SHARE
В серпні Сільський Ревізор завітав до Боратина Луцького району. Це село — справжній «Волинський Сінгапур».
Щоправда, не в Сіамському заливі, а на річці Стир. Тут збирають електропроводку для BMW, Mercedes та Volkswagen, працюють цукровий та комбікормовий заводи, проходить всеукраїнський фестиваль «Бандерштат», водяться страуси, лами та павліни. А ще на території боратинської сільради живе понад 100 багатодітних мам та щорічно будується до 40 нових будинків. Звідки такий ажіотаж? Ми й приїхали перевірити:)
До Боратина гусаків-ревізорів запросили рік тому на футбольному матчі за кубок «Вілії». Гулянка була славна: носилися коні, старалися футболісти-ветерани «Динамо», а виграла футбольна команда Боратина. Ми ще тоді запримітили ̶к̶р̶а̶с̶у̶н̶ч̶и̶к̶і̶в̶-̶ф̶у̶т̶б̶о̶л̶і̶с̶т̶і̶в̶ європейського масштабу спорткомплекс, площею в 4,9 га.
Тож сьогодні розповімо вам, як Боратин став кращим спортивним селом в Україні, збудував сільраду, що перемагає на всеєвропейських конкурсах та впевнено індустріалізується. Об'єкти соціальної інфраструктури, що потрапили «під приціл» Сільського Ревізора — перед вами.
Полетіли?
Сільська рада
Розпочинаємо ревізію з сільської ради, триповерхове приміщення якої більше схоже на офіс транснаціональної компанії, аніж на типову для України сільраду: дорога плитка, масивні штори, натерті до блиску столи, фонтанчик на подвір'ї та власне паркування.
Сільський голова не повинен сидіти в кабінеті. А так, як і ви, їздити, добиватися, робити, проводити ревізію у себе по селу. Для мене показник — застати голову тричі підряд в офісному кріслі, а не у справах із благоустрою...
— такими роздумами зустрічає нас голова боратинської сільської ради Сергій Яручик.
Пан Сергій з дитинства мріяв стати вчителем. Так і склалося. Багато хто в селі згадує його як свого класного керівника чи вчителя української мови та літератури. Кажуть, чоловік відтоді зовсім не змінився. «Він — не задирака», — чули ми від перехожих.
Задирака чи ні — перевіряли в суботу, «висмикнувши» Сергія Яручика з відпустки та все-таки посадивши в кабінеті.

Там, де зараз стадіон, колись були кагати, там де сільська рада, — старенька пошта і смітник. У селі взагалі не було вуличного освітлення (зараз — до 1000 ліхтарів). Що там говорити, телефонний зв'язок доходив тільки до центру Боратина. Зараз тут не тільки безкоштовний Wi-Fi, а й камери відеоспостереження у всіх бюджетних установах.
Ми починали з вапнякових доріг. Я у свій перший день на роботі прийшов у нових туфлях, то бездоріжжя було таке, що тут же їх і порвав, перечепившись об залізяку. А ще як отримав зарплату, нижчу від зарплати вчителя, подумав «куди я потрапив»... Але завдяки активності депутатів, загорілися й люди, спільно наводили порядок біля двору, потім на вулиці, потім по всьому селу,
— згадує сільський голова, який на посаді вже 4 скликання.
На даний час Боратин планує стати центром об'єднаної територіальної громади. Під час візиту Сільського Ревізора було зібрано всі документи та визначено склад ОТГ. Для проведення децентралізацї у Боратинській сільській раді, було внесено зміни в 2 перспективні плани області та проведено 1 референдум. Всі хочуть до Боратина. Ще б пак! Бюджет громади після об'єднання складе понад 60 млн грн. Майбутня ОТГ об'єднає 3 сільські ради (12 сіл) із центром у Боратині.
«Це буде 5 шкіл, 2 дитячі садочки, більш як 200 кілометрів доріг та до 20 тисяч населення», — з гордістю перелічує Сергій Олександрович, — «а в Баївській сільській раді на громадських слуханнях щодо об'єднання люди навіть попросили провести референдум, щоб увійти у склад нашої громади. Понад 90% проголосували за Боратин і цим нас «підкупили». До нас хочуть приєднатися і такі села, в яких я ні разу не був. Тоді я їду в село, заходжу в сільський магазин, ходжу приглядаюся до хат, до людей. Треба відчути — рідні вони, чи ні».
«Це буде 5 шкіл, 2 дитячі садочки, більш як 200 кілометрів доріг та до 20 тисяч населення», — з гордістю перелічує Сергій Олександрович, — «а в Баївській сільській раді на громадських слуханнях щодо об'єднання люди навіть попросили провести референдум, щоб увійти у склад нашої громади. Понад 90% проголосували за Боратин і цим нас «підкупили». До нас хочуть приєднатися і такі села, в яких я ні разу не був. Тоді я їду в село, заходжу в сільський магазин, ходжу приглядаюся до хат, до людей. Треба відчути — рідні вони, чи ні».
Перед тим, як прийняти рішення про об'єднання, розповідає Сергій Яручик, старанно вивчали негативні сторони, щоб зважити усі ризики. Люди бояться того, що: закриються школи, ФАПи на місцях, неможливо буде отримати адміністративну послугу у себе в селі. У Боратині ж планують, навпаки, у кожному з 12 сіл відкрити центри з надання адміністративних послуг, відділення боратинської амбулаторії, де прийматиме сімейний лікар, комунальні служби, а школи — залишать.
Треба, щоб децентралізація відбулася по-справжньому. А не так, як зараз: однією рукою дають, а іншою забирають. Всі кажуть «бюджет збільшиться у 5 разів», але ніхто ж не каже, що видатки збільшаться в 10 разів. Люди повинні одразу відчути покращення, інакше в чому сенс децентралізації? Настане завтра, післязавтра, людям треба показувати інвестиції, а не балачки. Всі села, що об'єднаються, повинні розвиватися рівномірно. А цей баланс — дотаційних сіл та тих, що заробляють, втримати складно,
— коментує Сергій Яручик.
Якщо громада навколо Боратина об'єднається за планом і всі податки залишаться на місцях, бюджет складе понад 60 млн. грн. Хто ж наповнює бюджет села Боратин?

