SHARE
Першу осінню ревізію цього сезону ми розпочали на Дніпропетровщині. Сільський Ревізор завітав до Болтишки Криничанського району.
Дорогою до села ми думали, від чого походить його назва. Бо ж навколо Болтишки знаходяться населені пункти з мальовничими назвами: Божедарівка, Надія, Затишне, Любимівка та інші. Однак, щойно ми звернули на Болтишку, відразу зрозуміли всю красномовність назви — від вибоїн на дорозі наш ревіZORROмобіль «болтихало» так, що ми мало всіх гайок не погубили. Як потім виявилося, назва походить від прізвища матроса Болтишева, який, вірогідно, заснував село. Так чи інакше, до села ми дісталися вчасно і без втрат.
У Болтишці ми побували на родовищі граніту, яким викладено площу у Ватикані, завітали до школи й дитсадка, познайомилися з культурою села, були на фермі ТОВ «ЮМ-Ватутіно» і тікали від бджіл на пасіці. Усі об'єкти інфраструктури, які ми перевірили, позначено на карті.
Сільська рада
Традиційно ревізію села розпочинаємо з «господарської хати» — сільської ради. Поки шукали необхідну будівлю, встигли двічі проїхати через усю Болтишку. Спочатку був фальшстарт. Зайшли в контору місцевого господарства, де агрономи і фінансисти саме збиралися на ранкові планування. Бухгалтер, у якої ми почали розпитувати про село, ледве «свідомість не втратила», коли побачила Сільського Ревізора. Нас швидко спрямували до сільради, точніше, старостату.
— О, ревізори! Так би мовити, колеги. Я й сама колись працювала ревізором-інспектором!
— зустрічає нас на порозі староста Болтишківського старостинського округу Тамара Клименко.
Дорогою до кабінету Тамара Михайлівна розповідає, чим багате село Болтишка. Окрім сільської ради та контори, де ми вже встигли побувати, в селі є Будинок культури, бібліотека, медпункт, за життя якого боролися сільський голова з колегами. Ще дитсадок і школа, якими надзвичайно пишаються. А село виявилося дуже хазяйновитим — тут є 9 аграрних господарств і 71 фермер-одноосібник!
Кабінет у Тамари Михайлівни скромний, дах протікає і стіни побралися грибком. Зате на всю стіну майоріє український стяг. Розпочинаємо розмову з об'єднання в ОТГ, яке ініцювала Болтишка рік тому. Староста каже, процес удався, і зараз село крок за кроком починає свій розвиток. До об'єднання бюджет сільської ради Болтишки складав 230 тис. грн. Зрозумівши, що з цими коштами і будинку не зведеш, що вже казати про утримання трьох сіл із населенням 630 чоловік, Тамара Клименко разом із Володимиром Дерком, нині головою Божедарівської ОТГ, сіли підраховувати потенційний бюджет об'єднаної громади.
— Я не для себе рахувала. Мені шкода цих людей. У селян вихідних нема. Жінки прокидаються о 4-й ранку, вже о 5:00 їдуть на ранкове доїння. Чоловіки постійно на тракторах і комбайнах працюють. Техніка хоч і нова, із кондиціонерами, але від сільського пилу нічого не рятує. А ще ж у кожного своє господарство, діти! Хіба ці люди не заслуговують жити краще? — пояснює нам Тамара Михайлівна.
— Я не для себе рахувала. Мені шкода цих людей. У селян вихідних нема. Жінки прокидаються о 4-й ранку, вже о 5:00 їдуть на ранкове доїння. Чоловіки постійно на тракторах і комбайнах працюють. Техніка хоч і нова, із кондиціонерами, але від сільського пилу нічого не рятує. А ще ж у кожного своє господарство, діти! Хіба ці люди не заслуговують жити краще?
— пояснює нам Тамара Михайлівна.
Нарахували, що на місці залишиться 2 млн. грн. Це і податки від гранітного кар'єру, що на території Болтишки, і від місцевих фермерів. На громадських слуханнях селяни проголосували за приєднання до Божедарівки. Тут тобі й елеватори, і залізничний вокзал, і гарна інфраструктура.

Офіційне об'єднання сільських рад у Божедарівську громаду відбулося 22 липня 2016 року. На честь цього в місці, де сходяться межі трьох тепер уже старостинських округів, установили стовп із гранітною табличкою. Його ледве можна знайти серед полів кукурудзи, але нам це вдалося. Орієнтувалися на оборонний курган часів Богдана Хмельницького, із вершини якого відкривається прекрасний вид на Болтишку. Щороку в цьому місці проходять святкування річниці об'єднання. Із різних боків сюди сходяться жителі трьох сіл.
Після об'єднання дитсадок, ФАП і Будинок культури повернули на баланс ОТГ. А разом із ними повернулися й кошти в бюджет.
— Мені тоді в районі сказали, що ми робимо їм велику дірку в бюджеті. А ми в цій дірці роками жили, і нікого не хвилювало, як ми виживали!
— коментує Тамара Михайлівна.
Щоби порахувати бюджет Болтишки, ми завітали у гості до голови Божедарівської ОТГ Володимира Дерка та головного бухгалтера громади Тетяни Яструб. Поки їхали, збилися з толку рахувати ями, заблукали на вулицях Божедарівки, та, зрештою, дісталися до селищної ради. Вона розмістилася на околиці селища у колишньому дитячому садочку.

