Пан Сергій з дитинства мріяв стати вчителем. Так і склалося. Багато хто в селі згадує його як свого класного керівника чи вчителя української мови та літератури. Кажуть, чоловік відтоді зовсім не змінився. «Він — не задирака», — чули ми від перехожих.

Таким чином, у селі за рік будується до 40 житлових будинків. Є в селі й своя комунальна служба. Скоро придбають власний сміттєвоз. А так як тривають розмови про будівництво сміттєпереробного заводу під Луцьком чи Ковелем, тож, імовірно, з часом сміття в Боратині сортуватимуть.

Школі села Боратин Сільський Ревізор присвоює 4-ку. Бажаємо якнайшвидше відремонтувати коридори, збільшити їдальню, облаштувати актовий зал і, загалом, прийняти 3-тю чергу будівництва школи.

А команда «гусаків» тим часом прямує в напрямку дитсадка.

Далі по курсу — котельня. Кажуть, тут зробили все, щоб на своєму рівні відмовитися від російського газу. Два роки тому поставили польський котел на дубових пелетах. У перший рік, за словами пані Галини, економія від котла становила понад 40%. Відсоток зросте: зараз ведуться роботи не тільки з утеплення фасаду, а й по заміні батарей.

У приміщенні дитсадка раніше була сільська рада. А там, де зараз дитяча спальня, — розташовувався кабінет сільського голови. Відтоді багато чого змінилося. Будівля розрослася, а в планах — будівництво ще одного ДНЗ на території сільради.

У дитсадку Боратина є гуртки з вивчення англійської мови, хореографії, спортивної гімнастики, є театральна студія. Зараз триває капітальний ремонт і добудовується спортивна зала. Є навіть свій веб-сайт, де можна залишити онлайн-заявку щодо будь-якого питання. А відтепер і відзнака «Тут був Сільський Ревізор». До речі, раніше заклад вигравав кришталеву сову в загальнонаціональній громадській акції «Флагмани освіти і науки України». Гусак проти сови: думаєте, в нас є шанси? :)

Подивіться на облаштування дитсадка, який вважають найліпшим серед українських, та виставте свою оцінку в кінці матеріалу.

А від Сільського Ревізора дитсадку — 5 балів!

Тут на вихідних діти розважаються, як можуть. Згадайте дитинство: береш пластикову пляшку, продірявлюєш корок, наливаєш туди крижаної води…

Ми ледве врятували камери. Але не врятувалися самі :)

Отже, у тому, що на стадіоні завжди кипить життя, ми впевнилися. Тепер — про сам спорткомплекс. У Боратині є 2 футбольні команди. Одна грає на чемпіонат області, інша — району. А ще футболу тут навчаються 5 дитячих груп. Боратин недаремно визнано найкращим спортивним селом України на турнірі до Дня працівника сільського господарства в Ворохті. Там команда села змагалася в легкій атлетиці, шахах, шашках, плаванні, перетягуванні каната. Спортивних кубків у сільській раді стоїть стільки, що можна тисяч на 70 продати на резерв бюджету.

Утримання всіх гуртків у спорткомплексі оплачує сільська рада. «Треба ж, щоб ця дитинка себе в чомусь знайшла». Щоб напрямки були різноманітні — запрошували сюди й аеробіку, і йогу, та не прижилися. І нічого страшного. Адже гуртків уже так багато, що не вистачає дітей, щоб їх наповнити.

Спортивний комплекс села Боратин розкинувся на площі 4,9 га. Видно його здаля, він — своєрідна візитна картка села. Проектом і будівництвом займався Володимир Марчук, нині — директор спортивного комплексу. Звідки проект?
«Колись у Німеччині на такому бігав».

Звели комплекс за 2 роки, здавши 2009-го. У проект входять футбольні поля, бігові доріжки, метання списа, легка атлетика, туризм, недобудовані тенісні корти, ставок, волейбольна та баскетбольна площадки. Є й недобудоване міні-поле зі штучним покриттям. Всього у будівництво було вкладено 2,6 млн грн і ще близько 200 тис. грн витрачається на догляд за сезон.

