Україні необхідно скористатися «зеленою» корзиною СОТ для підтримки експорту агробізнесу. Таку думку висловив у блозі «У тісних лещатах фінансування експорту» на AgroPolit.com директор Ради з питань експорту продовольства (Ukrainian Food Export Board Богдан Шаповал. На його думку, в країні відсутні дієві фінансові інструменти, які б допомагали бізнесу виходити на зовнішні ринки.
Шаповал наголошує, що один із варіантів фінансування експорту — це метод «зеленої корзини» Світової організації торгівлі (СОТ). Експерт нагадав, що ця інституція обмежує аграрну політику своїх членів шляхом розподілу різних заходів до трьох «корзин»: жовтої, зеленої та блакитної.
«Жовта корзина» — це заходи, які прямо впливають на збільшення виробництва (пільги, субсидії, інтервенції тощо). Вони завжди стають темою жорстких переговорів із СОТ. «Блакитна корзина» — це обмеження сільськогосподарської діяльності (наприклад, субсидії для європейських фермерів, щоб ті знижували виробництво молока). А «зелена корзина» — це заходи, котрі не впливають напряму на збільшення чи скорочення виробництва та торгівлі — розвиток ветеринарії, побудова інфраструктури, виставкова діяльність тощо. Заходи цієї категорії дозволені в рамках СОТ (звісно, за умови, що країна доведе, що ті чи інші дії прямо не впливають на експорт і виробництво). Саме до «зеленої корзини» зазвичай і належить міжнародне просування. І так, це дійсно опосередковане фінансування експорту, адже за успішної діяльності держави в цьому напрямку нашим виробникам потрібно витрачати менше коштів на вибудовування свого іміджу за кордоном, оскільки він уже забезпечений торговими представниками», - пояснює він.
Без цього та без створення ринку приватного страхування експорту, бізнесу важко освоювати нові ринки. Адже існує ряд валютних обмежень для експортерів.
«Ми живемо в реальності, коли українські компанії не можуть дозволити іноземним торговим мережам навіть 30-денну відстрочку платежу і вимушені вимагати 100% передплату, через що контрагенти відмовляються з ними працювати. Якщо іноземний партнер затримує платіж більше, ніж на 4 місяці, наші компанії платять штрафи, і водночас ніхто не страхує їхні ризики, тому що попросту ринку експортного страхування в Україні немає. Такі корисні інструменти, як акредитив, факторинг чи форфейтинг, які дозволяють торговим партнерам залучити банк або фінансову компанію-посередника для оплати контракту, — це практично небачені «звірі» для вітчизняних компаній», — пише він. Експерт також називає ще один бік валютної проблеми: «І на десерт — продаж 65% валютної виручки. Наші компанії повинні продати більшість валюти, а потім ще спромогтися закупити імпортні засоби виробництва, що, погодьтеся, більш ніж невигідно в умовах зростання курсу долара».