Це 2 сільськогосподарські підприємства — «Волинь-Зерно-Продукт», чий комбікормовий завод та елеватор розташовані в селі, та «Агротехсервіс», який орендує в Боратині землю, а також «Ласка», котра займається випічкою смаколиків, «Волинь Фарм» — склади фармацевтичної компанії, Гнідавський цукровий завод, асфальтні заводи та «монстр», котрий створює до 6 тисяч робочих місць, — завод Krombegr&Shubert Україна, який займається виготовленням електропроводки для BMW, Mercedes і Volkswagen. Хух, наче все перечислили. Завдяки податкам, які сплачують усі вищеперечислні добродії, бюджет Боратинської сільскої складає понад 7 млн грн.
Підприємство Krombegr&Shubert, яке є найбільшим платником податків, з'явилося у нас 2007 року. І це була чиста випадковість. Я просто йшов на нараду в обладміністрації. Зустрічаю на 2 поверсі начальника відділу земельних ресурсів, а він і каже: «Йдемо німцям показувати, де можна розмістити підприємство». «А на нашій території де будете показувати?», — питаю. «Ніде. Хоч у них для вибору є 6 точок навколо Луцька, вся Волинська область і кілька країн за кордоном». Я їм швиденько порадив ділянку й пішов на нараду. Вона тривала 1,5 години, а в кінці заходить начальник відділу земельних ресурсів і каже, що на території Боратинської сільської ради скоро виросте потужний завод,
— коментує Сергій Яручик.
За цим було клопотання сільської ради взяти селян на роботу на завод. У перший тиждень прийшло понад 200 працівників. Більше читайте в розділі «Підприємства і аграрії».

У 2007 році «стартонула» Боратинська сільська рада з іще одним питанням. Під час розпаювання, коли люди «тягнули номерок» земельного паю, у Боратині додався ще один «номерок» — земельної ділянки під забудову. 700 пайовиків, зокрема соціальна сфера — вчителі, лікарі, та всі, хто за законом лишається зазвичай без паю, отримали не тільки земельні паї, а й ділянки під забудову.
Ми розуміємо, якщо в сім'ю потрапили 3-4 ділянки під забудову, люди будуть їх продавати. Але за кошти вони відремонтують хату, паркан, підлікуються, вивчать онуків, куплять машину, хоча, я вважаю, що неправильно зроблять, — краще будуватися. На мою думку, доярка, яка вставала о 4-й ранку і йшла на ферму доїти корів усе своє життя, має право на таку ділянку, і нехай якийсь луцький бізнесмен купить у неї цю землю,
— пояснює сільський голова.
Таким чином, у селі за рік будується до 40 житлових будинків. Є в селі й своя комунальна служба. Скоро придбають власний сміттєвоз. А так як тривають розмови про будівництво сміттєпереробного заводу під Луцьком чи Ковелем, тож, імовірно, з часом сміття в Боратині сортуватимуть.
Коли заходить новий інвестор в село, ми запрошуємо його на сесію і просимо зробити в селі щось, що він сам вважає за потрібне. А потім дивимося, як і що він зробив. Не важливо, скільки це грошей: чи це шматочок дороги чи тротуару, чи просто обкошена віддалена вуличка, чи подарунок у дитячий садок. Головне — його ініціатива і бажання. А очільник? Очільник громади повинен перший рік іти разом із громадою, другий рік — в ногу з нею, а третій рік — попереду громади,
— роздумує Сергій Олександрович.
До речі, його мрія — побудувати в селі музичну школу з безкоштовними заняттями.
Роботу сільської ради сміливо можна оцінити в 5 балів. Жодної скарги від селян за 4 дні, проведені в Боратині. Тільки слова похвали, що лились, як мед. І нікуди від цього меду не дінешся! :) «Сергій Олександрович те, Сергій Олександрович се»… Перевірили — заслужено. Згодні? Голосуйте в кінці матеріалу, а ми тим часом подивимось, що ж там за стінами сільської ради.
Освіта
На порозі школи Боратина зустріли дівчат, які влітку переїхали до села з Луцька. «Ми дивилися школу і, можливо, перейдемо сюди навчатися: умови не гірші, ніж у місті». Вітає Сільського Ревізора заступник директора з навчально-виховної роботи Зоя Ляшук. Вона каже, що до боратинської школи щороку переходить 15-20 нових учнів. Чим вона хороша, а чим — не дуже, йдемо дивитися зсередини.
Боратинській школі — рівно двадцять. Це — школа-довгобуд: першу чергу будівництва звели у 1997-му, другу — у 2003-му, а третю — все ще будують. У школі навчається 350 учнів, які довозяться з чотирьох сіл, та працює 31 педагог. Цього року
11-й клас закінчило 14 учнів.
У минулому році перекрили дах, цьогоріч утеплили й замінили фасад, повністю замінили вікна, зараз завершують роботи зі здачі в експлуатацію другого спортзалу для учнів початкових класів. Навесні по всій школі встановлено камери відеоспостереження. «Це стимулює дітей проводити перерви спокійніше».
Хотілося б покращити стан коридорів. Бо класи у нас в гарному стані, а коридори — в задовільному. Потрібно й підлогу замінити, і стіни підремонтувати. Закінчити ремонт другого спортзалу, розширити їдальню. І хотілося б обладнати ще один комп'ютерний клас. А ще: не маємо актового залу, тому всі заходи проводимо у вщерть заповненому холі,
— ділиться планами Зоя Ляшук.
2 роки тому школа перейшла на опалення альтернативними видами палива. Кажуть, стало набагато тепліше і вже ніхто в куртках на уроках не сидить. А утеплення фасаду школи розпочалося з виграшу в проекті Європейського Союзу. В школі — 12 телевізорів та 13 комп'ютерів. В комп'ютерному класі вподобали напис: «Комп'ютер цінний настільки, наскільки цінна людина, яка його використовує».
Далі — до шкільної бібліотеки. Тут є навіть «лаунж-зона» з диваном. І стільки вазонів, що по всій школі менше назбирається в сукупності.
Ми очікуємо, що коли пройде процес об'єднання громади, для благоустрою школи буде залучатися більше коштів. Бо раніше сільська рада не мала права нас фінансувати, ми відходили до району. Та задуми є. І щойно ми об'єднаємося, буде в нас і ремонт в коридорах, і красивий внутрішній двір…
— сподівається шкільний вчитель математики і бібліотекар Алла Пігула.
Школі села Боратин Сільський Ревізор присвоює 4-ку. Бажаємо якнайшвидше відремонтувати коридори, збільшити їдальню, облаштувати актовий зал і, загалом, прийняти 3-тю чергу будівництва школи.