Володимир Марчук спроектував також стадіон у Рафалівці, а зараз допомагає будівництву в Рованцях. Колись чоловік займався легкою атлетикою, а ще два роки тому «бігав у футбол». У Варшаві його боратинський стадіон виграв «Кришталеву цеглину». «Втерли носа полякам», — посміхається пан Володимир.

Сільський Ревізор перевірив, як відбувається тренування однієї з дитячих команд. Та розпитав молодого тренера Сергія Скиданюка, який тренує діток у селі Боратин останні 2 місяці, про його роботу.

Тренування молодшої групи відбувається тричі на тиждень. Цього разу воно було схоже на Лігу Чемпіонів — проводилася навіть зйомка з повітря. Ви тільки подивіться на цих хлопчаків!

Вже наступного дня спорткомлекс перетворився на площадку для літнього дитячого табору, який проводять у Боратині вже 4 рік поспіль за підтримки американських спонсорів. Тут були надувні гірки, батути, конкурси-естафети, безкоштовне харчування і навчальні програми. Табір працюватиме в Боратині 4 дні.

Що дітям найбільше тут подобається? Відповідь відчеканювали, як під копірку :)

Організатори кажуть: щороку дітей тільки прибуває. А сам табір є ініціативою сільської ради та однієї з місцевих релігійних громад.

Що ж, спорту в Боратині «летить» заслужена 5-ка, а Сільський Ревізор вирушає перевіряти, як працюють ті, хто наповнює сільський бюджет.

Частинка німецького автопрому — підрозділ Kromberg&Schubert — працює в Боратині протягом останніх 12 років. Саме сюди з ревізією ми й навідались пообід. Компанія збирає електропроводку для кількох моделей BMW, Mercedes та Volkswagen. Якість — німецька, виробництво — українське.

Частинка німецького автопрому — підрозділ Kromberg&Schubert — працює в Боратині протягом останніх 12 років. Саме сюди з ревізією ми й навідались пообід. Компанія збирає електропроводку для кількох моделей BMW, Mercedes та Volkswagen. Якість — німецька, виробництво — українське.

Нині на заводі працює 5 978 працівників. Переважно, жінки. Адже робота монотонна, вимагає терпіння, хорошої дрібної моторики, дуже відповідальна: допускається 1 помилка на 1 мільйон виготовлених екземплярів проводок. Ось так, наприклад, виглядає готова проводка для Спрінтера.

За десяток років роботи місцевий Kromberg&Schubert став хорошою школою для спеціалістів, які зараз керують заводами по всьому світі. Один із них управляє заводом в Китаї, інший поїхав будувати завод у Мексику, група з 60 осіб скоро відбуде розвивати завод у Марокко.

Поки Сільський Ревізор ходив заводом, працівники не відволікалися на появу «гусаків» і їхні камери. А якщо й розповідали про свою роботу, то не відриваючись від неї.

Пан Олександр розповів, що фонд заробітної плати на підприємстві складає 50-55 млн грн щомісячно. Та людей утримати на місці, навіть із гарною зарплатою, важко — багато хто «тікає» в Польщу на ягоди. Тому завод пропонує повний соцпакет: закуповує путівки в санаторії та дитячі табори, організовує відпочинок працівників, оформляє медичні страховки, організовує шахові, спортивні турніри, участь у спартакіадах, марафонах, концертах.

В Україні, як виявилося, висока конкуренція виробників, котрі виробляють електропроводку високої якості. Це Leoni в Коломиї, Fujikura у Львові, Sumitomo в Тернополі й Чернівцях та інші. Але відтепер перевага Kromberg&Schubert перед конкурентами значна — у них був Сільський Ревізор :)

Зазирнемо «за куліси» гіганта ще раз?

Із заводу — в поля. Вже кілька разів, проїжджаючи селом, ми бачили страусів на території господарства місцевого фермера Степана Москвича. Тут живуть баран Васька, поні Патрік, страус Фрося, а ще лами, свині, кури, коні, фазани й павичі. Пам'ятає, як їх всіх звуть, тільки Степан Овсійович. Майже уся звірина і птиця звикли до постійних відвідувачів — сільські дітлахи рідко проходять повз.

