ДПЗКУ потрібна «пакетна» приватизація — точка зору

Приватизація Державної продовольчо-зернової компанії дозволить збільшити її виробничі потужності у 1,5 разу. Таку думку в коментарі для матеріалу AgroPolit.com «ДПЗКУ: приватизація чи деградація?» висловив народний депутат («Самопоміч»), член аграрного комітету Іван Мірошніченко.

Нагадаємо, що раніше компанію внесли до списків на приватизацію держпідприємств на 2016–2017 роки, але на початку березня 2017 року її виключили з нього. Втім, очевидно, що крапку в цьому питанні не поставлено. Днями ФДМКУ заявив про спрощення приватизаційної процедури.

«За розумного управлінського підходу та достатніх ресурсів обсяг генерування зерна на виробничих потужностях ДПЗКУ збільшиться з теперішніх 3–3,5 млн тонн у 1,5 разу», — переконує Мірошніченко.

За його словами, наразі компанія цікава інвесторам з кількох причин:

Значна кількість елеваторів та розвинута їх мережа покриває більшу частину України. На це звертають увагу багато компаній. Наявність двох портових елеваторів (Одеський та Миколаївський) – також великий плюс».

Але є й мінуси такого активу.

Перший — не найкращий технічний стан елеваторів: 80–90% із них потребують модернізації. Наразі мінімальні затрати дозволяють тримати їх на плаву, але ж так тривати довго не може, бо конкуренція зростає. Другий – складна структура управління елеваторів (потреба в заміні стандартів і процедур управління компанією та ризиками). Це породжує велику ресурсозатратність на кожну тонну зерна, передусім, людей та операційних витрат. Третій – якість надаваних послуг кульгає. Хоча наразі ДПЗКУ покращила цю роботу, але фермери й великий агробізнес все одно продовжують будувати свої сховища й елеватори, покращуючи свою ефективність», — пояснює народний депутат.

Він переконаний, що без модернізації компанії не встояти.

Одеський елеватор можна модернізувати та збільшити пропускну здатність на 30–40%, бо в розвиток його технічних можливостей раніше інвестували кошти. Щодо Миколаївського — складніше: його слід повністю модернізувати й відбудувати», — пояснює Мірошніченко.

На його думку, щоб збудувати з нуля щось подібне до ДПЗКУ, потрібно щонайменше 8–10 роківта ідеально підібрана географічна локація, менеджмент, тому більшість інвесторів погодяться на участь у приватизації.

Може бути кілька варіантів торгів.

Можливо, для отримання кращої ціни, потрібно роздробити компанію на кілька пакетів і продавати не одним об’єктом, а 2–3 лотами? Наприклад, борошномельні підприємства нецікаві інвесторам, які займаються експортом зернових. Логічніше було б їх вивести в одну структуру і так продавати. Або підв’язати окремі об’єкти ДПЗКУ під експортну структуру порту м. Миколаєва чи м. Одеси. Наприклад, якийсь стратегічний аграрний інвестор має порт у Миколаєві, але хотів би ще в Одесі, чи навпаки. Тому кінцевий варіант формату приватизації має будуватися на економічних розрахунках та різних стратегіях», — пояснює він.