Заборона селянину продавати пай ― це кріпосне право?

Дискусія щодо земельного питання точиться гаряча і всі «гнуть свою лінію». Так, нещодавно новопризначений перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Максим Мартинюк сказав, що продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення ― це фактично повернення до кріпацтва у 21 столітті. Погоджуюсь, за одного АЛЕ:

Тоді умови, за яких він важко працюючи з сім'єю не може заробити на купівлю нового гектару для свого господарства, а жменька швидко збагатівших містян ― може купувати їх тисячами, є взагалі феодалізмом!

Якщо цього не визнавати, то ми виглядатимемо напускно жалісливими щодо селянства, яке не може нам за безцінь виміняти останню сорочку. А якщо і далі так зволікатимемо із необхідними кроками щодо надання йому європейських свобод, коли він сам хоче рівних прав, аби самостійно заробити на нову сорочку, ― то будемо і далі виглядати в їх очах відірваними від життя чиновниками. Тому перед тим, як думати про зняття кріпосних заборон, спочатку потрібно діяти з усунення феодальної нерівності.

Нагадаю, що найбільш спроможним покупцем у всьому розвиненому світі є молодший сусід. Тих 70% орендних договорів, що не реєструються у США письмово, укладаються саме між сусідами, у рамках громади, де вони одне одного знають десятиріччями. Що ж до продажу ― якщо місцеві молодші фермери не в змозі викласти всю суму одразу і бажаючих продати більше, ніж спроможних місцевих купити, де перекіс між обсягом пропозиції і попиту і низькі ціни як наслідок – діють національні установи з іпотеки, пріоритетний викуп місцевими громадами, в Європі ― урядами федеральних земель, інше. Але ніде не говорять про ліберальність щодо ринку землі в ситуації, коли її може скупити лише вузьке коло людей з метою нагромадження капіталу.

Фактів, коли землю "зараз і так купують" у місцевих селян багаті містяни в обхід мораторію, про що масово почала згадувати "експертна молодь", і я можу Вам безліч привести, а от коли купує сусід по вулиці ― майже немає. Яка різниця, чи це прихований феодалізм чи узаконений. Диспропорція в спроможності ― вочевидь. В Европі , навпаки, малий сусід спроможніший окупити новий гектар, чим рант’е зі столиці. Я за якомога швидше відкриття ринку, включення її в економічний оборот. Але не в умовах феодальної нерівності. Спочатку треба прибрати її. Аби була реальна політики сприяння місцевому фермерству і підприємництву, навіть за умов мораторію на продаж ― був би і попит сотень тисяч сільських підприємців на оренду паїв у сусідів по вулиці, відповідно, і високі орендні ставки.

В черговий раз зауважу, що спроможність малих господарств у розвиненому світі досягається: а) нульовими податками для фермерів, які нижче середніх за розміром доходу (при цьому дохід обраховується нормативним методом незалежно від того, веде він бухгалтерію чи ні і який фінрезультат він там намалював), б) більшим обсягом прямої підтримки цим же малим, в) прогресивними шкалами оподаткування непрацюючих засновників (0-50%) і виплат їм дивідендів (типово ― 25% і від чого теж типово звільнені лише працюючі фермери без реєстрації юрособи і якщо не мають іншого роду занять і джерел доходів). Так у Європі. І скільки б незадоволені такою політикою різні Депардье не тікали у феодальні країни – все одно через рік повертаються жити в країни диференційованих податів.

Коли ж люд обкладають податем з першого грошу доходу, а один на всю округу в металі лат чи кузова Фераррі багатій від них звільнений (має пільги) ― це класичний феодалізм. Ця нерівність є головним гальмом і у земельному питанні, і у питання економічної спроможності сільських громад, і у питанні розвитку економіки.

Тому в умовах феодального устрою хоч знімай кріпосне право, хоч не знімай – європейської соціально―орієнтованої економіки і свобод – не буде.