися? Вийшов, зіграв свою роль, розказав слова і все! І нічого страшного там нема!
— відповідає Кирило.
Звичайно, більшість артистів грають у театрі близько 4 років. За цей час було чимало різних ролей, але кожен пам'ятає свою дебютну роль. Нині артисти готуються до нового виступу, тому не дозволили нам довго їх розпитувати. Мовляв, у нас тут репетиція, мало часу, а тут ви:)

Після репетиції менших акторів кімнату окупували старші артисти із Народного аматорського драматичного колективу. Тут грають як старшокласники, так і дорослі. Деякі аматори мають уже понад 8 років театрального досвіду, а хтось лише нещодавно приєднався до акторської когорти.
Я тільки з вересня прийшов сюди в театр. Одружився, переїхав у Великі Копані жити і вирішив спробувати себе в театрі. От поки що розучую роль, пробую себе в ній,
— говорить начальник відділу культури Великокопанівської сільради Андрій Пономаренко.
Після репетиції менших акторів кімнату окупували старші артисти із Народного аматорського драматичного колективу. Тут грають як старшокласники, так і дорослі. Деякі аматори мають уже понад 8 років театрального досвіду, а хтось лише нещодавно приєднався до акторської когорти.
Вивчаємо діалоги, за тисячі репетицій запам'ятовуємо все. Буває, що забуваємо. Тоді доводиться вигадувати. Імпровізація — наше все!
— пояснюють актори.
Ми не стали заважати репетиції акторів, а пішли далі оглядати цей творчий вулик. Як розповіла Тетяна Санівна, вистави і співи — не все, що твориться у стінах будинку культури. Окрім цього, тут є ще декілька танцювальних гуртів. Один — дитячий хореографічний колектив «Асорті», де танцюють діти від 8 до 13 років. Інший — Народний хореографічний колектив «Віночок», де танцюють аматори віком від 14 до 45 років.

Попри те, що в жінок вдома діти, городи і домашнє господарство, вони завжди знаходять час на танці. Більше того, вони прославили Великі Копані не лише на всю Україну, а й далеко за її межами. До прикладу, цього року «Віночок» здобув 2-ге місце на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна єднає світ», який відбувся у м. Скадовську. І таких нагород у завзятих танцівників чимало. Щоправда, зараз колектив призупинив свою роботу, адже керівник пішла в декретну відпустку.
Певна річ, для таких талановитих артистів потрібні відповідні костюми. Образи аматорів Великокопанівського будинку культури вигадує і втілює Галина Острянська. Як виявилося, пані Галина — місцевий Волт Дісней. І про своє покликання вона знала з дитинства.
Коли я була малою і дивилася мультики, я завжди уявляла, як би я намалювала героїв, у що б вони були одягнені, де б я поставила дерево, а де — хатинку. Я завжди в голові малювала свій власний мультик,
— пригадує пані Галина.
Свої творчі ідеї пані Галина втілює в образах артистів. Найбільш цікаво для жінки робити костюми акторам. П'єси там бувають різними, і для кожної — свої костюми. Спочатку вона вигадує, яким буде герой. Уявний образ переносить на папір, а потім добирає тканину і разом із швачкою втілює його в життя.
Найбільш незвичайними були костюми Хапликів — таких собі космічних жителів. Я їх собі уявила кругленькими, цікавими, із різними детальками,
— говорить Галина Острянська.
За десяток років роботи в клубі пані Галина створила понад тисячу костюмів. Усі вони ледве вмістилися в трьох кімнатах. Тут вишукані костюми Діда Мороза та Снігурки із натурального хутра соболя, тут незвичайні медузи і різноманітні лісові звірі з масками. Для вокалістів жінка пошила вишукані сукні, для дітей — яскраві костюми, які виблискують сотнями паєток. А чого тільки варті костюми Баронеси для п'єси про Мюнхгаузена і костюми народних вокалістів! Сільський Ревізор не втримався і приміряв декілька:)
Куди б ми тільки не їздили, на яких фестивалях не були — у нас завжди найкращі костюми! Завдяки пані Галині ми завжди найкрасивіші та неповторні!
— говорить Тетяна Собко.
Безперечно, пошиття таких костюмів обходиться в чималу копієчку. Але сільська рада ніколи не відмовляє будинку культури і завжди підтримує матеріально всі ідеї артистів. Тільки минулого року на будинки культури з бюджету громади було виділено майже 1,5 млн грн, із яких понад 133 тис. грн — на народні колективи. За словами Тетяни Санівни, Валентина Костенко завжди тішиться, коли артисти їздять на фестивалі та конкурси, тому організовує транспорт, виділяє кошти на костюми і щиро радіє їхнім успіхам.

