Час іде — контора пише. Так і з земельними відносинами в Україні: найкраще імітувати їх покращення, аніж щось робити. Особливо, якщо є кому законно «пиляти» гроші з українців за вирішення земельних питань. Мабуть, приблизно такої логіки притримується в уряді прем’єр Володимир Гройсман, якщо дивиться «крізь пальці» на безлад із земельними відносинами у Держгеокадастрі. Такі висновки напрошуються із чергових новин на дан тему. Про це волають експерти, але в уряді ніхто не чує. Чи то позакладало від роботи, чи то ще від чогось. AgroPolit.com постійно моніторить ситуацію на ринку земельних відносин. Попри реформаторську риторику урядовців, сфера земельних відносин в Україні незмінно утримує передові місця за кількістю виявлених проявів корупції та хабарництва, а місцевих чиновників «незлим тихим словом» згадує майже кожен аграрій, якому доводилося проходити всі кола адміністративного пекла з оформленням прав на земельні ділянки. Чи змінилася ситуація за рік? Після спілкування із учасниками ринку з’ясувалося, що – не дуже! Чим сьогодні живе головне земельне відомство країни (Держгеокадастр)? Та які питання найчастіше виникають в українців до нього? Про це AgroPolit.com поговорив із завідувачем кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор економічних наук, членом правління Спілки землевпорядників України, заступником голови ради асоціації «Земельна спілка України» Андрієм Мартином:
Читати до теми: 1/3 проінвентаризованих земельних ділянок відсутні у Держземкадастрі
AgroPolit.com: Що ж не так із земельною реформою та Держгеокадастром? Чому так багато нарікань?
Андрій Мартин: Земельна реформа, яка триває в Україні з березня 1991 року, супроводжувалася масовим перерозподілом та приватизацією земель. А державні органи земельних ресурсів завдяки «великим земельним перетворенням» останніх десятиліть у всіх відношеннях дуже розрослися та із формально технічного відомства перетворилися на потужну вертикально-інтегровану «державну корпорацію», яка має визначальний вплив на всі ключові дозвільні та адміністративні процедури перерозподілу земельних ресурсів у країні. Сконцентрувавши величезний обсяг повноважень, Держгеокадастр агресивно відстоює та лобіює власні відомчі інтереси на всіх рівнях державного управління, а також доволі ефективно конвертує владні повноваження у політичні та економічні дивіденди. Інтереси власне суспільства та економіки, в результаті, часто мають другорядне значення.
В одному відомстві нині маємо фактично безконтрольний «замкнений цикл» перерозподілу державних земель, бо Держгеокадастр сам розпоряджається землями, погоджує землевпорядну документацію та здійснює її експертизу, веде земельний кадастр, здійснює оцінку земель, керує купою комерційних державних підприємств та ще й, формально, сам за собою наглядає, бо уряд доручив йому реалізовувати повноваження із державного контролю за використанням та охороною земель
На жаль, саме від «доброї волі» навколоземельного чиновництва у нашій країні залежить те, чи зможе звичайна людина або підприємець отримати земельну ділянку, змінити її призначення. Наші чиновники мають унікальне право робити дуже коштовні «подарунки» обраним громадянам шляхом надання земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації. В одному відомстві нині маємо фактично безконтрольний «замкнений цикл» перерозподілу державних земель, бо Держгеокадастр сам розпоряджається землями, погоджує землевпорядну документацію та здійснює її експертизу, веде земельний кадастр, здійснює оцінку земель, керує купою комерційних державних підприємств та ще й, формально, сам за собою наглядає, бо уряд доручив йому реалізовувати повноваження із державного контролю за використанням та охороною земель. А там, де надмірно сконцентровані величезні й нечіткі повноваження, неодмінно виникають шалені корупційні ризики, що, в принципі, ми можемо спостерігати останніми десятиріччями — уряди приходять і відходять, перші особи відомства змінюються одна за одною, а от реальних покращень практично немає. Ну не хочуть наші політики різати курку, котра стабільно несе золоті яйця.