А команда «гусаків» тим часом прямує в напрямку дитсадка.
Чули, тут не так давно збудували парковку для матусь. Зважаючи, що наша головна «гуска» за кермом і не дозволяє жартувати про те, як жінки паркуються, а тим більше — показувати фото, ми просто згадаємо цю гарну ініціативу.
У дитсадку Боратина теж кипить ремонт. Видно здалека: працює кран — перекривають дах. На подвір'ї біля різнокольорових слоників і ведмедиків, зроблених з автомобільних шин, споглядає за процесом завідувачка ДНЗ Галина Киричук. До її садка стоїть черга у цілих 120 дітей! Це найбільша черга з дошкільнят, яку ми зустрічали в проекті Сільський Ревізор. Боранинці трудяться на славу, тут потрібна окрема відзнака...
Ми — приміське село. Поруч, у місті, багато гарних дитсадків. Але те, що батьки записують до нас своїх дітей на роки вперед, думаю, говорить саме за себе. Я дуже хотіла б, щоб така увага з боку сільської громади була в усіх дошкільних навчальних закладах України. Приємно бачити, як усе змінюється. А порівняти є з чим: я працюю в дитсадку з дня його заснування у 1988 році,
— каже пані Галина Киричук.
Поки розмовляємо, дійшли до невеличкої ділянки, де дітки вчаться вирощувати різну городину. «Тут енергетика особлива, бо в усього жіночого колективу вдома такі велетенські овочі не ростуть, хоч як не старайся». Є серед «екземплярів» навіть льон, колись традиційна для Волині культура.
Далі по курсу — котельня. Кажуть, тут зробили все, щоб на своєму рівні відмовитися від російського газу. Два роки тому поставили польський котел на дубових пелетах. У перший рік, за словами пані Галини, економія від котла становила понад 40%. Відсоток зросте: зараз ведуться роботи не тільки з утеплення фасаду, а й по заміні батарей.
У приміщенні дитсадка раніше була сільська рада. А там, де зараз дитяча спальня, — розташовувався кабінет сільського голови. Відтоді багато чого змінилося. Будівля розрослася, а в планах — будівництво ще одного ДНЗ на території сільради.

У дитсадку Боратина є гуртки з вивчення англійської мови, хореографії, спортивної гімнастики, є театральна студія. Зараз триває капітальний ремонт і добудовується спортивна зала. Є навіть свій веб-сайт, де можна залишити онлайн-заявку щодо будь-якого питання. А відтепер і відзнака «Тут був Сільський Ревізор». До речі, раніше заклад вигравав кришталеву сову в загальнонаціональній громадській акції «Флагмани освіти і науки України». Гусак проти сови: думаєте, в нас є шанси? :)

Подивіться на облаштування дитсадка, який вважають найліпшим серед українських, та виставте свою оцінку в кінці матеріалу.
А від Сільського Ревізора дитсадку — 5 балів!
Спорт
Наступним пунктом ревізії був боратинський спорткомплекс. Саме тут рік тому ми вболівали за тоді ще незнайому команду села Боратин, котра виборола кубок «Вілії» та 100 тисяч гривень у ветеранів київського «Динамо». Чесно зізнаємося: для того, щоб цього разу потрапити на територію стадіону (була субота), лізли через дірку в паркані. Це все місцеві школярі, чесне слово! Сергію Олександровичу, наберіть, ми скажемо вам прізвища :)
Тут на вихідних діти розважаються, як можуть. Згадайте дитинство: береш пластикову пляшку, продірявлюєш корок, наливаєш туди крижаної води…
Ми ледве врятували камери. Але не врятувалися самі :)
Наступного дня на стадіоні зустріли ще одних прихильниць здорового способу життя.

— Дівчата, коли ви бігати почали?
— Сьогодні.
— З понеділка! Все — як у всіх.
— Ми ваші заняття записали на камеру, не закидайте, перевіримо!

