Кухта Павло Андрійович

Освіта:

Закінчив Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут”. У 2018 році навчався в Aspen Institute Kyiv. Економіст “Центру економічних рішень”, автор публікацій та дослідницьких робіт з макроекономіки та бюджету. У минулому економічний журналіст і публіцист.

Кар'єра:

З 2015 року – член наглядової раду індексу моніторингу реформ iMoRe від VoxUkraine. Помічник депутатів Верховної Ради 8 скликання Ярослава Маркевича та Ігоря Луценка на громадських засадах.

Програмний директор партії “Голос”. Керує розробкою програми партії та законодавчих ініціатив, очолює експертну команду.

З 2016 року був заступником голови Стратегічної групи радників з підтримки реформ та експертом групи “Податкова реформа” Реанімаційного пакету реформ.

У 2015-2019 роках був радником міністра фінансів

У 2016-2019 роках – радник прем'єр-міністра України.

У 2019 році балотувався до Верховної Ради 9 скликання від партії “Голос” (№25 у списку). Реєстрацію як кандидата було скасовано у листопаді того ж року за власним бажанням.

З 9 вересня 2019 року до квітня 2020 року – перший заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Позиції:

Про прозорі торги:

Головне у системі ПроЗорро.Продажі – дворівневість. Є центральна база даних у державі та десятки приватних майданчиків, які дають доступ до системи на конкурентних засадах, надаючи послуги бізнесу, приваблюючи та рекламуючи, фактично вони маркетингом займаються. Зайти в систему на конкурс можна через будь-який із цих майданчиків. Неможливо домовитись одночасно з десятками майданчиків, що вони не нададуть нікому окрім тебе доступ до якогось конкурсу. Відповідно, через це конкурс завжди буде конкурентним. Якщо є конкуренція, отримуємо ринкову адекватну ціну за підприємство, тому немає ризиків, що підприємство розпилять, закриють, бо гроші відбити тоді буде неможливо. Єдиний спосіб їх відбити – використовувати підприємство ефективним чином як бізнес. 

Про приватизацію аграрних ДП:

Люди виграють від приватизації, а не програють, їм покриють заборгованість, у багатьох випадках з’являться робочі місця, навпаки, буде більше роботи, а не менше. Там так багато питань, що нема чого шкодувати. Коли буде передано у приватний сектор, залучено інвестора, зауважимо, що приватний власник краще знає, як тим управляти. Нами було встановлено критерії відбору підприємств, які не підуть на приватизацію – не треба продавати те, що стосується національної, зокрема, енергетичної безпеки, те, що є природною монополією, оскільки антимонопольне регулювання не працює ефективно, тому слід зупинити зловживання, і те, що надає унікальні сервіси, які не надаватиме приватний сектор. Все інше – на приватизацію. Аграрні компанії не відповідають жодному з цих обмежень, тому їх всі можна спокійно продавати.

Про Фонд національного багатства:

Створення Фонду національного багатства уже прописано в програмі уряду. Його ідея – створити централізовану структуру, побудовану на принципах приватного сектору портфельного менеджера, а не державної установи, яка б управляла основними компаніями, як це працює у приватному секторі, а не як це роблять чиновники. Це для того, щоб компанії заробляли гроші та водночас ефективно виконували додаткові функції, окрім заробляння гроші. Управління близько двома сотнями компаній у майбутньому буде побудовано на основі стандартів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка є транслятором у сфері управління державними підприємствами у світі.