ПРОТИЗАКОННІ «КВОТИ» НА БЕЗОПЛАТНУ ПРИВАТИЗАЦІЮ ЗЕМЕЛЬ І «РОЗДАЧА СЛОНІВ» АТОШНИКАМ
AgroPolit.com: Багато нарікають наразі на безоплатну приватизацією земель. В чому тут проблема, де там корупція?
Андрій Мартин: Україна є однією із дуже небагатьох країн світу, яка безплатно роздає землю у власність своїм громадянам. Що гріха таїти, сьогодні — це одне із найбільших джерел «земельної» корупції. Адже процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок, яка описана у статті 118 Земельного кодексу України, формально може скористатися будь-який громадянин України. Наприклад, під особисте селянське господарство закон дає право відхопити до двох гектарів, під садівництво — до 12 соток, а для ведення фермерського господарства — взагалі у розмірі середнього паю, а він у деяких регіонах може сягати десятків гектарів. Причому, якщо ділянка біля забутого Богом села на глухому Поліссі, можливо, не така вже й цінна, то безоплатна роздача в «ручному режимі» землі у Києві або його передмістях, коли вартість сотки вимірюється тисячами доларів, є неймовірно захопливим для чиновників процесом.
Зрозуміло, що охочих отримати безкоштовну землю стає все більше, а от вільної «нічийної» землі за 27 років земельної реформи вже майже не лишилося. Тому чиновники Держгеокадастру, як реальні розпорядники земель сільськогосподарського призначення державної власності, коли ці вільні клаптики раптом «знаходяться», фактично мають можливість на власний розсуд перерозподіляти досить цінні активи: цьому заявнику дамо, а цьому будемо роками придумувати мільйон причин, чому «не можна». Уряд навіть вирішив трохи допомогти Держгеокадастру у благородній справі «відфутболювання» непотрібних громадян, а тому позаминулого року затвердив документ зі складною назвою: «Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», якою запровадив додаткові обмеження на безоплатну приватизацію земель: ввів якісь незрозумілі «квоти» щодо площі земель, які можна приватизувати; порушив рівність громадян перед законом, виділивши тих, на кого «квоти» не поширюються; «заборонив» надавати ділянки під городництво без аукціону, хоча законодавство прямо вказує, що аукціони при наданні громадянинові городу не проводяться тощо.
Наприклад, коли уряд не встановив для всіх, окрім учасників АТО, «квоти» на безоплатну приватизацію земель, він явно дискримінував більшість громадян України та обмежив їх у можливості реалізувати законні права отримати землю у безоплатну приватизацію. І, найголовніше, зловживань при цьому вистачає — «добрі люди» просять учасників АТО за винагороду у декілька сотень американських президентів написати заяву на безоплатну приватизацію ділянки та доручення на подальше розпорядження одержаною землею, а після отримання ділянки вона одразу перепродається (мораторій, до речі, на такі ділянки не поширюється). Відповідно, мешканці місцевих сіл, котрі проживають на цій території і, цілком природньо, хотіли б самі працювати на цій землі або випасати худобу на громадських пасовищах, залишаються «з носом», а спритні ділки де-факто використовують безоплатну приватизацію як прекрасний інструмент задля захоплення значних земельних масивів.
Насправді кожен юрист знає, що уряд не має права виходити за рамки повноважень встановлених законом і придумувати нові обмеження при реалізації громадянами їхніх законних прав. Але нинішньому уряду, очевидно, закони не так важливі, як політична доцільність у дерибані державних земель. Подання про відповідність урядової «Стратегії» Основному Закону у даний час розглядає Конституційний суд України, але, як часто буває, через довготривалість судових процедур вибачатися за помилки доведеться, скоріше за все, уже новому уряду.