Отже, у тому, що на стадіоні завжди кипить життя, ми впевнилися. Тепер — про сам спорткомплекс. У Боратині є 2 футбольні команди. Одна грає на чемпіонат області, інша — району. А ще футболу тут навчаються 5 дитячих груп. Боратин недаремно визнано найкращим спортивним селом України на турнірі до Дня працівника сільського господарства в Ворохті. Там команда села змагалася в легкій атлетиці, шахах, шашках, плаванні, перетягуванні каната. Спортивних кубків у сільській раді стоїть стільки, що можна тисяч на 70 продати на резерв бюджету.
Утримання всіх гуртків у спорткомплексі оплачує сільська рада. «Треба ж, щоб ця дитинка себе в чомусь знайшла». Щоб напрямки були різноманітні — запрошували сюди й аеробіку, і йогу, та не прижилися. І нічого страшного. Адже гуртків уже так багато, що не вистачає дітей, щоб їх наповнити.
Спортивний комплекс села Боратин розкинувся на площі 4,9 га. Видно його здаля, він — своєрідна візитна картка села. Проектом і будівництвом займався Володимир Марчук, нині — директор спортивного комплексу. Звідки проект?
«Колись у Німеччині на такому бігав».
Звели комплекс за 2 роки, здавши 2009-го. У проект входять футбольні поля, бігові доріжки, метання списа, легка атлетика, туризм, недобудовані тенісні корти, ставок, волейбольна та баскетбольна площадки. Є й недобудоване міні-поле зі штучним покриттям. Всього у будівництво було вкладено 2,6 млн грн і ще близько 200 тис. грн витрачається на догляд за сезон.
Володимир Марчук спроектував також стадіон у Рафалівці, а зараз допомагає будівництву в Рованцях. Колись чоловік займався легкою атлетикою, а ще два роки тому «бігав у футбол». У Варшаві його боратинський стадіон виграв «Кришталеву цеглину». «Втерли носа полякам», — посміхається пан Володимир.
Сільський Ревізор перевірив, як відбувається тренування однієї з дитячих команд. Та розпитав молодого тренера Сергія Скиданюка, який тренує діток у селі Боратин останні 2 місяці, про його роботу.
«Ви самі бачите, що в плані спортивної інфраструктурі це найкраще місце в районі, якщо не в області. Тут є увесь потрібний інвентар, футбольна форма для змагань, гарно облаштовані роздягальні, душові. Як на мене, футбол — маст хев у кожному селі. Це той командний вид спорту, який об'єднує багатьох, загартовує. Побільше б таких стадіонів, це надихає», — посміхається тренер.
Ви самі бачите, що в плані спортивної інфраструктурі це найкраще місце в районі, якщо не в області. Тут є увесь потрібний інвентар, футбольна форма для змагань, гарно облаштовані роздягальні, душові. Як на мене, футбол — маст хев у кожному селі. Це той командний вид спорту, який об'єднує багатьох, загартовує. Побільше б таких стадіонів, це надихає,
— посміхається тренер.
Тренування молодшої групи відбувається тричі на тиждень. Цього разу воно було схоже на Лігу Чемпіонів — проводилася навіть зйомка з повітря. Ви тільки подивіться на цих хлопчаків!
Вже наступного дня спорткомлекс перетворився на площадку для літнього дитячого табору, який проводять у Боратині вже 4 рік поспіль за підтримки американських спонсорів. Тут були надувні гірки, батути, конкурси-естафети, безкоштовне харчування і навчальні програми. Табір працюватиме в Боратині 4 дні.
Що дітям найбільше тут подобається? Відповідь відчеканювали, як під копірку :)
Організатори кажуть: щороку дітей тільки прибуває. А сам табір є ініціативою сільської ради та однієї з місцевих релігійних громад.
«Основне наше завдання — щоб діти цікаво й корисно провели літні канікули. Це привід для них зібратися разом. А збирається чимало — до 200 діток у Боратині! Все це стає можливим завдяки нашим чудовим волонтерам, хорошій матеріальній базі, ну й, обдарованим дітям, яких має волинська земля», — каже координатор табору Вадим Хлистік.
Основне наше завдання — щоб діти цікаво й корисно провели літні канікули. Це привід для них зібратися разом. А збирається чимало — до 200 діток у Боратині! Все це стає можливим завдяки нашим чудовим волонтерам, хорошій матеріальній базі, ну й, обдарованим дітям, яких має волинська земля,
— каже координатор табору Вадим Хлистік.
Що ж, спорту в Боратині «летить» заслужена 5-ка, а Сільський Ревізор вирушає перевіряти, як працюють ті, хто наповнює сільський бюджет.
Аграрії та підприємства
Kromberg&Schubert
Частинка німецького автопрому — підрозділ Kromberg&Schubert — працює в Боратині протягом останніх 12 років. Саме сюди з ревізією ми й навідались пообід. Компанія збирає електропроводку для кількох моделей BMW, Mercedes та Volkswagen. Якість — німецька, виробництво — українське.
Частинка німецького автопрому — підрозділ Kromberg&Schubert — працює в Боратині протягом останніх 12 років. Саме сюди з ревізією ми й навідались пообід. Компанія збирає електропроводку для кількох моделей BMW, Mercedes та Volkswagen. Якість — німецька, виробництво — українське.