Володимир Іванович тільки повернувся із зустрічі з президентом, де обговорював реформу сільської медицини. Ще вчора тиснув руку Петру Порошенку, а нині не захотів сісти за свій робочий стіл. Мовляв, хоче ближче до людей, тому примостився напроти нас на місці відвідувачів. Тут одразу й чай, і тістечка, і цукерки. Ех, добре, що гускам личить бути кругленькими:)
За разрахунками Тетяни Яструб, бюджет Болтишківського старостинського округу у 2017 р. становить 3 200 000 грн. Сюди входять 60% податків від господарств. До цього бюджету додатково також додалися кошти, які з державного бюджету «вибив» колишній очільник Дніпропетровської області, а нині народний депутат Валентин Дідич. Він добився виділення додаткових 8 млн грн для виборчого округу № 40. Значна частина цих грошей потрапила й до скрині Болтишківської сільради. Зокрема, уже виділили 80 000 грн на встановлення ігрового майданчику в дитсадку. Інші кошти розподілили між селами громади. За словами Володимира Дерка, «добре, коли за плечима твоєї громади є народний депутат, який не забув, із чого починав свій шлях і до цього часу піклується про громаду».
Щойно старостат Болтишки отримав кошти, Тамара Михайлівна взялася господарювати. У дитячому садочку зробили ремонт, встановили 20 нових металопластикових вікон і 5 дверей, купили постільну білизну та дитячі стільці, пральну машину. Ще в селі роблять зовнішнє освітлення. Наразі вже встановили 43 ліхтарі, а всього в проекті заплановано понад 350 ліхтарів на 20,6 км вулиць. Щоб заманити молодь у клуб, закупили нову музичну та світлову апаратуру.

І на цьому плани з облаштування не закінчилися. Зараз громада працює над розробкою проектів із ремонту даху в дитсадку і школі, капітального ремонту Будинку культури, ремонту сільських доріг.
— Цього року із загального бюджету ОТГ на Болтишківський старостинський округ ми надаємо 1 000 000 грн на реконструкцію зовнішнього освітлення в трьох селах, на покрівлю даху в Болтишківській школі виділяємо 205 тис. грн. Окрім того, із обласного бюджету 1 700 000 грн виділили на ремонт дороги по вул. Весела. Ми теж даємо трішки грошей на цей ремонт — 170 000 грн.,
— розповідає нам бухгалтер Божедарівської ОТГ Тетяна Яструб.
Повертаючись до села, запитуємо, коли ж буде проведено ремонт у сільській раді?

– Спершу зроблю людям, а потім уже й собі, — відповідає Тамара Михайлівна.
— У мене зараз дві найголовніші проблеми — ремонт у Будинку культури і дороги. На першу вже готуємо проект, а от із дорогами складніше. Ми б уже давно відремонтували, але є певні проблеми.
До цих проблем ми повернемося у розділі «Дороги». А поки Тамара Михайлівна ділиться радістю, що в селі створили комунальне підприємство. Для його роботи уже закупили трактор, причіп, подрібнювач сміття. До речі, ми за 2 дні перебування у селі не помітили ні сміття на вулицях, ні смітника.

Сьогодні громада розвивається. У сільській раді розробляють проекти, активно займаються благоустроєм сіл. До Болтишки по-трохи повертається молодь, навіть із міст переїжджають на постійне проживання. За словами Тамари Михайлівни, у селі хати довго не пустують, їх одразу купують. Нещодавно переїхало декілька сімей із Дніпропетровська. Звідти ж із сім'ю повернулась і донька Тамари Михайлівни.

— Онук каже, що, якщо маму переведуть в інше село, він усе одно лишиться жити в Болтишці, — сміється пані Тамара.

Селяни тут працьовиті. У кожному обійсті тримають гусей, качок, свиней і корів. Обійшовши пішки декілька вулиць, ми в цьому переконалися особисто — нас постійно супроводжував гурт пернатих:)

Запитуємо, чи охоплювали якісь страхи перед об'єднанням у громаду. Тамара Михайлівна розповідає, боялися, що кошти розподілятимуть нерівномірно.
— Ми ж спочатку думали, що основну частину коштів спрямовуватимуть на центр громади — Божедарівку. Потім нам пояснили, що наші села утворюють громаду, тому на них буде надходити основна частина фінансування. Та більше всього я боялася не опустити очей перед людьми. Не хотілося бути Сусаніним,
— говорить Тамара Михайлівна.
Провівши ревізію, сільській раді ставимо 4. Бажаємо успішно реалізувати заплановані проекти та зробити ремонт у приміщенні. А поки йдемо далі...
Освіта
Якщо сільську раду нам довелося шукати у соснах, то школу видно звідусіль. Гарна сучасна будівля із великими вікнами і блакитним дахом стоїть край центральної вулиці.
— Школа — це наше все! Треба буде — буду з палаткою стояти під школою, днювати і ночувати тут, а закрити не дам!
– каже нам Тамара Михайлівна.
Така позиція старости не дивує, бо раніше місцеві діти навчалися в інших умовах.
— Усі ми вчилися ще в старій школі. Це був такий собі «сарай», поділений на корпуси — окремо початкова, середня і старша школи. Будівлі були глиняні і старі. Усе було в аварійному стані, дітям там перебувати було небезпечно. Тоді губернатором був Валентин Дідич. Якось приїхав у село з візитом, ми ж йому школу й показали — без прикрас, так як є. Він подивися на це все і домігся у бюджеті кошти на будівництво нової школи, — згадує в.о. директора школи Олена Новохатня.
— Усі ми вчилися ще в старій школі. Це був такий собі «сарай», поділений на корпуси — окремо початкова, середня і старша школи. Будівлі були глиняні і старі. Усе було в аварійному стані, дітям там перебувати було небезпечно. Тоді губернатором був Валентин Дідич. Якось приїхав у село з візитом, ми ж йому школу й показали — без прикрас, так як є. Він подивися на це все і домігся у бюджеті кошти на будівництво нової школи,
— згадує в.о. директора школи Олена Новохатня.
За півтора року нова будівля була готова, і у вересні 2005 року тут відбувся перший День Знань.
Сьогодні в школі навчається 72 дитини і працює 14 учителів, хоча будівля розрахована на 197 учнів. Найбільший клас нараховує всього 12 учнів, а найменший — лише 3. Дітей довозять автобусом із 4 навколишніх сіл — Калинівки, Олександрівки, Скелеватки та Потоків. Через погані дороги та відстань між селами (щодня автобус долає 76 км), діти виїжджають до школи о 7:20 ранку. Минулого року випустили 5 випускників, а от цього року у школі немає 11 класу.
— Демографію в селі треба покращувати! Он ми нашу бухгалтершу в декрет відправили!
— розводить руками Тамара Михайлівна.
Вуликом знань поки що керує Олена Новохатня, яка викладає у школі хімію та біологію. Зараз тут проводять конкурс на посаду директора, бо колишнього керівника — Руслана Манка — підвищили. Тепер він очолює Божедарівський відділ освіти. До слова, Руслан Олександрович був незвичайним директором, бо де ви ще бачили директора-фізрука? Ми, поки не приїхали до Болтишки, ніде!
На школу в селі ледь не «моляться». Єдина проблема — залишилося не так багато дітей. Але в кого за час ревізії в селі не розпитували про Болтишку, перша думка в кожного про школу. Ще б пак! У школі є 12 комп'ютерів, телевізор у кожному класі, спеціальне обладнання в кабінеті хімії та біології, поле для гандболу.
Торік школа перейшла на альтернативне опалення — тепер тут для обігріву використовують дрова та пелети. Як пояснила нам Олена Новохатня, потреби в заміні системи опалення не було, бо в школі завжди тепло. Але перехід на альтернативне опалення був ініційований районним відділом освіти.