«ШУРИ-МУРИ» ІЗ ЗЕМЛЕВПОРЯДНОЮ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ ТА ПОВНИЙ СПИСОК БЕЗКОШТОВНИХ ДОЗВІЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ НА ЗЕМЛЮ
AgroPolit.com: Ви згадали про погодження землевпорядної документації. Які проблеми тут наявні для корупційних ризиків? Є ж «екстериторіальність», якою так хвалиться уряд?
Андрій Мартин: Як добре відомо, українського чиновника хлібом не годуй, а дай щось попогоджувати або позатверджувати! Ну, люблять вони втручатися у господарську діяльність і гратися з підприємцями у цікаву гру «дам/не дам». У нашій державі, якщо ви хочете сформувати нову земельну ділянку, змінити її цільове призначення, здійснити поділ тощо, вам доведеться розробляти землевпорядну документацію. А чиновники люблять її «погоджувати» (або «не погоджувати», що іще краще). І найцікавіше, коли парламент навіть намагається щось спростити із дозвільною системою, чиновники дуже часто воліють «не помічати» законів, які обмежують їхні «погоджувальні» повноваження. Наприклад, законодавець вирішив ще у 2011 році, що якщо якісь дозвільні документи не внесені у затверджений спеціальним законом перелік, то вимагати їх від підприємців забороняється. «Погоджень» документації із землеустрою в цьому законі немає, але на практиці без «одобрямсу» від купи чиновників затвердити документацію та внести відомості про ділянку до земельного кадастру вам банально не дадуть.
Більш того, з легкої руки Держгеокадастру, уряд 2016 року запровадив «пілотний проект із екстериторіального погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянок» — плани відведення земельних ділянок з того часу відсилаються на «погодження» випадковому «експерту», який має встановити його «відповідність законодавству». Уряд вважає цей «пілот» неймовірно успішним — нібито це прибрало корупцію на етапі видачі погоджень, але що ми маємо на практиці? Якщо ви розішлете ідентичні за змістом проекти відведення на десяток сусідніх земельних ділянок на «екстериторіальне» погодження експертів Держгеокадастру, то результат вас дуже здивує — якісь із проектів будуть погоджені, а якісь — ні, водночас комплекти «зауважень», які придумають різні «експерти», можуть суттєво відрізнятися. Таким чином, цей «пілотний проект» дуже добре показав те, що всі й так давно знали — Держгеокадастр не навчив власних працівників за однаковими критеріями та компетентно перевіряти ідентичні за змістом проекти. Тому, коли один чиновник погоджує поданий вами документ, а другий — ні, це є свідченням не поганої документації, а вкрай низької кваліфікації чиновників і жахливого стану нормативної бази, яку кожен бюрократ має можливість тлумачити на свій хлопський розум. Таким чином, усі ці «погодження» вже давно є чистим волюнтаризмом, що часто межує зі зловживанням повноваженнями. А найсумніше, що покарати чиновника Держгеокадастру за те, що він не хоче погоджувати документації із землеустрою і «висмоктує з пальця» зауваження, практично неможливо. Хоча, приміром, для підприємця, який хотів отримати ділянку, це обертається марно витраченим часом і втраченими можливостями для інвестування.
Щодо корупції, то вона від «екстериторіальності» погоджень нікуди не ділася, адже, ви тільки не смійтесь, Держгеокадастр перевіряє документацію із землеустрою декілька разів»
Ну, а щодо корупції, то вона від «екстериторіальності» погоджень нікуди не ділася, адже, ви тільки не смійтесь, Держгеокадастр перевіряє документацію із землеустрою декілька разів. І якщо погодження проекту тепер здійснюється «не в нашому районі», то реєстрація ділянки в кадастрі, як і раніше, відбувається в тому районі, де фізично розташована ділянка. А тому розмір «вдячності», яку раніше супроводжувало погодження проектів землеустрою, тепер плавно долучився до «подяки» за реєстрацію ділянки у земельному кадастрі. Такий собі чиновницький закон збереження корупційної маси — якщо в одному місці «віднялося», то в іншому обов’язково треба «додати».