Тому, якщо у вас Mercedes Sprinter, BMW A1 чи Mini Cooper, знайте, що проводку для авто зібрано на 100% в Боратині. 6 вантажівок готової продукції щоденно експортується з заводу на Німеччину. Філософія німців полягає в тому, що якісний продукт має бути зібраний вручну. «Від літаків і космічних апаратів — до німецьких машин: все найкраще зібрано вручну,
— посміхається комерційний директор Олександр Шаварський.
Нині на заводі працює 5 978 працівників. Переважно, жінки. Адже робота монотонна, вимагає терпіння, хорошої дрібної моторики, дуже відповідальна: допускається 1 помилка на 1 мільйон виготовлених екземплярів проводок. Ось так, наприклад, виглядає готова проводка для Спрінтера.
За десяток років роботи місцевий Kromberg&Schubert став хорошою школою для спеціалістів, які зараз керують заводами по всьому світі. Один із них управляє заводом в Китаї, інший поїхав будувати завод у Мексику, група з 60 осіб скоро відбуде розвивати завод у Марокко.
Усе новіші технології в сільському господарстві та його інтенсифікація призводять до скорочення робочих місць, що, у свою чергу, спричинює соціальну напругу. Тому людей, готових працювати, потрібно спрямували в інше русло — русло промисловості. Ми спостерігаємо за індустріалізацією села. Це той процес, за яким я спостерігав, працюючи в Америці, — мегаполіси й міста перетворились на нетрі, а життя процвітає в околицях великих міст та в селах, де створено комфортні «комуни»,
— ділиться спостереженням комерційний директор заводу Олександр Шаварський.
Поки Сільський Ревізор ходив заводом, працівники не відволікалися на появу «гусаків» і їхні камери. А якщо й розповідали про свою роботу, то не відриваючись від неї.
Пан Олександр розповів, що фонд заробітної плати на підприємстві складає 50-55 млн грн щомісячно. Та людей утримати на місці, навіть із гарною зарплатою, важко — багато хто «тікає» в Польщу на ягоди. Тому завод пропонує повний соцпакет: закуповує путівки в санаторії та дитячі табори, організовує відпочинок працівників, оформляє медичні страховки, організовує шахові, спортивні турніри, участь у спартакіадах, марафонах, концертах.
«Люди, які живуть у глухих, далеких селах, де ніколи не було можливості заробити, почали їздити в Боратин на роботу. Раніше вони жили тільки зі свого господарства та городу, а тепер цілими родинами, вулицями працюють на виробництві. Тим більше, що у них є можливість кар'єрного зростання. Увесь менеджмент, я кий в нас є, починав на заводі з нуля. Я теж свого часу починала працювати як комплектувальник проводів»,
— пояснює керівник соціального напрямку Наталія Шевельова.
Люди, які живуть у глухих, далеких селах, де ніколи не було можливості заробити, почали їздити в Боратин на роботу. Раніше вони жили тільки зі свого господарства та городу, а тепер цілими родинами, вулицями працюють на виробництві. Тим більше, що у них є можливість кар'єрного зростання. Увесь менеджмент, я кий в нас є, починав на заводі з нуля. Я теж свого часу починала працювати як комплектувальник проводів,
— пояснює керівник соціального напрямку Наталія Шевельова
В Україні, як виявилося, висока конкуренція виробників, котрі виробляють електропроводку високої якості. Це Leoni в Коломиї, Fujikura у Львові, Sumitomo в Тернополі й Чернівцях та інші. Але відтепер перевага Kromberg&Schubert перед конкурентами значна — у них був Сільський Ревізор :)
Зазирнемо «за куліси» гіганта ще раз?
ТОВ «Агротехсервіс»
Із заводу — в поля. Вже кілька разів, проїжджаючи селом, ми бачили страусів на території господарства місцевого фермера Степана Москвича. Тут живуть баран Васька, поні Патрік, страус Фрося, а ще лами, свині, кури, коні, фазани й павичі. Пам'ятає, як їх всіх звуть, тільки Степан Овсійович. Майже уся звірина і птиця звикли до постійних відвідувачів — сільські дітлахи рідко проходять повз.
Товариство «Агротехсервіс» раніше було дослідним господарством Національної аграрної академії наук (НААН України). У 2004 році сюди призначили головою Степана Москвича. Господарство було занедбане на той час, а після його приходу вже за кілька років тут проводились республіканські семінари. Згодом НААН вирішила його розпаювати і зараз це приватна ферма на 2,5 тисячі гектарів землі в обробітку. Утримують також 200 голів м'ясного та 100 голів дійного стада.
— Якби життя довелося прожити наново, ви вибрали б сільське господарство?
— У мене немає інакшого хисту. З діда-прадіда я — землероб. Дід мій був куркулем...Мав свій ліс, землі, коней, звідси й тяга до землі. Я люблю сільське господарство і сільську роботу, з 14 років не відходжу від землі.