Сільський Ревізор провів ледве не цілу годину з дітлахами у класі для продовженого дня — тут вони вчать уроки і чекають на автобус, який має довезти їх додому в інші села.
Пропонуємо послухати про шкільне життя в Болтишці з перших вуст.
Оглянувши школу всередині та пригостившись смачнючими пиріжками в шкільній їдальні, жуючи, йдемо оглядати подвір'я.
Тут для дітлахів облаштували турніки та гандбольне поле. Навколо школи посаджені сосни, троянди та інші квіти. А ще є своя смерека. Її дітлахи привезли з Карпат, коли їздили туди на екскурсію. Через дорогу від школи — дитячий майданчик, де збираються всі — від старих до малих.

Хоча всі називають її «нова школа», будівлі вже 12 років, і всі питання з її утримання і ремонту лягають на плечі місцевих фермерів, батьків і сільради. Вони й ремонт класів самі роблять, і кошти на латання труб збирають. Найближчим часом планують поремонтувати дах, на який сільська рада вже виділила кошти.
Гусаки-ревізори ставлять школі заслужену 5 і прямують на ревізію до дитячого садка!

Дитсадок «Ромашка» чути здалеку — веселий галас дітлахів лунає на всю вулицю. І весь цей гамір влаштовують всього лише 10 дітлахів. Періодично до їх гомону долучаються педагоги, які намагаються хоч трохи вгамувати непосид.
Загалом у дитсадку виховують 15 дітлахів віком від 2 до 6 років, із яких 10 дітей — місцеві, а ще 5 довозять автобусом із Калинівки. Зважаючи на те, що дітей небагато, тут лише одна група. За дітлахами доглядають два вихователі.
Цього року у «Ромашки» ювілей — 50-річчя! Наталія Синчишин пригадує, що вона теж зростала в цьому садочку. За її словами, після децентралізації дитсадок суттєво оновився. Тут встановили 20 нових металопластикових вікон та 5 дверей, закупили нові комплекти білизни, пральну машину, меблі, кухонне приладдя. А ще тут готують особливий подарунок дітлахам — 20 нових ігрових куточків.
— Ми ще діткам поки не говорили про куточки, хочемо зробити їм сюрприз. Завдяки цим куточкам у нас повністю оновиться ігрове середовище. А діти взагалі будуть у захваті! — говорить Наталія Синчишин.
— Ми ще діткам поки не говорили про куточки, хочемо зробити їм сюрприз. Завдяки цим куточкам у нас повністю оновиться ігрове середовище. А діти взагалі будуть у захваті!
— говорить Наталія Синчишин.
Ідемо знайомитися з дітлахами. Хтось із них дивиться на мікрофон і камеру з цікавістю, а хтось із переляком. Але всі залюбки розповідають про своє село і господарство.
-У мене вдома 10 корів!

-А в мене є кіт і собака!

-А в мене є маленький кіт, він рудий!

-А ви батькам допомагаєте?, - запитуємо у малечі.

-Я допомагаю мамі збирати мої іграшки!

Коли ж ми запитали, чи п'ють діти молоко, щоб швидше вирости, відповіді посипалися навипередки:
- Я п'ю стільки літрів, – загинає один палець Богдан.

- А я стільки! – загинає два пальці Анжела.

- А я стільки літрів! – показує 10 пальців Ваня:)

- Ваня у нас прудкий хлопчик! Він лише тиждень у садочку, тому ще трохи вередує, – говорить Наталія Синчишин.