У 2018 році Держгеокадастр «наторгував» на земельних аукціонах аж 196 млн гривень… Але чи знаєте ви, що на утримання Держгеокадастру платники податків у минулому році витратили 1,5 млрд гривень?
AgroPolit.com: А як справи із земельними аукціонами? Вважається, що вони допомагають долати корупцію? Це дійсно так?
Андрій Мартин: Уряд дійсно вважає проведення земельних торгів одним зі своїх найбільших реформаторських досягнень. Щоправда, я дещо не розділяю загальної ейфорії з цього приводу. Зокрема, для того, щоб ідентифікувати чергову «перемогу», завжди треба зіставляти отриманий ефект із затратами на його досягнення. Так, у 2018 році Держгеокадастр «наторгував» на земельних аукціонах аж 196 млн гривень. На перший погляд, прекрасні цифри. Але чи знаєте ви, що на утримання Держгеокадастру платники податків у минулому році витратили 1,5 млрд гривень? Інакше кажучи, якщо передати всі функції з розпорядження землями органам місцевого самоврядування і уявити собі, що вони роздаватимуть землю тільки за хабарі, а доходів від аукціонів не буде взагалі, на ліквідації Держгеокадастру все одно можна буде зекономити в рази більшу суму, аніж він «заробляє» розпоряджаючись землями! Тобто, порівнюючи кількість грошей, яка витрачається на годівлю баранчика на ім’я «Держгеокадастр», із кількістю «шерсті», яку він у результаті дає суспільству, самі собою напрошуються доволі невтішні висновки. Чи це не абсурдна ситуація?
Читати до теми: Держгеокадастр звинуватили у махінаціях із земельними аукціонами
Якщо ж відставити жарти, то величезною проблемою земельних торгів слід вважати те, що не всі вони однаково корисні. Зрозуміло, що на аукціоні має перемогти той, хто запропонує більшу орендну плату. Але вищу оренду, зазвичай, можуть запропонувати великі сільськогосподарські підприємства, агрохолдинги. За таких умов дрібні фермери повсюдно почали втрачати землю. А тут починає діяти інша математика: від того, що землю в оренду взяв агрохолдинг, громада у кращому випадку отримає лише орендну плату. Адже офіс агрохолдингу зареєстровано десь далеко в Києві, основні податки він заплатить там, його працівники приїдуть хтозна-звідки обробляти землю вахтовим методом, а місцеві мешканці хіба що приєднаються до армії одержувачів допомоги по безробіттю. Місцеві ж фермери, які може й не пропонують захмарних ставок орендної плати, натомість дають роботу для земляків, платять податки у рідному селі та залишають у ньому зароблені гроші. Врешті-решт, коли після снігопаду треба почистити дорогу до школи, місцевий фермер її почистить, бо він тут живе і в цю школу ходять його діти. А от, цікаво, чи те ж саме робитиме агрохолдинг — питання риторичне.
Читати до теми: Електронний глухий кут земельних торгів
А наостанок слід додати, що навіть земельні аукціони не є панацеєю від зловживань. Поширена схема, яка дозволяє «надурити систему», досить проста — приходите на аукціон із двома «друзями», які після вашої ставки починають шалено торгуватися, піднімаючи орендну плату до нечуваних висот. Звичайно, всі інші потенційні орендарі від таких скажених «торгів» тихо «відпадають». Але «переможець» і другий фіналіст потім банально відмовляються підписувати протокол, їхні ставки анулюються, а ви, як третій «призер», отримуєте землю в оренду за своєю ставкою. Причому, недорого.