Товариство «Агротехсервіс» раніше було дослідним господарством Національної аграрної академії наук (НААН України). У 2004 році сюди призначили головою Степана Москвича. Господарство було занедбане на той час, а після його приходу вже за кілька років тут проводились республіканські семінари. Згодом НААН вирішила його розпаювати і зараз це приватна ферма на 2,5 тисячі гектарів землі в обробітку. Утримують також 200 голів м'ясного та 100 голів дійного стада.

— Якби життя довелося прожити наново, ви вибрали б сільське господарство?
— У мене немає інакшого хисту. З діда-прадіда я — землероб. Дід мій був куркулем...Мав свій ліс, землі, коней, звідси й тяга до землі. Я люблю сільське господарство і сільську роботу, з 14 років не відходжу від землі.

Сільське господарство — бізнес нерозумної людини, каже Степан Овсійович. Бо всі зароблені гроші ти вкладаєш у соціальну сферу. Його господарство фінансувало прокладення 44 км газопроводу, 50 км водопроводу, підключення всіх сіл до централізованого водопроводу, асфальтування доріг, будівництво спортивного комплексу, нової школи на території села Рованці, амбулаторію в Боратині…

На питання, скільки коштів було витрачено за його пам'яті на розвиток інфраструктури, відмахується: «Мільйони». Це нам підтвердили керівники закладів, про які йдеться.

Розпитали у Степана Овсійовича, що він думає про відкриття ринку землі.

Далі Сільський Ревізор завітав у гості до «винуватця» нашого візиту на Волинь — пана Євгена Дудки та його господарства «Волинь-Зерно-Продукт». Поки пан Євген у від'їзді у справах, на господарстві — дівчата. Ну, і ще команда у понад 1000 працівників :) Нас зустріли дружина Ірина та донька Лілія.

Ми проінспектували елеватор і комбікормовий завод, які розташовані на території Боратинської сільради. Елеватор має потужність одноразового завантаження в 70 тис. т., ним завідує керівник елеваторного комплексу Олександр Куць. Він розповів, що цього року в Боратині компанія збільшила потужності зберігання на 12 тис. т. Тут також було додано сепаратор і точку приймання зернових. У наступному році на цьому елеваторі планують замінити зерносушарку на більш потужну.

У лабораторії при елеваторі, де кипить робота з культурами нового врожаю та працює понад 30 чоловік, зустріли доньку Євгена Степановича Лілію.

З лабораторії — в поля, де жнивують. Збирання ріпаку відбувається чітко й системно: працює до десятка комбайнів, стоять черги з вантажівок, у повітрі пахне вже ледве не ріпаковою олією, а стерня стоїть така міцна, що ми подряпали собі всі ноги. Але воно було того варте — подивіться, як ми переслідували комбайн із квадрокоптера :)

Про те, як вирощувати такий гарний ріпак на піщаних ґрунтах, нам розповів головний агроном компанії Ярослав Мазуренко і ми написали про це на SuperAgronom.com, якщо комусь цікаво.

Розділивши збирання врожаю з «Волинь-Зерно-Продукт», повертаємося до Боратина й ревізія продовжується. А роботі аграріїв та підприємств у селі присвоюємо 5 балів!

В боратинському будинку культури нас зустріли піснею та привітанням «З найкращими побажаннями для Сільського Ревізора, усього дружнього колективу та усієї України, — «Волинь моя»!

Затягнути разом із завідувачем будинку культури Сергієм Шуляком «Поліський краю дорогиииий…» було незабутньо. Він — справжня людина-оркестр: грає на баяні, акордеоні, саксофоні, гітарі, фортепіано, контрабасі, сопілці та вже 9-й рік очолює будинок культури. До речі, саксофон сільська рад замовила прямо з Лондона. Як у казці «По щучьему веленью» :) Одягнений пан Сергій у прекрасну, вишиту бісером, сорочку, яку для нього вишила дружина.

Зараз у будинку культури творять собі та людям у задоволення вокальний, танцювальний, театральний колективи, пісенний хоровий народний аматорський колектив та духовий оркестр. Цікавий факт — наймолодшому учасникові духового оркестру, Вадиму, — 16 років, найстаршому, Миколі Яковичу, — 76. «Люди, які люблять пісню, творчі люди, кидають городи, курей, свиней, корів, бо на 17-ту годину в Сергія Юрійовича репетиція».