Потім наш гусак організував для малюків майстер-клас із фотографії. Кожен спробував себе в ролі фотографа, а маленький Артемко приміряв ще й роль журналіста. Та найбільше дітям сподобався запуск квадрокоптера. Весело викрикуючи, малеча півгодини ганяла подвір'ям за білим літаючим пристроєм.
Набігавшись, уперше за історію Сільського Ревізора дітлахи зголосилися особисто провести екскурсію дитсадочком. Слідуючи маленьким екскурсоводам, ми побували в спальній кімнаті, кімнаті для танців, де дівчата заспівали для нас пісню, в ігровій кімнаті, де нам зробили зачіски і «напоїли» смачним чаєм. «Одним оком» заглянули на кухню, де дітям готують обід.
Сільський Ревізор дитячий садочок Болтишки оцінює в 4 бали. Бажаємо якнайшвидше встановити ігровий майданчик, а також замінити старий забор.
Спорт
У Болтишці неможливо не любити спорт, адже тривалий час директором школи — головного спортивного осередку у селі — був учитель фізкультури Руслан Манко. Упродовж 3-х років він очолював заклад освіти і, як згадують учні, спорт у селі процвітав.
— Ми і в туристичні походи ходили, і на екскурсії їздили. Руслан Олександрович із нами у футбол завжди ганяв,
— із ностальгією згадують колишнього директора вихованці школи
Після того, як Руслан Манко, обійнявши посаду начальника відділу освіти Божедарівської ОТГ, звільнився зі школи, спортивний запал у дітей трохи згас. Однак фізкультуру тут люблять і досі. У цьому нас переконали учні 7-го класу.
- Які б шкільні предмети ви скасували?

- Зарубіжну літературу.

- Алгебру.

- Геометрію.

- А які б предмети залишили?

- Фізкультуру!

- в один голос відповіли діти.
Нині в Болтишці є чимало можливостей займатися спортом. У школі є великий спортзал, де щороку проводять районні змагання. Щоби мотивувати дітей до спорту, їм дозволили розмалювати стіни емблемами улюблених спортивних команд. А от інвентаря бракує. Олена Новохатня жаліється, що в школі бракує м'ячів.
— У нас мало м'ячів для ігор. Якщо нам треба якийсь спортивний інвентар, звертаємося до нашого фермера Володимира Ковбаси. Він ніколи не відмовляє, завжди забезпечує усім, що необхідно,
— говорить в.о. директора школи.
Окрім спортзалу, на території школи є майданчик для гри в гандбол, а також футбольне поле. Тут займається футбольна команда «Болтишка», якою завідує випускник школи Павло. На жаль, Сільському Ревізору не вдалося поспілкуватися з тренером команди, але за нього нам усе розповіли його вихованці.

— Нас хлопці іноді ображають, ми не хочемо грати разом із ними у футбол! — скаржаться дівчата.

— Ми теж не хочемо грати з дівчатами! — говорить чоловіча половина команди.

Що ж, можливо, незабаром у Болтишці буде не одна, а дві футбольна команди — чоловіча і жіноча. Як гадаєте, хто кого здолає на матчі?:) Хоча, як зізналися нам дівчата, у них душа лежить не до футболу, а до плавання.

— Ми у футбол не дуже любимо грати. Краще було б, якби у школі зробили басейн, і ми могли займатися плаванням,
— розказують нам дівчата.

Хтозна, можливо, у Болтишці зростають майбутні олімпійські чемпіонки з плавання. А поки що ми ставимо спорту в Болтишці 4. Бажаємо не втрачати спортивного ентузіазму, відродити туристичні походи і здобувати нові перемоги!
Аграрії та підприємства
Наступним пунктом на карті ревізії Болтишки були підприємства та аграрії, завдяки яким наповнюється бюджет громади. Серед них декілька приватних підприємств, а також дев'ять фермерських господарств. Та найперше, де нам кортіло побувати, — гранітний кар'єр, який височить двома білими пірамідами при в'їзді в село.
За словам Тамари Клименко, гранітний кар'єр у Болтишці відкрили ще у 90-х. Тут знайшли поклади граніту сіро-блактиного кольору найвищої твердості. За результатами аналізів, радіоактивність каменю перебуває в межах норми.
— Наш граніт дуже якісний, інакше б його не експортували до Індії, Китаю, ним би не викладали алеї у Ватикані,
— розповідає Тамара Михайлівна.
Кому належить гранітний кар'єр, достеменно невідомо. Селяни знають, що раніше він був власністю Юлії Тимошенко. Потім були чутки, наче його купив Ігор Коломойський. Та як би там не було, а зараз гранітний кар'єр не працює. У зв'язку з неспокійною ситуацією в країні його 4 роки тому законсервували. Із працівників залишився один охоронець. Через це селяни поділилися на два табори: одні нарікають на те, що нема роботи. А от ті, хто живуть неподалік від кар'єру, радіють, що тепер їхні хати не трясуться від постійних вибухів.

Сьогодні гранітний кар'єр — це величезні піраміди із сірого каменю, які завмерли обабіч села. Із вершин цих пірамід видно все навкруги — наша гуска-ревізор перевірила особисто. А ще тут неймовірно гарний захід сонця, який нічим не гірший, ніж у Гізі.
Провівши вечірнє сонце за обрій, гусаки-ревізори відправилися відпочивати, бо наступного дня треба було прокидатися о 6:00 на інспекцію до ферми.

Обираючи між двома фермерськими господарствами, ми вирішили завітати з ревізією до «ЮМ-Ватутіно». Не кривитимемо душею і чесно зізнаємося, що обирали господарство за прізвищем директора — дуже кортіло познайомитися із фермером Ковбасою:)

О 7 ранку ми пообіцяли приїхати на ферму на ранкове доїння, але дорогою замилувалися сходом сонця, в Калинівці познайомилися з господинею Аллою, яка утримує 3-х корів — Мальвіну, Квітку та Красуню.
У селі стада немає, тому жінці доводиться щоранку шукати місце, де б припнути тварин.
— Ось так і бігаю зранку по селу з молотком, кілками і цепкою, о 4:30 ранку прокинувшись. Якби ж була ціна на молоко нормальна. Зараз збирають по 5 грн, а у місті можна здати по 13. Ті, хто мають машини, їздять до міста, — розповіла нам похапцем Алла.
— Ось так і бігаю зранку по селу з молотком, кілками і цепкою, о 4:30 ранку прокинувшись. Якби ж була ціна на молоко нормальна. Зараз збирають по 5 грн, а у місті можна здати по 13. Ті, хто мають машини, їздять до міста,
— розповіла нам похапцем Алла.
Ми б іще поспілкувалися із господинею, та вона уже побігла завертати корів, які розбрелися по дорозі.