Звичайно, є в роботі Тетяни Санівни неприємні моменти, адже щороку їй доводиться когось «відпускати». Бо ж діти виростають, їдуть у міста навчатися. Тоді всі аматори будинку культури ідуть на випуск і разом проводжають випускників. Бо ж за ті роки, що вони провели у цьому творчому вулику, артисти давно стали родиною.
Якби ви знали, як вони плачуть, коли ідуть з будинку культури в доросле життя! На вихідних, як тільки приїжджають додому, то прибігають сюди. Наплачуться тут, порозмовляють з друзями і знову їдуть. Але багато хто повертається. От у нас є артист. Хлопець давно живе в Херсоні, має родину, а щотижня їздить до нас на репетиції і не може без виступів на сцені. Інші повертаються через роки уже зі своїми дітьми, щоб і малі грали у виставах, співали, танцювали,
— розповідає Тетяна Санівна.
Не зважаючи на те, їдуть артисти чи ні, вони завжди залишаються в будинку культури — на світлинах, якими завішані усі стіни коридорів, у відео виступів, у кожному кубку, який привезли з фестивалів. Про кожного з них пам'ятає Тетяна Санівна і кожного чекає в будинку культури.
Пані Тетяна теж талановита, але тримає це від нас у секреті. Про її надзвичайно красивий голос нам розповіла тьотя Шура, а про талант актора — діти із театрального гуртка. Сама Тетяна Санівна не любить говорити про свої вміння, проте годинами ладна розповідати про будинок культури і своїх артистів.
Вони для мене найкращі, і я їм це завжди кажу. Так, як зіграють вони, як заспівають чи затанцюють, не зробить більше ніхто. Вони — королі, барони й баронеси, вони неймовірні звірі та красиві танцівники, наші вокалісти найкрасивіші. І нам із ними дуже пощастило,
— говорить директор будинку культури.
Зараз Тетяна Санівна мріє, щоб дівчата швидше вийшли з декретної відпустки і знову розпочали займатися танцями. А ще мріє про новий великий будинок культури, адже цей вулик затісний для такої кількості учасників. Мрії мають здатність збуватися, тому ми переконані, що вже наступного року цей рій творчих бджіл переїде у новий просторий вулик.
Ви, певно, помітили, що в будинку культури є чи не всі види мистецтва, окрім образотворчого. Невже художники Великих Копанів обділені любов'ю публіки? Такого сільська рада допустити не могла, тим більше, коли в селі є чимало любителів пензля і фарб. Для них у Великих Копанях створили студію «Каляки-маляки», якою керує місцева художниця Тетяна Калашнікова. Заняття тут безкоштовні й без вихідних. Для дітей є все необхідне для творчості — мольберти, фарби, папір, пензлики та необхідна література.
Тетяна Калашнікова навчає дітей не тільки малювати, а й виготовляти фігурки з тіста, робити витинанки. Матеріалом для творчої роботи тут стає все — макарони, крупи, бісер, нитки, гілля дерев. Із простих предметів діти створюють шедеври, які виставляють на кожному масовому заході у Великих Копанях.