Театральний гурток утворився у 2010-му з ентузіастів. Першою виставою, яку зустрічала публіка, стала «За двома зайцями» Старицького. Роль у театральній виставі, яка найбільше сподобалася пані Наталії, — сидіти в хатинці у виставі «Морозко» та «визирати з віконечка». Так режисер бачить усю роботу на сцені, жартує вона. А Сергієві Юрійовичу найбільше вдалося зіграти Стецька у «Сватанні на Гончарівці» та «всіляких дідів», із Дідом Морозом та святим Миколаєм включно.

Сільська рада закупила для будинку культури освітлення сцени, по 2 комплекти костюмів — хорових, театральних, танцювальних, апаратуру, все необхідне для реквізитів для вистав. Хоча сам клуб малуватий та не вміщає в себе усіх охочих ці вистави відвідати. «Буде новий», — впевнено посміхається Сергій Яручик. А Сільський Ревізор поки вручає свою відзнаку теперішньому клубу та прямує до сільської бібліотеки.

Далі за культурною програмою Сільський Ревізор завітав у бібліотеку села Боратин. Її розташовано в приміщенні сільради. Тут нас зустрічає іще зовсім юна завідувачка бібліотеки Руслана Фурман.

А дітей застаємо зовсім не за книгами — а за переглядом спортивних передач на комп'ютері. Не найгірше, що можна було б подивитися :)

— «Я дивлюся мультики про супергероїв, бо вони круті».
— «Я дивлюся, як тренується Арно «Sean» Гарнье, він добре виконує панна-батли».
— «У мене тут відео трюків від Роналдо, люблю його і хочу грати, як він. Інколи граю не по правилах, бо по правилах грати нудно».

Комп'ютери, принтер і ксерокс бібліотека виграла за програмою «Бібліоміст» у 2011-му, коли пані Руслана вперше прийшла сюди на роботу.

Ми увімкнули режим «того ревізора», шукаючи пилюку на полицях. Не знайшли. Бо бібліотека дійсно живе і «гуде», книжки розходяться по селу, як гарячі пиріжки. Читають у Боратині багато. Розпитали про бібліотеку у постійного відвідувача Володимира Токарчука.

Культурі в селі Боратин від Сільського Ревізора — 5 балів.

Нову двоповерхову амбулаторію в Боратині відкрили 6 років тому. До того в селі був ФАП, як і всі середньостатистичні ФАПи в селах: без опалення, без транспорту, де приймали тільки завідувач і санітарка.

Нині ж амбулаторія Боратина обслуговує 4 села, всього до 5 тисяч населення. Медичні послуги надають 2 лікарі, фельдшер, сімейна медсестра, акушерка, лаборант, молодша медсестра та реєстратор.

Автомобілю вже «трішки років» і він не надто підходить для транспортування хворих. Тому в амбулаторії мріють про новий. Найвіддаленіша точка доїзду для нього — до 8 км. Поговорили ми з паном Сергієм про його бачення медичної реформи.

До речі, згадав пан Сергій і свого класного керівника — сільського голову. Каже, його як тоді слухали й поважали, так і зараз.

Сільський Ревізор дістався і до пацієнтів амбулаторії. Що б у селі їм хотілося покращити та чи задоволені рівнем медичного обслуговування? Тільки посміхаються та лейтмотивом повторюють: «Нічого іще побажати».

Проревізували роботу молодого сімейного лікаря Тетяни Поліщук, яка прийшла працювати в амбулаторію рік тому. Дівчина каже, роботою задоволена. По сільській раді — 98 діток до 1 року. Лінуватися не доводиться!

Наостанок — найприємніша процедура. ̶О̶б̶і̶д̶н̶і̶й̶ ̶с̶о̶н̶ ревізія в соляній шахті. Вважаємо, що таку процедуру зі складною назвою галотерапія потрібно вводити щоденно по обіді. Для профілактики:) Приватний кабінет розташований на другому поверсі амбулаторії. Тут «напівтемрява», грає класична музика. Кажуть, подихати солями добре допомагає від алергії, та й просто від «шморгання носом». Сеанс у шахті коштує 30 грн. Для ефективності їх потрібно провести кілька десятків.

Боратинській амбулаторії від Сільського Ревізора — 5 балів.