Біля воріт ферми Сільського Ревізора зустрічає той самий директор зі смачним і суто фермерським прізвищем Ковбаса Олександр. Жартуємо, чому це пан Олександр не займається м'ясним тваринництвом, йому б личило і голову над брендом ламати б не довелося :)
— Ми корови зберігали ще з часів колгоспів. Коли вони розпадалися, була тенденція поголовного скорочення тваринництва. Я тоді подумав: «А що ж буде з людьми? Вони ж втратять роботу». Вирішив зберегти господарство, залишити людей на роботі. Так було створено «ЮМ-Ватутіно». Потім були важкі часи, ледве виживали, але поголів'я не скоротили, — розповідає нам Олександр Ковбаса.
— Ми корови зберігали ще з часів колгоспів. Коли вони розпадалися, була тенденція поголовного скорочення тваринництва. Я тоді подумав: «А що ж буде з людьми? Вони ж втратять роботу». Вирішив зберегти господарство, залишити людей на роботі. Так було створено «ЮМ-Ватутіно». Потім були важкі часи, ледве виживали, але поголів'я не скоротили,
— розповідає нам Олександр Ковбаса.
Зараз на фермі утримують 700 голів ВРХ, із яких 320 — дійне стадо. Усі корови — голштинської породи. Найближчим часом планують збільшити поголів'я, адже бізнес у Володимира Ковбаси розвивається. Не так давно було оновлено доїльне обладнання. На фермі є два дійних корпуси. Один із них нещодавно запустили після капітального ремонту.
Як розповів нам Олександр Ковбаса, зараз річний надій на корову становить 6 тис. літрів молока.

— До показників у 9 тис. літрів ми поки не дійшли, але ми над цим працюємо, — говорить фермер.
Молоко здають на переробку до однієї з дніпропетровських молочних фабрик, де з нього роблять йогурти і тан (кисломолочний газований напій).

За словами господаря, як і 20 років тому, так і сьогодні, ферма — це соціальний проект. Орендна плата росте, зарплати збільшують, а ціна на продукт залишається низькою. І хоча в прибуток вийти важко, зупиняти виробництво не будуть. Людям треба десь працювати, та й селу без ферми доведеться важко.
— Торік моє господарство сплатило понад 7 000 000 грн податків. Із них значна частина пішла до бюджету нашої об'єднаної територіальної громади. Селу треба допомагати. Якщо до мене звертаються з проханням, стараюся не відмовляти. Бо хто тоді про нас подбає?
— розповідає Олександр Ковбаса.
Поки ми гуляли по фермі, знайомилися із чорно-білими «дівчатами», помітили, що котів тут майже стільки, скільки й корів. Руді, плямисті, чорні, чорно-білі — і всі грайливі і допитливі.
— Це селяни нам «підкидають», приносять під ферму і залишають. А ми ж не можемо їх вигнати. Годувати є чим, господарству вони не шкодять. Навпаки, мишей і щурів ловлять. Того й тримаємо,
— розповідає Олександр Ковбаса.
Помітно, що і коти, і корови живуть тут у любові — кожна наставляє вухо, щоб ми почухали.
«Дівчат» погладили, пухнастиків попестили, і гайда в поле, де гуркочуть комбайни! Там якраз молотять кукурудзу.
А ще нам по секрету сказали, що у Олександра Ковбаси є пасіка на 35 бджолосімей. Допитливості гусакам-ревізорам не позичати, тому заглянули і туди. Із бджолами нас знайомила Наталія Гужва, яка доглядає за медоносами, поки її чоловік Тимофій служить в АТО. Спекотної жнивної пори пані Наталія працює на току, але для бджіл час знаходить завжди.
— А кому ж ті бджоли, окрім нас, здалися? Тому й доглядаю. Меду ж усім хочеться,
— знизує плечима Наталія.
Певно, гусаки-ревізори не припали до душі бджолам, бо від гостинності медоносів довелося трохи побігати по току. На щастя, гусаки виявилися прудкішими.