Наш Пан Гусак теж хотів щось намалювати. Але в гусячих лапах пензлик не тримається. Певно, не судилося йому стати відомим художником
На жаль, на малювання часу у нас не було. Адже далі на культурному маршруті Сільського Ревізора — історичний музей Великих Копанів. Колись він розташовувався в школі, а нині «живе» у приміщенні поруч із бібліотекою. Та й це ненадовго. За словами директора Юрія Сокровищука, музей планують зробити просто неба. Тут уже зібрали декілька сотень старовинних експонатів — як місцевих, так і привезених.
Після короткого екскурсу в історію Великих Копанів, ми на декілька хвилин завітали в гості в бібліотеку. Думали, що зможемо за 5 хвилин оглянути все. Насправді ж застряли тут на годину. І не дивно, бо ж у бібліотеці ми побачили не лиши різноманіття книг, а й старовинні фотографії із життя селян Великих Копанів.
Поки ми розглядали чорно-білі світлини, Пан Гусак оглядав книжковий фонд. Як розповіла завідувач бібліотеки Інна Нікітіна, за останні кілька років на закупівлю нових книжок було виділено більше 200 тис. грн! За таку любов до читання Пан Гусак знімає капелюха перед великокопанівцями:)
Тішить і те, що бібліотека ніколи не пустує. Читачі заходять сюди навіть пізнім вечором, аби після важкого дня обрати цікаву книгу і відпочити біля теплої грубки, гортаючи сторінки. І вибір тут є для кожного читача. У дитячому відділі можна знайти різноманітні енциклопедії та пригодницькі книги з неймовірними ілюстраціями. Для дорослих читачів бібліотека пропонує сучасні детективи, світові бестселери, книги про любов, подорожі, а також наукову літературу.
Ми вже хотіли були проситися заночувати в бібліотеці, щоби теж трішки погортати сторінки книжок. Але попереду ще чекала ревізія сільських магазинів. Наша оцінка культурі — тверда 5-ка! Бажаємо нових творчих перемог, натхнення і нового просторого приміщення!:) Віримо, що з такими людьми Великі Копані здобудуть звання культурної столиці України!
Магазини та кафе
Вибір магазину у Великих Копанях — справа нелегка. Ще б пак! Їх тут аж 38! Зважаючи на особливість села, найбільше магазинів — аграрного спрямування. Тут можна знайти насіння всіх овочів, торф, засоби захисту рослин, різноманітне агрономічне приладдя. Загалом усе, чого тільки забажає душа овочівника. Довго шукати такі магазини не треба — чи не на кожному кроці стоять бігборди з рекламою продукції та адресою найближчого магазину.
Продуктових магазинів у Великих Копанях теж вистачає. Найбільший із них розташовується в самому центрі села — у «Торговому дворі». Тут можна купити все — від продуктів і сувенірного алкоголю до теплих ковдр. До речі, останні дуже популярні взимку. Бо ж продавці на ринку часто ночують у машинах, а в морози одяг не надто гріє.
Для продавців у селі також поставили кілька яток, де можна перекусити фастфудом та зігрітися гарячою кавою. За таку турботу про жителів та гостей Великих Копанів магазинам ставимо 5 балів!

Якщо ж у громаді свято, або в жителів села трапилися особливі події, усі святкування відбуваються у кафе, яке належить сільській раді. Тут жителі громади проводять весілля, святкують ювілеї і просто відпочивають з друзями.
Для молоді теж є чимало місць для відпочинку. На другому поверсі «Торгового двору» — більярд. А на задньому дворі торгово-розважального комплексу є 3D кінотеатр. Єдине, у селі немає дискотек.
Я не можу проводити дискотеки, бо для цього потрібні чималі додаткові затрати. обов'язково потрібен охоронець, бо Великі Копані — не маленьке село, я тут кожного не знаю. Окрім того, треба наймати людину, яка буде проводити дискотеки, бо я не місцева. А тепер порахуйте податки та їхні зарплати. Скільки тоді повинен коштувати квиток, щоб ми не йшли у збиток? Стільки ніхто не захоче платити,
— пояснює нам завідувач будинком культури Тетяна Собко.
Зрештою, відсутність дискотек аж ніяк не бентежить місцеву молодь. Після роботи чи школи всі поспішають додому на город, а потім — у будинок культури на репетиції. На розваги й танці не залишається ні часу, ні сил.