Читати до теми: На електронних земельних торгах присутні шахрайські схеми – заява
Коли ж аукціон електронний (хоча земельне законодавство таких торгів узагалі не передбачає, тож тут маємо чергову самодіяльність уряду), можливі інші «хитрощі» — то «кнопка» інтерфейсу, яка відповідає за ставку, раптом перестане працювати у найбільш відповідальний момент, то зв’язок раптом «втратиться» тощо. А потім ходи й доводь, що в тебе «не вийшло ставку зробити».
AgroPolit.com: А що в нас із Державним земельним кадастром? Блокчейн зробив його зручнішим?
Андрій Мартин: Ведення Державного земельного кадастру є надзвичайно важливою функцією відомства. Та вже давно складається враження, що в Україні не службу створили для обслуговування земельного кадастру, а кадастр існує для обслуговування служби. Величезні кошти постійно витрачаються на його наповнення та адміністрування, але земкадастр залишається такою собі «річчю в собі». Практично всі ті, хто мав би користуватися кадастровою інформацією, не мають нормального доступу до нього. Єдине, що може спостерігати публіка — це публічна кадастрова карта. Втім, то лише гарна картинка. Якщо я землевпорядник чи геодезист і хочу, приміром, вирішити земельний спір, встановити межі земельних ділянок, виявляється, що координати меж земельних ділянок, котрі зберігаються в кадастрі, мені ніхто не дасть! Дані, які потрібні багатьом фахівцям, — таємниця за сімома замками. І Держгеокадастр роками не виконує прямі вимоги закону і категорично не хоче ділитися кадастровими відомостями.
Читати до теми: Названо основні плюси та ризики запуску в Україні електронних земельних аукціонів
В нас є дуже багато випадків, коли органи місцевого самоврядування просять у Держгеокадастру дати координати ділянок, щоб зробити планувальну документацію, а той, звісно, рішуче відмовляє. Доходить до абсурду, коли в одному з міст, наприклад, поклали тротуарну плитку на приватну землю. Чому? Бо Держгеокадастр не надає координати меж ділянок і проектанти вимушені діяти навмання. Тому, на жаль, ми часто спостерігаємо, що кадастрове відомство, по суті, поводиться як «собака на сіні», а кадастрова інформація, яка мала б активно використовуватися у багатьох сферах економіки та державному управлінні, «припадає пилом» на відомчому сервері або, що іще гірше, стає предметом неформальної торгівлі. Наприклад, якщо ви інженер-землевпорядник і ваш замовник просить відновити межу ділянки, законно отримати координати ви не можете. Проте координати «бачить» чиновник — кадастровий реєстратор. Що треба зробити? Рівняння вирішується дуже просто: кадастровий реєстратор має відчути вашу «вдячність», а ви (очевидно, внаслідок божественного осяяння, бо іншого офіційного пояснення немає) раптово «дізнаєтеся» так потрібні вам координати.
Читайте до теми: Земельний Blockchain – (не) довіряти?
А про блокчейн я краще промовчу. Це вже відпрацьована тема — високі начальники вже відпіарилися, тому можна про нього взагалі не згадувати. Скажу лише, що зазначення хештегів на кадастрових виписках — те, що було зроблено, до «переведення кадастру на блокчейн» має приблизно такий самий стосунок, як малювання дітками квіточок у садочку — до закладання ботанічного саду.
«Експертиза» у виконанні Держгеокадастру — це окремий ритуал, бо назвати це адміністративною послугою навіть язик не повертається
AgroPolit.com: На початку розмови Ви згадали про експертизу землевпорядної документації — це те ж саме, що й погодження? Чи все тут добре?
Андрій Мартин: Однією із особливостей землеустрою є багатократні перевірки відповідності проектної документації «вимогам законодавства». Тому є окремі види землевпорядної та землеоціночної документації, які, окрім «перевірок» під час погоджень та внесення відомостей у земельний кадастр, мають ще й отримати висновок «державної експертизи землевпорядної документації».