Аграріям та підприємствам Болтишки ставимо 5. Бажаємо запустити в роботу гранітний кар'єр. А кількістю фермерів та одноосібників Болтишки ми були приємно здивовані!
Культура
Болтишківський осередок культури розмістився посередині між школою та сільською радою. Його господиня — Алла Шурай, майже як у Джека Лондона — «маленька господиня великого будинку». Для кого ж він такий великий? І що там всередині? Йдемо перевіряти.
Приміщенню Будинку культури більше півстоліття, його ввели в експлуатацію в 1960 році. Нині в одній будівлі розташовані клуб, бібліотека і пошта. Як розповіла нам Алла Василівна, Болтишка — творче село, а концерти тут не гірші, ніж у Поплавського. Є в селі й майстрині, які вишивають бісером і нитками, є столяр, який робить вишукані меблі, є й артисти-аматори. Наприклад, у сільському клубі є аматорський колектив «Україночка» та колектив художнього читання «Мрія».
— Ми стараємося до кожного свята організувати концерт. Запрошуємо діток зі школи та дитсадка долучитися до свят, іноді й селяни допомагають в організації. Звичайно, дуже допомагають наші фермери. Володимир Ковбаса ще ні разу нам не відмовив. На концерти ми також запрошуємо аматорські колективи з навколишніх сіл. Зазвичай на наші концерти приходить 150-170 чоловік. Самі теж виїжджаємо. От на День Незалежності України їздили виступати до Божедарівки, — розповідає Алла Василівна про культурне життя села.
— Ми стараємося до кожного свята організувати концерт. Запрошуємо діток зі школи та дитсадка долучитися до свят, іноді й селяни допомагають в організації. Звичайно, дуже допомагають наші фермери. Володимир Ковбаса ще ні разу нам не відмовив. На концерти ми також запрошуємо аматорські колективи з навколишніх сіл. Зазвичай на наші концерти приходить 150-170 чоловік. Самі теж виїжджаємо. От на День Незалежності України їздили виступати до Божедарівки,
— розповідає Алла Василівна про культурне життя села.
Для молоді влітку у клубі тричі на тиждень проводили дискотеки. Зараз усі роз'їхалися на навчання, тому вечори відпочинку проводять лише у п'ятницю та суботу. Для дискотек нещодавно закупили нову музичну та світлову апаратуру. Ді-джеєм у клубі є сама Алла Василівна. Робота вимагає завжди бути «на стилі» із молоддю, тому тут танцюють і під Потапа й Настю, і під «Время и стекло».
Вистачає в Будинку культури й проблем. За 17 років роботи у клубі Алла Василівна не пригадує, щоби працювало опалення. Узимку доводиться сидіти у холодному приміщенні, де стіни від морозу покриті інеєм. Та що говорити про зиму, ми влітку зайшли на 10 хвилин до приміщення і встигли змерзнути — різниця між температурою повітря надворі і всередині більше 10 0С. Окрім того, будинок культури потребує капітального ремонту та оновлення сценічного одягу. Щоби встановити опалення, треба замінити старі вікна і двері, бо тоді усе тепло вивітрюється через величезні шпарини.
— Ми, як можемо, зберігаємо наш Будинок культури. Але опалення там не було вже 30 років. Цього року запланували виділити 160 000 грн на опалення. Також готуємо проект на капітальний ремонт будівлі,
— говорить Тамара Клименко.
Поруч із танцювальною залою у клубі розташувалася бібліотека. Тут упродовж 8-ми років усім заправляє Мандригель Тетяна. Вона постійно стежить за літературними новинками і намагається періодично поповнювати книжковий фонд бібліотеки, іноді і за власний кошт.
— Щороку наш фонд поповнюється на 25-30 книг. Щось селяни дарують, а щось і сама купую, зізнаюся вам чесно. Поїду в місто, побачу якусь книгу, яка популярна в читачів, купую. А що робити? Наші селяни не хочуть читати радянські книги. От, у нас дуже популярні книжки Донцової, Люко Дашвар. От Дашвар особливо,
— розповідає нам Тетяна Володимирівна.
У бібліотеці є свій комп'ютер і принтер. І хоча підключитися до інтернету немає можливості, старий комп'ютер дуже виручає бібліотекаря у роботі.

Ми вже збиралися йти, але гостинні господині Будинку культури не відпустили без подарунків. Дарували те, чим багаті — книжку від пані Тетяни і оброблений гранітний камінь від Али Василівни. Недарма перед від'їздом у Болтишку ми жартували, що додому в багажнику привеземо граніт.

Культурі Болтишки ставимо 4. Сподіваємося, незабаром буде зроблено капітальний ремонт, а в приміщенні буде тепло не лише від гостинності господинь, а й від нових обігрівачів. Не забудьте і ви оцінити клуб та бібліотеку наприкінці тексту.
Медицина
До місцевого ФАПу ведуть дві дороги: одна звичайна заасфальтована, а інша — польова поза селом. Ми довірилися гурту гусей, які повели нас полем і показали місцеві краєвиди.
На перший погляд медпункт нічим не відрізняється від інших будинків у селі — звичайна хатина, подвір'я, клумба і стежка до порогу. Там нас зустріла завідувач ФАПом Оксана Сухонос. Заглянемо всередину?
Оксана Валеріївна вирішила стати лікарем ще в школі. Закінчила медичне училище і з 2007 року лікує місцевих селян. Якщо треба, приходить до хворих додому. Загалом же селяни самі йдуть до ФАПу. Хоча, бувало і таке, що доводилося наздоганяти людей, аби надати медичну допомогу.
— Було таке, що ми із санітаркою велосипедом наздоганяли селянку, щоби встигнути пологи у неї прийняти. ЇЇ чоловік посадив у мотоцикл, возив по селу. Але нічого, наздогнали, прийняли пологи, дитинка народилася здоровою і без проблем,
— розповідає Олена Валеріївна.
Для стареньких селян, які не мають змоги щотижня їздити в місто по ліки, у медпункті зробили невеличку аптеку. Двічі на тиждень Оксана Сухонос закуповує ліки, які замовляють хворі. Перевіривши міні-аптеку, запевняємо, що найбільш затребувані таблетки тут завжди є.