Кафе Великих Копанів ставимо 5-ку! Не забувайте й Ви поставити свою оцінку наприкінці, внизу сторінки.
Освітлення
Уночі Великі Копані перетворюються на справжній мегаполіс. Тут з усіх боків світяться вивіски магазинів, аптек, кафе і заправок. А ще — сотні ліхтарів на всіх вулицях села. Оскільки село велике і вулиць тут чимало, ми навіть не бралися рахувати кількість працюючих ліхтарів.

Щодо непрацюючих ліхтарів, то навіть якщо вони тут є, нам такі не траплялися.

За світло і можливість закоханим гуляти нічними вулицями Великих Копанів ставимо 5!
Дороги
Не знаємо, пощастило Великим Копаням чи ні, але ми приїхали в село тоді, коли все було покрите снігом. Тож про стан доріг ми судитимемо зі слів сільського голови і жителів села, ну і з того, що нам вдалося розгледіти під гаром снігу.
Валентина Костенко розповіла нам, що загальна протяжність доріг у Великих Копанях — 150 км. І, не крививши душею, сільський голова зізналася, що лише 9 км вулиць мають асфальтоване покриття. Справа в тім, що за часів Радянського Союзу асфальтовані дороги робили там, де є колгоспи і чорнозем, щоб трактор міг нормально виїхати і не було болота. У Великих Копанях нема чорнозему, а лише піски. Замість колгоспу був Радгосп. Тоді асфальт поклали тільки на головних вулицях. На інших його ніколи не було, та й, певно, вже не буде.
Ми думали зробити асфальт на інших вулицях своїми силами. Але почали рахувати і зрозуміли, що 1 км асфальту нам обійдеться в 6 млн грн. А у нас же 140 км без асфальту! Ми не можемо дозволити собі виділити з бюджету стільки грошей. Нам значно дешевше щороку проводити грейдерування,
— розповідає Валентина Костенко.
Для догляду за станом доріг у селі створили комунальне підприємство «Великокопанівське», куди закупили всю необхідну техніку. У парку підприємства є міні-трактор, навантажувач, косарка, подрібнювач відходів деревини, фреза, причеп, мульчувач, кран, два снігоприбирачі. Та найголовніше — команда працівників, які готові добу без відпочинку працювати, щоби люди могли без перешкод добиратися на роботу.
Цьогоріч ямковий ремонт та грейдерування всіх доріг села обійшлися громаді майже в 606 тис. грн. Ми проїхалися Великими Копанями, щоб перевірити роботу, і навіть спробували покермувати снігоприбирачем.

Об'їздивши все село, ми переконалися, що комунальне підприємство робить свою роботу якісно. У яку б вулицю ми не заїхали, скрізь прочищено від снігу і немає великих ям. Єдине, на одній із вулиць ми натрапили на глибоченьку вибоїну. В іншому ж запевняємо, що зимові дороги у Великих Копанях хороші!
За дороги ставимо 4-ку! Сподіваємося, що яму ліквідують, щойно розтане сніг:)
Зв'язок
Якщо ви будете запитувати в когось, де ж Херсон, вам скажуть: «Десь там, біля Великих Копанів». Село знають і ті, хто їздить на ринок, і ті, хто колись їздив у Крим. Адже тут проходить головна дорога на півострів. Валентина Костенко пригадує, як колись колективом сільської ради цілий рік відкладали кошти на відпустку в Ялті. Зараз же лишились тільки теплі спогади і надія, що незабаром великокопанівці знову зможуть відпочивати у своєму рідному Криму.

Звісно, щоб занурити ноги в солону воду, не обов'язково їхати до Криму. Адже найближче узбережжя Чорного моря — всього за 60 км, у Скадовську.