Сільське господарство — бізнес нерозумної людини, каже Степан Овсійович. Бо всі зароблені гроші ти вкладаєш у соціальну сферу. Його господарство фінансувало прокладення 44 км газопроводу, 50 км водопроводу, підключення всіх сіл до централізованого водопроводу, асфальтування доріг, будівництво спортивного комплексу, нової школи на території села Рованці, амбулаторію в Боратині…
Я вважаю, якщо ти господарюєш на території громади, то передусім повинен дбати не про прибутки, а про благоустрій села. Спонсори-політики сьогодні є, а завтра немає. А господарство працює на землі, користується робочою силою, ресурсами, і створює комфортні умови для життя села. Гроші заробляються — і тратяться з користю для людей,
— каже директор.
На питання, скільки коштів було витрачено за його пам'яті на розвиток інфраструктури, відмахується: «Мільйони». Це нам підтвердили керівники закладів, про які йдеться.
Вони так само тяжко працювали на селі, як і інші. І їм образливо, що землі не дісталося. Поки ж у інших селах сільські ради розводять руками, ми це зробили,
— стверджує керівник «Агротехсервісу».
Розпитали у Степана Овсійовича, що він думає про відкриття ринку землі.
«Нібито дали землю, дали право, але не дали права нею розпоряджатися. Ти ж не можеш бути трішки мертвим, а трішки живим. Наша держава про селян не дуже дбає. Почалися рейдерські захвати, «віджимання», бунтування людей, забирання землі. Сюди держава повинна втрутитися, встановити правила гри: продавати державі або в земельний банк. Встановити обмеження, скільки можна віддавати в одні руки», — ділиться думками Степан Москвич.
Нібито дали землю, дали право, але не дали права нею розпоряджатися. Ти ж не можеш бути трішки мертвим, а трішки живим. Наша держава про селян не дуже дбає. Почалися рейдерські захвати, «віджимання», бунтування людей, забирання землі. Сюди держава повинна втрутитися, встановити правила гри: продавати державі або в земельний банк. Встановити обмеження, скільки можна віддавати в одні руки,
— ділиться думками Степан Москвич.
«Волинь-Зерно-Продукт»
Далі Сільський Ревізор завітав у гості до «винуватця» нашого візиту на Волинь — пана Євгена Дудки та його господарства «Волинь-Зерно-Продукт». Поки пан Євген у від'їзді у справах, на господарстві — дівчата. Ну, і ще команда у понад 1000 працівників :) Нас зустріли дружина Ірина та донька Лілія.
Ми проінспектували елеватор і комбікормовий завод, які розташовані на території Боратинської сільради. Елеватор має потужність одноразового завантаження в 70 тис. т., ним завідує керівник елеваторного комплексу Олександр Куць. Він розповів, що цього року в Боратині компанія збільшила потужності зберігання на 12 тис. т. Тут також було додано сепаратор і точку приймання зернових. У наступному році на цьому елеваторі планують замінити зерносушарку на більш потужну.
У лабораторії при елеваторі, де кипить робота з культурами нового врожаю та працює понад 30 чоловік, зустріли доньку Євгена Степановича Лілію.
Навчаюся на аграрних біотехнологіях та бачу своє майбутнє в аграрному секторі», — посміхається Лілія, — «а на час літніх канікул вирішила підзаробити та попрактикуватися в лабораторії. Я відповідаю за тест ріпаку та сої на вміст ГМО. Влітку тут збирається багато студентів. На «Вілії» у нас класно, такому колективу можна тільки позаздрити.
— стверджує керівник «Агротехсервісу».
З лабораторії — в поля, де жнивують. Збирання ріпаку відбувається чітко й системно: працює до десятка комбайнів, стоять черги з вантажівок, у повітрі пахне вже ледве не ріпаковою олією, а стерня стоїть така міцна, що ми подряпали собі всі ноги. Але воно було того варте — подивіться, як ми переслідували комбайн із квадрокоптера :)
Про те, як вирощувати такий гарний ріпак на піщаних ґрунтах, нам розповів головний агроном компанії Ярослав Мазуренко і ми написали про це на SuperAgronom.com, якщо комусь цікаво.
Розділивши збирання врожаю з «Волинь-Зерно-Продукт», повертаємося до Боратина й ревізія продовжується. А роботі аграріїв та підприємств у селі присвоюємо 5 балів!
Культура
В боратинському будинку культури нас зустріли піснею та привітанням «З найкращими побажаннями для Сільського Ревізора, усього дружнього колективу та усієї України, — «Волинь моя»!
Затягнути разом із завідувачем будинку культури Сергієм Шуляком «Поліський краю дорогиииий…» було незабутньо. Він — справжня людина-оркестр: грає на баяні, акордеоні, саксофоні, гітарі, фортепіано, контрабасі, сопілці та вже 9-й рік очолює будинок культури. До речі, саксофон сільська рад замовила прямо з Лондона. Як у казці «По щучьему веленью» :) Одягнений пан Сергій у прекрасну, вишиту бісером, сорочку, яку для нього вишила дружина.
Я прийшов сюди студентом з педагогічного коледжу у 19 років. На той час — підігравав на баяні чоловічому колективу. Не одразу наважився, коли сповістили про вакансію. Словами не передати, в якому стані все тоді було в клубі. Тут були пофарбовані синьою фарбою стіни, прогнила підлога, старезні стільці,
— згадує Сергій Шуляк.
Зараз у будинку культури творять собі та людям у задоволення вокальний, танцювальний, театральний колективи, пісенний хоровий народний аматорський колектив та духовий оркестр. Цікавий факт — наймолодшому учасникові духового оркестру, Вадиму, — 16 років, найстаршому, Миколі Яковичу, — 76. «Люди, які люблять пісню, творчі люди, кидають городи, курей, свиней, корів, бо на 17-ту годину в Сергія Юрійовича репетиція».
Суспільство живе стереотипами, що селяни — люди недалекі, неосвічені, малокультурні. Насправді це не так. Ми перебуваємо на культурному рівні, можливо, навіть вищому за містян. Намагаємося розвивати та зберігати українську культуру. І хоча в багатьох селах різні напрямки можуть занепадати, завклубом — завжди є, баян — завжди є і пісня завжди лине,
— щиро каже керівник театрального гуртка Наталія Черняк.
Театральний гурток утворився у 2010-му з ентузіастів. Першою виставою, яку зустрічала публіка, стала «За двома зайцями» Старицького. Роль у театральній виставі, яка найбільше сподобалася пані Наталії, — сидіти в хатинці у виставі «Морозко» та «визирати з віконечка». Так режисер бачить усю роботу на сцені, жартує вона. А Сергієві Юрійовичу найбільше вдалося зіграти Стецька у «Сватанні на Гончарівці» та «всіляких дідів», із Дідом Морозом та святим Миколаєм включно.
Сільська рада закупила для будинку культури освітлення сцени, по 2 комплекти костюмів — хорових, театральних, танцювальних, апаратуру, все необхідне для реквізитів для вистав. Хоча сам клуб малуватий та не вміщає в себе усіх охочих ці вистави відвідати. «Буде новий», — впевнено посміхається Сергій Яручик. А Сільський Ревізор поки вручає свою відзнаку теперішньому клубу та прямує до сільської бібліотеки.
Далі за культурною програмою Сільський Ревізор завітав у бібліотеку села Боратин. Її розташовано в приміщенні сільради. Тут нас зустрічає іще зовсім юна завідувачка бібліотеки Руслана Фурман.
А дітей застаємо зовсім не за книгами — а за переглядом спортивних передач на комп'ютері. Не найгірше, що можна було б подивитися :)