Щоби підтримувати приміщення ФАПу в належному стані, за допомогою звертаються й до старости округу Тамари Михайлівни, і до фермерів та депутатів. Востаннє ремонт у медпункті робили на кошти районного депутата Олександра Ковбаси. Він виділив понад 3 000 грн на шпалери, фарбу та інше необхідне приладдя.
Та найчастіше по допомогу звертаються до Тамари Клименко.
— Можемо і по 3, і по 4 рази на день прийти до Тамари Михайлівни. Одного разу і в Одесі дістали. Вимушені були потурбувати під час відпочинку, але іншого виходу не було. Тамара Михайлівна завжди нас вислухає і допомагає вирішити проблеми,
— розповідає Оксана Валеріївна.
Нині найбільша проблема ФАПу — опалення. У медпункті встановлено парове опалення, але взимку тут холодно. Узимку санітарка змушена щогодини бігати до ФАПу, щоб дрова в грубку підкидати. Інакше все замерзне. Щоби вирішити проблему, у сільській раді розробляють проект зі встановлення нового котла і реконструкції грубки. Окрім того, у переддень нашого візиту до ФАПу голова Божедарівської ОТГ Володимир Дерко їздив на зустріч до президента України. Там обговорювали реформу сільської медицини.
— Поліпшуватимемо рівень медичного обслуговування в селах. Ми плануємо відкрити ФАП у Калинівці, оновити вже існуючі медпункти у селах. Коротше кажучи, планів багато!
— говорить Володимир Дерко.
Ще однією проблемою, яка впливає на стан здоров'я жителів Болтишки, є погані дороги. І йдеться не про зіпсовані нерви водіїв. Через величезні вибоїни швидка допомога з району доїжджає набагато пізніше, ніж могло б бути.

Гусаки-ревізори оцінюють медицину Болтишки на 4. Бажаємо встановити опалення у медпункті, успішно реалізувати задуми щодо ФАПу у Калинівці та створити необхідні дорожні умови для швидкої і вчасної допомоги.
Дороги
Оду сільським дорогам Болтишки ми «заспівали» ще тоді, коли вперше повернули до села. Давно наш ревіZORROмобіль не отримував такої «трясучки» — вибоїни в асфальті об'їхати неможливо, бо їх більше, ніж самого покриття. Припускаємо, що під час дощу до села можна добиратися вплав. Хтось так і зробив:)

У найгіршому стані перебуває центральна вулиця, якою курсують регіональні автобуси. Асфальтного покриття тут ми нарахували 15%, усе інше — ями діаметром до 2 м. Унаслідок такого стану дороги через село перестала курсувати частина міжрегіональний автобусів. Зараз до міста можна дістатися лише на автобусі Дніпропетровськ — Болтишка або Дніпропетровськ — Гуляйполе, які щодня проїжджають через Болтишку.
— Скільки я курсую за маршрутом Дніпропетровськ — Болтишка, то дороги завжди не було. Відмовилися їздити автобуси з Кривого Рогу. А я їжджу, бо це ж село, людей треба возити, — говорить нам водій автобусу.
— Скільки я курсую за маршрутом Дніпропетровськ — Болтишка, то дороги завжди не було. Відмовилися їздити автобуси з Кривого Рогу. А я їжджу, бо це ж село, людей треба возити,
— говорить нам водій автобусу.
Тамара Михайлівна добре знає про проблему з дорогами, адже сама щоранку дістається на роботу на велосипеді. Проте, за її словами, зарадити цьому ніяк не може, оскільки центральна вулиця є частиною дороги обласного підпорядкування Малософіївка — Адамівка. Згадує, що раніше асфальтне покриття було в набагато кращому стані. Однак цією дорогою внадилися їздити перевантажені фури, щоби об'їхати контрольні ваги. Селяни зверталися до управління ДАІ, протестували, однак це не дало результату. За кілька років без ремонту від дороги залишилися тільки острівці асфальту.
— Коли я була ще сільським головою, мені пообіцяли зробити ремонт цієї дороги. Зателефонували з райвідділу, сказали: «Ми вже їдемо до вас». Навіть статтю в районній газеті написали, що виділено кошти на ремонт дороги в Болтишці,
— розповідає в.о. старости.
Їхали, та не доїхали. Щоби таки добитися ремонту, районний депутат Олександр Ковбаса поїхав в Укравтодор області. Там розвели руками, мовляв, нема солярки. Депутат знайшов інвесторів, які готові були оплатити пальне. Але в Укравтодорі знову знайшли проблему: «Тепер немає матеріалу для ремонту».

— То куди поділися кошти, які були виділені на ремонт? — запитуємо у Тамари Михайлівни.

— Не знаю, може, десь були серйозніші проблеми. Хтозна…

Так чи інакше, а проблема із центральною дорогою залишилися і щодня стає більшою. З іншого боку, за безпеку дітей на дорозі батьки не хвилюються, бо максимальна швидкість, з якою можна «поганяти» вулицею — 10 км/год.
Трохи краща ситуація з дорогами на крайніх вулицях села і в полі. Принаймні, там видно, що в селі колись було хороше асфальтове покриття. Окрім того, зараз ремонтують дорогу по вулиці Весела. Із районного бюджету на ремонт виділили 1 700 000 грн, і ще 170 тис. грн виділили з бюджету Божедарівської ОТГ. Нині дорогу там засипали чи то щебнем, чи то відходами від добування граніту. Спершу просто насипали гірками, селянам лишилося тільки вийти і розгорнути. Але ніхто не вийшов.
Та й узагалі селяни по-різному відреагували на ремонт. Хтось сказав, що на тій вулиці живе тільки дві старенькі бабусі, яким дорога не так важлива. Інші говорили, що це староста робить дорогу до своєї хати. А треті, навпаки, тішилися, що хоч десь руки дійшли до доріг.

Дорогам Болтишки ставимо 2. Бажаємо добитися заміни асфальтного покриття на центральній вулиці, розібратися з ремонтом по вул. Весела та повернути міжрегіональні автобуси. Зі свого боку гусаки-ревізори обіцяють із часом перевірити результати дорожнього питання.
Вуличне освітлення
Провівши захід сонця на гранітному кар'єрі, ми збиралися вирушити у місцевий клуб на дискотеку. Навіть взулися в черевики на підборах. Але не судилося, бо ревізія припала на понеділок. Більше в селі вночі робити було нічого, тому довелося лічити ліхтарі.
Усього нарахували 43, і вони встановлені на центральній вулиці. Але зараз реалізовують проект із реконструкції зовнішнього освітлення у селах старостинського округу — Болтишці, Калинівці й Олександрівці. Вартість проекту — 1000000 грн, які виділили у 2017 р. із бюджету Божедарівської ОТГ. На ці кошти встановлять понад 350 ліхтарів на вулицях сіл загальною протяжністю 20,6 км.
За вуличне освітлення ставимо Болтишці 5!
Зв'язок
Від центру Болтишки до центру Дніпра треба проїхати не менше 76 км, до районного центру вдвічі менше — 35 км. Дістатися цих місць можна лише на автобусі Болтишка — Дніпропетровськ і Болтишка — Гуляйполе, які курсують через село по разу в день.