Що ж до Херсону, то відстань від села до обласного центру — 47 км, до райцентру — 30 км. Щодня із села до міста курсують автобуси. Також у селі є залізнична станція.
З мобільним зв'язком теж ніяких проблем не виникне. У селі «ловлять» усі мобільні оператори, є швидкісний інтернет. Понад те, майже в усіх установах проведений Wi-Fi, де можна законектитися і почитати Сільського Ревізора:)

Для любителів живого листування і хрустких сторінок свіжих газет у селі працює пошта. Також є відділення Нової Пошти.

За зв'язок Великим Копаням шлемо листівки з 5-ками! Просимо передати жителям села безпосередньо в руки!:)
Допомога АТО
Про війну на сході жителі Великих Копанів знають не тільки з екранів телевізорів, а й з власного сумного досвіду. У грудні 2015 року жителі у відео впізнали свого односельчанина Олексія Болдирєва. Хлопець вистояв у бою за Донецький аеропорт і саме він підняв український стяг над летовищем.

Коли ж у село прийшла звістка про смерть кіборга, в селі ніхто не стояв осторонь. У хлопця-сироти були лише бабуся, якій важко організувати поховання. Жителі самі зібрали кошти, замовили усе необхідне й організували поховання. А через рік зібрали ще 80 тис. грн і встановили своєму героєві пам'ятник.
Сьогодні жителі Великих Копанів бережуть пам'ять про хлопця у серцях, розповідають про його мужність і вшановують у день загибелі.

Не забувають і про живих героїв. Спочатку, коли конфлікт із ворожою країною тільки починався, Великі Копані збирали допомогу на Крим. Коли ж півострів був анексований, розпочали поставку харчів і необхідних речей у зону АТО. Нині туди роблять маскувальні сітки, збирають продукти, закуповують теплі речі. А щодня моляться, щоб Великі Копані більше не знали втрат, а в Україні нарешті настав мир.
За допомогу АТО ставимо 5 і схиляємо голови перед подвигом Олексія Болдирєва та інших українських героїв, які віддали життя за Батьківщину.
Підсумки
Переваги села:
  • найбільший овочевий ринок в Україні;
  • кожен житель може реалізувати свою продукцію на ринку;
  • є власне комунальне підприємство;
  • новий Центр первинної медико-санітарної допомоги;
  • розвинена культура: вокальне мистецтво, театр, танці;
  • у клубі 20 колективів, із яких 4 мають звання народних;
  • є студія образотворчого мистецтва;
  • у школі хороший ремонт і впроваджене інклюзивне навчання;
  • у дитсадку дітей навчають за екологічно-гуманітарним напрямком;
  • у селі діє чимало спортивних секцій: бокс, футбол, волейбол, карате, настільний теніс
  • є 38 магазинів;
  • у сільради є власне кафе;
  • усі вулиці освітлені;
  • скрізь є зв'язок і ловить 3G-інтернет;
Недоліки села:
  • школа потребує більшого приміщення, бо діти змушені навчатися у дві зімни;
  • через брак місць у дитсадку своєї черги чекають близько 200 дітей;
  • будинок культури не вміщає й половини гостей, а через брак місця репетиції проводять по черзі;
  • зі 150 км доріг села лише 9 км мають асфальтоване покриття;
  • імпровізований тренажерний зал потребує оновлення інвентарю.
Прощання із Великими Копанями проходило так же тепло, як і вся ревізія у селі. Пізнього вечора в приміщенні сільської ради зібралися всі представники місцевої влади — сільський голова, апарат сільради, депутати. На згадку про нашу ревізію в селі, нам подарували місцеву консервацію, а ще — три ящики яблук! Наш РевіZORROмобіль не надто радів перспективі везти до Києва аж 5 ящиків фруктів, але куди дінешся:)

Нашу сільську ревізію у Великикх Копанях завершили спільним фото і відеопрощанням!
А вам на завершення пропонуємо переглянути село Великі Копані в обличчях його жителів!
Остаточна оцінка для Великих Копанів від Сільського Ревізора — 63 бали із можливих 65. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com! Оцініть інфраструктуру села за
5-бальною шкалою і ви.
Выполнено с помощью Disqus