Цікаво, що «експертиза» у виконанні Держгеокадастру — це окремий ритуал, бо назвати це адміністративною послугою навіть язик не повертається. У цій царині таланти чиновників проявляються найбільш яскраво, адже діє неписане правило: жодна документація не повинна одразу отримати позитивний висновок, завжди мають бути зауваження. Якщо зауважень немає — отже, експерт дуже погано працює. Але тут чиновникам легко — земельне законодавство в нас доволі колізійне, тому «зачіпки» можна знайти завжди. Інколи є навіть «універсальні» зауваження, із якими можна «приколупатися» до будь-яких поданих документів. Дуже кумедно буває спостерігати, коли за відсутності змін у законодавстві, експерти Держгеокадастру раптом роблять «відкриття» і знаходять нову «зачіпку». Тобто, коли ви приносили документацію на експертизу вчора, такого зауваження не було, а принесли сьогодні — маєте «сюрприз». А коли є така дискреція, до корупційних ризиків рукою подати.
Наприклад, якщо орган місцевого самоврядування хоче запровадити оновлену нормативну грошову оцінку земель, від якої надалі вираховується земельний податок або орендна плата за землю, технічна документації з оцінки має отримати позитивний висновок експертизи. Але у 2016 році Держгеокадастр раптом сам собі вигадав, що не даватиме позитивні висновки експертизи, якщо відомості про межу населеного пункту не внесено в земельний кадастр. Тобто, досі оцінку спокійно робили й без цієї опції, а тут раптом виявилося, що це «проблема». Наслідок дуже простий — в Україні майже у 8 разів скоротилися темпи оновлення нормативної оцінки земель населених пунктів. Іншими словами, сільські громади може й хотіли б витратити бюджетні гроші, замовити нову технічну документацію з нормативної оцінки земель, але вони масово вирішують зайнятися оцінкою «іншим разом», бо ніхто не хоче зв’язуватися з експертизою Держгеокадастру. Надто дороге виходить задоволення.
ПЕРЕЛІК БЕЗКОШТОВНИХ ПОСЛУГ З БОКУ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ
AgroPolit.com: На своїй сторінці у Facebook Ви декілька разів писали про якісь хитрі схеми із державними підприємствами Держгеокадастру. Що тут цікавого?
Андрій Мартин: «Хитрими» схеми Держгеокадастр назвати не можна — насправді все доволі просто. Причина в тім, що чиновники дуже люблять продавати за гроші інформацію, яка мала б надаватися безкоштовно. Наприклад, землевпорядники, встановлюючи межі земельних ділянок, формально мають «прив’язуватися» до геодезичних пунктів — споруд із точно відомими координатами. Відомості про ці пункти за законом мають обліковуватися Держгеокадастром, а плата за користування відповідною інформацією законодавством узагалі не передбачена. Що ж маємо за фактом? На рівні підзаконних актів ведення Державного картографо-геодезичного фонду «передоручається» державному комерційному підприємству, вигадується не передбачений законодавством «банк геодезичних даних», ведення якого, знову ж таки, доручається комерційному державному підприємству. Формально про плату ніде у нормативних документах не згадують, але державне підприємство раптом починає продавати координати геодезичних пунктів за грош, причому, на безальтернативній основі. Таким чином, виконавці землевпорядних та топографо-геодезичних робіт, яких держава формально мала би безоплатно забезпечити необхідними даними, фактично змушені придбати потрібні дані у комерційного підприємства, дохід якого від такої добровільно-примусової «торгівлі» вимірюється мільйонами гривень. Ну, а якщо «нє будут брать», тоді «отключім газ» — чиновники не погодять вам землевпорядну документацію чи відмовлять у внесенні відомостей в кадастр.
Те, що делегування функцій органів влади суб’єктам господарювання прямо заборонене вітчизняним законодавством, чиновників, як завжди, мало хвилює. Проте до того часу, поки «прозріє» Антимонопольний комітет України та «прикриє лавочку», грошовий струмочок не мілітиме, а це — найголовніше.