— «Я дивлюся мультики про супергероїв, бо вони круті».
— «Я дивлюся, як тренується Арно «Sean» Гарнье, він добре виконує панна-батли».
— «У мене тут відео трюків від Роналдо, люблю його і хочу грати, як він. Інколи граю не по правилах, бо по правилах грати нудно».

Комп'ютери, принтер і ксерокс бібліотека виграла за програмою «Бібліоміст» у 2011-му, коли пані Руслана вперше прийшла сюди на роботу.
Відвідувачів одразу побільшало і до нас потягнулася молодь. Бачите, полиці стоять напівпорожні? Цілими торбами порозбирали книги на літо. Це все тому, що фонд у нашій бібліотеці постійно оновлюється, до вересневого Дня бібліотек закуповуємо до 1000 нових книг. Голова щороку дає по п'ять тисяч гривень на це задоволення, та й область виділяє немало,
— розповідає Руслана Фурман.
Ми увімкнули режим «того ревізора», шукаючи пилюку на полицях. Не знайшли. Бо бібліотека дійсно живе і «гуде», книжки розходяться по селу, як гарячі пиріжки. Читають у Боратині багато. Розпитали про бібліотеку у постійного відвідувача Володимира Токарчука.
Культурі в селі Боратин від Сільського Ревізора — 5 балів.
Медицина
Нову двоповерхову амбулаторію в Боратині відкрили 6 років тому. До того в селі був ФАП, як і всі середньостатистичні ФАПи в селах: без опалення, без транспорту, де приймали тільки завідувач і санітарка.
Нині ж амбулаторія Боратина обслуговує 4 села, всього до 5 тисяч населення. Медичні послуги надають 2 лікарі, фельдшер, сімейна медсестра, акушерка, лаборант, молодша медсестра та реєстратор.
Зараз у нас вже є цілий спектр обстежень — як лабораторних, так і інструментальних. Маємо кардіограф, УЗД-апарат, фізіотерапевтичний кабінет, денний стаціонар на 5 ліжок і приватний стоматологічний кабінет. А не так давно, у 2013 році, нам нарешті виділили автомобіль. Щоправда, УАЗ-2107… Але вже можна виїжджати. До того — «крутили педалі»,
— розповідає фельдшер амбулаторії Сергій Чирук.
Автомобілю вже «трішки років» і він не надто підходить для транспортування хворих. Тому в амбулаторії мріють про новий. Найвіддаленіша точка доїзду для нього — до 8 км. Поговорили ми з паном Сергієм про його бачення медичної реформи.
«Ми ж лікарі, тому знаємо, що поки його «руками не помацаєш» — не зрозумієш. Верховна Рада розбіглася у відпустки: для чого їм медична реформа? Моє спостереження: серед медиків керівників бути може. Медик повинен знати, як обстежити пацієнта, якщо стане питання, як урятувати йому життя. А як робити реформу? Цим повинен займатися менеджмент, який вчився управляти», — коментує фельдшер Сергій Чирук.
Ми ж лікарі, тому знаємо, що поки його «руками не помацаєш» — не зрозумієш. Верховна Рада розбіглася у відпустки: для чого їм медична реформа? Моє спостереження: серед медиків керівників бути може. Медик повинен знати, як обстежити пацієнта, якщо стане питання, як урятувати йому життя. А як робити реформу? Цим повинен займатися менеджмент, який вчився управляти,
— коментує фельдшер Сергій Чирук.
До речі, згадав пан Сергій і свого класного керівника — сільського голову. Каже, його як тоді слухали й поважали, так і зараз.
У нас в селі все було з нуля побудовано, а зараз вже нічого й бажати. Якщо сільські голови не будуть «барижити», а дбатимуть про своє село. Якщо кошти від тієї ж земельної реформи та від децентралізації не підуть по кишенях, то й села процвітатимуть,
— розповідає про своє бачення Сергій Чирук.
Сільський Ревізор дістався і до пацієнтів амбулаторії. Що б у селі їм хотілося покращити та чи задоволені рівнем медичного обслуговування? Тільки посміхаються та лейтмотивом повторюють: «Нічого іще побажати».