Раніше в Боратині можна було в дощ тільки «глину місити» ногами. Зараз — всі дороги асфальтовано. А знак, який сповіщає про камери відеоспостереження, не діє. Центральною вулицею Боратина постійно «гасають» з перевищеною швидкістю. Тому тут створено групу швидкого реагування поліції та охоронну фірму «Щит Волині». Вона складається з учасників АТО, які безкоштовно патрулюють вулиці сільської ради.

Ознака хороших доріг — вся боратинська дітвора на велосипедах, скейтах і роликах увесь час на вулиці. І не тільки дітвора :)

І, хоч інколи зустрічаються «латані» місця, дороги в Боратині заслуговують на 5 балів.

«По чому пуд солі» на Волині дізнавалися в магазинах Боратина. В принципі, їздити «на закупи» до Луцька для боратинців не проблематично. Але й в селі є місцевий торговий центр та ресторан «Алтея», що належать місцевому аграрію Степану Москвичу. До магазину нас з камерами не пустили, ще й вичитали. Тож пішли за соціальним кошиком в менші крамнички.

Всього на стандартний набір продуктів витратили 96,50 грн. А ще, зізнаємось чесно, в магазині «ЛОіС» нас двічі намагались пригостити морозивом. Погодились гусаки, чи ні...ніхто ніколи не дізнається.

Всього в Боратині нарахували 5 магазинів. Конкуренція висока, тож возять, зі слів селян, завжди все свіже. Є і продукти з польських супермаркетів. Європа по-трохи підкрадається до Волині :)

Магазинам — 5 балів.

А щодо нічного життя села: воно ніби є, а ніби й нема. Зважаючи на те, що в селі проживає 5 релігійних общин, кафе і барів в Боратині немає. Хоча в місцевому ресторані часто гуляють гучно і далеко за 22:00. За 4 дні ми застали тут 2 весілля і 2 Дні народження. Кажуть, ціни на бенкети дешевші за луцькі. Але Сільський Ревізор зустрів і молодь, яка жалілася на відсутність барів. «Це стимулює здоровий образ життя. Думаю, так можна поборотися з алкоголізмом і лінощами», — знизує плечима сільський голова.

Кафе від Сільського Ревізора — 4-ка.

Центр Боратина від центру Луцька знаходиться в 9 кілометрах, тож зі сполученням селянам пощастило. Проїзд за таким маршрутом коштує 5 грн. Маршрутки, кажуть люди, ходять регулярно. З періодичністю раз в годину.

А ще сільська рада запустила автобуси між вулицями Боратина. З одного кутка села в інший можна доїхати з комфортом. Є в селі поштове відділення, а найближче Нової Пошти — за 2 кілометри від села. Тут є 3G, мережа всіх операторів працює на відмінно, а біля сільради — є вай-фай.

Зв'язку в Боратині — 5 балів.

Вночі Боратин, як і належить «Волинському Сінгапуру», горить тисячами вогнів. Тисячами в прямому сенсі. В сільраді кажуть, що на території 4 сіл встановлено 1000 ліхтарів.

Тому і за освітлення село отримує 5 балів.

Всі учасники АТО, а їх із сільської ради є 41, отримали земельні ділянки. В сільській раді все ще, «про всяк випадок», залишилося кілька бронежилетів, які лежать з того часу, коли проблема з закупівлею амуніції стояла гостро. По 2 безкоштовні квитки для АТОшників та їхніх родин закупила сільська рада на Бандерштат.

Цього року для учасників АТО сільська рада до Дня українського козацтва проводитиме святкування. На святі згадають і тих, хто загинув, захищаючи Україну. У Боратині жив герой Небесної Сотні Віктор Хом'як, який загинув на Майдані. А також Котельчук Михайло, котрий загинув в АТО.

Востаннє в школі збирали кошти, щоб передати у військовий госпіталь, де лікуються поранені воїни АТО. Ми вважаємо, що будь-які починання в даній сфері заслуговують найвищої оцінки, 5-ти балів.

Перед тим, як розставити всі крапки над «і», Сільський Ревізор традиційно ділиться галереєю портретів українського села. Знаходьте себе та друзів чи просто насолоджуйтесь обличчями Боратина.

Остаточна оцінка для Боратина від Сільського Ревізора — 63 із можливих 65 Дякуємо вам за відкритість і душевну гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.