У селі працює пошта, тому селяни отримують періодичні видання.

Із мобільних операторів ми перевірили Водафон і Київстар. Обидві мережі доступні, а від останнього оператора місцями з'являється швидкісний 3G інтернет.
Окрім мобільного інтернету, іншої можливості вийти в мережу майже немає. У декого із селян проведено інтернет від Укртелеком, та й той працює погано.

Із чим проблем немає, то це з місцевим сарафанним радіо. Тут у нього зв'язок є завжди.
— Буває, їду на роботу, то ще на годину можу затриматися в селі, із бабусями поговорити. Не знаю, звідки вони все дізнаються, але на ранок я вже знаю, хто був біля клубу, хто що робив і куди ходив. Усі новини мені розкажуть!
— говорить Тамара Клименко.
Зв'язку у Болтишці ставимо 4 з плюсом! Бажаємо налагодити інтернет-зв'язок, аби селяни могли читати випуски Сільського Ревізора.
Магазини та кафе
Оскільки до найближчого міста їхати далеко, селяни закуповують продукти в місцевих магазинах. Тут є всі необхідні харчі на різні цінові категорії. За стандартний набір продуктів ми заплатили майже 90 грн.
У магазинах є термінали, що зручно для пенсіонерів, які не часто бувають у місті і не завжди мають змогу перевести пенсію в готівку. А ще тут встановили камери відеонагляду — щоб і себе застрахувати від помилок, і стежити за порядком у магазині.

Біля магазину побудували ґанок, де розмістили стільці і столи. Сюди часто заходять перекусити водії автобусів у перервах між рейсами, а також прибігають діти зі школи — купити всіляких смаколиків.

На жаль, місцеві продавчині дуже сором'язливі, не захотіли поговорити з нами на камеру. Тому спілкувалися за стаканчиком кави. Магазинам і кафе ставимо 5 і їдемо далі!
Допомога АТО
Що таке війна, селяни Болтишки знають із власного досвіду. У різних точках АТО за країну воювали 8 односельчан. На щастя, усі вони повернулися додому живими, лише з легкими пораненнями, але важкими душевними травмами.
— Усім хлопцям важко було, та найбільше дісталося Руслану Жадану. Він пішов воювати добровольцем, пройшов «Іловайський котел», потрапив у полон. Але, видно, і там є хороші люди. Хлопця майже відразу віддали волонтерам,
— розповідає Тамара Клименко.
Селяни допомагали своїм героям усіма силами. Дорослі закуповували і передавали харчі, діти писали бійцям листи і малювали. Значну допомогу надав фермер Володимир Ковбаса.
— Він нам ще ні разу не відмовив. Треба було туди машину відправити, він віддав найкращу у господарстві, закупив військове спорядження та інші необхідні речі,
— говорить Тамара Михайлівна
Щоби діти знали своїх героїв, у школі встановили стенд із фотографіями та іменами випускників, які воювали в АТО.

Всі учасники АТО вже отримали земельні ділянки. Болтишка надавала їх і односельчанам, і бійцям із інших сіл. Загалом атовцям виділили 16 земельних ділянок.

За допомогу воїнам АТО ставимо Болтишці 5!
ПІДСУМКИ
Переваги:
  • після децентралізації бюджет села збільшився більш ніж удвічі
  • діти в селі навчаються у новій школі та забезпечені всім необхідним
  • розвинено фермерство, працює 9 фермерських господарств та 71 одноосібник
  • діє міні-аптека, ліки довозять на замовлення
  • стабільно збільшується книжковий фонд бібліотеки і росте попит на сучасні книги в читачів
  • магазини села обладнані терміналами
  • є вуличне освітлення
Недоліки:
  • сільські дороги розбиті вщент, через що перестали курсувати автобуси
  • Будинок культури потребує капітального ремонту та заміни опалення
  • гранітний кар'єр 4 роки поспіль законсервований
  • в селі погано працює інтернет-зв'язок
  • селяни дуже неохоче ідуть на контакт із ревізорами. Ми хоч і гусаки, але не кусаємося=)
Наостанок пропонуємо Вам переглянути село Болтишку в обличчях її жителів.
В ОБЛИЧЧЯХ
Остаточна оцінка для Болтишки від Сільського Ревізора — 54 бали із можливих 65. Дякуємо за гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.
Оцінка ревізора Ваша оцінка
4.0
Сільрада
5.0 / 28 голосів
5.0
Школа
5.0 / 27 голосів
4.0
Дитсадок
5.0 / 25 голосів
4.0
Спорт
5.0 / 27 голосів
5.0
Підприємства та аграрії
5.0 / 24 голосів
4.0
Культура
4.0 / 26 голосів
4.0
Медицина
4.0 / 26 голосів
2.0
Дороги
2.0 / 25 голосів
5.0
Магазини
4.0 / 26 голосів
5.0
Освітлення
4.0 / 25 голосів
4.0
Зв'язок
4.0 / 23 голосів
5.0
Допомога АТО
5.0 / 23 голосів
Підсумкова оцінка Ревізора: 51.0 балів Підсумкова оцінка читачів: 52.0 балів
Выполнено с помощью Disqus