Дивитися до теми інфографіку: Розмір нормативної грошової оцінки 1 га с/г землі в усіх областях України на 2019 рік
Окрема цікава тема — використання державних підприємств для «освоєння» бюджетних коштів. Наприклад, на 2018 рік парламент мав необережність виділити декілька сотень мільйонів бюджетних гривень на проведення «загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення». Хоча питання про те, навіщо на цю роботу потрібні такі шалені гроші, постало практично одразу, адже практично вся вихідна інформація про ґрунтовий покрив була оцифрована ще за часів «злочинної влади», яка тоді «наповнювала кадастр» із кошторисом більш ніж у сотню мільйонів гривень. Щоб не проводити тендери, вольовим рішенням уряду гроші вирішили «закачати» у визначене Держгеокадастром державне підприємство. Результат «оцінки» виявився цілком прогнозованим — вже у жовтні Генеральною прокуратурою України було розпочато кримінальне провадження за фактом «розтрати грошових коштів з державного бюджету».
Окрема епопея із бюджетними грошима — тендер на оцифрування документів Державного фонду документації із землеустрою — галузевого архіву Держгеокадастру — із ціною питання у 20 млн гривень. В результаті у тендері Держгеокадастру взяли участь два підвідомчих державних підприємства Держгеокадастру та в безкомпромісній боротьбі (учасники взагалі не торгувалися між собою) одне з них вибороло право виконати титанічне завдання — перевести у електронний вигляд 750 тисяч одиниць документації (а це сканування 19,5 мільйона аркушів з усіх регіонів України!) за якісь нещасні півтора місяця. Звичайно, такі дива «продуктивності» можуть демонструвати лише державні підприємства…
Левова частина повноважень щодо розпорядження землями повинна бути передана місцевим громадам, кадастр має вестися децентралізовано спільно з реєстрацією прав, відповідальність за геодезію і картографію вже давно слід передати військовим, реєстратори повинні працювати в органах місцевого самоврядування
AgroPolit.com: Якась із Ваших слів виходить дуже похмура картина... Що ж робити?
Андрій Мартин: На жаль, Держгеокадастр нині перетворився на величезного бюрократичного монстра, який уже навряд чи вдасться реформувати «мирним шляхом». Принаймні, після всіх попередніх реорганізаціях головне земельне відомство «поставало з попелу» без особливих змін у характері своєї діяльності. Це той випадок, коли, що ви не намагалися б сконструювати, на виході все одно виходить автомат Калашникова. Занадто багато повноважень, безконтрольності та розбещеності.
Мало хто знає, але сьогодні Держгеокадастр — п’яте за розміром штату цивільне відомство в країні. А це утримувана коштом платників податків величезна армія чиновників, користь від яких насправді доволі сумнівна. Земельна реформа майже скінчилася, тому вже час задуматися про ліквідацію Держгеокадастру. Земельні відносини мають зазнати системного спрощення та дерегуляції, а залишок повноважень та обов’язків від земельного відомства можна цілком органічно розподілити серед інших центральних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Левову частину повноважень із розпорядження землями слід передати місцевим громадам, кадастр має вестися децентралізовано спільно з реєстрацією прав, відповідальність за геодезію і картографію вже давно слід передати військовим, реєстратори повинні працювати в органах місцевого самоврядування. У Києві повинен стояти, в кращому випадку, лише сервер для зберігання кадастрових даних, а «бюрократи від землі» хай краще пошукають собі нову цікаву роботу, де вони хоча б не приноситимуть стільки шкоди, як зараз. Таке радикальне рішення, безперечно, потребуватиме неймовірної рішучості та непідкупності від політичного керівництва країни, але серйозне економічне зростання із такими забюрократизованими та корумпованими земельними відносинами нам не світить. І це об’єктивний факт, яким не можна нехтувати.
Дуже дякую за цікаву розмову!
Наталія Білоусова, головний редактор AgroPolit.com