Бюджетний "відкат" для фермерів

Аграрна політика України може з’явитись у підручниках провідних університетів світу як показовий приклад політичної корупції у демократично незрілому суспільстві. Саме як відкат провідні міжнародні фахівці трактуватимуть мільярд прямої підтримки з бюджету малим та середнім виробникам за їхню мовчазну згоду на несплату аграрними олігархами десятків мільярдів податків (ідеться про підтримку ідеї повернення спецрежиму ПДВ).

     Водночас галузь із унікальним потенціалом все менше працює на зростання національної економіки і все більше від неї відокремлюється.

     По-перше, падає додана вартість! Ще рік тому я публікував дані з популярного незалежного експертного сайту щодо спаду валового виробництва у нашій країні порівняно з його подвоєнням та потроєнням у сусідніх великих країнах, які мають нижчий земельний, кліматичний і трудовий потенціал.

Зміна показника валової доданої вартості сільського господарства на душу населення  у доларах:

• сімейно-фермська аграрка Польщі: з 177,29 (1990 рік) до 439,01 (2012 рік), +148%,
• сімейно-фермське сільське господарство Туреччини: з 403,01 (1991-й) до 840,41 (2012-й), +109%,
• агропромкомплекс України: з 424,8 (1991-й) до 306,72 (2012-й рік), -28%.

     По-друге, ця додана вартість не диверсифікована у вигляді доходу на власну трудову участь між широкими верствами селян, а сконцентрована у руках порівняно вузького кола мешканців міст. А якщо немає масових доходів, то немає і масового попиту на продукцію інших галузей. Мультиплікаційний ефект, який галузь традиційно давала вітчизняній економіці, критично ослаб.

     За два з половиною роки після масової участі українського селянства у протестах із вимогами змінити політику на європейський вектор, для євроінтеграції майже нічого не зроблено. Понад мільйон малих господарств, які виробляють більше 4/5 від «своєї» половини валового виробництва, досі не введено в організований ринок. Ні в податкове, ні в соціально-пенсійне, ні у харчобезпекове поле. Зроблено лише перший крок – визнано право осіб, пов’язаних сімейними зв’язками, працювати на рівних із юридичними особами. Та й то лише завдяки народним депутатам. Робота ж щодо розробки законопроектів про встановлення неоподатковуваного мінімуму для самозайнятих господарств, їхнє право не вести бухгалтерський та податковий облік, а отже нормативно обраховувати податки та сплачувати ПДВ – навіть не розпочиналася.

     Також не зрозуміло, яким чином, за якої організації та за чий кошт вестиметься робота з цим досить численним загалом господарств щодо впровадження у них норм дотримання вимог харчової безпеки як обов’язкової умови одержання експлуатаційних дозволів, без наявності котрих продаж продукції стане порушенням закону вже найближчим часом. Виглядає так, що цікавлять лише інтереси власників декількох тисяч великих структур, а інтегрувати понад 2,7 млн людей із малих господарств не те що в європейський, а навіть у внутрішній організований ринок – ніхто й не збирається.

       Натомість досить уміло розігрується сценарій утримання всіх селян «під ковпаком» навколо інтересів агрохолдингів: однією рукою, за допомогою одних експертів, провокується питання щодо утиску прав селян продати свої земельні паї, іншою –  через керовані асоціації та політичні проекти, збираються протести проти питання зняття мораторію, до якого вже «тихим сапом» доєднується питання збереження податкових пільг для всіх, зокрема й для великих агропідприємств. Акції заплановано на вересень, у такт із першим розглядом бюджету країни на 2017 рік. Очевидно, що це робиться для тиску на уряд саме в податковому питанні, яке і сам він хоча й розглядає у декількох варіантах, але кожен із них передбачає збереження зрівнялівки – диференціація на «малий, середній чи великий» та за якими ознаками у них відсутня.

     Ну, а питання землі розігрується штучно, просто як інструмент вивести усіх разом на площі...