Проревізували роботу молодого сімейного лікаря Тетяни Поліщук, яка прийшла працювати в амбулаторію рік тому. Дівчина каже, роботою задоволена. По сільській раді — 98 діток до 1 року. Лінуватися не доводиться!
Наостанок — найприємніша процедура. ̶О̶б̶і̶д̶н̶і̶й̶ ̶с̶о̶н̶ ревізія в соляній шахті. Вважаємо, що таку процедуру зі складною назвою галотерапія потрібно вводити щоденно по обіді. Для профілактики:) Приватний кабінет розташований на другому поверсі амбулаторії. Тут «напівтемрява», грає класична музика. Кажуть, подихати солями добре допомагає від алергії, та й просто від «шморгання носом». Сеанс у шахті коштує 30 грн. Для ефективності їх потрібно провести кілька десятків.
Боратинській амбулаторії від Сільського Ревізора — 5 балів.
Дороги
Раніше в Боратині можна було в дощ тільки «глину місити» ногами. Зараз — всі дороги асфальтовано. А знак, який сповіщає про камери відеоспостереження, не діє. Центральною вулицею Боратина постійно «гасають» з перевищеною швидкістю. Тому тут створено групу швидкого реагування поліції та охоронну фірму «Щит Волині». Вона складається з учасників АТО, які безкоштовно патрулюють вулиці сільської ради.
Ознака хороших доріг — вся боратинська дітвора на велосипедах, скейтах і роликах увесь час на вулиці. І не тільки дітвора :)
І, хоч інколи зустрічаються «латані» місця, дороги в Боратині заслуговують на 5 балів.
Магазини та кафе
«По чому пуд солі» на Волині дізнавалися в магазинах Боратина. В принципі, їздити «на закупи» до Луцька для боратинців не проблематично. Але й в селі є місцевий торговий центр та ресторан «Алтея», що належать місцевому аграрію Степану Москвичу. До магазину нас з камерами не пустили, ще й вичитали. Тож пішли за соціальним кошиком в менші крамнички.
Всього на стандартний набір продуктів витратили 96,50 грн. А ще, зізнаємось чесно, в магазині «ЛОіС» нас двічі намагались пригостити морозивом. Погодились гусаки, чи ні...ніхто ніколи не дізнається.
Всього в Боратині нарахували 5 магазинів. Конкуренція висока, тож возять, зі слів селян, завжди все свіже. Є і продукти з польських супермаркетів. Європа по-трохи підкрадається до Волині :)

Магазинам — 5 балів.

А щодо нічного життя села: воно ніби є, а ніби й нема. Зважаючи на те, що в селі проживає 5 релігійних общин, кафе і барів в Боратині немає. Хоча в місцевому ресторані часто гуляють гучно і далеко за 22:00. За 4 дні ми застали тут 2 весілля і 2 Дні народження. Кажуть, ціни на бенкети дешевші за луцькі. Але Сільський Ревізор зустрів і молодь, яка жалілася на відсутність барів. «Це стимулює здоровий образ життя. Думаю, так можна поборотися з алкоголізмом і лінощами», — знизує плечима сільський голова.

Кафе від Сільського Ревізора — 4-ка.
Зв'язок
Центр Боратина від центру Луцька знаходиться в 9 кілометрах, тож зі сполученням селянам пощастило. Проїзд за таким маршрутом коштує 5 грн. Маршрутки, кажуть люди, ходять регулярно. З періодичністю раз в годину.
А ще сільська рада запустила автобуси між вулицями Боратина. З одного кутка села в інший можна доїхати з комфортом. Є в селі поштове відділення, а найближче Нової Пошти — за 2 кілометри від села. Тут є 3G, мережа всіх операторів працює на відмінно, а біля сільради — є вай-фай.

Зв'язку в Боратині — 5 балів.
Вуличне освітлення
Вночі Боратин, як і належить «Волинському Сінгапуру», горить тисячами вогнів. Тисячами в прямому сенсі. В сільраді кажуть, що на території 4 сіл встановлено 1000 ліхтарів.
Тому і за освітлення село отримує 5 балів.
Допомога АТО
Всі учасники АТО, а їх із сільської ради є 41, отримали земельні ділянки. В сільській раді все ще, «про всяк випадок», залишилося кілька бронежилетів, які лежать з того часу, коли проблема з закупівлею амуніції стояла гостро. По 2 безкоштовні квитки для АТОшників та їхніх родин закупила сільська рада на Бандерштат.

Цього року для учасників АТО сільська рада до Дня українського козацтва проводитиме святкування. На святі згадають і тих, хто загинув, захищаючи Україну. У Боратині жив герой Небесної Сотні Віктор Хом'як, який загинув на Майдані. А також Котельчук Михайло, котрий загинув в АТО.

Востаннє в школі збирали кошти, щоб передати у військовий госпіталь, де лікуються поранені воїни АТО. Ми вважаємо, що будь-які починання в даній сфері заслуговують найвищої оцінки, 5-ти балів.
Підсумки
Переваги села:
  • робочі місця для селян в місцевих підприємствах та агрокомпаніях
  • новітній спорткомплекс
  • відремонтовано амбулаторію
  • є аптека соціальних цін
  • між селянами була розпайована земля під забудову
  • всі вулиці освітлено
  • близькість до обласного центру
  • безкоштовний літній табір для дітей
Недоліки села:
  • недостатня кількість місць для дітей в дитсадку (найприємніший «недолік» для кожного села)
  • замалий для боратинців будинок культури
  • дороги в селі спонукають перевищувати швидкість :)
Перед тим, як розставити всі крапки над «і», Сільський Ревізор традиційно ділиться галереєю портретів українського села. Знаходьте себе та друзів чи просто насолоджуйтесь обличчями Боратина.
В ОБЛИЧЧЯХ
Остаточна оцінка для Боратина від Сільського Ревізора — 63 із можливих 65 Дякуємо вам за відкритість і душевну гостинність!

Допоможіть нам обрати село року, запрошуйте до себе в село на сайті SilskiyRevizor.com!

Оцініть інфраструктуру села за 5-бальною шкалою і ви.
Выполнено с помощью Disqus